Виникнення християнства та християнізація Римської імперії.

Робота з текстом

Прочитатайте текст, визначте причини виникнення християнства.

Першими християнами були бідняки і раби, життя яких було безрадісним і тяжким. У Римській державі було багато повстань рабів, але всі вони закінчувалися перемогою рабовласників. Це призвело до того, що раби втратили віру у власні сили, вони почали сподіватися не на себе, а на «доброго бога».

Уявіть собі величезне господарство, наприклад у Сирії. Давно зайшло сонце. робочий день скінчився. Хочеться спати, болять від важкої праці руки, ломить спину. Але перед сном ці люди зберуться в окромному місці де-небудь за виноградниками і поведуть між собою розмову. «Напевно, перемогти рабовласників неможливо, — говорять вони. — Дуже сильний Рим, багато в імператора військ. Навіть великий Спартак не зумів звільнити нас. Не судилося, мабуть, нам перемогти рабовласників. Даремно ми приносимо жертви римському Юпітеру, грецькому Зевсу, єгипетському Озірісу, ці боги не чують наших молитов і не можуть допомогти нам… Не цим богам

потрібно молитися. Існує тільки один могутній і добрий бог, що може врятувати нас. Він спустився з неба на землю, щоб врятувати нас, знищити жорстокий Рим. Цей бог зробить бідняків щасливими: кожен отримає у сто разів більше, ніж мав; виноград стане рости не на кущах, а на деревах з тисячами плодів. Пшениця буде хилитися до

землі від зерна… Тільки бог звільнить нас від рабства і принесе добробут у наші будинки…»

Запитання

-- Чим християнство приваблювало широкі верстви населення?

-- Що давало християнство пригнобленим верствам населення?

Словникова робота

Запишіть у словник

Християнство — одна з трьох світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом). Основа віровчення: віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога, зішестя на землю Сина Божого з метою спасіння людства від гріха.

Самостійна робота з історичними документами.

«Що думали римляни про християн » — уривок з твору Цельса «Правдиве слово»

З’явилася нова порода людей, що тісно поєдналася проти всіх існуючих релігійних і громадянських установлень, людей, яких переслідує суд, які, проте, хизуються ненавистю всіх інших до них, християн. Серед міфів і переказів, запозичених у різних народів, у християн переважають розповіді про дивовижних чудотворців. Ось що вони говорять: хай до нас не вступить жодна освічена, жодна мудра, жодна розумна людина. Все це у них вважається поганим. Але якщо неук безрозсудний, неповнолітній, то нехай він сміливо прийде до них. Вважаючи тільки такого роду людей гідними свого бога, вони, вочевидь, хочуть навернути лише малолітніх, нікчемних, неосвічених, рабів, жінок і дітвору.

Питання

-- Пригадайте, які міфи та перекази любили римляни, які герої їм подобалися.

-- Поясніть, чому римлян дивували християнські міфи та перекази.

-- Як сприймали римляни «нову породу» людей?

--Припустіть, чи належав сам автор тексту до християн, наведіть аргументи.

Сучасний текст «Переслідування християн»

Християнська віра забороняла своїм прихильникам брати участь у відправленні культів будь‑яких релігій, а більшість подій у римському суспільному житті були пов’язані з необхідністю принесення жертв римським богам і вшанування бога‑імператора. Християни відмовлялися брати в цьому участь, що викликало не тільки недовіру влади, але й ненависть римлян.

Так, за часів правління Нерона християнську общину звинуватили у підпалі Рима. Почалися гоніння. Перших християн цькували собаками та дикими звірами на аренах цирку, розпинали на хресті, спалювали живцем.

Питання

---Як християни порушували норми суспільного римського життя та чому?

-- У чому виявлялася ненависть римлян до перших християн?

Опрацюйте інформацію

На кінець III — початок IV ст. християнство вже мало велику кількість прихильників, що весь час зростала. Добре організовані християнські громади об’єднувалися, утворюючи церковну організацію імперії. Громадами керували старійшини (пресвітери), служителі (диякони) та адміністратори (єпископи). Константин оцінив міць та авторитет християнської церкви. Вирішивши скористатися цим для зміцнення імперії, він перейшов до рішучої підтримки християнства. У 313 р. імператор Константин і його союзник (на той час) Ліциній у Медіолані (Мілані) видали указ (едикт), яким християнство оголошувалося рівним з іншими релігіями. Майно, відібране Діоклетіаном у християн, було повернуто або за нього виплатили гроші. Це був вирішальний крок до перетворення християнства із гнаної релігії на панівну.

Християнські священики брали участь в урочистостях з нагоди заснування нової столиці — Константинополя. Проте сам імператор прийняв християнство незадовго до смерті. Із наверненням у віру імператора християнство стало загальновизнаною релігією. Відтоді християни підтримували імператорів, церква з повагою ставилася до Константина. Навіть коли християни пізніше нищили статуї ненависних їм імператорів-язичників, кінний пам’ятник Марку Аврелію вцілів лише тому, що цю скульптуру вважали зображенням Константина.

Один із наступників Константина — Флавій Клавдій Юліан — у 361—363 pp. на короткий час повернув язичництво, за що був названий Відступником. Він заборонив християнам навчатися в школах і навіть сам виступав із промовами, спрямованими проти них.

Юліан загинув під час війни з персами у 363 p., і відтоді християни почали відновлювати свій вплив на жителів Римської імперії. Проте у віддалених від міст поселеннях ще утримувалася стара язичницька віра.

Із 390 р. в країні почалося переслідування язичників і знищення храмів старих богів. У 391 р. натовп християн під керівництвом єпископа Феофіла пограбував та зруйнував величний храм бога Сонця в Александрії.

У 392 p. імператор Феодосій І офіційно заборонив язичницькі вірування. Християнство стало державною релігією. Переслідуючи язичників, імператор заборонив Олімпійські ігри (останні ігри відбулися у 393 р.), присвячені грецьким богам. Храми руйнувались або перетворювалися на християнські. Тоді ж світова культура зазнала, можливо, найбільшої за всю історію втрати — була спалена Александрійська бібліотека, книжки якої зберігали тисячолітню мудрість давніх цивілізацій. Зв’язок часів перервався.

Як вже зазначалося, християни об’єднувалися у громади. Найголовніша заповідь християн — любіть ближнього свого. У громаді всі мали рівні права і були зобов’язані допомагати один одному. Члени громади вважалися братами, не існувало жодних відмінностей між різними племенами та народами, між рабами та вільними людьми. У перших громадах спочатку існувало спільне майно, а головним правилом було «хто не працює, хай не їсть». Віруючі вважали, що тільки бідні та знедолені мають право на винагороду в загробному житті. У проповіді говорилося: «Верблюдові легше пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти у царство Боже». Християни засуджували багатство, тому спочатку багаті люди могли стати членами спільноти тільки у випадку, якщо вони перед тим роздали усе своє багатство. Потім від заможних людей вимагалося лише дати щедрі пожертвування на користь спільноти.

Між громадами були встановлені тісні зв’язки, які підтримували спеціальні посланці: апостоли та проповідники. Апостоли, як проповідники нової віри, ставали організаторами громад, збирали внески, необхідні для їх діяльності.

Згодом керівниками громад стають єпископи — «наглядачі» громадського майна. Їм допомагали пресвітери (старійшини), які стежили за порядком під час молитовних зборів, диякони — організатори повсякденного життя громади.

З окремих громад утворилася єдина організація християн, яка одержала назву християнська церква. На чолі церкви стояли єпископи. Спочатку християни не мали спеціальних богослужебних споруд. Вони збиралися у звичайних будинках, разом молилися, відзначали свята, обговорювали норми поведінки в житті, слухали читання Євангеліє, співали гімни богові. Згодом стали зводитися спеціальні храми.