Суспільне та господарське життя і духовний світ давніх слов’ян

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 11

1. Яким було суспільне життя давніх слов’ян?

Археологічні знахідки переконують, що слов’яни від самого початку своєї історії виступали як окремі, хоч і споріднені, більші чи менші групи - об’єднання родів - племена, союзи племен. Племена очолювали обрані громадою вожді. Саме за вождями закріплювалася верховна влада. До їхніх повноважень належали перерозподіл надлишку продукції, організація оборони під час воєн, спорядження військових дружин тощо.

Особливу роль у житті слов’ян відігравали ради, на яких ухвалювали найважливіші рішення. Згадує про такі ради візантійський історик 6 ст. Прокопій Кесарійський: «Ці племена, склавини й анти, не підлягають одній людині, - з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони обмірковують спільно. І майже в усьому іншому обидва варварські народи здавна живуть однаково».

Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувалися у великі військові союзи. Прикладом такого союзу може бути антське об’єднання. Утворення великих союзів племен свідчить про такий рівень суспільних відносин, що передує державі. Отже, давні слов’яни в 5-7 ст. наблизилися до створення держави. На переддержавний рівень суспільства в давніх слов’ян указує й те, як вони облаштовували свої поселення. Менші з поселень скупчувалися навколо більших - своєрідних племінних центрів. Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища. Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині - це Зимненське городище.

Працюймо самостійно. Завдання 1.

Складіть словничок з 3-4 слів, які можна використати в розповіді про суспільне життя давніх слов’ян. Запишіть тлумачення до кожного.

2. Що визначало господарське життя давніх слов’ян?

Давні слов’яни жили із землеробства та осілого скотарства. Вони вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам. Сіяти озимину навчилися в другій половині 1 тисячоліття. З городини знали горох, ріпу, редьку, цибулю та часник. Довгий час панівною в землеробстві була перелогова система. На Поліссі для обробітку ґрунту застосовували ще підсіку, спосіб, коли для збільшення площі орних земель вирізали й випалювали ділянку лісу.

Прикраси з виїмчастою емаллю. 4-5 ст.

Черняхівська археологічна культура (3-4 ст.), охоплювала землі між Прип’яттю й Десною на півночі та Чорним морем і Дунаєм на півдні. Поряд зі слов’янами її творили племена готів та інших народів. Власне слов’янські археологічні культури в лісостеповій частині Південно-Східної Європи постали в 5-6 ст. н. е.

Глечик із сільськогосподарським календарем. 4 ст., черняхівська культура.

З тварин розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Помічниками в слов’янських господарствах були воли та коні. Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом. Полювали не лише для того, щоб здобути додаткові харчі, а й заради хутра - чи не найціннішого товару, що його слов’яни збували сусіднім народам.

З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство. Особливо шанували майстрів-ювелірів. У Подніпров’ї знайдено велику кількість прикрас, виготовлених в унікальній техніці виїмчастої емалі.

Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3-4 ст. - на часи черняхівської культури. До тієї пори археологи відносять знахідки близько 50 гончарних майстерень, де виготовляли різноманітний посуд: кухонні горщики та посудини для зберігання припасів, а також миски, глечики, кухлі, келихи, триручні вази. Уся черняхівська кераміка мала особливий сірий - від світлого до темного - колір та оздоблювалася вишуканими орнаментами й різноманітними зображеннями. Раптовий злет гончарного виробництва був пов’язаний з контактами слов’ян з іншими народами, зокрема вихідцями з римських придунайських провінцій, від яких і було запозичено досконалу технологію. Під час Великого переселення народів гончарство занепало. Аж до 10-11 ст. слов’яни виготовляли ліпний посуд.

Спеціалізовані ремісничі осередки, зокрема металургійні та гончарні, свідчать про розвиток торгівлі. Підтвердження цього археологи мають і в численних знахідках монет різних народів.

Слов’яни активно торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом - з мешканцями римських провінцій та міст Північного Причорномор’я. У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вино, олія. Натомість вивозили хутро, мед, віск, шкури, зерно.

Які заняття були поширені в давніх слов’ян? Які види ремесел розвивалися? Який крам вивозили зі слов’янських земель, а який завозили?

Працюймо самостійно. Завдання 2. Використовуючи подані рядки слів, сформулюйте речення, які характеризують господарське життя та заняття давніх слов’ян.

Велика рогата худоба, кози, вівці, свині -

Горох, ріпа, редька, цибуля й часник -

Ливарна справа й ковальство -

Посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія -

Просо, ячмінь, пшениця, жито, овес, льон і конопля -

Хутро, мед, віск, шкури, зерно -

3. Яким було духовне життя давніх слов’ян?

Давні слов’яни були язичниками. Оскільки за тих часів венеди, анти, склавини ще не мали власної писемності, свідчень про їхні вірування майже не збереглося. Утім зусиллями вчених дещо з давньослов’янської міфології таки відновили. Цій справі прислужилися й археологічні знахідки. Давні слов’яни мали святилища - капища. Це були кам’яні вимостки або заглиблення в землі. Більшість із них стояла просто неба, у центрі розташовувалися жертовники та масивний стовп, на якому височів ідол. На капищах порядкували служителі язичницьких обрядів - волхви. Їх вважали знавцями таємниць природи, посередниками в спілкуванні з богами; волхви, за уявленнями слов’ян, були наділені надприродними силами й здібностями.

Давні слов’яни, що проживали на території України, поклонялися божествам, пов’язаним з рільництвом і скотарством. Джерела розповідають про верховного бога (бога сонця) - Даждьбога. Прикметно, що втіленням сонця було кілька божеств. Так, богом весняного сонця був Ярило, богом зимового сонця - Поревит тощо. До важливих богів належали бог неба Сварог, бог грому та блискавки Перун, бог - покровитель худоби, родючості та добробуту Велес.

Поклонялися наші предки духам: лісовикам, водяникам, домовикам тощо. Вірили в надприродну силу русалок, берегинь, вовкулак... Та хоч язичницькі вірування були за тих часів панівними, однак одразу після виникнення християнства долучалися давні слов’яни і до нової релігії.

Віра в Ісуса Христа поширювалася на нашій землі зі Східної Римської імперії. Сповідували християнство й готські володарі, під владою яких перебували племена венедів, склавинів та антів.

Реконструкція святилища давніх слов’ян.

Працюймо самостійно. Завдання 3.

1. Роздивіться ілюстрацію. Чим зайняті зображені на малюнку люди? 2. Доведіть, що давні слов’яни обожнювали сили природи. 3. Чи втілено в малюнку-реконструкції ті риси духовного життя слов’ян, про які повідомляє візантійський історик 6 ст. Прокопій Кесарійський: «...Одного бога, що надсилає блискавку, визнають єдиним володарем усіх і жертвують йому... Шанують вони річки, німф і деякі інші божества»?