УЛ 10. Українська література. Література ХІХ століття та сучасна українська література

Доброго дня!

Добігає кінця наш навчальний рік. Решту часу, який відведено для вивчення української ліератури, ми присвятимо огляду сучасної літератури.

Тема уроку: "Українська література. Література ХІХ століття та сучасна українська література"

• Крок 1. Актуалізація опорних знань.

  Літературі як виду мистецтва притаманне багатовимірне, історичне осмислення дійсності, сприйняття і зображення її як процесу. Предметом її пізнання й відтворення є людина в життєвому процесі та все з нею пов’язане. Тому художню літературу називають людинознавством.

  Іван Франко назвав історію науки драмою ідей. Беручи за основу цю думку, історію літератури називаємо драмою ідей та образів. Письменник, досліджуючи світ, промовляє образами і картинами, які так само впливають на розум, як і наукові висновки, але ще більше на душу, емоційний світ читача. Митець, озброївшись словом, малює живі та яскраві образи, творить правдиві картини життя, впливаючи на фантазію читачів та їхню уяву. Він ставить героя перед лицем неминучої необхідності діяти, спонукаючи його керуватися соціальними мотивами чи ірраціональними поштовхами, стаючи жертвою власних ілюзій. Мотив «втрачених ілюзій» (назва роману Оноре де Бальзака), подолання героями своїх ілюзій — давній мотив красного письменства, що знайшов яскраве втілення і в творах українських митців слова.

  Реальність у всій різноманітності переноситься в художній твір, стає «другою реальністю», дещо схожою з дійсністю, але перетвореною письменником відповідно до його уподобань, ідеологічних орієнтацій, естетичних смаків.

  Художнє новаторство чи феномен творчих уподобань відбо­ру матеріалу і його художнє освоєння зумовлені психологією митця, його етичними й моральними поглядами, крізь призму яких він інтерпретує світ у межах власних знань. Водночас художній твір розвивається за законами жанру, стильової течії в мистецтві. Ви вже спостерегли у попередніх класах, що класицисти, наприклад, чітко поділяли героїв на позитив­них і негативних, ідеальних і носіїв зла, тож характери були одновимірними: персонаж уособлював певну ознаку — розум, мужність, шляхетність, чесність, жадобу, підступність, жор­стокість, лицемірство, хвалькуватість. Натомість у романтиків герой наділявся винятковим характером і діяв у незвичайних обставинах, переживав пристрасні почуття, які керували його вчинками.

  ---

  Із попередніх класів ви знаєте, що українську літературу поділяють на періоди:

  1. ХІ — XVIII століття — давня,

  2. ХІХ сто­ліття — нова,

  3. ХХ — початок ХХІ століття — новітня література.

     ---

  Красне письменство ХІХ століття поділяється на менші самостійні періоди:

  1. українська література перших десятиліть ХІХ століття;

  2. 40 — 60 роки;

  3. 70 — 90 роки,

  4. кінець ХІХ — поча­ток ХХ століть.

     ---

  Кожен період характеризується своїми образа­ми, проблематикою, жанровою, стилістичною своєрідністю, певними естетичними відкриттями, художніми здобутками. Українські митці орієнтувалися на передові філософські та естетичні ідеї, творили у річищі шукань письменників Європи. Це засвідчує функціонування стильових течій у західноєвро­пейських та українській літературах: класицизму, сентимен­талізму, романтизму, реалізму, натуралізму, модернізму, які, по суті, розвивалися у невеликих часових проміжках, а під кінець ХІХ століття збігалися.

  Поступово українська література завойовувала світове ви­знання. У європейських країнах значний резонанс мали твори Івана Котляревського, поетів-романтиків, Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та інших, чиї твори перекладалися слов’янськими та західно­європейськими мовами, були позитивно оцінені тодішніми критиками. Наприкінці ХІХ століття кращі твори українських митців стали відомими і в Америці.

  Невід’ємною ознакою літератури є її національна своєрід­ність та вселюдський вимір. Це означає, що мистецтво слова кожного народу має національну самобутність, є носієм ознак, що характеризують націю, відбивають ментальність народу, його духовність. Національна своєрідність літератури позначається на тематиці й проблематиці творів, змалюванні характерних типів, що виявляють себе через індивідуалізовані риси героїв. Ця органічна якість художньої літератури певного народу яскраво розкривається через систему змістових і фор­мально-стильових особливостей, притаманних національним митцям. Українська література є гуманістичним мис­тецьким феноменом, адже завжди несла великий заряд любові до людини, захищала людську гідність. Невипадково твори українських письменників знаходили відгук у серцях читачів світу, які захоплювалися іскрометним сміхом Івана Котлярев­ського, глибоким патріотизмом Тараса Шевченка, романтизмом Миколи Гоголя, інтелектуалізмом Лесі Українки, гуманістич­ним пафосом Ольги Кобилянської, неповторною поетикою Михайла Коцюбинського. Читачам багатьох країн імпонує па­фос утвердження духовної цінності людини, її права на свободу, рівність, вільний розвиток, захист державної незалежності.

  Розвиток літератури відбувається в невпинних пошуках, експериментах, тобто постійно перебуває в процесі.

  ---

  Літературний процес — це особлива форма функціону­вання літератури в певній країні у певну історичну добу. Охоп­лює в своє силове поле не тільки художню літературу, а й усе, пов’язане з нею: критику, літературознавство, філософію, суміжні мистецтва. Він складається з таких чинників: творчі напрями, їх становлення, розвиток, занепад; стильові течії, боротьба між ними, часові межі; творчий доробок митців, їх новаторство; критика та її вплив на розвиток письменства; періодика, видавнича справа; зв’язок з літературами інших народів; літературні групи, письменницькі організації. Літе­ратурний процес у кожній країні є складником світового суспільно-історичного процесу розвитку мистецтва слова.

  ---

  У ХІХ столітті виникло літературознавство — наука про художню літературу, яка висвітлює її походження, сутність і розвиток. Це одна з гуманітарних наук, яка відіграє важливу роль у духовному житті суспільства, формуючи у читачів есте­тичні смаки і світоглядні засади. Його функція — аналізувати літературні явища, оцінювати художні твори у світлі загаль­нолюдських ідеалів, формувати систему наукових знань про мистецтво слова, сприяти поступу людства.

  ---

• Крок 2. Засвоєння нового матеріалу.

  Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально протилежні.

• Для кращого засвоєння нової теми перегляньте відеоурок за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=SlSlAO14c9A

• Крок 3. Закріплення матеріалу.

• Прочитайте інформацію нижче.

  ПОСТМОДЕРНІЗМ

  Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця ХІХ-ХХ ст. умовно поділяють на два етапи: епоха модернізму: кінець XIX – перша половина й середина XX сг.; епоха постмодернізму: 80-90 роки XX ст. – поч. XXI ст. Постмодернізм (лат. post — за, після, далі; франц. modeme — сучасний, новітній) як літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну природу цього мистецького явища пов’язують із плюралізмом — поєднанням і органічним співіснуванням різних художніх систем. Постмодерний дискурс синтезує мистецтво й антимистецтво, елітарну й масову культуру, карнавальне, іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності. Постмодернізм виник унаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до модернізму і будується у таких параметрах: модернізм — постмодернізм; закрита форма — відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва — мистецтво як гра, карнавал; художня майстерність — деконструкція, мовчання; закінчений твір — хепінг, перфоманс (вистава), кітч (термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку).

  Український постмодерний роман (зокрема, «Рекреації», «Московіада», «Первєрзія» Юрія Андруховича) заперечує оповідні стратегії реалістичного дискурсу: причинно-наслідкові зв’язки сюжету, психологічну зумовленість поведінки персонажів, деякими аспектами перегукуючись з американськими постмодерністами «чорного гумору», в канонах якого, наприклад, написано оповідання Юрія Винничука «Ги-ги-ги». Оповідач-абсурдист найдошкульніше висміює свого героя, діючи на читача епатажно, викликаючи огиду і відразу до ганебних вчинків персонажа. Постмодернізм вибудовує особливу концепцію світу. Якщо модерністи прагнули виявити найменші відмінності та принципову несумісність усіх сторін зображуваної дійсності, то постмо- дерністи захищають позицію відстороненого і відчуженого спостерігача. Постмодерністи утверджують принцип загальної рівнозначності всіх явищ і аспектів життя, часто агресивно засуджують насильницьку дегуманізацію, асиміляцію людини зовнішнім світом, що були яскраво виражені в просторі радянської імперії (збірка поезій «Тінь великого класика та інші вірші» (1991 р.), п’єси Олександра Ірванця «Маленька п’єса про зраду для одної актриси», «RECORDING» (1991 р.), роман Юрія Іздрика «Воццек» (1996 р.). У цьому аспекті український постмодернізм має свою специфіку як явище постколоніальної культури. Це засвідчує проза Юрія Андруховича: за грою, «витівками» у його творах прозирає віра в духовність народу, якої немає у західних постмодерністів. Те, що в текстах Євгена Пашковського, В’ячеслава Медвідя, Юрія Андруховича карнавалізм та інші елементи постмодернізму спрямовано проти негативних явищ в українській культурі й політиці, Богдан Рубчак розцінює як вияв глибокого патріотизму.

• Визначальні риси постмодернізму:

  1. культ незалежної особистості;

  2. потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

  3. прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

  4. бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

  5. використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправ- жності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

  6. зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.;

  7. у художній стиль нерідко вплітаються науковий, публіцистичний, діловий стилі);

  8. суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

  9. запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

  10. як правило, у постмодерністському творі наявний образ оповідача;

  11. іронічність та пародійність.

• Питання для роздумів.

  Як ви розумієте слова сучасної письменниці Н. Сняданко: «Українська література не призначена для читання. Її можна цитувати, за неї можна страждати, її можна любити, за неї боротися. Але для читання вона надто болісна, надто консервативна, надто багатовимірна, надто елітна»?

• Орієнтовна відповідь. Критика виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На противагу такій літературі визначають також так звану масову, актуальну літературу (призначену для певного читацького кола, яке й визначає читацькі пріоритети).

• Домашнє завдання

  1. Підготувати презентацію про одного із сучасних письменників: Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Михед, Любко Дереш та інші.

  2. Презентацію прикріпити та відправити на перевірку.

• Прізвища письменників можна знайти за посиланням: https://24tv.ua/24_suchasnih_ukrayinskih_pismenniki_yakih_varto_prochitati_n599875