Василь Стус. Поезія

Опрацюй.

Василь Стус (1938 – 1985)

06.01.1938 – у сім'ї Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів народилася четверта дитина – син Василь (с. Рахнівка Гайсинського району на Вінничині)

1944-1954 – навчався в середній школі № 75 м. Сталіно (Донецьк), саме в школі прокинулась потреба віршувати: «В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося  в старших класах, коли прийшла любов». 1954-1959 – у Сталінському педагогічному інституті із спеціальності «українська мова та література».

По закінченні – вчителює (у Таужнянській семирічній школі, Горлівці), працює літредактором газети «Соціалістичний Донбас». Ці роки він назвав «часом поезії» (захоплюється вершинними досягненнями світової та української літератур, багато пише сам).

1959 – надрукований перший вірш.

1963 – аспірант Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Шевченка.

1964 – здає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів «Круговерть». У вересні 1965 під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» Стус звернувся до глядачів із закликом висловити протест проти арештів української інтелігенції, що відбулися влітку 1965. Після цього виступили І. Дзюба і В. Чорновіл. Під протестом підписалися 140 присутніх. У 1965 – одразу після виступу у кінотеатрі «Україна», набір збірки було розсипано.

1965 – відрахований  з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», працює у будівельній бригаді, кочегаром. Одруження з Валентиною Попелюх.

1966 – молодший, а згодом старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР (звільнений за власним бажання), старший інженер проектно-технологічного об’єднання

1970 – у брюссельському видавництві вийшла збірка «Зимові дерева». (У 1968 році поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник», але, усвідомлюючи, що надії на її видання немає, передає рукопис за кордон.

У самвидаві видав книгу віршів «Веселий цвинтар».

12.01.1972 – арешт, потім суд – засуджено до 5 років ув’язнення та 3 заслання. Відбував покарання у таборах Мордовії.

Поет не визнавав своєї вини. У листі до Президії Верховної Ради СРСР 1 серпня 1976 р. поет писав: «Я боровся за демократизацію – а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад: мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури закваліфікували як націоналізм; моє невизнання практики, на грунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злісний наклеп»

1977 – збірка «Свіча в свічаді».

1978 – прийнято до PEN-клубу.

1979 – повернення до Києва, вступ до Української Гельсінської групи (ставили за мету ознайомити українську громадськість із Декларацією прав людини), встановлено адміністративний нагляд.

1980 – підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести», до якої ввійщли невільницькі поезії і деякі з раннього доробку поета (палімсестами в давнину називали пергаменти, на яких стирали первісний текст, щоб написати на ньому новий). У 1985 – Генріх Бьолль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобелівської премії. Вперше книга вийшла 1986 р.

14.05.1980 – другий арешт, суд – 10 років ув’язнення і 5 років заслання

1980 – 1985 – збірка «Птах душі». (Рукопис книги повернути з архівів КДБ не вдається до цього часу. Не виключено, що рукопис книги було знищено...)

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 – помер у карцері табору ВС-389/36

1991 – за збірку вибраних поезій «Дорога болю» присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно)

Прочитай.

Вірші: «Мені зоря сіяла нині вранці…», «Господи, гніву пречистого…», «О земле втрачена, явися…»,   «Як добре те, що смерті не боюсь я».

Запиши.

«Мені зоря сіяла нині вранці…»

Тема: поет порівнює зорю в небі з матір’ю, адже лише вона вміє жити, аби світитися, немов зоря.

Ідея: роздуми над філософським питанням, що є життя. Ранок – початок нового дня, мати – початок нового життя, тому ці образи асоціюються в уяві.

       «Господи, гніву пречистого…»

Тема: ліричний герой вдячний своїй матері за те, що вродила його саме таким «і благословила в світи». Мати не зуміла вберегти свого сина від біди, але це, на його думку, «добре», адже своє «мале людське життя» він прожив з надією на те, що скоро прийдуть кращі часи.

  «О земле втрачена, явися…»

Тема: переживання людиною своєї смерті, свого набуття в цьому світі, у якому залишається все пережите, але немає самої людини, бо її «розтанули сліди» «в далеких по життєвих ерах»; спогади про яскраві сторінки життя й красу рідної землі.

Ідея: утвердження думки про плинність і скороминущість життя, краса якого й переживання якого є тим, за чим людина гірко жалкує; утвердження любові до рідного краю.

           «Як добре те, що смерті не боюсь я»

Тема: переживання людиною-патріотом розлуки з Батьківщиною через несправедливість суспільного устрою.

Ідея: пошук сенсу справжнього буття як заперечення світу зла й насильства; осмислення власної долі, світовідчуття; утвердження вічних вселюдських ідеалів добра, чесності й справедливості; утвердження думки про єдність із народом.

Виконай завдання.

Поясни образ біблійного хреста і його значення у поезії Василя Стуса "Як добре те, що смерті не боюсь я..." (4-5 речень).