Занепад античного світу

Як ви розумієте поняття «вторгнення», «племена»?

Передумови падіння Західної Римської імперії

Занепад Римської імперії відбувався поступово. Від 180 до 284 року сенат визнав імператорами 27 осіб. Чи не кожне таке призначення супроводжувалося внутрішньою війною. Господарські руйнування та людські втрати в цих громадянських війнах (збройних конфліктах між громадянами однієї держави) були значними. До того ж, війська потребували грошей, а постійне зростання податків, занепад торгівлі боляче позначалися на становищі простих мешканців. Загальну нестабільність на певний час зупинив імператор Діоклетіан (284—305). Його реформи усунули залишки старих порядків, відомих ще з республіканських часів. Сенат перетворився на міську раду Риму; сам імператор наважився поділити територію країни на дві частини, взявши управління над Сходом, а Рим віддав своєму соратнику. Послабленню ролі «вічного міста» сприяв імператор Константин I (312—326), який переніс столицю до грецького міста Візантій (нині Стамбул, Туреччина), перейменувавши його в Константинополь на свою честь. Уже в 395 році землі єдиної Римської імперії були поділені на Західну та Східну частини. Захід слабшав, страждаючи від вторгнень германських племен з півночі. Їх часто називають варварськими вторгненнями, оскільки «варварами» римляни називали чужинців, які не розмовляли грецькою чи латиною. Натомість Східній частині імперії торгівля прянощами та іншими товарами забезпечувала багатство та розквіт. На тлі політичних та економічних проблем відчутною стала військова слабкість. Римські легіонери IV—V ст. значно поступалися своїми вміннями військам часів Гая Юлія Цезаря. Влада Риму, відчуваючи нестачу рекрутів, наймала щоразу більше іноземців. Оборону Риму проти інших народів організовували представники германців, які обіймали найвищі військові посади. Варваризація (насамперед германізація) армії Риму призвела до переселення на землі країни племен, які повинні були охороняти кордони імперії. З другого боку, коли міць Риму похитнулася і платити за військову службу грошима чи територіями стало складно, германські вожді укладали власні союзи, домовлялися із вчорашніми супротивниками.

Особливості взаємовідносин варварського та римського «світів»

Римляни ставилися до чужинців презирливо. Вони вважали, що землі, розташовані північніше від меж імперії, малопридатні для цивілізації, бо занадто холодні та вологі для традиційного середземноморського землеробства. Проте «поважали» персів, як спадкоємців окремої давньої цивілізації, та кельтів, що тривалий час жили пліч-о-пліч із римлянами у Галлії та інших провінціях. Коли у 212 р. імператор Каракалла надав римське громадянство усім вільним мешканцям Римської імперії, правові розбіжності в статусі римлян і «варварів» почали зникати. Із германцями, заради політичної доцільності, укладали союзи. Свеви, готи, бургунди, лангобарди та інші народи, що проживали уздовж північних кордонів Західної Римської імперії, періодично ставали то союзниками, то суперниками Риму.

Нерідко представники германських племен ставали надзвичайно популярними в Римі. Наприклад, виходець із вандалів Стиліхон у IV—V ст. відзначився відчутними перемогами над іншими «варварами». Також відомо, що окремі вихідці з германців після завершення своєї кар’єри в армії Риму поверталися додому. Вони сприймали Рим не стільки як ворога, а як певний взірець, за яким можна розвивати свій народ. Окремі античні автори захоплювалися відомостями про германців. Навіть відомий історик Тацит відзначав їхню простоту і чесність, хоча й робив це для того, щоби протиставити германцям вади корумпованого світу римлян. Торгові та культурні відносини між римлянами і германцями набирали обертів. Германці сприймали християнське віровчення, проте переважно дотримували аріанства, однієї з течій розвитку ранньої християнської церкви

Які народи з-поміж тих, що заселяли Європу у І—ІІ ст. н. е., можна узагальнено назвати германцями?

Велике переселення народів та падіння Риму

У ІІ—ІІІ ст. н. е. розпочалося Велике переселення народів – масові переміщення варварських племен територією Європи. Зміни клімату, перенаселення окремих територій, боротьба за владу всередині племен змушували величезні маси людності мігрувати, тобто переходити на нові землі, залишаючи обжиті місця. Готи з узбережжя Балтійського моря вирушили на південь і в ІІІ ст. опинилися в Північному Причорномор’ї. Там вони потіснили сарматів, утворивши власну державу. Унаслідок внутрішніх заворушень ця племінна єдність розкололася на остготів (східних) і вестготів (західних). Останні, оселившись уздовж римських кордонів, набігами дошкуляли Риму. Однак наприкінці IV ст. до причорноморських степів зі сходу прийшли нові завойовники – гуни. Вони розбили остготів та рештки сарматських племен.

Вестготи, рятуючись від нашестя, уклали угоду з Римською імперією та мали переселитися на її землі. Щоправда, спритні римські чиновники вирішили скористатися ситуацією. Вони негайно підняли ціни на хліб та інші продукти, а коли в германських союзників закінчилися кошти, почали вимагати продаж їхніх дітей собі в рабство. Голод та поневіряння спонукали вестготів до повстання, яке намагався придушити імператор Валент на чолі римського війська. Вирішальна битва відбулась у 378 р. при Адріанополі (сучасна Туреччина). Римське військо, яке неправильно оцінило силу вестготської армії, було розбите вщент – загинув навіть імператор. Відтоді розселенню варварів на теренах Римської імперії ніхто не перешкоджав. Уже на початку V ст. вестготи на чолі з вождем Аларіхом, так і не отримавши обіцяних земель для проживання, рушили аж до Рима. Місто, оточене міцними мурами, не мало достатньої кількості оборонців, й 410 р. величну столицю пограбували. Коли вестготи отримали бажані території, над імперією нависла нова небезпека. У 40-х роках V ст. напади на римські землі почали чинити гуни на чолі з вождем Аттілою. Правителі Східної Римської імперії відкупилися від поневолювачів, а влада в Римі уже не мала ані грошей, ані навчених військ. Завойовнику протиставили союз із іншими «варварськими» народами: франками, аланами, бургундами, вестготами. У червні 451 року на Каталаунських полях (біля сучасного французького міста Труа) вони зупинили гунів. Під час грандіозної битви римляни та їхні союзники вистояли, хоча остаточно держава гунів розпалася після смерті Аттіли

Германці, позбувшись загрози зі Сходу, відступили від обіцянок миру. У 455 році Рим, виснажений постійними війнами, захопили вандали. Вони нищили та грабували місто упродовж кількох тижнів. У XVIII ст. таку поведінку історики назвали «вандалізмом» – безглуздим і свідомим знищенням культурних пам’яток. Останні ж імператори були маріонетками в руках германських вождів. Тож у 476 році 16-річного імператора Ромула Августа просто усунули від влади. Західна Римська імперія перестала існувати, тоді як політичний центр впливу змістився до Східної Римської імперії із центром у Константинополі (колишнє місто Візантій).

Визначте основні причини міграційних процесів.

Поясніть, чому германські племена, зокрема вестготи, спочатку уклали мирний договір з Римською імперією, а згодом розпочали набіги на Рим? Як політика Риму сприяла їхньому бунту?

Виконати тест!