Волейбол. Загальні відомості

Хід заняття:

1. Теоретичні відомості про гру та основні правила

Сучасний волейбол – атлетична гра, що характеризується високою руховою активністю спортсменів. Більшість тактичних комбінацій засноване на швидких переміщеннях, що вимагає високого рівня розвитку швидкості і швидкісної витривалості. Ефективне виконання ігрових прийомів залежить від розвитку стрибучості, стрибкової витривалості і спритності. Виконання технічних прийомів в безопорному положенні неможливо без прояву спритності і гнучкості. Збереження високої активності протягом всієї гри висуває підвищені вимоги до діяльності серцево-судинної, центральної нервової та дихальної систем.

Фізична підготовка – один з видів підготовки, спрямований на розвиток організму волейболіста, вдосконалення рухових якостей і здібностей і тим самим на створення міцної функціональної бази для ігрової діяльності. Високий рівень вимог до фізичної підготовки волейболістів пояснюється якісно новим рівнем розвитку волейболу який вимагає нового рівня фізичної підготовленості спортсменів (збільшилася інтенсивність ігор, темп розвитку і завершення атак, збільшилися тренувальні навантаження).

Волейбол – гра енергійна і рухлива, але не контактна, а комбінаційна. У великому волейболі кожен гравець команди має чітку спеціалізацію на майданчику. Цей вид спорту дуже корисний для загального фізичного розвитку студентської молоді, а також конкретно для таких якостей, як швидка реакція, впевнена координація рухів, сила і стрибучість. Як у будь-якій командній грі, успіх залежить від узгодженості дій гравців. Кращого результату доб’ється дружна і злагоджена команда, яка вміє координувати свої дії –  як в нападі, так і в захисті.

Правила і сенс гри

Основні правила волейболу коротко можна описати наступними словами –  дві команди по шість гравців грають на одному полі, розділеним навпіл сіткою. Перемогу здобуває та сторона, яка пропустить менше м’ячів, що впали на свою частину поля. Таким чином, мета полягає в тому, щоб перекинути м’яч на половину суперників таким чином, щоб вони не зуміли його відбити, і він вдарився об підлогу (або про землю). І постаратися запобігти те ж саме на своєму боці.

Рис.1.Розміщення гравців на волейбольному майданчику

За офіційно прийнятим правилам волейболу, кожна команда, не повинна торкатися м’яча більше трьох разів. Тобто четвертий удар одного з гравців повинен бути обов’язково направлений на сторону суперника. При цьому один гравець не має права торкатися м’яча кілька разів поспіль. Сітки торкатись теж всім категорично забороняється.

Трохи історії

У волейболу, також як і у баскетболу, є конкретна людина-винахідник. Більш того, винахідники баскетболу і волейболу навіть були особисто знайомі один з одним. Волейбол придумав Вільям Дж. Морган, вчитель фізичного виховання з міста Холиоке (штат Массачусетс). У 1895 році йому прийшло в голову натягнути тенісну сітку в спортзалі, на двометровій висоті, і запропонувати учням поперекидати через неї м’яч. Спочатку Морган назвав нову гру «мінтонет». А з подачі професора Альфреда Хальстеда, який побачив демонстрацію нової гри на міжколежанській конференції, вона отримала свою остаточну назву –  «волейбол».

За кілька десятиліть гра поширилася по всьому світу, і в 1949 році відбувся перший в історії чемпіонат світу серед чоловіків. Перший чемпіонський титул виграла збірна СРСР. У 1964 році волейбол був вперше включений в програму Олімпійських ігор. Першими в історії олімпійськими чемпіонами також стали радянські волейболісти, а серед жінок – збірна Японії.

Рис.2.Частина гравців збірної СРСР 1949 року — перші в історії чемпіони світу з волейболу

З роками удосконалювалася тактика гри. Була відточена зв’язка «прийом-пас-удар». Нападаючий удар у професійних гравців став настільки потужним, що треба було ставити блок 2-3 гравцями. Були винайдені «обманні удари», знижки м’яча і «короткий удар» –  напад з низького пасу.

У 1995 році волейбол відзначив свій 100-річний ювілей, а з 1996 року його різновид – пляжний волейбол –  також став олімпійським видом спорту.

Загальні положення правил

У волейбольних зустрічах матч грається в три або в п’ять партій, і для перемоги в окремій партії потрібно набрати 25 очок. Якщо підсумок матчу залишається спірним і після чотирьох партій, то п’ята грається до 15-ти очок. Одне очко нараховується команді в наступних ситуаціях:

• Якщо м’яч вдарився об підлогу на стороні суперника

• Якщо суперник зробив невдалу подачу (в сітку або в аут)

• Якщо гравець суперника торкнувся сітки

• Якщо гравець суперника заступив на чужу половину майданчика, або за лицьову лінію при подачі м’яча

• Якщо зроблено подвійне торкання м’яча гравцем суперника, або вони допустили четвертого торкання м’яча

  

Хто буде робити найпершу подачу, розігрується жеребом.

Перехід права на подачу і перехід гравців

Перша команда подає, і в результаті розіграшу виграє очко. Знову подає вона ж, до тих пір, поки друга команда не зможе відіграти одне очко. Коли м’яч знову заб’є перша команда другій, відбувається перехід гравців. Всі члени команди зміщуються за годинниковою стрілкою, займаючи місця своїх сусідів. (Кожна половина майданчика складається з шести зон). Завдяки цьому подачу м’яча здійснює не один і той же гравець всю гру, а всі гравці по черзі. Але при найпершій подачі будь-якої команди переходу не відбувається.

Технічні параметри

• Висота натягу сітки – 2,43 м в чоловічому волейболі, 2,24 м в жіночому, 2,2 м – в шкільному.

• Розміри майданчика по периметру –  18 x 9 метрів (в дитячому волейболі – 12 x 9 метрів).

• Розмір волейбольного м’яча по колу 65-67 см , маса м’яча –  250-280 гр.

Про розстановку гравців на майданчику і їх амплуа

Одночасно на полі грають по шість осіб у кожній команді. Протягом гри надається можливість не більше шести замін.

В середині, ближче всіх до сітки і безпосередньо під нею стоїть центральний гравець першого темпу –  він же блокуючий, сполучний, распасовщик. У прийомі подачі він участі не бере. Атакуючий удар сам завдає дуже рідко. Його завдання полягає в тому, щоб, прийнявши пас від того, хто прийняв подачу, навісити м’яч для атакуючого удару нападаючому гравцеві. А при атаці суперника –  постаратися поставити ефективний блок. Номер його зони – 3-й.

Рис.3.Схема зон на майданчику за номерами

Гравці другого темпу (догравальники) – здійснюють напад з країв сітки, беручи участь практично у всіх елементах гри. На майданчику номера їх зон –  це 2-й і 5-й. Їх завдання – і забити м’яч, і поставити грамотний блок на удар суперника. У прийомі подач вони практично не беруть участь.

Діагональні, в зонах під номерами 1 і 4, беруть участь у всіх елементах гри –  і атакують, і захищаються. Але при нанесенні нападаючого удару їх розбіг і удар потрібно наносити, за правилами, до лінії нападу.

Гравець другої лінії під номером 6 –  це ліберо, гравець, якому доводиться приймати велику частину подач і атакуючих ударів противника. Він розташовується в самому центрі свого сектора майданчика. Йому нерідко доводиться падати, витягуючи низькі силові м’ячі. В атаці ліберо не бере участі, блок теж ставити не може. Його завдання –  працювати на прийом м’яча, не допускаючи його втрати.

Отже, головним завданням волейболу є –  виграти очко, забивши м’яч супернику, або змусивши його зробити спортивну помилку, наслідком якої буде забите очко. Незважаючи на те, що волейбол безконтактний вид спорту, травмонебезпечність під час гри надзвичайно висока. Для того, щоб уникнути травм, необхідно добре розім’ятися перед початком гри. Обов’язково потрібно зробити кілька бігових кіл по залу , виконати присідання, махи руками . Після цього потрібно перейти до розминки передач і ударів: верхня, нижня, атакуючий удар. При необхідності, потрібно зафіксувати тугими бинтами колінні суглоби і пальці. 

Завдання до виконання:

1. Переглянути і ознайомитись з основними правилами розміщення і переходу гравців на площадці під час гри

https://www.youtube.com/watch?v=fHIxt6204Hc&ab_channel=NataSolnce

1. Правила гри у волейбол

https://www.youtube.com/watch?v=d7ZW2qTawG0&ab_channel=NataSolnce