Розробка уроку пропонує огляд літератури кінця XX – початку XXI століття, фокусуючись на творчості знакових сучасних авторів (С. Жадан, Ю. Андрухович, Г.Пагутяк). Особлива увага приділена постмодернізму як провідному художньому напряму, розмежуванню масової та елітарної прози, літературним угрупованням початку XXI століття (зокрема, "Бу-Ба-Бу", "Пропала грамота", "ЛуГоСад"), що висвітлює літературний процес як динамічне середовище, а не лише набір текстів.
Матеріал рекомендовано для вчителів-словесників та учнів, які прагнуть вийти за межі підручника. Це чудовий інструмент для формування цілісного уявлення про те, чим живе сучасна українська книга, як вона взаємодіє з глобальними контекстами та які сенси пропонує сьогоднішньому читачеві.
1. Авраменко О. М. Українська література (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. загальн. серед. освіти. Київ: Грамота, 2019. 256 с.
2. Слоньовська О. В., Мартинець А. М. Українська література (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. загальн. серед. освіти. Київ: Літера ЛТД, 2019. 256 с.
3. Мовчан Р. В. Українська література (профільний рівень): підруч. для 11 кл. закл. загальн. серед. освіти. Київ: Генеза, 2019.
Вміст уроку:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
Урок не містить жодного завдання. Додайте завдання.
Щоб додати завдання, оберіть категорію завдання на панелі запитань.
Дорогі студенти, матеріал цього розділу відкриває перед вами широкі можливості для усвідомлення того, що мистецтво є засобом саморозкриття особистості; формування сучасного погляду на світ, людину в ньому.
Опрацьовуючи матеріал розділу, ви маєте змогу набути та виявити такі компетентності:
- літературну — уміння характеризувати історико-культурну ситуацію в Україні наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст., називати імена сучасних письменників, їхні твори, ілюструвати стильове розмаїття, пошук авторами нових тем і форм їх розкриття, пояснювати значення понять «постмодернізм», «елітарна» і «масова» література, аналізувати поезії, прозові твори;
- ключові — уміння розрізняти масову й елітарну літературу, працювати в різних пошукових системах для отримання потрібної інформації.
Епіграф:
"Бути іншими – не сірими… а незалежними".
В. Неборак
Через творення суверенної України – до творення власної високої духовності.
Ю.Андрухович
ХІД ЗАНЯТТЯ
- Скажіть, чи читаєте ви поза програмою?
- Чи є у вас улюблений сучасний автор та твір?
- А за яким критерієм ви обираєте книжки для читання?
2
3
Коментар викладача:
Читання – корисна штука. Письменники вміють робити матеріал з того, що помічають в житті народу, вміють робити з цього матеріалу «цукерку». Після книг ми мислимо ясніше і нам куди простіше відділити хороше від поганого. А ще хороші книги дають нам орієнтири, вказують напрямки розвитку. Ми впізнаємо в героях себе, своїх знайомих, спостерігаємо за їхнім розвитком у творі, а потім бачимо чим все закінчиться і з цього робимо висновки. Зрозуміло, що література, аби справлятись з такими завданнями, мусить бути багатою змістом і виражена у вдалій формі, а це, погодьтесь, вимагає деяких навичок від автора. На щастя, літературний процес сучасної України нараховує багато імен і не залежить від бачення однієї особи.
Сьогодні ми починаємо вивчати новий розділ «Сучасна українська література». Протягом кількох останніх пар будемо говорити з вами про те, як розвивалася і продовжує розвиватися українська література наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, які має здобутки, познайомимося з творчістю знакових для України письменників.
Щоб запам’ятати великий обсяг інформації, її потрібно коротко занотовувати.
«Хто записує, той читає двічі», – говорить прислів’я, що дійшло до нас зі Стародавнього Риму. Наукою доведено, що записуючи думку, людина засвоює її значно краще, ніж у процесі читання.
План
1. Основні тенденції розвитку літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття. Головні риси постмодернізму.
2. Літературні угруповання кінця ХХ ст.
3. Здобутки української поезії та прози. Знайомство з творчістю Юрія Андруховича та Галини Пагутяк.
4
1. Сучасна українська література, її особливості
Наука про літературу не належить до точних, адже вона досліджує живий і мінливий творчий процес. Тому й періодизація сучасної літератури є доволі умовною й почасти дискусійною.
Сьогодні до сучасної літератури відносять твори, що з'явились після 1991 року, тобто після утвердження державної незалежності, коли українці попрощались із тоталітарним режимом, а наше мистецтво — із соціалістичним реалізмом.
Зважаючи на свободу, відкритість українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів із літературами інших країн, сучасна українська література зробила крок вперед.
Кінець 80-х - початок 90-х роківХХ століття можна вважати другим ренесансом української літератури:
- це був час оновлення творчості письменників-шістдесятників (І.Драч, Д.Павличко, Л.Костенко, В. Стус);
- час появи нових імен митців, що у 60-х рр. ХХ століття лише народилися, а письменницьку діяльність розпочали на хвилі суспільних змін у 90-ті рр. ХХ століття (Ю.Андрухович, О.Забужко, В.Герасим’юк);
- час відновлення імен заборонених у радянський час діячів ХІХ століття (М.Костомаров, П.Куліш, І. Нечуй-Левицький);
- доба реабілітації епохи «розстріляного відродження» (М.Хвильовий, Г.Косинка, М.Куліш) та письменників-емігрантів (І.Багряний, В.Барка, У.Самчук, представників «Празької школи»), чия творчість хоч, здавалось, прийшла до читача із великим запізненням, дала потужний поштовх до переосмислення своєї історії.
Коза-Дереза
Все змішалося — злидні і зло,
і антихристська сила…
О північна Козо-Дерезо,
що ти тут загубила?
Триста років у нашій траві
(кажеш: їла листочок).
Триста літ мед-вина ручаї
(кажеш: пила ковточок),
триста літ наші княжі ліси
ти із печі косила…
Але — чуєш? — в лісах — голоси —
це вертається сила.
Ревка цап твій в страху… Допекло
нам в байраках конати:
свиснув рак — встав байрак — загуло —
Ми вертаєм до хати!
(І. Малкович)
Отже, підсучасною українською літературоюрозуміємо твори останніх десятиліть, які художньо осмислюють проблеми нашого сьогодення, а також із сучасних позицій висвітлюють історичне минуле та накреслюють перспективи майбутнього.
Хоча окремі літературознавці проти такої хронології, творчість письменників від 60-х років продовжують співвідносити із десятиріччям, у якому вони дебютували і найповніше розкрили свій талант:
Поділ письменників другої половини ХХ ст. за літературними поколіннями та стильовими пріоритетами
Покоління «вісімдесятників» - Ю.Винничук, Ю.Андрухович, В.Неборак, О.Ірванець - було свідком краху тоталітарної системи, що породило іронічне сприйняття ними дійсності. Те, що в радянські часи було предметом возвеличення, переосмислювалося і піддавалося критиці.
Покоління «дев’ятдесятників» - Т.Прохасько, І.Андрусяк, Р.Кухарук, В. Слапчук, С.Жадан - переживши ейфорію національного відродження, ці письменники на поч. 90-х дуже швидко розчарувалися в невизначеній національній ідеї та ідеалах нового суспільства; їхнє формування як митців відбувалося в умовах тотальної депресії, тому у творах переважає песимізм та екзистенційні мотиви.
Покоління «двотисячників» - Н.Снадянко, Л.Дереш, Т.Малярчук, І.Карпа, Т.Антипович - письменники, які долучилися до українського літературного процесу через участь у конкурсах, журнальних публікаціях, власними книгами між 2000 та 2010-м роками. Для творів цього покоління характерне відчуття відмови від цінностей попередників внаслідок недовіри до культури батьків, вихованих у тоталітарному суспільстві.
"Коли ж з гуркотом упала залізна завіса, виявилося, що по той бік завіси нас нема. Україну мало хто знає, її все ще плутають із Росією, її проблеми для світу неактуальні, за нею тягнеться шлейф історичних упереджень, не спростованих нами й досі. Для багатьох це було страшним відкриттям, для декого прикрою несподіванкою, а дехто буквально пережив шок. А надто це тяжко було, я думаю, для молодих амбітних людей, що саме входили у життя, не обтяжені жодним з національних комплексів, готові гідно жити і працювати. А тут раптом така гнітюча і принизлива реальність",- так пише Ліна Костенко у своїй знаменитій лекції «Гуманістична аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитаній в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» 1 вересня 1999 року.
Ліна Костенко у своїй лекції точно діагностувала «дефект дзеркала» — викривлене сприйняття України світом та нами самими. Якщо література 90-х лише усвідомлювала цей шок, то сучасне письменство після 2010-го та 2022-го років перейшло до активного «лікування» цієї аури.
Отже, після здобуття незалежності у 1991 році перед українською літературою постали такі завдання :
- Видання творів авторів, заборонених або знищених у радянський час, повернення їх у загальнокультурний простір.
- Переосмислення історії, викриття злочинів тоталітарного режиму та формування об'єктивного погляду на минуле.
- Утвердження української мови та культури, виховання поваги до національних цінностей та державотворчих процесів.
- Відхід від соцреалізму, освоєння нових літературних форм, постмодерністських технік та сміливе експериментування.
- Ліквідація цензури, розвиток нових літературних угруповань, жанрів (масова література, фентезі) та поява незалежних видавництв.
5
Досліджуємо самостійно
ЕЛІТАРНА Й МАСОВА ЛІТЕРАТУРА
Що таке елітарна література? Це твори, адресовані найбільш освіченій частині суспільства. (Слово еліта походить від французького elite — найкраще, відбірне.) Зазвичай вони складні, тому й передбачають наявність доброї інтелектуальної підготовки й багатого духовного досвіду читачів. А ще для повноцінного сприйняття елітарної (або ж високої) літератури бажано мати глибокі знання про культуру та історію: щоб зрозуміти підтекст, урахувати наявні у творах натяки й відсилання до різних культурних контекстів тощо. Однак надмірне ускладнення літератури має й очевидні недоліки, адже її просто перестають читати.
Підтекст — прихований зміст твору.
Порівняно з елітарною, масова література набагато доступніша для сприйняття. Вона адресована широкому читацькому загалу, привертає увагу примітивними сюжетами, "виграшними" темами, епатажними висловами, серед яких часто трапляється нецензурна лексика. Ситуації й обставини в ній досить передбачувані, іноді навіть стереотипні, а психологічні профілі персонажів не завжди глибокі й оригінальні. Масові видання призначені для комфортного читання: відволікають читача від реальності, занурюють у світ фантазії, втішають і розважають, створюючи т. зв. казки для дорослих методом ілюзій.
Масова література розвивається в різних жанрах і жанрових різновидах. Вона опанувала любовні романи, детективи, бойовики, містику, фентезі, наукову фантастику, пригодницькі твори тощо. Значну роль у її функціонуванні відіграють медійні технології, телебачення, Інтернет, соціальні мережі, що забезпечують промоцію (просування) і доступність книжок для читача. До представників сучасної масової літератури можна віднести Андрія Кокотюху, Ірен Роздобудько, Максима Кідрука, Владислава Івченка, Люко Дашвар та ін.
Розрізнення елітарної й масової літератури дуже умовне — сьогодні масова література не відмежована від високої літ-ри, вона збагатилась художніми досягненнями елітарного мистецтва. Її вже не сприймають як творчість, що прагне задовольняти лише невибагливі смаки.
6
Говорячи про українську літературу кінця ХХ ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі - постмодернізмі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові. Йому властиві художній пошук та експериментаторство. Постмодерністи легко порушують усталені літературні норми і правила. Їхні тексти часто позначені пародійністю, епатажністю, абсурдністю, застосуванням ігрових прийомів.
А ще постмодернізм тяжіє до розмивання меж між елітарною й масовою літературою. Це виявляється, зокрема, у поєднанні дуже різних жанрів, стилів і тем, що досі вважали неприпустимим. Унаслідок процесу гібридизації утворились нові жанрові різновиди — частіше на межі художньої літератури та документалістики й публіцистики. Важливою рисою постмодерних творів є їхня інтертекстуальність — взаємодія з іншими текстами, що досягається прямим або прихованим цитуванням: за допомогою алюзій і ремінісценцій, пародії та стилізації тощо.
В українській літературі 1990-х років прихильники постмодерного напряму з використанням ігрових прийомів висміювали ідеологічні стереотипи радянського тоталітаризму, утверджували громадянські права вільної особистості. Найбільш відома літературна група тих часів мала промовисту назву «Бу-Ба-Бу» (у повному варіанті — «Бурлеск-Балаган-Буфонада»).
Словник термінів.
Епатаж – скандальна витівка; поведінка, яка характеризується повним ігноруванням правил та норм моралі.
Абсурд – поняття, яке означає, що світ виходить за межі нашого уявлення про нього.
Буфонада – буквально блазнювання; характерна риса народного театру, коли на площах мандрівні актори, блазні, скоморохи розігрували сценки з підкреслено брутальними жартами.
7
Опрацьовуємо прочитане
1. Які твори відносять до сучасної літератури?
2. Чому сучасну літературу складно класифікувати і її періодизація є умовною?
3. Яку літературу називають елітарною? Чому вона має таку назву?
4. Хто є читачами елітарної літератури? Які якості потрібно мати, розвивати, щоб читати такі книжки?
5. Кому адресована масова література? Які особливості мають твори масової літератури?
6. Ви вважаєте себе читачами масової чи елітарної літератури, або ж обох її різновидів?
7. Наведіть приклади жанрів і жанрових різновидів масової літератури. Чи віддаєте ви перевагу якомусь із них? Якщо так, назвіть твори, що вам подобаються.
8. Чому в наш час важко провести чітку межу між елітарною й масовою літературою?
9. Які твори сучасної літератури ви читали ? Як ви вважаєте, вони належать до масової літератури чи елітарної? Що дає підстави так вважати?
10. Що таке постмодернізм? Назвіть риси, що властиві постмодернізму в літературі.
11. Складіть асоціативне ґроно до поняття «постмодернізм».
8
2. Сучасні літературні угруповання
Початок ХХІ століття ознаменований активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку ХХ ст.), які поставили собі за мету привернути увагу й шокувати читача опозиційністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю.
1. Епоха Карнавалу (кінець 80-х – 90-ті)
Це був вибух свободи, іронії та стьобу над радянськими канонами.
«Бу-Ба-Бу» (1985)
1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу».
Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у «Бу-Ба-Бу»» дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що й політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.
Фішка: Патріархи сучукрліту. Вони ввели в літературу міський сленг, еротику та сміх.
НАШЕ ЖИТТЯ — БУ-БА-БУ
Наше життя — Бу-Ба-Бу.
Наша історія — Бу-Ба-Бу.
Наша політика — Бу-Ба-Бу.
Наша економіка — Бу-Ба-Бу.
Наша релігія — Бу-Ба-Бу.
Наше мистецтво — Бу-Ба-Бу.
Наша країна — Бу-Ба-Бу.
І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти…
(Віктор Неборак)
ЛЮБІТЬ!
Любіть Оклахому! Вночі і в обід, Як неньку і дедді достоту. Любіть Індіану. Й так само любіть Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж, Любіть її в радощі й біди. Айову любіть. Каліфорнію теж. І пальми крислаті Флоріди.
Дівчино, хай око твоє голубе, Та не за фізичнії вади – Коханий любити не стане тебе, Коли ти не любиш Невади.
Юначе! Ти мусиш любити стократ Сильніше, ніж любиш кохану, Колумбію-округ і Джорджіо-штат, Монтану і Луїзіану.
Любити не зможеш ти штатів других, Коли ти не любиш по-братськи Полів Аризони й таких дорогих Просторів Аляски й Небраски.
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв, Плекай у душі незникому. Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф, Люби. І люби - Оклахому!..
(Олександр Ірванець)
КОМЕНТАР
Ірванець - майстер політичного та літературного сарказму.
Епатаж тут полягає у заміні об'єкта любові. Замість сакральної України з'являються штати Оклахома та Алабама. Це вибиває ґрунт з-під ніг читача, який звик до серйозного патріотичного пафосу.
Ірванець використовує «чужу» форму (сосюринський вірш) для «свого» змісту. Це і є епатажний жест — взяти щось святе для літературного канону і перетворити його на іронічний конструктор. Написаний у 1992 році, вірш епатував ще й тим, що натякав на тогочасну моду на все американське. Автор ніби запитує: «Ми так хочемо бути як Захід, що готові любити їхню географію замість своєї?». Він показує, що любов до Батьківщини має бути живою та осмисленою, а не зазубреною за шаблоном Сосюри.
«Нова дегенерація» — це одне з найяскравіших і найбільш інтелектуальних літературних угруповань «станіславівського феномену» (Івано-Франківськ), що виникло на початку 1990-х років.
До складу угруповання входили три автори, які сьогодні є визнаними майстрами: Степан Процюк (майстер психологічної прози), Іван Андрусяк (поет, дитячий письменник, перекладач), Іван Ципердюк (поет та есеїст).
Назва «Нова дегенерація» - це заява про «виродження» старих радянських літературних форм і народження абсолютно нової, агресивної та відвертої естетики. Якщо «Бу-Ба-Бу» — це сміх і карнавал, то «Нова дегенерація» - це біль, нерв і депресивний інтелектуалізм. Вони показували розлом людської душі на межі епох. Наприкінці 1992 р. у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова дегенерація", що була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків.
ПОДЯЧНА МОЛИТВА З ДОКОРОМ
Ти не сотворив мене сліпим дякую Тобі Господи Ти не сотворив мене горбатим дякую Тобі Господи Ти не сотворив мене сином алкоголіка дякую Тобі Господи Ти не вразив мене водянкою мозку дякую Тобі Господи Ти не сотворив мене гаркавим калікою ліліпутом епілептиком гермафродитом конем мохом і ніякою іншою флорою і фауною дякую Тобі Господи але чому Ти сотворив мене українцем?
(Степан Процюк)
КОМЕНТАР
Ця поезія - класичний зразок екзистенційного відчаю та інтелектуальної провокації. Автор не виступає проти своєї національності. Він наголошує на тому, що бути українцем (особливо на межі 80–90-х років) - це не «свято з вишиванкою», а величезна історична відповідальність, біль і випробування. Якщо в школі вчать, що бути українцем - це лише гордість, то Процюк каже: це ще й трагедія. Це епатажний спосіб сказати, що наша ідентичність не дарунок долі, а хрест, який важко нести. Автор перелічує фізичні вади (сліпота, горб, хвороби), щоб показати: навіть найважче каліцтво для нього зрозуміліше, ніж парадокс української долі. Останнє запитання - це не відмова від свого, а крик душі людини, як шукає сенс у стражданнях свого народу.
«ЛуГоСад» (1984, Львів)
Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986).
Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.
У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.
Фішка: Інтелектуальні ігри з формою вірша (паліндроми, візуальна поезія).
МАТЕМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА
Плюси:
Гарна, хороша, красива,
пригожа, вродлива, прегарна,
красна, чудова, розкішна,
чарівна, тендітна, прекрасна,
зграбна, тонка, елегантна,
уміла, метка, делікатна,
файна, чутлива, струнка,
незрівнянна, чудесна, предобра,
лепська, зичлива, прудка,
доброчесна, діяльна, активна,
чула, приємна, розсудлива,
мудра, тямуща, дотепна.
Мінуси:
Зла, дрібничкова, недобра,
погана, огидна, паскудна,
кепська, противна, мерзотна,
плюгава, дурна, осоружна,
підла, підступна, лиха,
навіжена, потворна, жахлива,
в’яла, страшна, страховинна,
балакуча, криклива,
дика, бридка, нечупарна,
пихата, чванлива, бундючна,
млява, облудна, брехлива,
похабна, тупа, горопашна,
скритна, фальшива, гидка,
вайлувата, нещира, бездушна,
а все одно… див. плюси.
(Іван Лучук)
КОМЕНТАР
Ця поезія - ідеальний приклад того, як постмодернізм грає з формою та мовою. Автор використовує назву з точних наук - математична лінгвістика, але наповнює її чистими емоціями. Це іронічна спроба розкласти жінку (або саме життя) на сухі стовпчики плюсів та мінусів. Увесь довгий список жахливих рис («мінуси») анулюється однією фразою: «а все одно… див. плюси». Це і є несподіваний фінал про ірраціональність любові, яка сильніша за будь-яку математику чи логіку.
Стиль «ЛуГоСаду»: Вірш демонструє їхню відмову від «високого пафосу» на користь лінгвістичного експерименту. Це інтелектуальна розвага, яка водночас є дуже глибоким компліментом жінці.
2. Епоха Будівництва (початок 2000-х)
Література виходить на ринок, з’являються великі видавництва та фестивалі.
АУП (Асоціація українських письменників): Не зовсім творча група, а «альтернативна профспілка». Об’єднала всіх, хто не хотів бути в радянській Спілці письменників. Розкол 1997 року був не просто сваркою письменників, а світлоглядною війною між «радянським спадком» та «європейським майбутнім». Молоді автори (відомі як «вісімдесятники» та «дев’яностники») не хотіли писати в стилі «соцреалізму з людським обличчям». Їм була ближча міська культура, сленг, еротика та деконструкція міфів.
Сьогодні ця боротьба значною мірою втратила сенс. НСПУ залишається великою організацією з нерухомістю, але малим впливом на молодь. АУП виконала свою історичну місію -звільнила літературу від ідеологічного диктату - і розчинилася в сучасному вільному книжковому ринку.
Теорія літератури
Деконструкція міфів — це літературний прийом, коли автор бере загальновідомий «священний» образ чи ідею і розбирає їх на запчастини, щоб показати: вони не такі однозначні, як нас вчили. Наприклад, у школі вчили, що патріот - це той, хто завжди зі сльозою на очах співає гімн. Олександр Ірванець у вірші «Любіть!..» (про Оклахому) деконструює цей міф, показуючи, що патріотизм «за шаблоном» виглядає комічно й абсурдно. Або міф каже, що поезія — це лише про квіти й зорі, а груповання «Бу-Ба-Бу» деконструювало це, ввівши у вірші сленг, іронію та описи побуту. Вони довели, що «низькі» теми теж можуть бути мистецтвом.
Саме після концерту «Гадюкіних» у Харкові навесні 1992 року троє молодих поетів - Сергій Жадан, Ростислав Мельників та Ігор Пилипчук - обрали для свого літгурту назву «Червона фіра», під егідою якої проводили мистецькі акції та літературні зустрічі, що вплинули на формування нового культурного середовища в Харкові та змінили творче обличчя сучасної української поезії.
Назва «Червона Фіра» - це іронічна гра зі спадщиною.
Червоний колір - відсилка до революційного Харкова 1920-х років (Миколи Хвильового, Майка Йогансена).
Фіра (віз) - символ руху, мандрів і водночас певної архаїки, яку вони «перезавантажували» на новий лад.
Ключові риси:
Неофутуризм: Вони надихалися енергією 20-х років, міським простором Харкова, заводами та трамваями.
Епатаж і драйв: Їхні виступи були схожі на рок-концерти. Вони привнесли в літературу дух вулиці, залізниць та гуртожитків.
Тяглість поколінь: поєднали сучасну Україну з розстріляним Харковом 20-х, повернувши імена Хвильового та Семенка в живий культурний обіг.
На думку Сергія Жадана, обставини, в яких доводиться працювати сучасним письменникам і поетам, стали значно сприятливішими: в 90-х не існувало ні мережі книговидавництв, ані майданчиків для спілкування, ні аудиторії, готової сприймати україномовні літературні тексти. Нині молоді автори мають кращі стартові умови. На якість літпроцесу впливає інтернет: з одного боку, він відкрив можливість поетам реалізуватися, донести свою творчість до широких мас, а з іншого – знищив літературну ієрархію, скинув із п’єдесталу авторитети, культивовані колись «товстими журналами» та підручниками.
Сергій Жадан відомий не лише як поет, але й як прозаїк , музикант, активний громадський діяч та волонтер. Та все ж саме вірші зробили його відомим, тому насолоджуйтеся!
МУЗИКА, ОЧЕРЕТ
Музика, очерет, на долонi, руцi. Скiльки пройде комет крiзь понадхмар'я цi. Як проступа тепло через рiки, мiста. Все, що у нас було — тiльки ця висота. Все, що трималось вiй, голос печальний, плач, я скидаю на твiй автовiдповiдач. Поïзд твоïх химер не зупиняє бiг, нам з тобою тепер падає рiзний снiг. Нарiзно кров поспiша, солодко шириться лет, тихо росте душа, мов ламкий очерет.
(Сергій Жадан)
КОМЕНТАР
Оригінальний за задумом вірш "Музика, очерет..." (із збірки "Балади про війну і відбудову", 2001) належить до інтимно — медитативної лірики поета. Основний мотив твору — розлука двох молодих закоханих людей, які зрозуміли, що довкола світ змінився від їхніх почуттів, і вони відчули, "як проступа тепло через ріки, міста" і душі стають ніби окриленими: "Все, що у нас було — тільки ця висота". Минув час, і зникло дивне й красиве почуття, ліричний герой констатує: "Поїзд твоїх химер не зупиняє біг..." І смуток осідає в душі, його важко стримати: "Все, що трималось вій, голос печальний, плач, я скидаю на твій автовідповідач". Чи надовго ця розлука? Важко відповісти, адже для них тепер "падає різний сніг", у них "нарізно кров поспіша". Але пережите почуття невимовно хвилююче й красиве, тому для ліричного героя "солодко шириться лет", і, напевне, в таку мить свого життя він вдосконалюється у своєму внутрішньому світі, мудрішає, відчуває впевненість, і в нього "тихо росте душа, мов ламкий очерет".
Це справді такий ніжно-тендітний процес, коли хочеться сумувати й посміхатися водночас. Читаючи цю ліричну поезію, важко позбутися відчуття про присутність самого автора у творі. Відверта розповідь про пережиті почуття, передані лаконічною мовою, викликає прихильну симпатію до ліричного героя, а відтак — і до самого автора. Провідна думка поезії — почуття, красиві й високі, не обмежуються ні часом, ні віком.
Сергій Жадан належить до когорти українських авторів, яких найчастіше перекладають за кордоном – його твори можна почитати тридцятьма мовами, вони відзначені багатьма національними та міжнародними нагородами. Жадан активно долучається до організації фестивалів та інших культурних подій, є учасником мультимедійних мистецьких процесів. Його тексти стають піснями українських та білоруських гуртів.
Сергій Жадан :"Пару днів тому ми заскочили в Дніпрі на студію Єлов Субмарін і записали цю пісню. Вона про головне – про наших дітей, яким ми маємо передати нашу країну. Пісня, можливо, не надто мажорна, але, що головне – не печальна. Вона про віру, надію та любов. Ми обов'язково переможемо. Заради наших дітей. Заради їхнього майбутнього".
3. Епоха Суб'єктності та Солідарності (після 2014 – сьогодні)
Література стає інструментом боротьби за правду та культурну дипломатію.
1. Український ПЕН (PEN Ukraine) — це сьогодні найвпливовіша громадська організація, яка об'єднує провідних українських інтелектуалів: письменників, журналістів, видавців, науковців та правозахисників.
ПЕН бореться за свободу слова, захищає ув’язнених авторів (наприклад, вони робили неймовірно багато для звільнення Олега Сенцова, а зараз — для вшанування пам'яті Вікторії Амеліної, Володимира Вакуленка, Максима Кривцова.
ПЕН — це «дипломатичний корпус» української культури. Вони організовують поїздки наших авторів за кордон, щоб світ чув правду про війну не з новин, а через літературу.
Туди не можна просто «записатися». Членство в ПЕН — це визнання професіоналізму та високої громадянської позиції. Наразі організація налічує близько 160 членів (серед них — Мирослав Маринович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Віталій Портников).
Культурні проєкти: Премія імені Юрія Шевельова (за есеїстику). Премія імені Георгія Ґонґадзе (для журналістів).
2. Ветеранська література - це найпотужніший пласт, де автори не професійні письменники, а безпосередні учасники війни.
Валерій Маркус (Ананьєв) — його роман «Сліди на дорозі» став бестселером завдяки інтерактивним елементам (QR-коди з відео з фронту).
Артем Чех — «Точка нуль», «Хто ти такий?». Його тексти просякнуті «окопною правдою» та рефлексією людини на війні.
Олександр Терен — «Історія впертого чоловіка» (про поранення, втрату ніг та незламність).
3. Нові імена та гучні романи (Жанровий прорив)
Ілларіон Павлюк — майстер психологічного трилера та детективу. Його романи «Я бачу, вас цікавить пітьма» та «Танець недоумка» тримаються у топах продажів роками.
Софія Андрухович — роман «Фелікс Австрія» став культурною подією, отримав екранізацію («Віддана») і відродив моду на якісну історичну прозу про Галичину.
Макс Кідрук — засновник українського технотрилера. Його масштабний проєкт «Нові Темні Віки» (Колонія) — це наукова фантастика світового рівня.
Вікторія Амеліна — (трагічно загинула від російського обстрілу) її романи «Дім для Дома» та документальні проєкти стали голосом покоління, що переосмислює радянське минуле.
4. Твори, що «наробили розголосу»
«Інтернат» Сергія Жадана (2017) — чи не найважливіший роман про початок війни на Донбасі, про вибір «свого» боку та цивільних у зоні конфлікту.
«Амадока» Софії Андрухович — величезний роман-лабіринт про пам'ять, Голокост та розстріляне відродження.
«Драбина» Євгенії Кузнєцової — блискуча іронічна проза про досвід біженства після 24 лютого 2022-го, яка «потрапила в болі» мільйонів українців.
5. Дитяча та підліткова література
Цей сегмент пережив справжній бум. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та «Видавництво Старого Лева» зробили українську книгу візуально бездоганною. Популярними стали книги Володимира Арєнєва (фентезі) та Сашка Дерманського.
6. Повномасштабне вторгнення (після 2022)
Зараз література перебуває на етапі «щоденниковості». Виходить багато збірок есеїв та віршів, написаних «у моменті». Особливого значення набула поезія (Ярина Чорногуз, Артур Дронь, Павло Вишебаба), яку читають і поширюють у соцмережах як спосіб терапії.
9
Досліджуємо самостійно: Проведіть дослідження на одну з тем та презентуйте його результати:
«Вірші з бійниці»: феномен творчості Максима Кривцова.
Дослідіть: Творчий шлях випускника нашого коледжу — від перших спроб до статусу одного з найважливіших поетів сучасності.
Акцент: Як поєднуються у його збірці ніжність (коти, фіалки) та сувора реальність війни? Чому його книга стала культурним шоком для України у 2024 році?
Сучасні літературні конкурси.
Дослідіть: Найвпливовіші премії України (Книга року BBC, Національна премія імені Тараса Шевченка, премія імені Юрія Шевельова).
Акцент: Яку роль відіграють конкурси у просуванні нових імен? Чи справді перемога в конкурсі гарантує успіх книги на ринку?
П’ять українських книжок минулого року.
Дослідіть: Складіть власний «топ-5» видань, що з’явилися за останні 12 місяців.
Акцент: Оберіть книги різних жанрів (наприклад: репортаж, ветеранська поезія, психологічний трилер, фентезі та нон-фікшн). Поясніть, які актуальні проблеми суспільства вони порушують.
«Поетичний фронт».
Дослідіть: Творчість поетів-воїнів (Максим Кривцов, Артур Дронь, Ярина Чорногуз).
Акцент: Чим ця поезія відрізняється від іронічних текстів 90-х років? Як війна змінила мову сучасної літератури?
10
3. Здобутки української поезії та прози
3.1. Творчість Юрія Андруховича
"Я думаю, що найкращі книжки — не ті, які пояснюють, а ті, які запитують. І що не існує однієї найкращої книжки.
Книжки стають цінністю лише в сукупності, коли їх, «найкращих», багато й вони починають якийсь такий діалог між собою на багато-багато голосів. І вони між собою сперечаються, полемізують, сваряться — але десь у чомусь і погоджуються.
Й це вже особиста справа кожного окремого читача — добирати собі цю найкращу книжкову компанію, нічого не нав'язуючи іншим".
Юрій Андрухович
Ю. Андрухович – лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпциг, 2006).
- Письменники-постмодерністи не люблять повчати, моралізувати, робити якісь серйозні висновки. Це вони «доручають» читачам. Найчастіше іронізують, навіть коли торкаються поважних тем, — демонструють філософське ставлення до світу. Так і в поезії «Астролог»: іронічно про сенс життя. А ще про захоплення, покликання, відданість, споглядання, про самоту й неминуче розчарування.
1. Виразне читання поезії «Астролог»
У нього палка потреба, у нього жадання слізне: окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, а там сутерени вищі: у сутінках — мерехтіння і сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, і небо лоскочуть вії, коли в полудневу пору від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, а поруч із ними "ахи", коли роззявлять на площі голодні роти бідолахи. Земля собі пілігримить, кружляє собі й кружляє, а хтось нові пелерини на осінь собі замовляє — а він живе на горищі (там зимно, там вітер свище), але насправді з горища небесна ковбаня ближча. У нього маєтків немає — згори в декольте заглядає, а в місті вічність минає не так, як він загадає. (Балконне крило ажурне й сентиментальне, мов танґо, обжив бароковий янгол — створіння пухке й безжурне). І взявши голову в руки, він крикне собі з розпуки: "Чого я марную роки?! Візьму попід руку Юзьку, піду в пивничку на Руську, забуду святі мороки! Забуду святі мороки…"
Вірш «Астролог» - це зображення неординарної особистості в навколишньому світі.
Ліричний герой показаний як людина творча, однак для людей він — дивак. За все своє життя він не надбав ніяких статків. Навіть добровільно відмовляється від елементарних побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Його передбачення нікому не потрібні, оскільки вони не збуваються. Однак ліричний герой твору залишається непохитним у своєму прагненні передбачити майбутнє. Його манить до себе «окраєць нічного неба». Так минають роки, проте астролог залишається вірним собі. Він наділений поетичним даром, здатністю бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж інколи його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: “Чого я марную роки?!”».
Для героя цієї поезії бути астрологом (хоча точніше було б сказати астрономом) — не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя: «У нього палка потреба, у нього бажання слізне: окраєць нічного неба спіймати у фокус лінзи». Мабуть, він дивак для довколишніх, але має внутрішню свободу, хоча земні спокуси йому видно з горища, «коли в полудневу пору від кухні смаженим віє».
11
Виявляємо літературну компетентність
1. Яке враження справила на вас поезія? Які почуття викликала, до яких думок спонукала? Які запитання у вас виникли?
2. Як ви зрозуміли назву твору? Як ви гадаєте, у цій назві відбивається авторська іронія? Обґрунтуйте свої міркування.
3. Які образи поезії вас найбільше вразили, зацікавили?
4. Яким постає астролог? Чим зацікавлює цей образ? На вашу думку, цей образ є реалістичним, алегоричним чи символічним? обґрунтуйте свої міркування.
5. Доведіть, що у світі ліричного героя поезії поруч існує «високе» і «низьке», поетичне і приземлене, навіть брутальне.
6. Зверніть увагу: останній рядок поезії повторюється, але з різними розділовими знаками. На вашу думку, що криється за цими трьома крапками?
12
2. Виразне читання поезії «Пісня мандрівного спудея»
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій… Я — ваш отець, тож будьте мені вірні! (які невірні рими в голові!), але коли до серця входять вірші — прекрасні, наче крила голубів, які тоді надії!.. З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім, ті рими — вчителям наперекір (у вчителів, здається, перекір) ! Або в поля, як на зелену прощу — читати вірші травам і вітрам!.. І постарайтесь, я вас дуже прошу, щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій…
Хвалу воздавши часові зухвалу, звірят і пастухів благословіть!.. Отож, — на світ, за діло — чарувати! Агов, мої маленькі чортенята!
Коментар
Цей твір — ключ до розуміння творчого кредо митця. У давнину, а саме за часів Г. Сковороди, спудеями називали молодих людей, які вивчали різні науки. На канікулах вони мандрували містами й селами, співали пісень, розказували вірші (які часто самі й складали), щоб прогодувати себе, а також показати свою поетичну вправність. Вони були високоосвіченими, талановитими, творчими. Саме таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», який, мандруючи, досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій...». Своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка для спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи для своєї творчості: «З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір». Це спонукає читача до думки, що поезія — це не сухий академізм, не правила й норми, а чари й магія, що змінюють світ, справжня поезія може творитися там, де люди, де вирує життя.
13
Виявляємо літературну компетентність
1. Яке враження справила на вас ця поезія? Які літературні асоціації вона викликала? Який настрій у вас був під час читання твору? Які образи поезії зацікавили?
2. Як ви визначили б мотив цього твору?
3. Яким пафосом пройнятий вірш «Пісня мандрівного спудея»?
14
3.2.Творчість Галини Пагутяк
Галина Василівна Москалець (Пагутяк — літературний псевдонім) народилась 26 липня 1958 року в селі Залокоті на Львівщині. Закінчила філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Авторка багатьох книжок, серед яких «Потрапити в сад», «Смітник Господа нашого», «Записки Білого Пташка», «Писар Східних Воріт Притулку», «Королівство», «Слуга з Добромиля», «Урізька готика», «Зачаровані музиканти».
До сучасної літератури у неї високі вимоги, так само, як і до власної творчості. І нині вона постійно перебуває в пошуку.
Письменниця про себе
•У когось є наукове мислення, в когось — логічне. У мене, для прикладу, міфологічне мислення. Намагаюсь здобути знання, досвід заради того, щоб змінити ними світ. Але не дозволяю, аби світ мене змінював. Я — в опозиції до нього.
• Людина так зливається з природою, що здатна змінювати стихію собі на користь. Я знаю, як можна викликати вітер. Була свідком, як його викликали, щоб завадити мені вийти з хати, коли я відвідала чужу територію. Знаю, що можна наслати пошесть на тварин, на рослини, змінити погоду. Це все — реально!
Галина Пагутяк
Читаємо твори сучасної української художньої літератури
Галина Пагутяк про свої ранні твори написала таке: «Книга «Потрапити в сад» містить рідкісний для мене жанр оповідання. Їх дуже важко писати, це надзвичайне напруження сил».
«Потрапити в сад» продовжує традицію, започатковану в нашій літературі В. Стефаником. Твір невеликий, а герої, прості люди, окреслені виразними штрихами. Хворий на епілепсію Грицько, який живе з того, що заробляє грою на гармошці в електричці. Його приятель Микольцьо — самотній чоловік із хворим, але добрим серцем. На перший погляд — бідолахи, яким не пощастило в житті. А хтось таких просто не помітить — не вважатиме вартими своєї уваги.
Але авторка їх помічає й виділяє їхні доброту, гідність, людяність, здатність співчувати і мріяти. Ось і в Грицька є своя заповітна мрія — потрапити до привокзального саду. Шкода лише, що сад недоступний — за високою огорожею. Може, тому героя й хвилює ця мрія: в уяві гармоніста сад стає бажаним місцем для спочинку втомленої душі. Авторка зізналась, за яких обставин виникла новела: «Я мала видіння про сад посеред гамірного міста, як острів, що його омиває суєтне життя».
Потрапити в сад.
На вокзалах, як правило, сади не ростуть. А на цьому — був. Тільки горобці могли вільно перелітати через огорожу й сідати на гілки з червоними яблучками. Та ще хіба що поети на крилах фантазії. Грицькові уявлялося, що однієї теплої ночі він вилізе з останньої електрички і, йдучи до вокзалу, побачить відчинені двері, увійде в сад, ляже в сплутану траву, притулиться до матінки-землі й спитає, у кого ж він вдався такий нещасний та волоцюга.
Міліція всієї залізниці знала Грицька й не чіпала, бо не мав чоловік ні хати, ні жінки, лише гармошку та чорну хворобу ще з війни. Лікарня — єдиний його притулок. А ще сестра Нуська, але не сидиться йому в неї. Не може він зі своєю хворобою в чотирьох стінах. А мандрівників у світі й без хвороби вистачає, от, наприклад, Григорій Сковорода. Не кожному тісно між стінами, не кожному... Грицько шаснув до електрички, в перший вагон, дренькнув гармошкою. Люди бачили мізерного чоловічка в зеленому капелюсі й широких штанях. Грицько, дарма що волочився, дбав, щоб завжди все було чисто. Заграв "На сопках Маньчжурії", потім "Прощання слов'янки", і цього було досить, щоб у наставлений капелюх посилалися копійки. Чоловік кожному, навіть дитині, казав: "Цілую руку". Проходив ще два вагони, потім сідав, і ніяка сила не примусила 6 його заграти ще.
Грати його навчив тато, як повернувся з війни додому без ноги. Грицько вже тоді мав чорну хворобу [епілепсію] від переляку. Німець жартома вистрілив йому над вухом, хотів злякати. Після війни стали ходити з батьком по базарах. Тато грав на гармошці, а хлопець збирав гроші в пілотку. Мама не знесла такої ганьби й померла, а старий замерз п'яний, повертаючись із міста. Гриць пробував описати цю жалісливу історію на папері, але не дав йому Бог таланту, як Сковороді. Тільки коли грав, перед очима ставав його тато-каліка, що не мав щастя змалку й до останку.
Грицько зліз з електрички й пішов до буфету за пивом з копченою рибою — його найулюбленішою їдою. Голови й шкірки забирав із собою — для котів чи собак. Одного разу, весело тупцяючи по перону, зустрів Стьопу. Дав йому жменю дрібних монет, а той сказав, що Микольця дуже слабкий і просить Грицька зайти до нього. Пішли разом. Стьопі хотілося похмелитися. Грицько тільки пошкріб потилицю. Що з чоловіком зробили? Золоті ж руки мав... Вулицю незабаром мали зносити, тому ніхто не дбав про порядок. Микольця жив у малесенькій хатці, лагодив людям черевики.
Грицько зайшов до хати. На нього війнуло теплом — добре таки змерз, мабуть. Микольця зрадів товаришеві. Хоч і слабий був (серце прихопило), але в хаті чисто, натоплено. Глянув на Грицькові черевики, сказав, що давно вже їх треба лагодити. Грицько сказав, що Миколі слід до лікарні, а той відмахнувся — краще хай заграє, ото й буде його лікування. Грицько заграв, а Микольця схлипнув і сказав, що добре йому з ним, хай залишається — віддасть хату й собаку. Грицько ж весело сказав, що його візьмуть до будинку престарілих, от тільки поки ще не вийшли. Або ожениться.
Микольця сказав, що немає кращого, як своя хата. І попросив, щоб не кидав собаку Боска, бо заберуть його на буцегарню.
Грицько, відчуваючи напад хвороби, хотів піти, але Микола сказав, щоб лишався, він йому допоможе. І попросив почитати "Кобзаря" — "Перебендю". Вночі був вітер із дощем. Грицько довго не спав, слухаючи, як дихають Микольця і Боско.
Стіни аж двигтіли. Грицько подумав, чи не завалить їх. Але старі хати стоять міцно. Тоді Грицько подумав про сад. Мабуть, вітер усі яблука позриває. От тільки б гілля не поламав. Та за муром не так дме.
Гола, неприкрита й неприкрашена правда життя. Як часто ми відвертаємося від жебраків, інвалідів, безпритульних, зневажаємо їх. Можливо, хтось і заслуговує такого ставлення. А якщо це жертви непереможних обставин?
15
Виявляємо літературну компетентність
1. Розкажіть про свої враження від твору «Потрапити в сад».
2. Визначте тему твору. Які проблеми ставить у ньому авторка?
3. Назвіть персонажів твору. Схарактеризуйте кожного з них, висловте своє ставлення.
4. Чому, на вашу думку, твір має назву «Потрапити в сад», хоча сад у ньому згадано лише двічі?
.png)
Значну роль у її функціонуванні відіграють медійні технології, телебачення, Інтернет, соціальні мережі, що забезпечують промоцію (просування) і доступність книжок для читача. До представників сучасної масової літератури можна віднести Андрія Кокотюху, Ірен Роздобудько, Максима Кідрука, Владислава Івченка, Люко Дашвар та ін.
Говорячи про українську літературу кінця ХХ ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі - постмодернізмі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові.
