У V–VIII століттях східні слов’яни жили родовими громадами, які поступово перетворювались на сусідські — з появою приватної власності та майнової нерівності. Основною одиницею суспільства була община, де рішення приймалися колективно, а старійшини мали авторитет. Згодом громади об’єднувались у племінні союзи, очолювані князями — військовими ватажками, які мали дружину (збройний загін) і збирали данину (полюддя). Влада князя поступово ставала спадковою, що закладало основи державності. Устрій племен включав віче — народні збори, які вирішували важливі питання, та волхвів — духовних провідників, що здійснювали обряди й зберігали знання.












