У першій половині ХІХ століття Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття — перебували під владою Австрійської імперії. Більшість українського населення становили селяни, які зазнавали соціального гноблення, національної дискримінації та обмеженого доступу до освіти й адміністрації. Влада в регіоні належала переважно польській, угорській та румунській шляхті, а українці були позбавлені політичного представництва. У відповідь на утиски виникали селянські виступи, зокрема повстання Лук’яна Кобилиці на Буковині (1843–1844) та холерні бунти на Закарпатті (1831). Попри складні умови, саме в цей період починається українське національне відродження, яке очолили греко-католицькі священики та діячі культури — зокрема, представники «Руської трійці».