Мета: Пояснити що таке соціальні медіа, класифікація соціальних медіа, спільні та відмінні риси соціальних медіа та традиційних, суспільні медіа, завдання суспільних медіа, медіа-освіта, основні напрямки медіа-освіти.

Тип уроку: комбінований

Хід заняття

1. Організаційні моменти.

2. Актуалізація опорних знань.

3.Вивчення нового матеріалу.

План заняття

Соціальні медіа
Суспільні медіа
Медіа-освіта

1. Соціальні медіа — вид мас-медіа , ряд онлайнових технологій на принципах Веб 2.0, завдяки яким споживачі контенту через свої дописи стають його співавторами і можуть взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися, ділитися інформацією або брати участь у будь-якій інший соціальній активності із теоретично усіма іншими користувачами певного сервісу.

Існують різні способи класифікації соціальних медіа

блоги і мікро-блоги,
контент-спільноти,
соціальні мережі,
віртуальні ігрові світи,
віртуальні соціальні світи.

Є суперечності щодо того, чи вважати соціальними медіа форуми (у них також важлива роль відводиться користувачам, однак часто присутнє жорстке модерування дописів) та віртуальних світів (часто вони призначені для особистого чи групового спілкування, але не для масової публікації)

Кожен тип використовує не одну, а декілька технологій (дописи, поширення зображень, відео блоги, записи на стіні,електронна пошта , безперервне спілкування, поширення музики, та багато інших); найбільше агрегують в собі комплексні соціальні платформи, тож інколи певний ресурс неможливо віднести до однієї категорії.

Соціальні медіа, що використовують з мобільних пристроїв, називають мобільними соціальними медіа. На відміну від медіа, що традиційно використовуються на комп'ютері, мобільні більш чутливі до часу і місця. Вони можуть бути чутливими:

і до часу, і до місця — повідомлення чітко прив'язане до одного моменту і одного місця тільки до місця — повідомлення прив'язане до певного місця, а інші читають його пізніше
тільки до часу — повідомлення з інших соціальних медіа переносяться в мобільні задля негайності їх поширення (наприклад, повідомлення у Twitter або статуси в Facebook);
ні до часу, ні до місця — користувачеві не важливий момент і місце перегляду його повідомлення (наприклад, відео на YouTube )

Спільною рисою соціальних медіа та традиційних мас-медіа є здатність досягти малої або великої аудиторії; як допис у блозі, так і телепередача можуть залишитись невідомими, а можуть досягти мільйонів людей.

Відмінні риси:

досягнення аудиторії — як ті, так і інші можуть виходити на глобальний рівень, але традиційні ЗМІ зазвичай використовують централізований спосіб організації, виробництва і поширення, тоді як соціальні медіа за своєю природою більш децентралізовані і розпорошені, менш ієрархічні,
доступність — засоби виробництва ЗМІ зазвичай урядові та/або корпоративні, а засоби соціальних медіа загалом доступні для громадськості безкоштовно або дешево,
можливість використання — традиційні ЗМІ зазвичай передбачають певні навички і уміння для їх виробництва, у той час як соціальними медіа, в теорії, може оперувати будь-хто,
негайність — часова затримка між виробництвом і отримання традиційних ЗМІ користувачами може складати дні, тижні і місяці, у порівнянні з соціальними медіа, інформація у яких є доступною фактично наступної миті після публікації.
незмінність — традиційні засоби масової інформації не можуть бути змінені вже після їх створення (журнальну статтю неможливо виправити, якщо вона уже надрукована і розповсюджена), тоді як соціальні медіа можуть видозмінюватись постійно через редагування та додавання коментарів.

2. Суспільні медіа (або як їх ще називають «суспільне мовлення») — це реальна противага і конкурент державних і приватних медіа, чию медіа політику визначають власники (засновники). Із суспільними медіа пов’язують формування здорового медіа середовища, зростання довіри до засобів масової інформації, просування реформ. Адже суспільне мовлення підзвітне суспільству й незалежне від влади, бізнесу, політичних партій.

Законодавчі основи суспільного мовлення в нашій країні закладені Законом «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», ухваленим Верховною Радою України в 2014 році. Відповідно до цього документа завдяки підтримці Ради Європи спільними зусиллями Уряду, Парламенту та громадянського суспільства створено Національну суспільну телерадіокомпанію України (НСТУ) і розпочато реформування державних, зокрема регіональних (обласних) телерадіокомпаній, у суспільне мовлення.

У Законі України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» наголошено, що суспільне мовлення створюється з «метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, сприяння формуванню громадянського суспільства...».

Також Законом «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» заборонено встановлення щодо суспільних медіа цензури, попереднього контролю та незаконного впливу на зміст інформації, що поширюється суспільним мовленням.

Отже, на суспільні медіа покладено місію формування громадянського суспільства через його всебічне, об’єктивне інформування всіх громадян про суспільні, політичні, економічні, культурні події, задоволення їх різноманітних інформаційних потреб, зокрема культурних і освітніх, залучення громадян до обговорення і розв’язання суспільно значущих проблем.

2. Медіа-освіта — частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури , підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа , включаючи як традиційні (друковані видання,радіо, кіно, телебачення ), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування,інтернет , мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій

Медіапедагоги – вчителі, викладачі, вихователі всіх ланок системи освіти, працівники бібліотек, керівники і співробітники медіастудій різного профілю в структурі центрів роботи з молоддю та інших організацій, які мають відповідну педагогічну і медіапсихологічну компетентність і впроваджують медіаосвіту.

Медіакультура – культура сприймання і виробництва соціальними групами та соціумом у цілому сукупності інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, технологій комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передавання інформації. На особистісному рівні медіакультура означає здатність людини ефективно взаємодіяти з мас-медіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі, здійснювати ціннісно-вольову рефлексивну регуляцію інформаційної поведінки.

Медіаобізнаність – складова медіакультури, яка передбачає засвоєння особистістю системи знань про засоби масової комунікації, їх історію та особливості функціонування, користь і шкоду для людини, уміння убезпечити себе від деструктивних медіаінформаційних впливів і вільно орієнтуватись у світі інформації.

Медіаграмотність – складова медіакультури, яка стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, отриману з різних медіа, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

Медіакомпетентність – рівень медіакультури, що забезпечує розуміння особистістю соціокультурного, економічного і політичного контексту функціонування медіа, засвідчує її здатність бути носієм і передавачем медіакультурних цінностей, смаків і стандартів, ефективно взаємодіяти з медіапростором, створювати нові елементи медіакультури сучасного суспільства, реалізувати активну громадянську позицію.

Визначено такі основні напрямки медіа-освіти:

медіа-освіта майбутніх професіоналів — журналістів (преса, радіо, телебачення, Інтернет), кінематографістів, редакторів, продюсерів та ін.;
медіа-освіта майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, у системі підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів і шкіл, на курсах з медіа-культури;
медіа-освіта як частина загальної освіти школярів і студентів, що навчаються в звичайних школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вишах, яка, в свою чергу, може бути інтегрованою з традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою тощо);
медіа-освіта в установах додаткової освіти та центрах дозвілля (будинках культури, осередках позашкільної роботи, естетичного та художнього виховання, в клубах за місцем проживання тощо);
дистанційна медіа-освіта школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, системи Інтернет;
медіа-самоосвіта;
медіа-освіта у вищій школі, оскільки її вбачають одним із резервів підвищення рівня фахової підготовки майбутніх спеціалістів, котрі не тільки послуговуватимуться набутими знаннями на студентській лаві, а й
підтримуватимуть засобами медіа власний професійний рівень упродовж життя.

Тобто медіа-освіта має на меті виховання медіа-грамотністі на всіх зазначених напрямках.

4. Домашнє завдання. Опрацювати поданий матеріал ст. 140-141