Функції соматичної нервової системи
За функціональними властивостями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну (або автономну). Соматична нервова система охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують опорно-руховий апарат і забезпечують чутливість нашого тіла (дотикову, больову, температурну).
Соматична нервова система виконує такі функції: збирає інформацію від органів чуття і спрямовує її до центральної нервової системи; передає нервові імпульси від центральної нервової системи до скелетних м’язів, керуючи різноманітними рухами нашого тіла.
Виконання людиною різноманітних рухів пов’язане з роботою рухових нейронів. Ці нервові клітини з довгим аксоном передають сигнали із центральної нервової системи до робочих органів, зокрема до скелетних м’язів. Рухові нейрони розташовані в різних ділянках центральної нервової системи: тіла одних містяться в головному мозку (наприклад, у руховій зоні кори великих півкуль мозку і ядрах стовбура головного мозку). Тіла інших - у передніх рогах спинного мозку, їхні аксони відповідно входять до складу спинномозкових нервів.
Існує два види рухових функцій: підтримання пози і власне рух. У природних умовах відділити їх одну від одної неможливо. Так, у здійсненні цілеспрямованих рухів руки або ноги беруть участь не лише рука чи нога, а й увесь тулуб. Саме тулуб спочатку повинен набути певного положення (пози). З іншого боку, для підтримання пози потрібно, щоб у відповідь на будь-які впливи, що порушують цю позу, відбувалися відповідні компенсаторні рухи.
Регуляція рухів
Усі рухи (мимовільні та довільні), які організм здійснює для задоволення своїх потреб, регулюють структури центральної нервової системи. У регуляції простих рефлексів пози та окремих рухів відіграють роль відповідні структури, розташовані в спинному мозку. Складні рухи забезпечують вищі рухові центри, розташовані в мозочку, середньому мозку, підкіркових ядрах і корі великих півкуль кінцевого мозку. Кожен із цих центрів регулює відповідні рухи.
Міст, мозочок і середній мозок регулюють напруження (тонус) скелетних м’язів, переважно тих, які протидіють силі гравітації (розгиначі ніг, м’язи спини), а мозочок відіграє важливу роль у регулюванні рівноваги тіла, координації рухів тощо.
Нервова регуляція рухової активності забезпечується майже всіма відділами центральної нервової системи: від спинномозкових до рухових зон кори кінцевого мозку. Наприклад, ви щодня берете в руки ручку і записуєте певний текст. При цьому ви виконуєте низку складних довільних рухів.
Програми довільних рухів закладені в асоціативних зонах кори та підкіркових ядрах. Частина програм вроджена, інші - набуті. Спочатку чутливі нейрони передають сигнал про стан скелетно-м’язової системи від рецепторів м’язів, сухожиль, суглобів, шкіри, зору, слуху та рівноваги через таламус (як ви пригадуєте, це частина проміжного мозку) до рухової зони кори головного мозку. Далі руховий нейрон від кори півкуль посилає сигнал на рухові нейрони спинного мозку, а ті, у свою чергу, впливають на м’яз, результатом чого є рух.
Людина може удосконалювати довільні рухи в результаті тренування: учень початкових класів із часом поліпшує своє письмо, виробляє свій почерк, який стає індивідуальним.
Якщо людина з самого народження перебуває в постійному русі (ходіння, бігання тощо), це є запорукою її здоров’я. Головний мозок людини має здатність усе фіксувати, зокрема й потребу у виконанні різних фізичних вправ. Тому намагайтеся закласти в мозок інформацію про регулярне виконання фізичних вправ, які стануть потребою. Якщо в підлітковий період зменшується рухливість, із часом це стане однією з причин різноманітних захворювань.
Схема регуляції довільних рухів людини
Функції вегетативної нервової системи
До вегетативної (автономної) нервової системи належать усі відділи, які регулюють діяльність внутрішніх органів, непосмугованих м’язів судин, кишечнику, різних залоз, а також серця. Таким чином, вона регулює процеси обміну речовин нашого організму.
Основною функцією вегетативної (автономної) нервової системи є підтримання гомеостазу - динамічної сталості внутрішнього середовища організму. Її діяльність не підпорядкована свідомості, хоча й регулюється з боку спинного та головного мозку. Завдяки цій властивості життєво важливі органи (серце, кровоносні судини, шлунок, легені та ін.) не припиняють виконувати свої функції навіть тоді, коли людина непритомніє.
Нервова регуляція роботи внутрішніх органів
Вегетативна нервова система складається з нервових центрів, розташованих у головному та спинному мозку, а також нервів, які відходять від центральної частини нервової системи, їхніх сплетінь і нервових вузлів. За особливостями будови та функцій вегетативну нервову систему поділяють на симпатичну та парасимпатичну частини. Імпульси, що від них надходять, зазвичай протилежно впливають на роботу певного органа. Так, якщо симпатична частина стимулює діяльність серця, то парасимпатична, навпаки, гальмує. Певні органи (кровоносні судини, потові залози, м’язи - піднімачі волосся) перебувають лише під контролем симпатичної частини вегетативної нервової системи.
Схема будови вегетативної (автономної) нервової системи
Центри симпатичної частини розташовані у бічних рогах сірої речовини грудного та поперекового відділів спинного мозку. Там є тіла нейронів, від яких відходять відростки. Ці відростки прямують до нервових вузлів двох симпатичних стовбурів, які тягнуться по обидва боки хребта: від основи черепа до крижової частини хребта. Там є тіла інших нейронів. Таким чином, тіла інших нейронів симпатичних нервових вузлів автономної нервової системи віддалені від тих органів, які вони іннервують. Тому такі нейрони зазвичай мають дуже довгі відростки (аксони).
Центри парасимпатичної нервової системи розташовані у нервових центрах стовбурової частини головного мозку та у крижовій частині спинного. У цих нервових центрах розміщені тіла перших нейронів. Від них відходить кілька пар довгих нервів, які прямують до парасимпатичних нервових вузлів, де є тіла інших нейронів. На відміну від симпатичних нервових вузлів, парасимпатичні розташовані поблизу або у товщі органів, які вони іннервують.
Симпатична та парасимпатична частини вегетативної нервової системи взаємодіють між собою. Загальний контроль функцій вегетативної системи здійснює кора великих півкуль головного мозку (лобова частка) та певні підкіркові структури. Отже, вегетативна нервова система забезпечує цілісне реагування організму на зміни, що відбуваються у довкіллі та внутрішньому середовищі самого організму.
Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами автономної нервової системи, що діють на органи протилежно.
Вплив симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи на діяльність деяких органів
Органи та функції | Автономна нервова система |
симпатичний відділ | сарасимпатичний відділ |
Серце | Прискорює і підсилює його скорочення | Уповільнює його скорочення |
Кровоносні судини | Звужує | Розширює (у певних органах) |
Кров’яний тиск | Підвищує | Знижує |
Дихання | Прискорює | Сповільнює |
Зіниці ока | Розширює | Звужує |
Органи та функції | Автономна нервова система |
симпатичний відділ | парасимпатичний відділ |
Залози: слинні, травні шлунка і кишечнику | Зменшує виділення слини і травного соку | Збільшує виділення слини і травного соку |
Рухова активність шлунка і кишечнику | Уповільнює | Підсилює |
Шкіра | Посилює потовиділення | Не діє |
Симпатичний відділ автономної нервової системи посилює діяльність організму в умовах, що потребують мобілізації фізичних, розумових та емоційних зусиль, а парасимпатичний - забезпечує відновлення ресурсів, витрачених під час роботи.
.png)
.png)
