Застосування золотого кореня, материнки, нагідок, шавлії

Оливник рожевий

Оливни́к роже́вий^[2], або родіо́ла роже́ва^[3] (лат. Rhodiola rosea L.); інша назва золотий корінь. Багаторічна невисока рослина родини товстолистих — Crassulaceae.

Кореневище товсте, коротке, крихке, місцями з металевим золотистим полиском, звідси назва «золотий корінь». Від кореневища відходять кілька прямих однорічних світло-зелених пагонів з листками. Листки еліптичної форми, загострені, цілокраї. Квітки двостатеві, пелюстки жовті. Суцвіття верхівкове, зібране в багатоквітковий щиток. Цвіте в червні-липні, насіння достигає в серпні-вересні.

В Україні рослина поширена лише в Карпатах^[4]. Занесена до Червоної книги зі статусом «вразливий» через тотальне знищення заготівельниками кореневищ, після чого рослина гине і вже не відновлюється. Введена в культуру. Її успішно вирощують на грядках і висаджують у природних умовах: на берегах річок, на галявинах, високих схилах^[4].

Рослина самосійна. Найкращі сходи дає навесні під прозорою плівкою^[4].3 лікувальною метою використовують кореневища рослини, які викопують пізно восени, коли повністю відмирають стебла. Корені очищають від землі, миють у холодній воді, подрібнюють і сушать звичайним способом.Золотий корінь здавна застосовується народною медициною, як і женьшень, для підняття життєвого тонусу і працездатності. Наукова медицина використовує властивості препаратів рослини підвищувати опірність організму до негативних чинників. Препарати золотого кореня поліпшують адаптацію людини до екстремальних умов, позитивно діють при фізичній і розумовій перевтомі. Їх призначають після перенесених тяжких травм, виснажливих операцій, тяжких інфекційних хвороб, при неврозі^[4]. Виготовляється офіцинальний препарат золотого кореня — рідкий екстракт на 40 % спирті у співвідношенні 1:1. Настій має гарний червонуватий колір та специфічний терпкуватий запах. Його застосовують, ще й при астенічних станах, вегето-судинній дистонії та зниженій розумовій і фізичній працездатності. Вживають екстракт всередину по 5—10 крапель 2—3 рази на добу за 30 хв до їжі, але не пізніше 16-ї години^[4]. Курс лікування — 10—20 діб.

У народній медицині родіолу рожеву застосовують як протиалергічний засіб при ядусі, набряках Квінке, астматичному бронхіті, кропив'янці, задавнених екземах. Екстракт і відвар кореня родіоли рожевої не рекомендується приймати при гіпертонічних кризах, гарячці, в стані хворобливого збудження.

МАТЕРИНКА ЗВИЧАЙНА

Материнка трава (Orіganum) (латиніз. грец. назва рослини oreіganon від грец. oros — пагорб і ganos — блиск) — рід багаторічних трав або напівчагарників родини ясноткових (Lamіaceae). Відомо понад 20 видів, які ростуть в Європі, Азії й Північній Америці, в СНД — 5 видів.

Найбільше поширена Материнка звичайна — О. vulgare; рос. назва: душица обыкновенная; нар. назви: духовий цвіт, душинка, душиця, маринка, материнка пахуча, матердушка. Росте в європейській частині СНД, на Кавказі, у Південному Сибіру, гірських районах Центральної Азії. У США, Франції та деяких інших країнах М. звичайну культивують. Рослина до 1 м завв. з мичкуватим, гіллястим кореневищем, що поступово розростається та утворює нові пагони. Стебло прямостояче, чотиригранне, розгалужене, опушене, червоно-коричневе. Листки черешкові, супротивні, довгастояйцеподібні, цілокраї або рідко-дрібнозубчасті, тупі або загострені, опушені, зверху темно-зелені, знизу — блідо-зелені. Квітки дрібні, рожево-червоні, двостатеві або маточкові, розміщені поодинці в пазухах, утворюють щіткоподібно-волотисте суцвіття. Плід складається з чотирьох дрібних горішків 0,5 мм завдовжки, темно-бурих, округло-яйцеподібних. Цвіте в червні–липні, плоди дозрівають у серпні. Росте на лісових узліссях і галявинах, у розріджених лісах, серед чагарників. Як ЛРС використовують траву материнки звичайної — Herba Orіganі. Заготовляють її під час цвітіння, зрізаючи олистяні верхівки довжиною до 20 см. Сушіння тіньове або в сушарках при температурі до 40 °С.

Материнка звичайна містить до 1,2% ефірної олії, до складу якої входять: тимол, цимол, карвакрол, α-пінен, камфен, феландрен, дипентен, ліналоол, бі- і трициклічні сесквітерпени, геранілацетат, вільні спирти, а також дубильні речовини — 1,9–4%; флавоноїди, фенолкарбонові кислоти, алкалоїди, аскорбінова кислота. З трави Материнки звичайної у фазі цвітіння виділені поліфенольні сполуки — 12–20% і 5 флавонових глікозидів. Насіння містить до 28% жирної олії.

Трава материнки звичайної має антиоксидантну, седативну, відхаркувальну, місцеву протизапальну, знеболювальну, антисептичну, антигельмінтну дію, стимулює секрецію травних залоз, перистальтику ШКТ і жовчовиділення, тонізує міометрій, підвищує сечовиділення, підсилює лактацію, впливає на процеси згортання крові. Входить до складу зборів грудного і потогінного, які вживають при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, застуді, препарату Уролесан літолітичної дії. Ефірну олію материнки звичайної вводять до складу зубних крапель знеболювальної дії, деяких мазей для лікування ревматизму; її використовують для ароматизації туалетного мила, одеколонів, зубних паст і помад у парфумерно-косметичній промисловості. У нар. медицині настій трави материнки звичайної вживають при безсонні, нервових розладах, судомах, ревматизмі, головному болю, застуді, кашлю, захворюваннях серця, печінки, шлунка, кишечнику, горла, гіпертонічній хворобі, гінекологічних захворюваннях, має потогінні та сечогінні властивості. Зовнішньо застосовують для компресів при ексудативному діатезі, хворобах шкіри, ревматизмі, для припарок при головному болю. У гомеопатії рослину рекомендують при гіпертонічній хворобі та атеросклерозі. Листки використовують як пряність і приправу до їжі та в лікеро-горілчаному виробництві. Медоносна та декоративна рослина, інсектицид. Квітки фарбують вовну в оранжево-червоний колір.

Нагідки лікарські

Нагідки лікарські мають сильно виражені бактерицидні властивості відносно багатьох збудників хвороб, особливо стафілококів та стрептококів.^[2] Препарати з них застосовують для лікування опіків, ран, для полоскання горла при хронічному тонзиліті та порожнини рота при стоматиті. Квітки нагідок містять каротиноїди, флавоноїди.Нагідки лікарські — трав'янистий однорічник з прямостійним, розгалуженим вгорі стеблом, заввишки 40–70 см. Листки рослини чергові, нижні — довгасто-оберненояйцеподібні, верхні — ланцетні. Квітки — від солом'яно-жовтих до червоно-помаранчевих, зібрані у верхівкові суцвіття — кошики. Крайні квітки — язичкові, утворюють плоди, серединні — трубчасті, безплідні, має тривалий період цвітіння (з кінця червня до осінніх заморозків). Вегетаційний період — 65–75 днів. Плід — сім'янка (насіння дрібне, маса 1000 насінин — приблизно 12 г^[3]), дозріває у серпні. Порівняно маловибаглива рослина до умов вирощування. Добре росте і розвивається на освітлених ділянках, забезпечених вологою.

Батьківщина нагідок — Центральна та Південна Європа, Передня Азія та Близький Схід. У дикому вигляді нагідки лікарські ростуть у країнах Середземномор'я.^[5][6][7]

Рослину широко культивують як декоративну у Європі та США.

В Україні дикорослі нагідки не зустрічаються, проте рослина широко розповсюджена, її вирощують для медичних потреб на спеціальних плантаціях, саджають на городах та присадибних ділянках.

Суцвіття нагідок допомагають загоєнню та прискорюють епітелізацію при виразках та атонічних шкірних ранах, мають протизапальну та протимікробну дію. Водні витяжки з нагідок мають бактерицидну дію щодо багатьох патогенних мікроорганізмів, особливо стафілококів. Детальні дослідження впливу водних витяжок з нагідок на експериментальні виразки шлунка у пацюків показали, що нагідки мають добре виражений ульцепротективний ефект, який запобігає появі деструктивних змін у слизовій оболонці шлунка у 40-70 % хворих. Тому нагідки приписують при запальних процесах слизової оболонки ротової порожнини, шлунка та дванадцятипалої кишки, гастриті, дитячій диспепсії, стрептококовій та стафілококовій інфекції, гнійних ранах, піореї, карбункулах та фурункулах, ранах від опіків, виразках від розширення вен та склерозу судин. Квітки нагідок діють заспокійливо на центральну нервову систему, знижують рефлекторну збудливість, посилюють діяльність серця, тобто збільшують амплітуду серцевих скорочень та уповільнюють ритм. Приписують при серцевих захворюваннях з порушенням ритму та гіпертонічній хворобі, у клімактеричний період. 20 % спиртова витяжка з нагідок дає добрий антигіпертонічний ефект та знаходить застосування у стоматології для лікуванні стоматитів, афтозу, парадонтозу. Водні витяжки нагідок мають холеретичну (жовчотворну) дію при жовчній дискінезії та хронічному холециститі.

В сучасній фармакотерапії квіти нагідок представлені у вигляді таблеток, мазі, настоянок та брикетів.

У народній медицині застосовують усередину як жовчогінний засіб, а зовнішньо — при тріщинах, болях, ранах, екземах, виразках, лишаях опіках, захворюваннях очей та запаленні слизових оболонок очей.

Шавлія лікарська

Це — багатостебловий напівкущ до 80 см заввишки. Стебла галузисті, внизу здерев'янілі, вгорі трав'янисті, чотиригранні. Листки супротивні, черешкові, сірувато-зелені, молоді — білоповстисті. Квітки двогубі, великі, синьо-фіолетові, зібрані несправжніми кільцями, зближеними на верхівці стебла в пухкі колосоподібні суцвіття. Плід складається з чотирьох горішків, які сидять на дні неопадної чашечки. Цвіте в червні.

Серед народів Середземноморських країн та й у науковій медицині давно відома як цілющий засіб. Не одне століття використовується і в Україні.

Листки містять ефірну олію (1—2,5 %), до складу якої входить близько 15 % цинеолу; туйон, пінен та інші терпени. Свіже листя має сильну бактерицидну дію.

Застосовують відвар листя як в'яжучий і дезинфікуючий засіб при різних катаральних станах слизових оболонок, переважно у вигляді полоскань. Листя входить до грудних, протипроносних і пом'якшувальних зборів.

Розмноження

Розмножується насінням. У перший рік росте повільно, утворюючи невелику кількість стебел. З другого року вегетації утворює 100 стебел і більше. З віком вони дерев'яніють. У культурі здерев'янілі стебла викидають, бо листки на них дуже дрібні, а це знижує урожай.Плантацію для заготівлі шавлії використовують протягом 5—6 років, у зв'язку з чим посіви її слід розміщувати на родючих ґрунтах з рівним рельєфом.