Будова і функції сенсорної системи рівноваги
Для нормального функціонування нашого організму важливо контролювати його положення в просторі. Функцію сприйняття та регуляції положення тіла в просторі забезпечує вестибулярний апарат, який є периферичною частиною сенсорної системи рівноваги. Він складається з овального і круглого мішечків і трьох півколових каналів.
Усередині півколові канали і мішечки заповнені драглистою речовиною. На внутрішній поверхні мішечків і розширень півколових каналів є рецептори - волоскові клітини, від яких відходять нерви. Крім волоскових клітин, занурених у драглисту речовину, до складу вестибулярного апарату входять особливі кристалики з кальцій ортофосфату, так звані отоліти (розташовані в округлому та овальному мішечках).
Півколові канали розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах, що дає змогу сприймати простір у трьох його вимірах. Кожен канал сполучається з овальним мішечком. За допомогою півколових каналів ми визначаємо зміни напрямку руху, обертальні прискорення або сповільнення.
Схема будови вестибулярної сенсорної системи
Функціонування сенсорної системи рівноваги
Будь-які зміни рівноваги тіла подразнюють рецептори вестибулярного апарату. Так, за змін положення тіла чи голови отоліти своєю масою тиснуть на драглисту речовину. Цей тиск передається волоскам рецепторів, згинаючи їх. У результаті цього виникає збудження, яке передається до центрів рівноваги головного мозку. У відповідь на це скорочуються чи розслаблюються відповідні групи м’язів.
Мембрани овального й округлого мішечків розташовані в різних площинах. За нормального положення голови в овальному мішечку мембрана займає горизонтальне положення, а в округлому - майже вертикальне. Якщо людина тримає голову рівно, тоді речовина півколових каналів рівномірно тисне на волоски вестибулярних рецепторів і збуджує їх. Якщо людина повертає голову, рідина півколових каналів зміщується в бік, протилежний рухові, і відповідно нахиляє волоски вестибулярних рецепторів.
Нервові волоконця, які беруть початок від рецепторів вестибулярного апарату, переплітаючись, утворюють вестибулярний нерв. Він проводить нервові імпульси від цих рецепторів до моста, мозочка, проміжного мозку та відповідних зон скроневої частки кори великих півкуль. Там відбувається остаточний аналіз та синтез отриманої від вестибулярного апарату інформації.
Зміни в органі рівноваги під час різних положень голови та тіла
Вестибулярний апарат пов’язаний і з вегетативною (автономною) нервовою системою. Люди з підвищеною збудливістю вестибулярного апарату погано витримують польоти літаком, морські подорожі чи тривалі поїздки автотранспортом. У них спостерігають тривале і сильне подразнення рецепторів вестибулярного апарату. Збудження передається на нервові центри, що регулюють діяльність внутрішніх органів. У результаті виникають рефлекторні реакції (збліднення, напади нудоти чи блювання, кволість, запаморочення). Такий стан людини називають захитуванням, або морською хворобою (вперше такі симптоми спостерігали під час морських подорожей). Після припинення поїздки ці неприємні відчуття минають.
Поясненням виникнення морської хвороби є те, що вестибулярний центр розміщений недалеко від центрів дихання, кровообігу, травлення. Тому збудження з вестибулярного центру передаються на сусідні і спричиняють згадані нездужання.
До розладів у роботі вестибулярного апарату призводять травми головного мозку, вживання наркотичних речовин та алкоголю.
Підвищити стійкість вестибулярного апарату до дії незвичних факторів можна спеціальними фізичними вправами з різними обертаннями, швидкими поворотами. Тому пілоти надзвукових літаків чи космонавти проводять тривалі тренування перед польотами. Відомо, що дітям подобається гойдатися на гойдалках. Це природна потреба розвивати вестибулярний апарат.
Рухова сенсорна система
Крім вестибулярного апарату, положення всього тіла й окремих його частин контролюють рецептори, розташовані у шкірі, м’язах, сухожиллях, суглобах тощо. Це периферична частина рухової сенсорної системи. Шд час зміни положення певної частини тіла (згинання й розгинання рук, нахили голови тощо) збуджуються відповідні групи рецепторів. Вони сигналізують нервовій системі про ступінь напруження м’язових волокон, про положення суглобів і різних частин тіла у просторі. Імпульси від цих рецепторів прямують до відповідних ділянок кори великих півкуль.
Відчуття дотику, температуру, болю
Розрізняють чотири основних види шкірної чутливості: відчуття дотику та тиску, болю, тепла, холоду. їх забезпечують відповідні рецептори. Рецептори сенсорної системи дотику та тиску розташовані на поверхні шкіри або пов’язані з волосяними сумками. Вони реагують на розтягнення шкіри чи зміну положення волосків. Найбільше рецепторів дотику розміщено на долонях і кінчиках пальців. Саме тому сліпі люди, у яких підвищена дотикова чутливість, аналізують предмети, обмацуючи їх руками.
Збудження, яке виникає в рецепторах дотику, нервами надходить до тім’яних часток кори великих півкуль у зону шкірно-м’язового чуття. Тут формуються відчуття предметів, до яких доторкається людина.
Різноманітні рецептори шкіри: 1, 2 - рецептори дотику; 3 - тиску; 4 - болю; 5 - теплові рецептори; 6 - холодові рецептори
Відчуття, які формуються в корі великих півкуль, найчастіше є результатом взаємодії центральних відділів різних сенсорних систем.
Схема будови дотикової сенсорної системи
Біль людина сприймає внаслідок подразнення рецепторів, які містяться у шкірі та внутрішніх органах. Вони входять до складу периферичного відділу сенсорної системи болю.
Больові відчуття можна знизити штучно, використовуючи знеболювальні препарати. За їхньою допомогою в медицині штучно здійснюють анестезію - тимчасову втрату чутливості (зокрема, під час хірургічних операцій).
Больові сигнали від рецепторів через підкіркові центри, розташовані в таламусі (пригадайте, це структура проміжного мозку), надходять у зону шкірно-м’язового чуття великих півкуль. Вони дають змогу організмові миттєво зреагувати на небезпеку, що загрожує.
Проблему знеболювання під час хірургічних операцій вперше запропонував розв’язати український хірург Микола Іванович Пирогов.
Зміни температури, як в довкіллі, так і всередині тіла, сприймають рецептори, що входять до складу температурної сенсорної системи. Одні з них збуджуються під впливом холоду, інші - тепла. Крім шкіри, ці рецептори розміщені також на слизових оболонках.
Рецептори, які сприймають холод і тепло, здатні адаптуватись, тобто пристосовуватися до змін температури навколишнього середовища. Так, якщо опустити руку в холодну воду (+10 °С), то відчуття холоду через певний час зникає. Якщо руку перенести у воду, температура якої вище на 1-2 °С, то спочатку виникає відчуття тепла, яке також згодом минає. Саме на цій властивості базується здатність організму до загартовування.
.png)
.png)
