Тарас Шевченко. Відомості про митця. Заслання. Останні роки життя. Перепоховання в Україні. Документальна література про Тараса Шевченка. Дмитро Чуб «Живий Шевченко: невигадані оповіді» (оповіді «На крилах слави», «Знову в Україні»).

ЕМОЦІЙНЕ НАЛАШТУВАННЯ

Вправа «Людина за одним словом»

Уявіть, що про людину потрібно розповісти лише одним словом. Не назвати її професію, вік чи місце проживання, а передати рису, яка допомагає зрозуміти її характер.

Оберіть слово, яке сьогодні вам найближче:

воля • стійкість • щирість • мужність • гідність • надія • відданість

Поясніть свій вибір одним реченням.

Очікувані відповіді учнів:

— Я обираю стійкість, бо вона допомагає не здаватися у складних обставинах.
— Для мене важлива гідність, бо людина повинна залишатися собою.
— Я обираю надію, тому що вона допомагає рухатися далі.

Дякую. Нехай обране слово стане вашим маленьким внутрішнім орієнтиром на сьогоднішньому уроці.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Кросенс «Упізнай постать»

Перед вами дев’ять зображень, які утворюють своєрідну візуальну загадку. Кожне з них пов’язане з людиною, про яку ми вже багато знаємо.

Розгляньте кросенс, установіть зв’язки між зображеннями та визначте, яку постать вони приховують.

Зображення для 9 клітинок кросенсу

1. Сільська хатина під солом’яною стріхою
Асоціація: дитинство Шевченка, село Моринці.

2. Хлопчик із олівцем і невеликим аркушем паперу
Асоціація: раннє захоплення малюванням.

3. Розірваний ланцюг
Асоціація: звільнення з кріпацтва 1838 року.

4. Палітра, пензлі та мольберт
Асоціація: Шевченко-художник, навчання в Академії мистецтв.

5. Розгорнута книжка з чистою обкладинкою
Асоціація: перший «Кобзар», 1840 рік.

6. Український краєвид: хата, поле, верби
Асоціація: Україна як одна з центральних тем творчості митця.

7. Перо й рукописні аркуші
Асоціація: поетична творчість Шевченка.

8. Дорога, що веде далеко за обрій
Асоціація: життєві подорожі, випробування, розлука з Україною.

9. Солдатська шинель або силует самотнього солдата біля фортеці
Асоціація: новий, ще не розкритий на уроці етап — заслання Шевченка.

Завдання до кросенсу

1. Яка історична й культурна постать об’єднує всі зображення?

Очікувана відповідь: Тарас Шевченко.

2. Які зображення допомогли вам упізнати цю постать найшвидше? Чому?

Очікувані відповіді: розірваний ланцюг нагадує про звільнення Шевченка з кріпацтва; палітра — про його талант художника; книжка — про «Кобзар»; український краєвид — про Україну в його житті й творчості.

3. Спробуйте вибудувати за зображеннями вже відомий вам життєвий шлях митця.

Очікувана відповідь: дитинство в Україні → захоплення малюванням → кріпацтво → звільнення → навчання й мистецька діяльність → поява «Кобзаря» → творчість і зв’язок з Україною.

4. Яке зображення, на вашу думку, відкриває наступну, значно драматичнішу сторінку життя Шевченка?

Очікувана відповідь: зображення солдата / солдатської шинелі біля фортеці.

Ви правильно розгадали кросенс. Перед нами — Тарас Шевченко: хлопчик-кріпак, талановитий художник, автор «Кобзаря», людина, нерозривно пов’язана з Україною.

Але останнє зображення ніби обриває знайому нам історію. Чому замість пензля й пера з’являється солдатська шинель? Чому в житті вже відомого митця починається десятиліття неволі?

Саме з цієї сторінки його життя розпочнемо наше сьогоднішнє дослідження.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Сьогодні продовжуємо знайомство з Тарасом Шевченком: простежимо період заслання, останні роки його життя та історію перепоховання в Україні.

А допоможе нам побачити Шевченка не лише як історичну постать, а як живу людину книжка Дмитра Чуба «Живий Шевченко: невигадані оповіді».

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

ЗНАЙОМСТВО З ДМИТРОМ ЧУБОМ

РОБОТА З ОПОВІДДЮ «НА КРИЛАХ СЛАВИ»

Дмитро ЧУБ. ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО. НЕВИГАДАНІ ОПОВІДІ (Уривки)

На крилах слави

(...) 27 березня 1858 року після заслання Шевченко повертається в Петербург. Тут наш поет скоро стає модною постаттю. Старі й нові друзі, земляки й чужинці – уся петербурзька еліта шукає знайомства й приятелювання із Шевченком. Серед них найславніші вчені, письменники, політичні діячі, артисти, композитори, титуловані й нетитуловані аристократи, урядовці, студенти й навіть молоді красуні. (...)

Та, на жаль, в усіх промовах представників вищих російських кіл ніхто ні разу не згадав про долю Батьківщини Шевченка, про життя в кріпацьких обставинах його родичів: братів, сестер тощо. А коли поет іноді, не витримавши, починав зачіпати теми історії України, незалежності, коли починав боронити славного гетьмана Івана Мазепу, коли ганьбив Пушкіна за його поему «Полтава», де автор стоїть на позиціях, ворожих Україні, тоді майже всі ті російські прихильники нашого поета ставали проти поглядів Шевченка, проти самостійності України. (...)

Шевченко й далі турбується долею свого народу, долею своєї рідні, обороняє позиції української окремішності, навіть уживає заходів, щоб відвідати Україну. А коли йому спершу відмовляють, то пише до Марії Максимович: «Перше в столицю не пускали, а тепер із цієї смердючої столиці не пускають». (...)

23 січня 1859 р. приїхала з України до Петербурга письменниця Марко Вовчок [псевдонім Марії Олександрівни Вілінської], а наступного дня Шевченко вперше побачився з нею в салоні Карташевської. Марко Вовчок на той час теж набула чималої популярності й служила прикрасою невеликої групи українців, що зібралися тоді в Петербурзі й захоплювалися її творами. У квітні поет подарував Марії Олександрівні рукопис свого твору «Неофіти».

У салоні Карташевської часто збиралися українські письменники. Іноді й Марко Вовчок читала там на літературних вечорах свої твори. Шевченко після кожного її оповідання вигукував: «Шекспір! Шекспір!», а в товаристві казав про неї жартома, що коли б йому трапилася така жінка, як вона, то повінчався б та й помер. Їй було тоді лише 24 роки, але дружні взаємини між ними тривали до кінця життя поета. (...)

Марко Вовчок не забувала про Шевченка. Якось, перебуваючи в Італії, Марія Олександрівна писала до нього: «Мій друже дорогий, Тарасе Григоровичу... Я тепер пишу до вас із Рима; коли б же Вас сюди заніс який човничок, щоб ви не од людей почули, а на свої очі побачили, які тут руїни, дерева, квіти, а народ який, а яке тепло, яке сонце!.. Ви напишіть мені словечко, коли час буде. Ви забули, що ви названий батько? Коли взяли ім’я, то взяли й біду батьківську; тепер думайте й не забувайте...» Це писала письменниця в березні 1861 р., не знаючи, що наш великий поет, а її приятель і названий батько вже помер...

РОБОТА З ОПОВІДДЮ «ЗНОВУ В УКРАЇНІ»

Знову в Україні

Наприкінці травня 1859 р. Шевченко дістає дозвіл на відвідини України на п’ять місяців... 6-го червня він уже був у Лебедині. По дорозі відвідує своїх знайомих, зустрічається з лікарем Козачковським, пише нові вірші, малює краєвиди, ловить рибу, захоплюється красою України, Дніпра. Хвилюючими моментами для Тараса Шевченка під час цієї подорожі були відвідини рідних сіл, місцевостей. Він відвідав Корсунь, Моринці, Кирилівку та інші.

За спогадами очевидців, до Кирилівки Тарас Григорович прибув у жнива, у липні, до брата Йосипа. Усі люди були на панщині, зокрема й родина брата. «...Дома були тільки діти. Вони сиділи під хатою на призьбі. Побачивши, що якийсь “пан” під’їхав до воріт, діти полякалися, бо думали, що він буде їх гонити на панщину.

Коли Шевченко зайшов у двір, вони почали плакати й тікати в садок. Як не переконував їх Тарас Григорович, що він їхній дядько, діти довго не вірили йому. А коли Тарас угамував дітей, тоді й сам заплакав. Він попросив сусідок зварити вечерю. Після панщини, увечері всі родичі зійшлися до Йосипа, разом вечеряли й вітали Тараса».

Там же в Кирилівці поет зустрівся і зі своєю сестрою Яриною. «Була я на городі, копала грядки, – розповідала Ярина, – дивлюся, біжить моя дівчинка:

– Мамо, мамо, вас якийсь Тарас кличе...

– Який Тарас? – питаю, а сама й з місця не можу здвигнути, аж

ось і сам він іде.

– Здраствуй, сестро... – Я вже й не знаю, що діялося зі мною тоді. Сіли ми на призьбі, він, сердешний, поклав голову на коліна й просить, щоб я розказувала йому про життя своє гірке». (...)

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

РЕФЛЕКСІЯ ТА ПІДСУМОК УРОКУ

Сьогодні ми не намагалися вмістити Шевченка в кілька дат. Ми простежили складний період заслання, повернення до творчого життя, останню подорож Україною та шлях поета на Тарасову гору.

А оповіді Дмитра Чуба допомогли побачити важливу річ: за відомим портретом, пам’ятниками й сторінками підручників була жива людина.

Дякую вам за уважність, думки й роботу з текстом. Нехай після цього уроку ім’я Тараса Шевченка асоціюється не лише з біографічними датами, а й із людиною, яка вміла зберігати внутрішню свободу навіть тоді, коли зовнішню свободу в неї відібрали.