Сучасні голонасінні

Із сучасних голонасінних найбільш відомі хвойні. Хвойні рослини широко поширені на території нашої країни. До них належать ялина, сосна, ялиця, модрина, ялівець, кипарис та ін. Листки у більшості хвойних вузькі, голчасті — такі листки називають хвоя.

Яли́на, смере́ка (Picea) — рід хвойних вічнозелених однодомних дерев родини соснових. Рід містить ≈ 37 сучасних видів.

Рід має поширення: від субтропіків на великій висоті до помірних і холодних районів Євразії й Північної Америки. Найпівденніший вид, Picea morrisonicola росте на Тайвані на 23° пн. широти, на висотах 2500–3000 метрів.

Це вічнозелені дерева 20–60(-90) м заввишки; крони широко конічні; стовбур прямий. Кора від сірого до червонувато-коричневого кольору, тонка і луската. Бруньки яйцеподібні, на вершині округлюється до гострого, іноді смолисті. Листя окреме, залишається на дереві до 10 років, вершина зазвичай гостра. Шишки ростуть на однорічних гілках. Пилкові шишки ростуть по одному або згруповані, довгасті, від жовтого до фіолетового кольору; пилок проливається навесні. Насіннєві шишки від зеленого до фіолетового кольору, коли зрілі, восени від блідо до темно-коричневого кольору, обмежені в основному верхніми гілками, від яйцюватих до циліндричних. Насіння крилате.

Со́сна́ (Pinus L.) — рід хвойних дерев родини соснових. Це дерева або чагарники, ароматичні, вічнозелені; крона зазвичай конічна у молодих рослин, часто стає округлою або плосковерхою з віком. Відомо близько 115 видів, що поширені переважно у помірній смузі Північної півкулі, сягаючи однак на північ від полярного кола аж до 71° пн. ш. в Норвегії. Росте також у гірських тропічних регіонах, сягаючи широт трохи на південь за екватор в південно-східній Азії (до 2,1° пд. ш., Суматра, вид Pinus merkusii). Сосни введені як декоративні й лісові дерева в багатьох частинах Південної півкулі^[1].

В Україні налічується 17 видів, з них окультурено 11. Найпоширенішою є сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), до 40 м заввишки. Плодить з 10—30 років, у зімкненому лісостані — з 40—60 років. Дерево живе 300—400 років, іноді й більше. У порівнянні з іншими шпильковими росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо.

Яли́ця (Abies) — рід хвойних вічнозелених однодомних дерев родини соснових.

Етимологічно слово ялиця (як і ялина) виводять з індоєвропейського *edh- — «гострий».
Рід містить близько 50 видів.
Рід має поширення: Північна Америка, Центральна Америка, Європа, Північна Африка, Азія (на південь до Гімалаїв, Південного Китаю, і Тайваню), тобто помірні й бореальні області Північної півкулі. Окрім двох бореальних видів, Abies balsamea (в Північній Америці) і Abies sibirica (в Євразії), рід обмежується гірськими районами в субтропічних і помірних широтах північної півкулі. Ростуть на ділянках з достатньою кількістю вологи і на глибоких ґрунтах, де вони ростуть швидко і не досягають великих вікових груп.

Види ялиці, як правило, однодомні вічнозелені дерева з кроною шпилевого або конічного типу, яка часто стає уплощеною або закругленою в старих дерев. Часто утворює криволісся на верхній межі зростання дерев. Abies, як правило, мають один прямий стовбур з рівномірно розподіленими гілками. Гладка і тонка кора на молодих деревах, несе пухирі смоли, у віці часто товста і борозниста або лущиться у вигляді пластин. У більшості видів кора забезпечує слабкий захист від вогню, хоча деякі види є пожежно терпимими. Голки зберігаються 5 і більше років (максимум 53 років в Abies amabilis). Жіночі шишки прямостоячі, від яйцюватих до циліндричних, як правило, смолисті. Пилкові шишки пахвові, щільно згруповані, коли з'являються навесні, підвісні, від жовтого до червоного, зеленого, синього або фіолетового кольору. Насіння крилате.

Модри́на (Larix) — рід дерев родини соснових (Pinaceae). Дерева в основному заввишки 15–45 м, мають відкриту крону і вузькі гілки. Мале голчасте листя навесні яскраво-зелене, згодом стає блідо-зеленим і восени стає яскраво-жовто-оранжевим, зрештою опадає.

Стовбур вкритий товстою, глибоко-борозенчастою, коричнево-бурою корою.

Хвоя (1–5 см завдовжки і до 1 см завширшки) світло-зелена, м'яка, тримається протягом одного вегетаційного періоду.

Рослина однодомна. Чоловічі шишечки жовті, округлі або овальні (5–10 мм завдовжки), розміщені по всій кроні. Жіночі шишечки червонуваті, рідше рожеві або білуваті (до 10 см завдовжки). Насіння крилате.

Модрина зустрічається в північних приполярних низовинах на Алясці, в Канаді і Росії, і на середніх і великих висотах в горах від півдня до півночі США, в Альпах Європи, Монголії, північному Китаї, Північній Кореї і в Японії.

Модрина європейська в Україні поширена в західних Карпатах. Солевитривала, морозостійка, швидкоросла, світлолюбна рослина. Запилюється у квітні.

Ялове́ць або яліве́ць (лат. Juniperus) — рід вічнозелених деревних рослин родини кипарисових.

Латинську назву juniperus вперше згадував давньоримський поет Вергілій, що пізніше дозволило Ліннею застосувати це слово для назви роду. Проте існує інша версія — що слово походить від кельтського ieneprus — «колючий». Українська назва походить від прасл. *(j)alovьcь (звідки також біл. ядловец, чеськ. jalovec, пол. jałowiec, в.-луж. jałorc), похідне від *jalovъ — «безплідний»; первісно, очевидно, означало рослини ялівцю із чоловічими квітами.

Налічується 71 вид, 9 з яких — в Україні. Найпоширеніші з них:

• Ялівець звичайний (J. communis) — кущ або деревце (до 6 м заввишки), що росте в лісах Карпат, на Поліссі та в північній смузі Лісостепу,

• Ялівець сибірський (J. communis subsp. alpina) — кущ (30 — 90 см заввишки), що росте в Карпатах вище гірської границі лісів разом з криволіссям.

• Ялівець віргінський — в Україні вирощується як декоративна рослина.

Ялівець використовують для закріплення пісків, створення живоплотів тощо; деревину ялівця використовують для виготовлення меблів, олівців тощо.

Спостереження садівників показують, що ялівець і груша погано уживаються в саду у випадку, якщо знаходяться поряд. Ялівець і груша є носіями одного і того ж виду грибка (лат. Gymnosporangium sabinae), що спричиняє захворювання на іржу груші та ялівцю. В певному сенсі їхнє сусідство має алелопатичні ознаки — насадження ялівцю у грушевому саду можуть призвести до поширення іржі груші, втрати продуктивності грушевого саду і навіть його поступової загибелі.

Кипарис (Cupressus) — рід хвойних дерев родини кипарисових.

Кипари́с — це дерево до 30–35 м заввишки з вузько-пірамідальною формою крони в молодому віці і широко-пірамідальною, інколи розпростертою — в зрілому. Хвоя м'яка, світло-зелена, пір'ясто-гребінчаста, на зиму опадає разом з вкороченими пагонами. Росте на вологих піщаних і глиняних ґрунтах, на берегах річок і на болотах з добрим дренажем. Кипарис — світлолюбне, швидкоросле дерево, живе до 500–600 років. Зустрічаються окремі дерева, вік яких досягає до чотирьох-шести тисяч років. Так, 27 квітня 2023 року, видання Science Alert повідомило, що за результатом аналізу деревини кипарису Alerce Milenario (Великий прадідусь), який росте в Південному Чилі, він виявився найдревнішим деревом на Землі віком 5484 років.

М'яка, легка, волокнистої будови ядрова деревина ціниться завдяки добрим механічним якостям, і є стійкою проти гниття. Використовується для виготовлення меблів та інших виробів. Ця декоративна рослина розмножується насінням і живцями. Серцевина відрізняється кольором, а деревина має світлі смуги на темному тлі. Колір зазвичай коливається від жовтуватого до світло-темно-коричневого, червонувато-коричневого або майже чорного. Деревина рослин, що ростуть на південних болотах, має більш темний колір, ніж у дерев, що ростуть на півночі на більш сухих землях.