Застосування подорожника, споришу, суниці,цмину піщаного,звіробію

ПОДОрожник великий

Ранник, порізник, чирякова трава, бабка.

Опис

Подорожник великий — багаторічна рослина, яка має широке черешкове листя і розвинену прикореневу розетку. Квітки подорожника невеликі, чотиричленні, з непоказним забарвленням, зібрані в суцвіття. Суцвіття рослини колосовидне, довге, циліндроподібне. Плоди подорожника — коробочки яйцевидної форми, в яких міститься по 8-16 насінин.

Склад

В листі подорожника сконцентровані такі речовини, як глікозид аукубін, флавоноїди, полісахариди, клітковина, сапоніни, оксикоричні кислоти, вітаміни C і K, мікроелементи калій і магній, каротин, пектин, аскорбінова кислота. До складу листя також входять гіркі й дубильні речовини.

Фармакологічна дія

Листя подорожника має відхаркувальну та протизапальну дію. Рослина чинить кровоспинний, знеболювальний, бактеріостатичний, протиалергічний ефект. Застосовується подорожник великий для стимуляції секреції шлунку. За рахунок седативних властивостей листя використовують у лікуванні серцево-судинної та нервової системи.

Подорожник великий відноситься до багаторічних трав'янистих рослин. Незважаючи на корисні лікувальні властивості, вважається бур'яном. Рослина поширюється за рахунок самозасівання, розмножується насінням. Зустрічається подорожник біля доріг, у степу, на пустирях і заливних луках. В Україні подорожник цілеспрямовано вирощується деякими господарствами у відповідних кліматичних поясах. Найбільш сприятливим середовищем поширення для рослини є родючий грунт.

ЗАГОТІВЛЯ СИРОВИНИ

Для лікарських цілей проводиться заготівля листя подорожника. При зборі компонентів рослини необхідно враховувати, що листя здатне активно вбирати токсичні речовини з навколишнього середовища. Не можна проводити заготівлю тих рослин подорожника, які ростуть у безпосередній близькості від доріг і підприємств. При зборі необхідно ретельно відбирати здорове зелене листя без видимих пошкоджень. Подорожник збирають переважно після дощу, після того як листя трохи висохне. Заготівлю проводять руками або ножем.

Зібрані компоненти розкладають рівномірно на рівній поверхні тонким шаром. Сушать рослину в провітрюваному приміщенні, періодично перевертаючи сировину. Коли листя набуде коричнево-зеленого відтінку й черешки стануть ламкими, сушіння припиняють. Якщо використовується механічна сушка, сировину витримують до зазначеної кондиції при 40-50 ℃. Після цього листя перебирають і видаляють зіпсовані елементи.

Зберігати подорожник можна в паперових пакетах, дерев'яних ящиках. Іноді використовуються скляні ємності. Для листя подорожника термін придатності становить 2-3 роки. Після закінчення цього періоду сировина втрачає свої лікувальні властивості.

ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ПОДОРОЖНИКА

Лікувальні властивості подорожника різноманітні. Листя рослини має протизапальну, антисептичну, кровоспинну й відхаркувальну дію. За рахунок високого вмісту глікозиду аукубіну, оксикоричних кислот, аскорбінової кислоти і флавоноїдів подорожник сприятливо впливає на згортання крові. Рослина чинить обволікаючу дію, тамує больові відчуття та має сильний протигнильний ефект.

ЗАСТОСУВАННЯ ЛИСТЯ ПОДОРОЖНИКА ВЕЛИКОГО

Прийом настоїв і відварів подорожника забезпечує нормалізацію секреції шлунка, тому рослину використовують для лікування гастритів зі зниженою кислотністю. Також за рахунок протигнильних властивостей подорожника його листя застосовують для лікування ентеритів і ентероколітів кишечника.

Листя подорожника прикладають до зовнішніх пошкоджень шкіри. Застосування рослини має сильний ранозагоювальний, протизапальний і кровоспинний ефект.

Настої і відвари подорожника використовують як жарознижувальний засіб. Також вони надають заспокійливу дію і можуть знижувати тиск. Екстракти рослини застосовуються при лікуванні тахікардії і гастритів. У складі зборів подорожник використовується як засіб від діареї або паразитів.

Подорожник застосовується для лікування жіночого і чоловічого безпліддя. Прийом рослини насичує організм жінки фітостеринами, а в чоловіків стимулює вироблення сперматозоїдів.

ВИКОРИСТАННЯ ПОДОРОЖНИКА В КОСМЕТОЛОГІЇ

У косметичних цілях подорожник використовується для поліпшення стану сухої шкіри. Для жирної і пористої шкіри відвари подорожника надають бактерицидну дію. Рослина дозволяє очищати пори й усувати запалення. Також її використовують для лікування тріщин і ран на ступнях ніг. Щоб вилікувати мозолі, готують компреси з листя подорожника.

ПОДОРОЖНИК І ЙОГО КОРИСТЬ

Подорожник є природним засобом, здатним знижувати рівень холестерину. Наявність слизу в листках рослини дозволяє використовувати її в лікуванні вірусних і простудних захворювань. Настої та відвари подорожника сприяють відхаркуванню. Його використовують при лікуванні бронхітів, бронхіальної астми, пневмонії, коклюшу, туберкульозу. Спазмолітичні й протизапальні властивості рослини дозволяють використовувати її при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту.

ПРОТИПОКАЗАННЯ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ПОДОРОЖНИКА

Можна використовувати подорожник людям, для яких характерне надмірне вироблення шлункового соку. Приймати рослину суворо не рекомендується в період загострення виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки. Протипоказаний подорожник людям з гіперацидним гастритом і з підвищеною чутливістю до складу рослини.

Спориш звичайний

Спориш звичайний або гірчак звичайний (Polygonum aviculare L.), Місцеві назви — гусячий шпориш, мурижок, пташина гречка, конотоп тощо. З родини гречкових — Polygonaceae.

Однорічна трав'яниста рослина із стрижневим розгалуженим коренем. Стебла темно-зелені. лежачі з висхідними пагонами (10–60 см завдовжки), членисті, гіллясті. Листки (5–20 мм завдовжки) чергові, сіруваті або сизо-зелені, овальні, видовжені або лінійні, тупуваті або коротко загострені, з чітко помітними жилками. При основі листка s дволопатева, перетинчаста, трубчаста піхва з дев'ятьма-десятьма жилками. Квітки дрібні, правильні, малопомітні, сидять по 2–5 у пазухах листків. Оцвітина проста, глибокоп'ятироздільна, зеленувата, по краю біла або рожева. Тичинок вісім, маточка одна з короткими стовпчиками та малопомітною приймочкою. Плід тригранний, звичайно чорний горішок.

Світлолюбна рослина. Цвіте у травні — жовтні.

Поширення та середовище існування

Спориш звичайний — це бур'ян лісосік, лісових розсадників і лісокультурних площ, росте на просіках, лісових дорогах. Часто утворює суцільні зарості. Поширений спориш по всій Україні, промислова заготівля можлива в усіх областях України. Запаси сировини значні.

Практичне використання

Лікарська, кормова, медоносна й фарбувальна рослина. У науковій медицині використовують траву споришу — Herba Polygoni avicularis. Екстракт з трави (в порошках і таблетках) рекомендують як матковий кровоспинний засіб у післяродовий період; траву застосовують для лікування хвороб сечового міхура, гастритів, при хворобах нирок і ниркових каменях. Спиртові й водні витяжки з трави тонізують мускулатуру матки, прискорюють згортання крові, знижують кров'яний тиск, поліпшують роботу легень. У надземній частині рослини містяться дубильні речовини, смоли, віск, цукор, глюкозид авікулярин, каротин, вітамін С (до 120 мг%), сліди ефірних олій, кремнієва кислота.

У народній медицині спориш застосовують від малярії, пухлин, пропасниці, туберкульозу легень, проносу, ревматизму, як кровоспинний і сечогінний засіб, при хворобах кишково-шлункового тракту, при лікуванні коклюшу, бронхіальної астми, кашлю, при порушенні обміну речовин. Відвар рослини п'ють при кам'яних хворобах, захворюванні печінки, загальному нездужанні, жіночих хворобах, як вітамінний і тонізувальний засіб. Зовнішньо терту свіжу траву прикладають до ран, відваром миють голову для прискорення росту волосся, прикладають до ударених місць і пухлин. У гомеопатії використовують есенцію з свіжої трави.

Спориш має високі кормові якості. В ньому містяться протеїн (13-24,5 %), білок (10-14 %), цукор (до 2,5 %) Добре поїдається великою рогатою худобою, свинями, вівцями, козами, кролями, птахами. Добра пасовищна рослина, витримує витоптування і швидко відростає. Тварини швидко набирають вагу при харчуванні ним. Медоносна рослина, нектар виділяє протягом всього літа, проте взяток з неї незначний. 3 коренів споришу добувають синю фарбу. Його можна використовувати для залуження скотопрогонів, аеродромів, стадіонів, для заміни злакових газонів.

Як поживну траву спориш дають коровам для збільшення надоїв і поліпшення смаку молока.

У харчуванні

На Кавказі, Далекому Сході та в Україні молоде зілля споришу споживають нарівні з щавлем. Готують салати, юшкові пюре, гарніри. А висушені плоди і листя розтирають в ступі і одержане борошно використовують як додачу до зернового під час випікання хлібу, оладок, млинців. Свіже листя споришу має солодкий смак, тому готуючи салат, до нього додають трохи гострішого зілля з пряним ароматом. Молоде листя тушкують до одержання однорідного пюре, яким начиняють пироги і пельмені. До пюре підмішують дрібнопорізану цибулю, січені яйця, сіль, олію, пахучий перець. Подають на стіл у вигляді салату, гарніру або приправи до м'ясних страв.

Збирання, переробка та зберігання

Збирають спориш протягом літа, зрізуючи надземну частину (до 40 см завдовжки) ножами, серпами або скошуючи косами. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами, розстилаючи тонким шаром на папері чи тканині. Суху сировину пакують у мішки вагою по 15-20 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

У міфології

У східно-слов'янській міфології спориш — символ родючості. Білоруси, наприклад, представляли його у вигляді білого кучерявого хлопчини, який ходить по полю

У легендах

Має спориш і свою легенду. Одного разу попрямувала стара чаклунка в гори за цілющими травами. Назбирала повну торбу трав, притомилася і сіла відпочити. Дивиться, а по обидва боки від стежки травичка малесенька пробирається в гори. Озирнулася чаклунка і бачить, що сидить вона на м'якому зеленому килимі. Все навколо заполонила травичка невеличка. Завела вона з травою розмову, чому це та в гори поспішає. Відповідає трава, що це люди не дають їй життя внизу і тому вона йде від них у гори. Слухала, слухала чаклунка і вирішила досадити людям, вмовила вона травку-мандрівницю повернутися вниз на землю і заселити городи і сади, зайняти кожний вільний шматок землі. Так і живе серед нас спориш, але він нікому не заважає, а навпаки приносить користь.

Суниця лісова
Суниця лісова (Fragaria vesca L.) — це багаторічна травʼяниста рослина, яка належить до родини розових. Вона є родичкою усім відомої садової суниці. Зазвичай росте у лісі. Суниця лісова активно використовують для лікування народними засобами різноманітних захворювань. Вона має багатий вітамінний склад, тому допомагає покращити імунітет і укріплює організм. У якості сировини для натуральних препаратів використовуються сушені плоди суниці, листя і корені.

Суниця лісова, як і інші її родичі, має коротке кореневище з повзучими пагонами-вусами та прямостоячим стеблом. Листя трійчасті, зеленого або темно-зеленого кольору. На відносно довгих квітконосах знаходяться невеликі квіти білого кольору з 5 пелюстками. Період цвітіння припадає на кінець весни та початок літа. З червня ягода плодоносить. Суниці невеликого розміру, червоного кольору з яскраво вираженим суничним ароматом.

У плодах суниці лісової досить багато цукрів, які займають 10 % від її складу. Також вона містить пектин, багато клітковини, цілий ряд органічних кислот, ефірні олії, дубильні речовини, антоціани. Вітамінний склад ягоди теж вражає. У суниці лісовій особливо багато вітаміну С. Окрім того, вона містить вітаміни А, В1, К. Присутні у складі і різноманітні мікроелементи: мідь, марганець, фосфор, залізо та ін.

Харчова цінність суниці лісової, яка становить 41 кКал, представлена переважно вуглеводами.

Лікувальні властивості

Як і інші лікарські рослини, лісова суниця з давніх-давен активно використовується в народній медицині.

А саме при:

• дерматозах;

• псоріазі;

• малокрівʼї;

• авітамінозі;

• атеросклерозі;

• закрепі;

• зниженні імунітету;

• гіпертонії ті інших серцево-судинних захворюваннях;

• подагрі ті інших порушеннях обміну речовин;

• жовчкокамʼяній та сечокамʼяній хворобах.

Суниця

Суниця має хорошу сечогінну та потогінну дію. Вона нормалізує обмін речовин, в тому числі ліпідний, мінеральний та цукровий. Завдяки високому вмісту вітаміну С вона значно покращує функції захисних сил організму, тому добре допомагає при частих сезонних простудах, дуже ефективна при авітамінозі . Вона також допоможе відновити сили після важкої хвороби чи перенесеної операції. Пектин у її складі стимулює роботу шлунково-кишкового тракту та сприяє виведенню шкідливих речовин із організму.

Свіжовичавлений сік із ягід суниці лісової має властивість знижувати цукор в крові. Тому його часто призначають діабетикам.

Суниця позитивно впливає на роботу ШКТ. Вона покращує апетит і стимулює процеси травлення. Завдяки цьому вона буде корисна при закрепах, гастритах з пониженою кислотністю та інших захворюваннях.

Настої та чаї із листя лісової суниці позитивно впливають на кровотворення, а також мають легку заспокійливу дію. Вона помічна при жіночих недугах, геморої. Вживаючи настої із цієї сировини, ви отримаєте змогу покращити стан судин та в загальному підвищити тонус всього організму.

Зовнішнє застосування

Ягода суниці лісової використовується у фітотерапії і в якості зовнішнього засобу. Зокрема, вона дуже корисна при акне та підвищеній жирності шкіри. Із неї готують маски, лосьйони та настої, якими протирають шкіру.

Суниця чинить потужну антисептичну та заспокійливу дію, тому її також використовують при різноманітних дерматологічних захворюваннях. Перш за все — це псоріаз, лишай та екзема.

У порівнянні із полуницею, лісова суниця майже ніколи не викликає алергії, але все ж людям з підвищеною чутливістю організму слід бути обережними. Зокрема, вживати її протипоказано людям із панкреатитом, колітом та іншими запальними захворюваннями ШКТ у гострій фазі. Також ця ягода протипоказана при та

печінковій нирковій коліці.

Не рекомендовано вживати плоди суниці у великій кількості. Навіть у людей без алергії на даний продукт це може викликати почервоніння шкіри, висипання різної локалізації, біль в животі, нудоту, діарею та інші неприємні реакції.