Суспільно-історичні, культурні обставини. Літературний процес кінця ХVIII ст. – першої половини ХІХ ст. Розвиток фольклористики, етнографії. Основні художні напрями. Визначні українські письменники

Переглянути відеоурок https://www.youtube.com/watch?v=dzo3ivPvAAQ

• ОЗНАЙОМИТИСЯ ТА ЗАКОНСПЕКТУВАТИ

ТЕМА. Суспільно-історичні, культурні обставини. Літературний процес кінця ХVIII ст. – першої половини ХІХ ст. Розвиток фольклористики, етнографії. Основні художні напрями. Визначні українські письменники

Вступ. Мудрий Сковорода залишив нам свої духовні заповіти в байках, у віршах, а особливо в афоризмах та філософських трактатах. Якою мовою були написані твори І.Вишенського, І.Величковського, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди? (книжною). А якою ж мовою розмовляв народ? А ось у 1798 р. було надруковано в Петербурзі без відома автора три частини поеми «Енеїда», у якій вперше зазвучала мелодійна, жива, багатюща, іскрометна народна мова:

Еней був парубок моторний

І хлопець, хоч куди козак.

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак…

Так почався новий період у розвитку української літератури, а І. П. Котляревського і сьогодні називають зачинателем нової української літератури, створюваної живою народною мовою українців, які, не маючи державності, щиро оберігали і плекали свою душу – рідну мову.

• На межі 18-19 століть відчувається перехід від давньої до нової української літератури, коли друком виходять перші три частини “Енеїди” І.П. Котляревського, написані новою українською літературною мовою.

НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА.

1. Соціальні та політичні події в Україні наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст.

Нова українська література появилася і розвивалася не завдяки створеним сприятливим суспільним умовам, а всупереч негараздам та заборонам царського самодержавства, коли скасовано гетьманство (1764) і Запорізьку Січ (1773), повністю ліквідовано автономію на Лівобережжі, Україна стала кількома російськими губерніями, запроваджено кріпацтво. Прийняття законів, указів, що забороняли поширення української мови в Україні (указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних (1720), указ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії (1753), заборонено будь-які переклади українською мовою). Процес становлення нової української літератури завершується виходом у світ « Кобзаря» Т. Шевченка.

У відповідь на кріпосницький і національний гніт, духовне поневолення нації починається опір народу, вибухає народне повстання в селі Турбаях на Полтавщині, на Поділлі виступи проти панства очолює Устим Кармалюк. І половина ХІХ століття ознаменована діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства, що прагнуло перебудувати суспільство на засадах рівності, свободи, братерства, скасування кріпацтва. Очолюване М.Костомаровим, В. Білозерським, М. Тулаком, підтримуване П.Кулішем, Т.Шевченком, воно, хоч і розгромлене в березні 1846 р., все ж засвідчило появу інтелігенції, що захищала інтереси народу. Незважаючи на постійні заборони української мови, закриття сільських шкіл, починають свою роботу гімназії та ліцеї у містах Ніжині та Одесі, відкриваються Київський та Харківський університети.

2. Літературний процес кінця XVIII ст. – першої половини ХІХ ст.

Цей період прийнято називати Новою українською літературою. Її початком вважається видання "Енеїди" Івана Котляревського (1798). Після виходу у світ «Енеїди» Котляревського українське слово взяло на себе функцію оборонця нації, захисника народних інтересів, борця проти несправедливості суспільства. Українською мовою друкуються твори Г. Квітки-Основ̓яненка, який утверджує життєздатність, багаті виражальні можливості, гідність української мови. На підтвердження цього друком виходять п’єси Котляревського «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», твори П.Гулака-Артемовського, Л.Боровиковського, Є.Гребінки, Ізмаїла Срезневського, надруковано три збірки українських народних пісень М.Максимовича, розвиваються літературні напрямки - сентиментальний романтизм, реалізм. Відкрито Харківську публічну бібліотеку, розвивається творчість кобзарів (Остап Вересай, Андрій Шут), з’являються перші газети, журнали, альманахи («Молодик», «Ластівка» ).

• Виділення трьох періодів у розвитку нової української літератури:

1) перші десятиліття ХІХ ст.. 2) 40-60 рр. ХІХ ст. 3) 70-90 рр. ХІХ ст.

• Характерні ознаки нової української літератури:

- розвиток шляхом народності;

- вплив сентименталізму і романтизму - літературних течій, що прийшли із Заходу;

- на першому плані – протест народу проти соціального і національного гноблення;

- поява нових тем соціальної та національної неволі, боротьби народу проти панства, запроданства частини козацької старшини;

- поява нових образів народних месників, жінки – страдниці, сатиричні образи царів, панів-лібералів;

- поява нових жанрів: ліро-епічна поема, віршована байка, балада, сентиментальна, історична, соціальна повість, реалістична драма, громадянська та інтимна лірика .

Отже, І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури, людина, яка першою почала писати по-новому - живою народною мовою.

Т. Г. Шевченко – основоположник нової української літератури (людина, що продовжила справу зачинателя, остаточно утвердила нову систему писання, нові теми , жанри, образи; унормувала і відшліфувала мовні норми).

Період становлення нової української літератури: 1798-1840 рр. (від «Енеїди» до «Кобзаря»). Нова українська література прийшла на зміну епохи просвітництва, просвітницького реалізму.

• Нова українська література в Західній Україні (повідомлення учня - «літературознавця»). Нова українська література в Західній Україні розвивалася завдяки діяльності «Руської» трійці» - групи , що виникла 1830 р. у Львові. М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич були захоплені ідеями німецького філософа Гердера про те, що «найдорожче у нації – мова її батьків, бо у ній втілено всі надбання, її думки, традиції, історія, релігія, основа її життя, серце і душа. Позбавити народ мови – значить позбавити його єдиного вічного добра». Тож у 1832 р. створили гурток, метою діяльності якого була праця на користь народу, просвіта селян. Їх альманах «Русалка Дністрова» (1837р., Будапешт) – перший паросток нової української літератури в Західній Україні.

• Порівняльна таблиця ознак давньої й нової української літератури

3. Розвиток фольклористики та етнографії

Фольклористика (збирання та вивчення народної творчості) та етнографія (вивчення побуту, звичаїв) відігравали вирішальну роль у національному відродженні.

• Чому це важливо? В умовах відсутності держави саме народна мова, пісня, звичаї сприймалися як справжнє національне обличчя. Вони стали джерелом тем, сюжетів і, головне, літературної мови.

• Визначні діячі: Перші збирачі – М. Цертелєв, М. Максимович, І. Срезневський. Вони видавали збірки українських дум і пісень.

4. Основні художні напрями

У цей час українська література наслідує загальноєвропейські тенденції, але наповнює їх національним змістом:

А. Класицизм

• Суть: Наслідування античних зразків, культ розуму, чіткий поділ на жанри (високі/низькі), повчальність.

• В Україні: Втілився переважно у травестійно-бурлескному стилі, тобто пародіюванні високих сюжетів народною мовою ("Енеїда" І. Котляревського). Це дозволило узаконити українську мову у літературі.

• Представники: Іван Котляревський.

Б. Романтизм

• Суть: Культ почуттів, інтерес до історії, фольклору, природи, уява, ідеалізація минулого (козацтва). Головна ідея – національна ідентичність.

• В Україні: Це було не просто захопленням, а метою – довести існування самобутньої української нації. Романтики звеличували героїчне минуле (козаків, гайдамаків).

• Представники: Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Тарас Шевченко (ранній період).

В. Реалізм

• Суть: Правдиве, об'єктивне відображення дійсності, акцент на соціальних проблемах, типові характери в типових обставинах.

• В Україні: Пов'язаний із посиленням критики кріпосного ладу та тяжкого становища народу.

• Представники: Тарас Шевченко (пізній період), частково Григорій Квітка-Основ'яненко.

5. Визначні українські письменники

1. Іван Котляревський (1769–1838):

   • Основоположник нової української літератури.

   • Твори: поема "Енеїда" (пародія на Вергілія, написана живою народною мовою), драма "Наталка Полтавка" (зразковий твір українського класицизму).

1. Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843):

   • Основоположник української прози.

   • Твори: "Маруся" (перша українська повість, яка відповідала європейським нормам), "Конотопська відьма" (бурлескна повість).

1. Тарас Шевченко (1814–1861):

   • Основоположник української національної літератури та національної літературної мови.

   • Його творчість (збірка "Кобзар") охоплює романтизм (історичні балади, поеми) і реалізм (соціальні поеми, критика кріпацтва).

   • Вивів українську літературу на шлях розвитку світової літератури.

Підсумки

Кінець XVIII – перша половина ХІХ ст. – це час національного самоусвідомлення. Література, починаючи з бурлеску Котляревського, через сентименталізм Квітки-Основ'яненка, до геніального синтезу Шевченка, стала рушійною силою боротьби за українську ідентичність і мову.