Збірка "Зів'яле листя" - лірична драма Івана Франка

Любов - це серця ніжні відчуття; 
Краса жінок, оспівана віками… 
Це небо в зорях, пізнє каяття 
І квіти з чарівними пелюстками…
А ще любов - це полум’я і жар,
Безсоння і несамовиті муки…
Розбитої душі страшний тягар 
І зведені у купол неба руки…

      -   Кохання,  вічна його загадка, різні  відтінки  людських  стосунків  завжди  були  в  центрі  уваги  поезії. Скільки  чарівних  віршів, що  вражають  щирістю  та  глибиною  почуттів, збагачують  нашу  душу, написано  поетами різних часів  і  народів. Не оминув  цієї  теми  й  Іван Франко,  створивши цілу збірку інтимної поезії “Зів’яле листя”.

Михайло Коцюбинський  про збірку «Зів’яле листя” сказав:
 « Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому  оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв…Взагалі Франко – лірик високої проби».

- І я переконана, що ми з вами сьогодні дійдемо такого ж висновку, адже більше 100 років ця книжка бентежить людські серця. Написана в час найбільших страждань, вона говорить читачам, що наш Вічний революціонер перш за все був людиною тонких і багатих почуттів. Його серце також палало великою земною любов’ю. Великий Франко не побоявся видатися слабким.  Найбільші таємниці своєї душі він довірив нам з вами.

- Ось про цей шедевр інтимної лірики поета, про збірку «Зів'яле листя», ми й поговоримо на сьогоднішньому уроці.

2. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

- Аби краще зрозуміти зміст поезій, нам треба уточнити лексичне значення деяких слів.

Інтим – глибоко особисте.

Драма – твір, що показує драматичні стосунки між людьми, тяжке переживання.

 Перлину Франкової лірики «Зів’яле листя» справедливо відносять до шедеврів світової поезії. Видана в 1896 р. окремою збіркою, ця лірична драма створювалась поетом протягом багатьох років. Так, поезія «Не знаю, що мене до тебе тягне» була надрукована ще в 1882 р. в журналі «Світ» під заголовком «Незнакомій», за багато років до виходу збірки були написані вірші «Твої очі, як те море» (1883), «Безмежнеє поле» (1885) та інші. А «перший жмуток» був опублікований у збірці І. Франка «З вершин і низин» (у другому виданні 1893 р.). Останні два розділи збірки поет написав у 1895—1896 роках.

Головна тема «Зів’ялого листя» — це трагедія нерозділеного кохання. Відображення складних, розмаїтих переживань і становить основний зміст збірки. Проте «Зів’яле листя» це не просто цикл віршів про кохання, це, можна сказати, окремий твір, складений з трьох частин, кожна з яких відображає певний душевний стан ліричного героя, внутрішній світ закоханої людини. Це й дало поетові підстави назвати твір «ліричною драмою».

Важливо відзначити, що в основі сюжету ліричної драми Франка — дійсні переживання самого поета. Проте слід пам’ятати, що Франко-поет творив художню річ, а не просто писав біографічні замітки. Зображаючи ліричного героя «Зів’ялого листя», І. Франко малював узагальнений образ свого сучасника у всій повноті і складності його духовного світу.

Як уже говорилося, лірична драма «Зів’яле листя» складається з трьох розділів — «жмутків», за образним визначенням самого поета. Вже в «першому жмутку» розкривається образ ліричного героя, який безнадійно, без взаємності покохав. Його тисне невигойне горе, туга, самотність. Поет показав, якого напруження можуть досягти переживання людини, відтворив складність і суперечливість почуттів безнадійно закоханого героя.

Більшість поезій «першого жмутка» написані у формі звертання до коханої («Не знаю, що мене до тебе тягне», «За що, красавице, я так тебе люблю», «Так, ти одна моя правдивая любов» тощо). Щира, безпосередня розмова з коханою передається здебільшого простими, глибоко емоційними фразами, звертаннями різноманітних інтонаційних відтінків.

Всі двадцять віршів «першого жмутка» і епілог — це, по суті, монологи ліричного героя, який, пригадуючи кохану, то кличе її, то проклинає і відганяє від себе її образ, то знову висловлює безмірну ніжність і самозречену любов. 

Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль —
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говрив щось про ідеї —
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались, мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.

Ти кивнула головою,
В сінях скрилася як стій;
Я ж мов одурілий стою
І безсилий за тобою
Шлю в погоню погляд свій.

Кохана відкинула щиру, самовіддану любов, сказала героєві «не надійся нічого». Ліричний герой ніби змирився із своїм становищем, але не змирилось його серце, воно кудись рветься, прагне простору, забуття:

Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.

Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.

У русі, у швидкій «як вихор» їзді засніженим полем шукає герой заспокоєння своїх сердечних ран.

Епілог «першого жмутка» — «Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі» показує, що хоч як сумує ліричний герой, втративши надію, кохання в його душі ще жевріє і може спалахнути знову.

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.

І справді, герой не може змиритися з втратою коханої, пригасла любов знову розгоряється в його душі. У «другому жмутку» показано цю нову хвилю ліричного почуття. Поезії цього розділу різні за жанровими і стильовими ознаками, але всі відзначаються щирістю і глибиною, мистецькою досконалістю.

Багато поезій цього розділу витримані в дусі й стилі народних пісень: «Зелений явір, зелений явір», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю» та ін.

Образи народних пісень Франко підпорядковував своєму задумові. Так, наприклад, поезії «Червона калино, чого в лузі гнешся» образ червоної калини став уособленням коханої героя, а образ в’янучого дуба передавав муки і печаль самого героя ліричної драми.

У «другому жмуткові» є ряд віршів, які давно визнані перлинами не лише Франкової, а взагалі української лірики — «Чого являєшся мені», «Як би знав я чари, що спиняють хмари», «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти», «Як почуєш вночі край свойого вікна» та ін. Щире ліричне чуття, що пронизує ці вірші, надзвичайна мелодійність привабила багатьох композиторів — сучасних Франкові і теперішніх.

«Втікаю від тихої хати» — тут підкреслюється саме домашній затишок, добробут коханої, щоб різкіше відтінити безвихідь ліричного героя. Треба було мати неабияку поетичну сміливість, щоб в наскрізь ліричному ніжному вірші про кохання вжити грубий побутовий вираз, навіть вульгаризм — здихати. Проте в поетичній тканині цього твору він на місці і найточніше передає стан глибокого відчаю ліричного героя.

Автобіографічні  мотиви  посідають у  збірці  чільне місце, але  це  не означає, що  її героєм  слід  бачити самого  поета. Митець  має право  на певні  художні узагальнення,  домисел. У  передмові до  збірки  Франко зазначив,  що  основою для  неї  послужив щоденник  самогубця – колишнього  його приятеля. А в поезії  «Тричі  являлася мені  любов» поет відкриває власну душу,  цей твір  є  автобіографічним.

- Про що  ж  йдеться в  цій  поезії?

В  одному з  листів  Іван Франко розповів  про свої  переживання,  що лягли в  основу  ліричної драми: «Ще  в гімназії  я  влюбився  був  у  дочку одного  руського  попа Ольгу  Рошкевич… Наша  любов тяглася  10 літ, батьки  зразу були  прихильні  до мене, надіючися, що  я зроблю блискучу  кар’єру, але  по моїм  процесі  1878-1879 рр. заборонили  мені  бувати в  своїм  домі, а в  1880 р. присилували  панну вийти  заміж  за іншого… се  був  для мене  великий  удар…»

Саме   їй  присвячено перші  рядки  поезії:

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обнов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай

Другим справжнім коханням Франка дослідники називають Юзефу Дзвонковську. Полька із шляхетної родини припала до серця усім членам гуртка, до якого входив Франко. Привітна і розумна дівчина залишається для усіх неприступною. Однак з Франком вона починає листування. І 27-річний письменник вирішує: от вона – жінка, яка має стати його дружиною. Проте в Юзефи про це була інша думка, і вона відмовляє Франкові… Думки дослідників розходяться. Частина вважає, що дівчина відмовила через свій вищий соціальний статус. Інші переконані: через смертельну хворобу.

Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"

        «Фатальне  для мене  було  те,  що  вже  листуючись  з моєю  теперішньою  жінкою Ольгою  Хоружинською, я  здалека пізнав  одну польську  панночку і  закохався  в  неї. Отся  любов  перемучила мене  дальших  10 літ. Це  була  панночка – Целіна  Журовська». 

Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

        Франко  почував себе  несміливим, ні  постаттю, ні красою,  не  міг їй  заімпонувати, його  розуму дівчина  не  бачила, творів  не знала   і не  його  слави бажала, а  маєтку,  якого у  Франка   не було… Це кохання  принесло  поету найбільших  страждань. Целіна запевняла, що Франко її переслідує. І дуже зраділа, коли він одружився. Сама дівчина вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла.

Як не дивно, Франко і Целіна зустрічалися все життя. Він допомагав вдові вирішувати справи, допомагав грошима. Згодом поселив її з дітьми у своєму будинку як економку. Після смерті Франка його син теж допомагав старенькій екс-коханій батька.

Франкові було вже 30, а він все ніяк не міг знайти на Галичині собі дружину. І от він зустрічає свою майбутню половинку в Києві. Красуня з дипломом вчителя, яка володіла кількома іноземними мовами та неймовірно грала на фортепіано, Ольга Хоружинська щиро закохалася у Франка, який мав жахливу репутацію. Звісно ж, рідні відмовляли Ольгу як могли. Але все ж вона одружується з письменником. Ольга стає вірною опорою для Франка, допомагає йому у творчості та спонукає отримати освіту. Жінка народила чотирьох дітей, та попри це не залишала громадської діяльності, видавала журнал.

Вона жила його життям, була його дорадницею й підтримкою.. Саме їй була присвячена збірка І. Франка «З вершин і низин».

Аналіз поезій 

Чого являєшся мені у сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені у сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні — Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О ні!

Являйся, зіронько, мені!

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити — Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, —

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

У вірші йдеться про кохання, яке не відпускає ліричного героя. У поезії переважають два основні мотиви: сум за втраченим коханням і надія на те, що хоч уві сні воно врятує ліричного героя від самотності і дасть відчуття щастя. Образ дівчини поет малює за допомогою епітетів („очі ті ясні, сумні”, порівнянь (очі „немов криниці дно студене”, вуста „мов зарево червоне”) Страждання ліричного героя передає метафорами ( „Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні – Пісні.”). Настрій твору печальний. Головна його думка – кохання надає смислу нашому існуванню, навіть якщо воно не взаємне. 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1. На основі прочитаних поезій і почутого на уроці заповнити таблицю.

2. Вивчити поезію "Чого являєшся мені у сні?" напам'ять.