Води суходолу Південної Америки. Найбільші річкові системи.

Найвологіша з усіх материків Південна Америка має густу мережу внутрішніх вод, що зумовлено особливостями рельєфу та клімату. Води материка представлені великою кількістю річок, озерами, болотами, вічними снігами та льодовиками, що ними вкриті вершини Анд та деякі високогірні долини. Сучасне зледеніння на материку не має великого поширення. Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами. Вони зосереджені в прогинах платформи на низовинах. На річки Південної Америки припадає 16% світових запасів гідроенергії.

Головним вододілом між басейном Тихого й Атлантичного океанів є Анди, тому всі великі річки материка сформувалися на рівнинному сході материка і впадають в Атлантичний океан. Загальними особливостями річок Атлантичного басейну є великі площі їхніх басейнів і повноводність.  У Тихий океан несуть води лише короткі гірські річки Анд, непридатні для судноплавства. Області  внутрішнього стоку сформувалися на посушливих плоскогір’ях Центральних Анд і займають невеликі площі (всього 6%).

Вологість клімату й регулярні значні опади на основній території материка, широкі рівнинні простори сприяють формуванню на материку великих й повноводних рік. Узагалі на долю Південної Америки припадає 20 % світового стоку річок, а за середнім стоком материк посідає перше місце. Під впливом вологих вітрів з Атлантики Південна Америка отримує в два рази більше опадів, ніж в середньому весь суходіл Землі. Живлення більшості рік Південної Америки дощове. Лише деякі ріки отримують додаткове живлення за рахунок ґрунтових вод, танення снігу й льоду в горах. 

Восени 1499 року від берегів Іспанії відпливла флотилія з чотирьох каравел і взяла курс на південний захід. Нею командував Вісенте Яньєс Пінсон, який брав участь у першому поході Колумба. Пізнавши смак подорожей, він вирушив шукати в далеких країнах золото і коштовності.

Каравели перетнули Атлантичний океан і в січні 1500 року підійшли до східного виступу Південної Америки приблизно 6 ْ південної широти. Одного разу флотилія збилася з дороги і втратила землю з поля зору. Невдовзі стався дивовижний випадок: океан, по якому пливли каравели, був повен ... прісної води.

Порадившись, моряки дійшли висновку, що перебувають у районі впадіння в океан якоїсь величезної річки, їхні припущення підтвердилися. Знайшовши один із рукавів гирла, іспанці піднялися по ньому вгору на кілька кілометрів. По дорозі їм зустрілося кілька індіанських селищ, їхні жителі привітно зустріли прибульців, однак ті мали зовсім не мирні наміри: висаджувались на берег і влаштовували полювання на індіанців. Їм удалося захопити в полон понад тридцять чоловік. Цей живий «товар» вони збиралися вигідно продати після повернення. Та одного разу, немовби з метою помститись за вчинені злочини, на каравели піднялася величезної сили хвиля, яка прийшла з океану.

Вона пошкодила і порозкидала судна іспанців. Приголомшені моряки не могли прийти до тями. Тільки вода спала, уцілілі каравели з’єдналися і поквапилися піти з небезпечного місця.

Не знайшовши  ні золота, ні коштовностей, втративши половину флотилії і частину екіпажу, Пінсон у вересні 1500 року повернувся на батьківщину. В трюмах уцілілих кораблів було трохи сандалового дерева, цукрової тростини, та полонені напівживі індіанці.

Проте георафічні результати подорожі дуже великі: були відкриті північно – східне узбережжя Південної Америки і гирло Амазонки.

Пізніше, у 1542 році, іспанці знову попрямували на пошуки золота та коштовностей. Мандрівники безшумно пристали до одного із селищ, маючи намір поповнити запаси провіанту. Довкола панувала тиша, та щойно люди зійшли на берег, як на них посипався град списів і стріл.  Натовп індіанців атакував прибульців залпами із мушкетів. Незваним гостям довелося відступити.

Після бою іспанці розповідали, що їм довелося битися із лютими індіанцями, які спритно володіли списами і луками Довге волосся вкривало їхні плечі і спини, а на стегнах вони мали короткі спіднички.

У щоденнику одного з мандрівників з’явився запис, в якому висловлювалося припущення, що іспанці потрапили в країну амазонок.

Епізод бою іспанців з «амазонками» мав свої наслідки. По – перше, Велику ріку назвали рікою Амазонок, а пізніше переінакшили в Амазонку.

Серед річок материка особливо виділяється Амазонка  - найповноводніша річка Землі й найдовша річка Південної Америки.  Витоками Амазонки є річки Мараньйон та Укаялі,  які беруть початок у Перуанських Андах, де переважають скелясті гори, а клімат суворий і несприятливий для людини. На висоті 5100 м над рівнем моря, лежить маленьке озеро Ніньокоча. З гір в нього спускається льодовик, з якого  бере початок джерело – це і є один з витоків Амазонки - Мараньйон.   Мараньйон довго тече в горах по дну глибокої гірської складки. Перетворившись на могутній потік, він починає боротьбу з гірськими кряжами і виривається на простір із тісних обіймів Анд. Місце прориву Мараньйону – одне з найчудовіших на всій земній кулі. Місцевість дика й надзвичайно мальовнича: буйна й розкішна рослинність та багатий і різноманітний тваринний світ. На ділянці прориву Мараньйон утворює 27 скелястих каньйонів, таких вузьких, що по їх дну немає місця навіть для стежки. У кожному каньйоні Мараньйон кипить, шаленно мчить свої води, стиснені прямовисними скелястими стінами ущелин.

Після злиття Мараньйону з Укаялі, річка виходить на рівнину під назвою Амазонка. Амазонка перекладається з мови індіанських племен як «Велика вода». Амазонка – типова рівнинна річка. Площа басейну річки 7 млн км²; довжина — близько 6500 км, ширина основного річища у середній течії — 5 км, у нижній — до 20 км, у гирлі — до 80 км; глибина коливається в межах 70—100 м; рівень води під час повені підвищується на 6—20 м.

Амазонка приймає понад 500 приток.  17 з них мають довжину від 2000 до 3500 км; понад 100 – судноплавні.

Річка багатоводна протягом усього року, завдяки повноводним правим і лівим притокам. Коли настає сезон дощів у Північній півкулі, основну масу води приносять ліві притоки з Гвіанського плоскогір’я, та максимальне підняття рівня води спостерігається у березні - квітні, коли праві притоки під час дощів у Південній півкулі підвищують її рівень на 10  - 15 метрів. Річка розливається, затоплює великі площі, утворюючи непрохідні болота.     Середньорічна витрата Амазонки – 5000 км³, що складає 15% стоку всіх річок земної кулі..

На тлі багатьох найбільших річок світу, що перебувають у катастрофічному стані, Амазонка збереглася майже в первісному вигляді.  У сучасному вигляді екосистема Амазонки склалася близько 24 млн. років тому. Уже 20 млн. років Амазонка не має собі рівних за кількістю і розмаїттям біопродукції.

Площу басейну поділяють Бразілія, Перу, Болівія, Колумбія, Еквадор і Венесуела. Країни з недостатньо розвинутою економікою мають свої пріоритети розвитку. Їм не до гідробудівництва, і найближчим часом тут бурхливого економічного розвитку не передбачається. На річці зовсім не багато гребель, русло не зарегульване: у паводки вода вільно розтікається. Та деякі греблі перешкоджають міграції деяких видів риби.

Якість води залишається високою: кисню в ній багато, а органічних домішок мало.

Завдяки віддаленості басейну від центрів цивілізації промисловість тут стала розвиватися порівняно пізно і не встигла заподіяти річці значної шкоди.  Хоча є специфічні проблеми. У районах водозабору можливе забруднення металами в шахтах.  У шлаках містяться ціаніди, цинк, мишяк, свинець, ртуть. Особливо відмічається забруднення вод ртуттю золотодобувних шахт в пониззі Амазонки. У грунтах басейну також багато ртуті. Забруднення ртуттю поки що не викликало серйозних захворювань, хоча її вміст у кістках риби й волоссі людей перевищує ГДК.

Водна система басейну цілком забезпечує потреби населення у воді. Але питну воду тут майже не обробляють, що викликає різні захворювання. Недостатнє й очищення комунальних стоків у містах.

Річки басейну – основні транспортні артерії в регіоні, інших просто немає.

Треба відмітити також забруднення вод нафтою, яке повязане з вибухами нафтопроводів та потрапляння продуктів нафтопереробки у басейн річки.

Вирубка лісів на найбільших притоках Амазнки поки що немає відчутного впливу, але може порушити екологічну систему регіону.

Так що проблема не в тім, як відновити екологічний баланс, а в тім, як захистити екосистему від руйнування.

Епоха великих відкриттів у басейні Амазонки ще не завершена. Вона триватиме доти, доки казково багаті скарби корисних копалин Амазонського басейну і могутні сили її річок не будуть поставлені на службу людині.

Парана – друга за величиною річка Південної Америки.  За свої розміри річка Парана з мови індіанців перекладається, як «родич океану», «мати моря». Є Ще одна назва «Срібна річка». Витоками річки є річки Паранаібу та Ріу – Гранді.  Разом з притоками вона перетинає Бразильське плоскогір’я, утворюючи численні пороги і кілька великих водоспадів. Прийнявши води річки Парагвай, Парана стає ще могутнішою, її ширина досягає 2 км. Разом з річкою Уругвай вона утворює естуарій Ла – Плата – мілководну затоку.

Довжина річки 4400км.

У нижній течії Парана – типова рівнинна і надто повноводна річка, що здатна прийняти великі океанічні судна. Вона перетинає кілька кліматичних поясів тому в сезон дощів, весною, на початку жовтня, коли йдуть тропічні дощі, рівень Парани сильно піднімається, що викликає значні паводки. Ширина затопленої площі сягає 50 км. Тому необхідно скоріше розпочати будівництво дамб, які б керували паводками і сприяли  освоєнню заплав.  В сухий період річка сильно міліє

Річка судноплавна і є важливою транспортною артерією. По річці часто пропливають острівки утворені водяною рослиною агуа – пе. Густо переплетені одна з одною,  ці рослини заважають судноплавству. А утворені сплетіння, по річці долають тисячі кілометрів, даючи життя новим заростям.

На притоці Парани, річці Ігуасу, знаходиться великий водоспад з однойменною назвою Ігуасу. «Ігуасу» на мові індіанців ігуарані означає «Велика вода». Водоспад вперше став відомим європейцям в середині XVI ст., коли його відкрив іспанський конкістадор Альваро Нуньєс Кабеса де Вака. Водоспад знаходиться на 28 км вище того місця, де Ігуасу впадає в Парану, на кордоні Бразілії та Аргентини, але значна його частина належить Аргентині.  Величезну масу води скидає Ігуасу. Витрати води – 12766 т в секунду. 300 потоків у системі водоспаду. Більшість потоків мають свої назви: «три мушкетери», «глотка диявола», «Флоріано» та інші. Охопити оком весь водоспад неможливо, мішають скелі і тропічний ліс. 

На півночі Південної Америки найважливішою річкою є Оріноко. На перший погляд ця річка здається невеликою, її довжина 2730 км, з яких 1500 км – судноплавні. Це третя  за довжиною річка Південної Америки. Витоки річки лежать у глибині вологих і похмурих джунглів на схилах Гвіанського плоскогір’я, тому на річці  знаходиться велика кількість порогів, лише на заболоченій Орінокській низовині у період дощів річка стає судноплавною: її ширина сягає 1 – 3 км, глибина 10 – 20 м.  Надзвичайно повноводна річка. За 150 км до впадіня в Атлантичний океан, Оріноко розпадається на рукави й утворює велику заболочену дельту, площею 18 тис. км кв.  Назва «Оріноко» в перекладі з індійського означає «річка».  Режим живлення сезонний. На одній із приток Оріноко розташований найвищий водоспад світу Анхель, висота якого становить 1054 м

В басейні Оріноко, на річці Чурун, знаходиться найвищий водоспад світу – Анхель, його висота 1054 м.  Легенда про величезний, спадаючий «прямо з неба» водоспад була відома ще з XVI ст. Проте побачити його вдалося тільки в 1937 р. під час польоту венесуельському льотчику Джеммі Анхелю (Енджел).  Пролітаючи над басейном Оріноко, відхилився від курсу і серед джунглів помітив невеличку річку. Розглядаючи її, він звернув увагу, що летить уже не над рівниною, а між високими горами в ущелині, що дедалі вужчала і закінчилась високими прямовисними скелями невідомого плоскогір’я; не із самої верхівки, а приблизно метрів на 80 нижче, наче виверження якоїсь підземної річки, з гуркотом падав униз величезний стовп води. Це  він живив річку.

Через якийсь час Анхель разом із супутниками здійснив посадку  на Ауян Тепуї  («гора диявола»), що підіймається на висоту 2953 м над рівнем океану. Літак потрапив у болото і вийшов з ладу. Місцевість  довкола була так порізана глибокими тріщинами та урвищами, що вдалося просунутися вперед лише на кілька сотень метрів. Удалині зеленіли високі ліси, галявини, над якими кружляли птахи, але дістатися ні до них, ні до водоспаду мандрівники не могли. З великими труднощами, за допомогою вірьовок і тросів ледве вирвалися з цього небезпечного місця.

Тільки в 1948 році спеціальна експедиція на човнах пробилася до підніжжя водоспаду, названого іменем хороброго пілота. Було з’ясовано, що масив розташований на шляху постійних північних  і південних вітрів і являється своєрідним конденсатором вологи. Протягом року у цьому регіоні випадає понад 7500 мм опадів.  А у надрах Гвіанського нагір’я тече  багато підземних  (вод) річок, їхня вода, піднімаючись догори під тиском, проривається на поверхню й падає у вигляді стовпа води. Ними  і живиться найвищий водоспад земної кулі. 

В історії є відкриття, які пов’язані з пошуками таємничої країни Ельдорадо.   Поштовхом до пошуків було золото, саме це магічне слово гнало іспанців через Атлантичний океан до Америки. Та пошуки були марними, а ось географічна наука мала величезну користь. З карти зникло безліч білих плям, були відкриті великі річки Південної Америки, озера Тітікака і Поопо.

В Андах розташоване одне з найбільших найвисокогірніших озер світу — Тітікака. Назва Тітікака з мови індіанців кечуа означає «Скеля біля місця видобування руди». А колишні іспанські завойовники називали його «озером із золотим дном». Є й інші назви: Свинцева гора, Ягуарова гора, Порожниста гора. Озеро Тітікака інки вважали священним. За легендами, на його дні стоять затоплені храми, в яких поховано золото. Це спонукало відомого французького океанолога Жака – Іва Кусто за допомогою підводного апарата  дослідити дно. Дослідження тривали два місяці. Проте ні храмів, ні золота він не знайшов. Натомість виявив понад 1 млн жаб, які живуть під водою і дихають усією шкірою.

Практична робота №8 «Позначення на контурній карті основних географічних об’єктів материка», зокрема, річок Південної Америки.

презентація «Води суходолу Південної Америки».