Народився Тарас Шевченко 9 березня (25 лютого) 1814 року в селі Моринці в сім’ї хліборобів Григорія та Катерини Шевченко. Незабаром після його народження вони переїхали до села Кирилівки, де й пройшло все Тарасове дитинство.

(1814-1825)

Батько змушений був чумакувати та возив панську пшеницю до Одеси, Києва та інших міст. Коли Тарас підріс, батько брав його з собою. Про одну з таких мандрівок Шевченко згадує в своїй повісті «Наймичка».

У 9 років малий Тарас втратив матір. Батько, залишившись з малими дітьми, змушений був одружитися з вдовою Оксаною Терещенко, яка мала трьох своїх дітей.

Незабаром, в 11 років Тарас осиротів, залишившись з мачухою.

(1822-1828)

Ще за життя матері Шевченка послали в науку до сільського дяка Павла Рубана (Совгиря). Хлопець швидко навчився читати й писати, разом з тим почав малювати – у нього виявився великий хист до малювання. Згодом невичерпне бажання навчитися малювати змушувало Тараса ходити від одного села до іншого, шукаючи вчителя-маляра.

У Енгельгардта

(1828-1831)

«Помещику, Павлу Васильевичу Энгельгардту, только-что наследовавшему достояние побочного отца своего, понадобился расторопный мальчик, и оборванный школяр-бродяга попал прямо в тиковую куртку, в такие же шаровары и наконец в комнатные казачки.»

Козачкувати Тарас почав в маєтку пана в селі Вільшана. Та згодом, навесні 1829 року, разом з обозом пана переїжджає до міста Вільно, де потайки перемальовує картини, а також знайомиться з польською мовою та літературою. Тут, у Вільно, Шевченка віддають вчитися малюванню до майстерні Яна Рустема.

(1831-1838)

Пробувши у Вільно трохи більше року поміщик Шевченка разом із своїми слугами переїжджає до Санкт-Петербургу, куди його було переведено.

Пан, помітивши здібності Тараса до малювання, вирішив віддати його на чотири роки до артілі художника-декоратора Василя Ширяєва. Разом з ним Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник.

В Петербурзі Шевченко знайомиться зі своїм земляком Іваном Сошенко. Тут же він зустрів й К. Брюллова, В. Жуковського, В. Григоровича, О. Венеціанова, А. Мокрицького, які зіграли ключову роль у подальшому визволенні поета з кріпацтва.

Викуп із кріпацтва

«В. А. Жуковский, предварительно узнавши цену от помещика, просил К. П. Брюллова написать его, В. А. Жуковского, портрет для Императорской фамилии с целью разыграть его в лотерею в царском семействе. Великий Брюллов охотно согласился. Портрет написан. В. А. Жуковский с помощию графа М. Ю. Вельегорского устроили лотерею в 2500 рублей ассигнациями, и этою ценою была куплена свобода Т. Шевченко в 1838 году, апреля 22.»

«Самому теперь не верится, а действительно так было. Я из грязного чердака, я, ничтожный замарашка, на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств.»

Звільнившись з кріпацтва, Шевченко починає навчатися в Імператорській Академії Мистецтв, відвідуючи заняття як вільний слухач. Навчання він починає під керівництвом Карла Брюллова, користується його багатою бібліотекою.

Академічні роки

(1839—1843)

Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагається значних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстром акварельного рисунка і за успіхи у навчанні одержує від Академії три срібних медалі: у 1840 році за картину «Хлопчик — жебрак, що дає хліб собаці» та 1841 року за картину «Циганка-ворожка». Перший малюнок, за який Тарас Григорович одержав срібну медаль у 1839 році, до нас не дійшов.

На відміну від інших студентів Академії, він у своїх творах змальовує людей з народу — дівчина-кріпачка, діти, циганка та інші, намагаючись привернути увагу суспільства до пригнобленого люду.

«Я начал рисовать акварельные портреты, сначала по-приятельски, а потом и за деньги, только Карлу Павловичу еще не показываю — боюся.»

Навчаючись в Академії художеств, Шевченко знайомиться з історією батьківщини, Греції, Риму, з кращими творами прогресивних письменників Росії – Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, читає твори українських письменників – Котляревського, Квітки-Основ’яненка та ін.

Також він знайомиться з визначними творами західноєвропейської літератури, вивчає французьку мову; все це в значній мірі підносить політичний і культурний рівень поета.

(1840)

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч".

На Вкраїні милій

(1843—1845)

«Во время пребывания моего ... я нарисовал много этюдов с натуры. И теперь предпринял издать под названием «Живописная Украйна». В состав издания входят предметы следующие: 1-е — виды, 2-е — народный быт и 3-е — история.»

У травні 1843 року Тарас Шевченко разом з Євгеном Гребінкою виїжджає до України. Він подорожує по селах і містах, спілкується з народом, виконує низку етюдів та начерків.

На початку червня відвідує Київ та Київщину, знайомиться із студентами та інтелігенцією, вивчає історичні й культурні пам’ятки, записує народні пісні та перекази, замальовує краєвиди та стародавню архітектуру.

Наприкінці літа подорожує півднем України. Згодом, в жовтні, оселяється в Яготині у флігелі маєтку князя Миколи Рєпніна.

Наприкінці лютого 1844 повертається до Петербурга, де продовжує навчання в Академії Мистецтв.

По закінченню Академії Мистецтв в 1845 році Шевченко отримує документ на право поїздки в Україну, куди виїжджає наприкінці березня. У грудні хворий поет у Переяславі пише свою видатну поезію «Заповіт», де пристрасно закликає народ до збройного повстання.

(1846—1847)

У травні 1846 року Тарас Шевченко знайомиться з істориком Миколою Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, а з грудня починає відвідувати засідання, де читає членам товариства свої революційні поезії.

Членами товариства були вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них, окрім Костомарова та Шевченка, відігравали Г. Андрузький, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш.

5 квітня 1847 року Шевченка за доносом було заарештовано при в’їзді до Києва та наступного дня відправлено в Петербург.

На засланні

(1847—1850)

30 травня 1847 року Шевченкові оголошено царський вирок про заслання його в Окремий Оренбурзький корпус рядовим солдатом «під суворий нагляд із забороною писати й малювати». Свою службу він проходив в Орській кріпості.

Незважаючи на суворий нагляд, Шевченко намалював автопортрет, продовжує писати поетичні твори, які вміщав у невеликі «захалявні книжечки».

(1848—1849)

«На ровной горизонтальной линии едва-едва возвышается над валом длинная, камышом крытая казарма, — вот и весь Раим. Навстречу нам вышел почти весь гарнизон. Бледные, безотрадные, точно у арестантов, лица. Мне сделалось страшно.»

У травні 1848 року Тараса Григоровича зараховано до складу експедиції контр-адмірала Олексія Бутакова. Експедиція мала завдання вивчити і науково описати Аральське море. В експедиції Шевченко виконав ряд пейзажних малюнків та продовжує працювати над літературними творами.

У листопаді 1849 року після важкого переходу через пустельні степи поет прибув до Оренбурга.

(1850—1857)

За порушення царського наказу про заборону писати й малювати Шевченка знову було заарештовано та під конвоєм відправлено до Орської кріпості. 17 жовтня 1850 року Шевченко прибув у Новопетровське укріплення, куди його було заслано. У Новопетровську він пробув довгих 7 років, поки його друзі не домоглися від уряду звільнення Тараса Григоровича із заслання.

Під час своєї служби у засланні, він брав участь в експедиції в гори Каратау, де попри заборону створив біля 100 малюнків. У 1852 році Тарас Шевченко почав писати прозові твори російською мовою. Згодом йому було полегшено умови заслання завдяки дружнім стосункам з новим комендантом укріплення.

1855 року розпочав листування з художником, віце-президентом Академії мистецтв Федором Толстим стосовно клопотання щодо свого визволення.

Повернення із заслання

(1857—1859)

2 серпня 1857 року на рибацькому човні Тарас Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення до Астрахані. А потім на пароплаві вирушає до Нижнього Новгорода. Над Шевченком встановлюється таємний поліцейський нагляд. У 1858 році він виїжджає в Москву, а звідти у Петербург.

«Тепер я в Нижнім Новгороді, на волі — на такій волі, як собака на прив’язі.»

Остання подорож митця до України відбулась влітку 1859 року. 15 липня Тараса Григоровича було заарештовано втретє, але після закінчення слідства йому було дозволено повернутися в Петербург.

(1859—1861)

В січні 1860 року вийшло доповнене новими поезіями видання «Кобзаря». На початку вересня винесена постанова Ради Академії мистецтв, про надання Шевченку звання академіка гравюри. В січні 1861 року надруковано «Буквар Южноруський», упорядкований Тарасом Григоровичем.

Останні дні

(1861)

Важко захворівши ще наприкінці 1860 року, Тарас Шевченко продовжує працювати, листується з друзями, малює.

Тарас Григорович пішов із життя 26 лютого 1861 року. Його тіло було поховане на Смоленському кладовищі в Петербурзі, але потім згідно із «Заповітом», його прах було перевезено до України.

10 травня 1861 року біля Канева на Чернечій горі поховано Тараса Григоровича Шевченка.

«У сороковий день після смерті поета, перед відправленням труни в Україну, земляки знову зібралися на могилу попрощатися... І труну накрили червоною китайкою, яка швидко потемніла під мокрим дощовим снігом, ніби символізуючи, що некрасною була життєва доля народного співця нашого.»

(1861—...)

Неосяжний вклад Тараса Григоровича Шевченка в світову культуру шанується не лише в Україні, а й за її межами: по всьому світу нараховується більше 1200 пам’ятників Шевченку, його іменем називаються міста, вулиці, навчальні заклади, на його честь знімається безліч фільмів та ставляться п'єси.

Шевченко навіки став невід’ємною часткою історії та культури українського народу.