Суспільство кочовиків. Практикум

Які артефакти залишили по собі давні кочовики на території України?

Особливості повсякденного життя кочових суспільств. Особливості структури суспільства кочовиків

Кочовики, або номади, – це племена, спосіб життя яких ґрунтується на випасному скотарстві, пов’язаному із великими перегонами худоби на нові паші та водопої. Разом з худобою до нових місць рухалися великі маси кочового населення. Узимку кочовики зупинялися довше, хоча і влітку існували нетривалі сезонні зупинки, особливо там, де було багато рослинності та води. Номадизм сформувався в регіонах, що були малопридатні для землеробства чи то через спеку (наприклад, Причорноморські степи), чи то через холод (сибірська тайга). Пожива для худоби тут росла неоднаково, і кочові орди (об’єднання споріднених племен) влітку відганяли свої стада на північ, а взимку – на південь. Кочове життя значно спростило побут людей і не сприяло накопиченню цінностей. Посуд був легким і міцним (дерев’яним чи металевим), а житла (юрти, шатро, намети) – розбірними. У їжу вживали в’ялене чи сушене м’ясо, квашене молоко та напої з нього (кумис), сир, сало й топлене масло. Переселення відбувалося в критих возах, тож увесь свій скарб доводилося возити разом із собою.

Номади не знали рільництва, а землеробів зневажали. Мірилом багатства для кочовиків була худоба (особливо коні), основними суспільними ідеалами стали простори, рух, військова звитяга й численні стада. Кочовики зазвичай були язичниками, тож у їхньому суспільстві існувало багатоженство. Проте роль старшої дружини в сім’ї вважалася вкрай важливою. Кожен чоловік був одночасно воїном-кіннотником, який легко та влучно стріляв із лука чи атакував супротивника списом і шаблею (мечем). Військові набіги чи наймана служба (згадаємо печенігів!) також були звичним явищем. Війна та набіги давали змогу поповнити свої запаси награбованим, захопити рабів чи привласнити чужі коштовності. Водночас піднесення кочових народів було пов'язане з військовими талантами ватажків (каганів чи ханів), постійними завоюваннями нових земель і включенням землеробів до кочівницьких «імперій» як данників.

Половці, мініатюра з Радзивилівського літопису, XV ст.«Половецький табір», художник Іван Білібін, 1930 рік

Щоправда, осілий люд також впливав на номадів. Звичні для землеробів ремесло чи торгівля вимагали тривалих зупинок на одному місці. Тому кочовики частково переходили до осілості, зводили міста, які ставали потужними виробничими і торговими осередками. Наприклад, для будівництва Саркела хозарський каган залучав візантійських майстрів, а місто заселили хозари, вірмени, руси та інші. Так само на перехресті торгових шляхів побудовано столицю Золотої Орди — Сарай. За описами мандрівників, уже наприкінці XIII ст. тут проживало декілька тисяч осіб, частина яких були вихідці з Русі.

Сила кочових орд ґрунтувалася на уміннях правителя. Тому, коли після смерті впливового лідера жоден із претендентів не міг перемогти, кочові імперії руйнувалися.

Половецьке Поле (Дешт-і-Кипчак), початок XIII ст.

Складіть таблицю з двома колонками:

• «Кочовики»

• «Осіле населення»
  У кожній колонці вкажіть не менше 5 характеристик способу життя цих груп.

На карті Причорномор’я та Золотої Орди позначте основні міста, які були центрами ремесла і торгівлі. Поясніть їхнє значення для розвитку кочових держав.

Виконай тест!