Виховна робота у вищому навчальному закладі

ТЕМА: "ВИХОВНА РОБОТА У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ"

(2 години)

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Сутність та особливості виховання.

2. Закономірності, принципи, методи, форми виховання.

3. Зміст виховання студентської молоді.

4. Реалізації   виховних   функцій   викладача  вищого   навчального закладу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України «Про вищу освіту». – К., 2014.

2. Кузьмінський  А.І. Педагогіка  вищої  школи: Навч.  посіб.   /  А.І. Кузьмінський – К.: Знання, 2010.

3. Ортинський В.Л.  Педагогіка  вищої школи:  Навч.  посіб.  /   В.Л. Ортинський – К.: Центр учбової літератури, 2009.

4. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб./ З.Н. Курлянд, Хмелюк, А.В. Семенова та ін.; За ред. З.Н. Курлянд. – 3-тє вид.,. перероб. і доп. – К.: Знання, 2007.

5. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Підручник  2- вид. / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко – К.:ЦУЛ, 2014.

6. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрів і аспірантів. / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко – К.: ТОВ «Філ-студія», 2008.

7. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи:Практикум: Навч. посіб. / Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко – К.:Каравелла, 2008.

8. Сергєєва В.Ф. Виховна робота в сучасному вищому закладі освіти. Методичні рекомендації. / В.Ф. Сергєєва – К., 2008.

9. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – 2-ге вид., доп./М.  М. Фіцула – К.: Академвидав, 2014.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Сформувати у здобувачів вищої освіти систему знань про сутність та психологічні особливості виховання, специфічні особливості закономірностей, принципів, методів, напрямків виховання; сформувати вміння організовувати на наукових засадах процес виховання у вищих навчальних закладах, реалізовувати виховні функції науково- педагогічного працівника.

ВСТУП

Виховання – процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилково думати, що процес виховання людини завершується закінченням загальноосвітньої школи. Скільки людина живе, стільки вона й зазнає виховних впливів.

Молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої школи здобуває професійну освіту у вищому навчальному закладі, обов’язково повинна бути включена в систему виховного впливу на відповідному рівні. Розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі.

У процесі підготовки фахівця важливо не лише озброїти його фаховими знаннями, уміннями та навичками професійної діяльності, а й сформувати у нього відповідний світогляд, моральні, правові, трудові, естетичні та інші якості особистості. Ефективність виховної роботи значною мірою залежить від правильно вибудуваного процесу виховання, продуманого вибору форм і методів його реалізації.

Завдання виховання у вищому навчальному закладі реалізуються у процесі навчання і в цілеспрямованому впливі на  здобувачів вищої освіти у поза навчальний час, тобто в процесі виховання.

Науково-педагогічний працівник повинен знати завдання виховання студентів; професійно володіти усіма принципами та методами виховання, методикою реалізації основних виховних функцій, приймати науково обґрунтовані рішення при вихованні студентів. Саме ці основні питання виховання розглянуті та проаналізовані в даній лекції.

1. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Розвиток людини — це процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання.

Суспільство як соціальне об’єднання людей може існувати, діяти і розвиватися лише за умов цілеспрямованої і систематично організованої роботи з виховання кожної особистості. Коли б цей процес зупинився – суспільство перестало б існувати, а людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Видатний педагог Я.А. Коменський зауважував, що нехтування вихованням - це загибель людей, сімей, держав всього світу. Тому виховання не варто розглядати лише як вплив на людину з метою використання її з погляду меркантильних потреб, а своєю спрямованістю воно, насамперед, є виявом турботи про всебічний розвиток людини, становлення її як вільної особистості.

Виховання - це такі суспільні відносини, у яких одні люди впливають на інших з метою спрямованого формування особистості. Спрямоване формування здійснюється шляхом включення особистості в систему міжособистісних відносин.

Виховання - процес цілеспрямованого формування і розвитку особистості. Це спеціально організована, керована і контрольована взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення заданої мети.

Тому ми можемо розглядати виховання, по-перше, як соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості. По-друге, як вплив вихователя на вихованця з метою формування в нього бажаних соціально-психічних і фізичних якостей. Таке широке поняття виховання охоплює всі сторони, засоби, заходи впливу на розвиток особистості, на формування соціальних якостей людини. А.С.Макаренко підкреслював, що виховує все: люди, речі, явища.

Основні аспекти виховного процесу: цілеспрямований, багатофакторний, неперервний, комплексний, варіативний, двосторонній.

Охарактеризуємо кожен вид вихованого процесу.

Цілеспрямований. Розрізняють у залежності від ступеня точності, від терміну дії загальні та конкретні цілі виховання. Загальні цілі відображають найбільш загальні погляди суспільства на виховання людини, ідеал виховання.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна і національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Загальні цілі вказують шлях, за яким варто йти.

Конкретні цілі - це вже уточнені уявлення науково-педагогічного працівника про бажані зміни поведінки студента, про розвиток певних якостей особистості. Конкретні цілі обов'язково повинні бути ретельно і чітко сформульовані.

Вищий навчальний заклад – завершальний етап не тільки інтелектуального, а й і соціального інтегрування молодої людини в систему соціальних відносин. Саме тому перед ним поставлені такі практичні завдання виховання здобувачів вищої освіти:

• активізувати національно-патріотичне виховання;

• залучати здобувачів вищої освіти до збереження і примноження традицій українського народу;

• популяризувати духовні й моральні цінності, притаманні українському народу;

• активізувати діяльність студентського самоврядування, інших студентських громадських і наукових організацій, клубів за інтересами, таборів праці і відпочинку;

• практикувати культурно-дозвільні заходи, щоб посилити культурно-просвітницький виховний вплив;

• формувати психологічну готовність до праці (спрямованість на професійну діяльність, сформованість професійно-значущих якостей).

  Багатофакторний. У виховному процесі виявляються численні суб'єктивні й об'єктивні фактори. Суб'єктивні фактори виражають внутрішні потреби особистості. Об'єктивні зв'язані з умовами, у яких особистість живе і формується.

На результати виховання здобувача вищої освіти значною мірою впливає особистість науково-педагогічного працівника , його індивідуальність, ціннісні орієнтації, риси характеру.

Складність виховного процесу полягає в тому, що його результати не так швидко виявляють себе, як, наприклад, у процесі навчання. Процес виховання дуже динамічний, рухливий і мінливий.

Неперервний. Виховний процес відрізняється тривалістю. По суті, він триває все життя. Розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі. Необхідна неперервна, систематична виховна робота з розвитку особистості.

Комплексний. Означає єдність цілей, задач, змісту, форм і методів виховного процесу. Формування особистісних якостей відбувається не по черзі, а одночасно, у комплексі, тому і педагогічний вплив повинний мати комплексний характер.

Варіативний. Неоднозначність і невизначеність результатів виховного впливу. У тих самих умовах останні можуть істотно відрізнятися. Це обумовлено великими індивідуальними розходженнями здобувачів вищої освіти, їхнім соціальним досвідом, ставленням до виховання, рівнем професійної підготовленості викладачів, їхньою майстерністю.

Двосторонній. Виховний процес йде у двох напрямках: від науково-педагогічного працівника до здобувача вищої освіти (прямий зв'язок) і від здобувача вищої освіти до науково-педагогічного працівника (зворотний зв'язок). Керування процесом виховання будується на зворотних зв'язках, тобто на інформації, що надходить від здобувачів вищої освіти.

Виховання сприяє:

• розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних здібностей, набуттю нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини;

• розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку;

• інтелектуальному, творчому розвитку особистості;

• розвитку здатності до спілкування з оточуючими, розуміння інших людей, а завдяки цьому і себе;

• розвитку потреб людини;

• розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється.

  ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ. Отже, виховання, з погляду суспільного розвитку,є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти в цілому. Завдяки вихованню людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку. Виховання є спеціально організований і свідомо здійснюваний процес. Проблема виховання майбутніх фахівців з вищою освітою набуває зараз особливої актуальності. На сучасному етапі розвитку вищої освіти виховання, у широкому розумінні, розглядається у двох аспектах: виховання творчої особистості майбутнього фахівця і виховання  високоморальної,толерантної особистості з високими громадськими якостями.

2.ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ, ФОРМИ ВИХОВАННЯ

Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі зв’язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

Закономірності виховного процесу визначають його організацію, побудову. У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності:

• органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання;

• визначальним у вихованні є діяльність і спілкування;

• виховання   є   стимулювання   активності   особистості   в   певній діяльності;

• у процесі виховання необхідно виявляти гуманність і повагу до особистості в сполученні з високою вимогливістю;

• необхідно відкривати перед особистістю перспективи її росту, допомагати їй домагатися радості успіху;

• виявляти позитивні якості особистості і спиратися на них;

• враховувати вікові й індивідуальні особливості;

• виховання повинне здійснюватися в колективі і через колектив;

• домагатися єдності й узгодженості зусиль усіх інститутів виховання. Принципи виховання – керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховання.

Система принципів виховання:

1. Народність. Передбачає єдність національного і загальнолюдського.

2. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу людини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості.

3. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом.

4. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей людини, джерел її життєвих сил.

5. Системність і послідовність. Йдеться про систему педагогічних впливів, яка забезпечує формування в кожної людині ідеалів, світогляду, переконань, інтересів, морально-вольових рис.

6. Активність та творча ініціативність. Стимулювання розвитку творчих починань людини в процесі навчальної, трудової, художньої діяльності.

7. Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, забезпечує співробітництво науково-педагогічних працівників і здобувачів вищої освіти, врахування думки колективу і кожної особистості.

У вихованні закономірності та принципи виявляються в усьому різноманітті взаємозв’язків і взаємоперетворень, вони органічно пов’язані між собою. Їх необхідно враховувати під час створення будь - якої виховної ситуації.

Методи виховання – це методи педагогічного впливу на людину, це шляхи і способи діяльності науково-педагогічного працівника  і  здобувачів вищої освіти з метою досягнення виховних цілей.

Класифікація методів виховання: методи формування свідомості особистості; методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності і поведінки. Охарактеризуємо кожну групу методів.

1. Методи формування свідомості особистості: бесіда, переконання, приклад, пояснення.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування, залучення у визначену діяльність, доручення, метод вправ.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання, осуд, примус, нагорода, подяка, порушення почуття особистісного достоїнства, довіра, заміна інтересу, похвала, метод перспективних ліній.

У процесі виховання не може бути стандартних ситуацій і стандартних підходів до використання методів виховання. Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням.

У процесі виховання не буває однакових ситуацій і стандартних підходів до використання тих чи інших методів. Багато тут залежить від знань, таланту, досвіду і творчості науково-педагогічного працівника.

Вибір конкретних методів має узгоджуватися із завданням і змістом виховання здобувачів вищої освіти, конкретними умовами, в яких здійснюється виховний вплив, відповідати індивідуальним та віковим особливостям здобувачів вищої освіти, враховувати особливості студентського колективу.

Форми виховання - спеціальна конструкція виховного процесу, яка базується на певних дидактичних та психологічних засадах.

Форми виховання у вищому навчальному закладі можуть  бути масові, групові та індивідуальні.

Масові форми виховної роботи: святкування державних та релігійних свят, проведення читацьких конференцій, тематичних вечорів, тижнів з різних навчальних предметів, зустрічей з видатними людьми, конкурів, олімпіад, фестивалів, виставок тощо.

Групові форми: «круглі столи», гуртки за інтересами, обговорення радіо – і телепередач, новинок преси, пошукова діяльність, екскурсії, походи та ін.

Індивідуальна виховна робота зумовлена індивідуальними особливостями здобувачів вищої освіти. Вона здійснюється у двох напрямах:

• корекція відхилень у свідомості та поведінки окремих здобувачів вищої освіти шляхом створення спеціальних педагогічних ситуацій;

• спонукання здобувачів вищої освіти до раціонального використання вільного часу з метою розвитку своєї особистості, вдосконалення необхідних фахівцю якостей.

Система виховних заходів повинна бути спрямована на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Організовуючи виховний процес у вищих навчальних закладах, науково-педагогічні працівники мають вдумливо, творчо і конструктивно підходити до реалізації принципів, методів, форм виховної діяльності.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ. Отже, продуктивне виховання відбувається за умови його організації на наукових засадах. Будучи органічно пов’язаними між собою, закономірності, принципи, методи, форми виховання охоплюють усі аспекти цього процесу і спрямовують на формування здобувача вищої освіти як цілісної особистості. Реалізація закономірностей, принципів, методів, форм виховання дає позитивні результати лише тоді, коло їх застосовують у гармонії взаємодії між собою.

Треба зазначити таке: виховне значення має кожен навчальний предмет і кожен науково-педагогічний працівник є носієм виховного впливу на здобувача вищої освіти через зміст навчального матеріалу, через організацію навчальної діяльності, через практику педагогічної взаємодії.

3. Зміст виховання

Зміст виховання – це система морально-духовних, інтелектуальних, трудових, фізичних та естетичних якостей, переконань, які спрямовані на досягнення основної мети виховання – формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Це та частка соціального досвіду, якою повинна оволодіти людина.

Зміст виховання поділяється на певні напрями: національне, громадянське, правове, моральне, розумове, трудове, фізичне, художньо- естетичне, екологічне.

Розглянемо складові змісту виховання в ракурсі напрямків виховання.

В умовах розбудови суверенної і демократичної України одним із головних пріоритетів є національне виховання. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві. Національне виховання спрямовується на залучення здобувачів вищої освіти до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у студентів національних світоглядних позицій, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання у вищому навчальному закладі, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої нам процвітання України.

Головними складовими національного виховання є громадянське та правове виховання.

Громадянське виховання – формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.

Правове виховання – це виховна діяльність сім’ї, навчальних закладів, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки людини.

Правове виховання покликане забезпечити формування у здобувачів вищої освіти високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов’язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх.

Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод.

Правове виховання тісно пов’язане з моральним вихованням.

Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу з формування у здобувача вищої освіти моральної свідомості, навичок, умінь відповідної поведінки.

Моральність особистості передбачає такі гуманістичні риси, як доброта, милосердя, толерантність, совість, чесність, справедливість, чуйність. Норми моралі полегшують сприймання правових норм, які допомагають глибше усвідомлювати моральні істини.

Моральна свідомість (єдність моральних знань, моральних почуттів і відповідно до цього рівня моральних вчинків) дає змогу усвідомити межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки. Моральна свідомість стимулює соціально ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень.

Розумове виховання – діяльність науково-педагогічного працівника, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення здобувача вищої освіти з метою прищеплення культури розумової праці.

Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, контролювати себе, застосовувати знання в нових умовах, підтримувати порядок на робочому місці.

Екологічне виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу з формування у здобувача вищої освіти культури взаємодії з природою. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії.

Трудове виховання – виховання свідомого ставлення до праці через звички та навиків активної трудової діяльності. Воно покликане забезпечити психологічну готовність здобувачів вищої освіти до майбутньої професійної діяльності.

Естетичне виховання - діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси. Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Фізичне виховання - система заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я здобувача вищої освіти, загартування його організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Будучи органічно взаємопов’язані між собою, напрями виховання, охоплюють усі аспекти його змісту і сприяють формуванню людини як цілісної особистості.

Отже, зміст виховання здобувачів вищої освіти передбачає:

• культивування   національних,   державних   і    загальнолюдських цінностей;

• формування  суспільного  ідеалу  служіння  Україні, збереження, примноження традицій українського народу.

• виховання   громадянських  якостей,   вимогливості   до   себе    й відповідальності, совісті.

• виховання поважного ставлення до людей і себе до права.

• звернення уваги на підвищення свого культурного рівня.

• духовне,     правове,     моральне    й     естетичне     спрямування самовиховання.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ. Зміст виховання у вищому навчальному закладі забезпечує передачу соціокультурного досвіду, гармонізації професійного і духовного оптимуму здобувача вищої освіти. Вищий навчальний заклад є центром і середовищем розвитку особистості студента.

РЕАЛІЗАЦІЇ ВИХОВНИХ ФУНКЦІЙ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Виховна робота у вищому навчальному закладі потребує умілого педагогічного управління.

Управління процесом виховання – діяльність науково-педагогічного працівника, що забезпечує планомірний і цілеспрямований  виховний вплив на здобувачів вищої освіти.

Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко виокремлюють ілюстративний, декларативний, діяльнісно-практичний напрями реалізації виховних функцій у вищому навчальному закладі.

Ілюстративний напрямок. Здобувачі вищої освіти повинні наочно бачити втілення соціальних норм у поведінці всіх людей, з якими вони зустрічаються у стінах вищої школи. Науково-педагогічні працівники повинні бути зразком виконання обов’язків і дисципліни, носіями духовних цінностей, високоморальні й професійні.

Декларативний напрямок – це роз’яснення сутності правил поведінки, аргументація необхідності дотримуватися прав та обов’язків здобувачів вищої освіти.

Діяльнісно-практичний – це санкціонування, стверджування культури поведінки здобувачів вищої освіти через  вправлення, вчинки, дії.

Реалізація завдань виховання студентської молоді здійснюється через інститут кураторів (лат.curator - опікун). Діяльність куратора спрямована на здобуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій та розвиток індивідуальних якостей майбутнього фахівця.

Функції куратора академічної групи: аналітична, організаторська, соціальна.

Аналітична функція передбачає планування та організацію виховної роботи з урахуванням міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, індивідуальних особливостей соціально-побутових умов життя та ін.

Організаторська функція полягає у залученні студентів до різних видів діяльності: пізнавальної, суспільно-корисної, ціннісної, художньої та ін.

Соціальна функція спрямовує куратора на допомогу студенту в засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотримання засад духовного повноцінного буття.

Куратор допомагає в становленні і розвитку студентської групи. Стадії розвідку студентської групи:

1. Асоціація – первинне об’єднання студентів за загальними ознаками. Взаємини опосередковуються переважно особистісне значимими цілями.

2. Кооперація: адаптація як соціально-психологічна, так і дидактична майже відбулася. У студентів виявляється інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність щодо їх реалізації. Група характеризується високим рівнем самоорганізованості та згуртованості – це команда однодумців. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій.

Змістом діяльності куратора є:

• утвердження в студентській групі державного підходу і відповідальності щодо розв’язання проблем навчально-виховного процесу;

• формування у студентській групі працездатності і відповідного ставлення до навчально-виховного процесу;

• спрямування інтелектуальної активності студентів на обговорення найактуальніших проблем сьогодення, залучення до роботи у різних сферах наукової діяльності;

• проведення національно-культурної, просвітницької та організаційно-педагогічної роботи серед молоді;

• забезпечення системно-цільового планування виховної роботи, формування у студентської молоді громадянської і соціальної активності шляхом залучення її до різноманітної діяльності;

• залучення до виховного процесу батьків студентів;

• постійне співробітництво, співтворчість із студентським активом та органами студентського самоврядування.

Куратор допомагає кожному студенту в особистісному зростанні, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовного повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями. Діяльність куратора потребує високого рівня культури, належної психолого-педагогічної підготовки.

ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ.   Результати виховання здобувачів вищої освіти обумовлені ефективною реалізацією виховних функцій науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу, координуванням педагогічних впливів кураторів студентських груп, студентського самоврядування, виховним потенціалом навчальних занять, гуманною спрямованістю педагогічної взаємодії науково-педагогічних працівників і здобувачів вищої освіти.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Процес діалектичної взаємодії біологічних і соціальних факторів, які впливають на формування людини, не може бути стихійним. Він вимагає від науково-педагогічних працівників обґрунтованої системи вихованих впливів на особистість студента.

Виховання – це, по-перше, соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості. По-друге, це вплив вихователя на вихованця з метою формування в нього бажаних соціально-психічних і фізичних якостей.

Проблема виховання студентської молоді належить до фундаментальних у психологічної, педагогічної, соціальній, політичній, культурній сферах суспільного життя.

Завдання виховання завжди включає в себе завдання організації спеціальної провідної діяльності, яка слугує виховної меті.

Необхідна цілеспрямована робота з виховання у здобувача вищої освіти відчуття повноцінного господаря своєї країни, відповідального суб’єкта, творця її майбутнього. Потрібно щоб незалежно від національності, віросповідання, або членства в якійсь партії людина відчувала єдність з народом своєї держави не тільки в думках, а й конструктивних діях, праці, спрямованих на благополуччя батьківщини.

Виховна робота у вищому навчальному закладі потребує умілого педагогічного управління.

Управління процесом виховання – діяльність науково-педагогічного працівника, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на здобувачів вищої освіти.

Важливою умовою успішного виховання здобувача вищої освіти є особистість науково-педагогічного працівника, його загальна і педагогічна культура, здатність на належному рівні реалізовувати виховні функції.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При вивченні даної теми необхідно засвоїти поняття: розвиток, виховання, самовиховання, закономірності виховання, принципи виховання, методи виховання, зміст виховання, форми виховної роботи, виховні функції, студентська група, студентське самоврядування, студентська група, куратор студентської групи.

Доцільно опрацьовувати рекомендовану літературу за формами, які обираються самостійно, а саме: конспект, тези, план, таблиця, схема, висновки, тощо. Можна порівнювати зміст матеріалу з питань теми в різних джерелах.

Для вдалого засвоєння цієї теми, здобувачам вищої освіти рекомендується звернутись не лише до базового (обов’язкового) списку літератури, а й до інших наукових джерел, які можна знайти у бібліотеці університету. Під час розгляду теми, слід, також, використовувати наукові праці як українських, так і зарубіжних вчених.

З метою засвоєння основних теоретичних положень теми, усвідомлення її актуальних проблем і пошуків їх шляхів вирішення:

1. Розкрийте мету і зміст виховання студентської молоді.

2. Поясніть   чим   методи   виховання  відрізняються  від   методів навчання.

3. Визначите основні напрями виховання та їх роль у розвитку особистості здобувача вищої освіти.

4. Обґрунтуйте роль куратора в становленні і розвитку студентської групи.

ПІДГОТУВАТИ ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ЗА ТЕМАМИ:

1. А.С.Макаренко про методику організації виховного процесу. Джерело: Макаренко А.С. О воспитании. - М., 1988. - С.36-70.

2. Сутність педагогіки співробітництва. Джерело: Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. - К., 1993. -Ч.1.

3. Народна педагогіка про виховання, його сутність і значення.Джерело: Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.: Рад. шк., 1985.– 312 с.

1. Користуючись знаннями про відомі вам педагогічні концепції, заповніть таблицю:

Здійсніть категорійний аналіз категорії “виховання” за такою схемою:

а) уважно ознайомтеся з наведеними цитатами; порівняйте, зіставте і виберіть в них суттєві ознаки, які , на Ваш погляд, найбільш повно характеризують сутність поняття „виховання”. Для кожної з цитат заповніть таблицю за Зразком 1:

Зразок 1

б) Спробуйте сконструювати визначення поняття „виховання” на основі аналізу кожної цитати.

Поняття „виховання”:

1. “Істинна сутність виховної роботи полягає зовсім не у розмовах з дитиною, не у прямому впливі на дитину, а в організації вашої сім¢ї, вашого особистого і громадського життя і в організації життя дитини. Виховна робота є перш за все роботою організатора. У цій справі немає дрібниць…Гарна організація … не випускає з уваги найдрібніших подробиць і випадків. Дрібниці діють постійно, кожного дня, кожної години, з них складається життя. Керувати цим життям, організовувати його і буде самим відповідальним вашим завданням…Теорія виховання є перш за все наукою практично доцільною. Ми не можемо просто виховувати дитину, ми не маємо права здійснювати роботу виховання, не поставивши перед собою визначену мету. Робота вихователя, який не озброєний ясною, розгорнутою, детально відомою метою буде роботою аполітичного виховання…

Головною формою виховної роботи я вважаю колектив. Школа має бути єдиним колективом, в якому організовані всі виховні процеси, і окремий член цього колективу повинен відчувати свою залежність від нього – від колективу, повинен бути відданим інтересам колективу, відстоювати ці інтереси…”

1. „Виховання є процесом двостороннім. Виховний вплив має успіх лише тоді, коли педагог бачить і розуміє душевний стан школярів, їх реальні стосунки, можливості і перспективи розвитку цих стосунків. Для того, щоб і справді вести за собою своїх вихованців, бути для них прикладом громадянського…ставлення до людей, вихователь повинен постійно сам рости як особистість, постійно вчитися дивитися на себе очами дітей.

У єдиному виховному колективі здійснюється у тісному взаємозв’язку не тільки відкрита передача старшими (вихователями) готового, накопиченого раніше суспільного досвіду і засвоєння цього досвіду молодшими (вихованцями), але й непомітна передача вихователями такого досвіду і засвоєння його вихованцями у колективних творчих справах. Застосовуючи цей досвід для розв’язування суспільних та навчальних задач, вихованці разом з вихователями і під їх керівництвом створюють новий для них суспільно значущий досвід. Цей новий досвід поєднується з раніше засвоєним і особистим досвідом. Відбувається обмін таким об’єднаним досвідом між вихователями і вихованцями, застосування цього досвіду, закріплення його у вигляді традицій колективу. У результаті він перетворюється на особисте надбання кожного.

Таким чином, у єдиному виховному колективі відбувається не тільки виховання вихователями вихованців, а й самовиховання як молодших так і старших.

1. „Виховання – особливий вид людської діяльності. Тут все може бути системоутворюючою властивістю. Все, але лише за однієї умови: потрібна істинна любов до дітей, до учителя, любов, яка помножена на демократично організований колектив дорослих та дітей, на щедру віру в успіх, у позитивні якості кожного, на чітке знання технології  виховного процесу. У спілкуванні з дітьми обов’язково повинні бути і гострота розуму, і яскрава уява, і гра. Є тільки єдина установка на стосунки з дитиною – безкомпромісна повага до її людської гідності, до її нерозкритої ще гармонійності.

…Педагог тільки тоді виявиться здатним до гармонійного розвитку інших, коли відчує у собі гармонійні початки… Народження високої гармонії у людині повністю залежить від неї самої, при цьому зовсім не є важливим, якою вона була раніше…

…У вихованні необхідно завжди брати високо, а набравши висоти, брати ще вище, тому що лінія обрію Ідеалу завжди перебуває у русі.

Цілісний процес виховання – це налагоджена взаємодія всіх навчально-виховних систем, це таке становлення школярів, коли у розвитку однієї здібності не втрачається зв’язок з іншими здібностями, коли один вид діяльності збагачує другий вид діяльності, коли всі педагогічні служби працюють на головну мету – всебічний розвиток особистості.

Підготувати відповіді на запитання:

1. Назвіть категорійні ознаки поняття “виховання”. Поясніть свій вибір.

2. У чому полягає сутність процесу виховання, якщо виходити з того, що особистість розвивається завдяки привласненню суспільно- історичного досвіду людської діяльності.

3. Особистісно-діяльнісна концепція виховання, її суть і значення для практики виховання?

4. Поняття “виховання” у широкому та вузькому значенні.

5. Закон і закономірність. Зіставте і порівняйте ці поняття.

6. Що слід розуміти під закономірностями виховання? Розкрийте їх сутність і обґрунтуйте свою відповідь.

7. Дати визначення понять “принцип”, “принцип виховання”. Які принципи виховання відповідають загальним закономірностям виховання?

8. Назвіть структурні компоненти процесу виховання