"РАЙДУГА ЗВУКІВ І ПОЧУТТІВ"

Тема. Порівняльне дослідження звуко-кольорової образності поезії Артюра Рембо і Богдана-Ігоря Антонича.

Мета: шляхом порівняльного аналізу творів з’ясувати авторську позицію; розвивати навички компаративного аналізу в школярів та читацькі вміння.

Тип уроку: урок порівняльного аналізу творів.

Обладнання: портрети А. Рембо й Б.-І. Антонича; збірки поезій, ілюстрацій до творів, узагальнюючі порівняльні таблиці.

Епіграф:

…Я винайшов колір голосних!.. Я погодив

форму і плин кожної приголосної й тішив

себе надією… Я записував безгоміння ночі.

Я занотував невимовне. Я фіксував запаморочення.

А. Рембо

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

1. Вступне слово вчителя.

Змістові й композиційні аналогії, які виникають під час зіставлення творчості двох або більше представників різних літератур, дають змогу зробити висновок щодо спільності певних тем і можливості багатогранної інтерпретації їх залежно від світогляду та індивідуального стилю авторів.

Однією з таких тем є уявлення про те, що літературний твір – це не просто сукупність образів, а й сам образ – результат симбіозу Слова, Кольору та Звуку. Іван Франко у трактаті «Із секретів поетичної творчості» зауважував: «Коли поет береться малювати, він робить це не фарбами, а торкає наші різні чуття, викликає в душі образи різнорідних значень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну й гармонійну цілість».

Спираючись на це твердження, можемо сказати, що «колір голосних», про який говорив А. Рембо у поставленій в епіграф цитаті, не є його «винаходом». Проте це – принципово нове слово в розвитку теорії синтезу мистецтв, віртуозне поєднання зорових вражень зі слуховими, одним із виявів якого став програмовий сонет «Голосівки» («Voyelles») – Євангеліє художників, за висловом Стефана Цвейга.

2. Повідомлення учня.

A noire, E blanc, I rouge, U vert, O bleu, voyelles,

Je dirai quelque jour vos naissances latentes…

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О – про вас я б нині розповів…

(переклад Г. Кочура)

Уже перші рядки дають змогу твердити, що у творі закладена потужна рушійна сила, яка викликає до життя багато думок, емоцій, уявлень читача, пов’язаних із досвідом як власним, так і письменницьким.

3. Слово вчителя.

Виявити особливості цього вельми важливо для порівняльного дослідження, аби згодом установити точки дотику творчості різних авторів, можливості осмислення поетики творів на рівні інтертекстуальному.

4. Словникова робота.

Інтертекстуальний -

Бінарний –

Реципієнт –

Катрен –

Терцети –

ІV. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Повідомлення учнів.

1 учень.

Діапазон думок читачів і критиків щодо сутності «Голосівок» був надзвичайно широкий: від «поетичного жарту» до практичного втілення теорії Ш. Бодлера про «відповідності» між звуками, кольорами, запахами. Людськими почуттями. Однак змістове наповнення вірша є очевидним – голосні дають поштовх творчій уяві, викликають образи, породжені враженнями від зовнішнього світу й напруженого духовного життя.

2 учень.

За твердженнями багатьох дослідників, не випадковою є й переміна місць літер U та O. Х.Е.Керлот у «Словнику символів» констатує: «Сонет… має ще одне досягнення, що полягає в тій сміливості, з якою в ньому змінено порядок голосних А, Е, І, О, U, котрий вважався мало не священним».

3. Слово вчителя.

У самому тексті є натяк на це: «O, l^,Omeqa, rayon violet de Ses Yeux!» - «Омега, блиск Його фіалкових очей». В такий спосіб А. Рембо намагався європейську сучасність і античну давнину замкнути в коло.

Мотив кола, який то з’являється, то зникає, зрештою стає завершальним, ключовим в образній структурі сонета. В коло замикаються й асоціації, які постають у вигляді бінарних опозицій чорне/біле, червоне/зелене. Однак поет не бачить тут нездоланного протиріччя, бо одне не існує без другого, все у світі взаємопов’язане… Всі почуття та враження наближають людину до пізнання найвищої таїни.

4. Повідомлення учнів.

3 учень.

Звуко-кольорові поетичні експерименти Рембо цілком логічно стали відправною точкою творчих шукань символістів, які в царині звуків і дивовижних візуальних образів намагалися знайти нові шляхи осягнення дійсності.

Не оминув цей процес і українську кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст.. адже тут підвалини пошуку «відповідностей» було закладено теоретичними працями О. Потебні та І. Франка, поетичною творчістю епохи бароко, а найголовніше – творчою рецепцією давньослов’янської спадщини на тлі формування новітніх естетичних доктрин – неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму.

4 учень.

Ще в середині 80-х років ХХ ст. польський науковець українського походження В. Назарук констатував: «Творчість Антонича, якого називають українським Рембо, по нинішній день залишається явищем малодослідженим. Одна з координат поетичного світу Антонича – це спроба віднайти втрачену в цивілізації гармонійну єдність людини та космосу природи, а також… невловима туга людини за повнотою існування, туга, яка з давніх-давен знаходила вияв у міфічній свідомості наших предків».

V. Застосування набутих знань, умінь та навичок.

1. Порівняльний аналіз творів.

Спробуємо порівняти становлення кольорової образності голосного звука у творчості А. Рембо і Б.-І. Антонича – завдання, яке за обсягом матеріалу є вельми ґрунтовним, оскільки український митець експериментує з голосними не в одній, а в кількох поезіях.

2. Виразне читання сонету «І» .

Сонет «І» зі збірки «Привітання життя», названої критиками «жорстокою школою поетичної форми». Майстерність його форми, помічена багатьма дослідниками, має, проте, ознаки заданості: розгадавши таємницю вірша, реципієнт «уже не зуміє прочитати цей твір, як читають поезію, тобто не зможе зворушитися почуттям поета, пройнятися його настроєм та думкою».

Таємниця цієї поезії – не лише у звуковому інструментуванні. Тут в одному звуці – не окрема барва, а ціла градація кольорових прихованих метафор: дощ, небо, виноград, водоспад, водограй – синє; зорі, пшениця, коні, степ, ватра – жовте; сад, гай, ліс, пасовисько – зелене.

«І» - це, власне, перший твір, у якому Антонич робить спробу заглибитися в кольорове вираження голосного звука. Автор не завжди називає барви, подаючи слова, що викликають у читачів більш чи менш тотожні колірні асоціації.

Концентричне коло Антоничевого вірша, яке виходить зі звуку «І», заповнюють і кольори, а переважно – їхні приховані метафори, розташовані напрочуд симетрично: жовте-синє-жовте-жовте-синє-жовте (катрен 1), зелене-синє-зелене-зелене-синє-зелене (катрен 2), жовте-зелене-жовте-жовте-зелене-жовте (терцети).

Все це і є ідеї й поняття, які первісно не були закладені автором і які, згідно з теорією рецептивної естетики, для кожного читача є різними.

Звернімося до «Голосівок» А. Рембо.

**. Виразне читання поезії «Голосівки» .

І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Спізніле каяття або нестримний гнів.

Надавши звукові «І» червоного кольору, ліричний герой надав йому емоційного забарвлення з відтінком бурхливості, жагучості, нестримності, пристрасності. Зовсім іншою є семантика цього голосного в Б.-І. Антонича. Для нього «і» - не лише звук (солов’їні пісні, «немов фонема «і»), а й слово – сполучник. У цьому сенсі ліричний стрій поезії українського митця наближається до барокового каталогу: «І вітер… і дощ… і злотий усміх зір…і долі спів» тощо. Водночас він межує й зі стилем викладу біблійної «Книги Буття», визначаючи, таким чином, шляхи творення поетичного світу й місце в ньому автора:

І гарний світ удень і серед ночі,

І найгарніший, як лиш зімкнеш очі.

Так, для А. Рембо всі рухи, почуття й переживання завершуються в нескінченності, «мовчанні «О»; а в Антонича інструментування на «І» й інтонація переліку, створюючи медитативний настрій, підводять до сну – переосмисленого в контексті поезії 30-х років найпоширенішого мотиву початку ХХ століття.

Кольористичне значення голосного звука в Б.-І. Антонича еволюціонувало від збірки до збірки, допоки дістало синкретичне вивершення в знаменитому «Концерті»:

Низькі октави – чорність і червоність всуміш

Проходять в синь і зелень – два стрункі акорди.

Високе «е» на скрипці з молодого шуму

У сніжність фляжолетів, що, мов холод, горді.

Музичні первні вірша, побудованого як симфонічне розгортання художнього задуму, де розвиваються різні мотиви, перехрещуються й нарешті доходять до справжнього розмаху та вибуху, криються в давньому, міфічному синтетизмі мистецтв, поряд із первнями живописними та словесними, що видно й у заголовку поезії. Саме тому настільки виразними в тексті «Концерту» є слова з префіксом пра- - як наявні в літературній мові «прадавній», «прамова», так і авторський оказіоналізм «празелень».

Кольорові метафори цитованої вище строфи збігаються з асоціативними образами, поміченими А. Рембо, - чорне, червоне (рух від «темряви небуття», показаної чорним «А», до «граничного розмаху почуттів» - червоного «І»); а далі – синє й зелене (неземна сурма, мовчання янголів «О» та умиротвореність, мудрість «У»; тут літери стоять уже згідно з абеткою). Однак синє, що для Рембо є вершиною світобудови, для Антонича – дороговказ до висот буття, які втілюються в білому «Е» - «сніжності фляжолетів».

Отож кольори голосних, декларовані символістами як засоби музичності вірша, в поезії Б.-І. Антонича стають виявом буття кожного звука зокрема й мови загалом, оживлюючи їх. Зазначені в сонеті А. Рембо кольорові асоціації, за свідченням більшості дослідників, є суб’єктивними, суто авторськими, характерними для його поезії тотожність відчуттів звуку та кольору логічно обґрунтувати неможливо, й закорінена вона лише в почуттях.

Але Антонич з невичерпної скарбниці метафор добирає до звуків як назви кольорів, так і слова, які можуть викликати асоціацію з кольором. Такий спосіб кольористичної символізації звуків видається значно складнішим, оскільки тут, після ряду експериментів зі звуко-кольоровою організацією слова, автор приходить до глибокого натурфілософського символу «празелені звуків».

Підкреслений колірний неологізм завдяки своїй будові вказує на архетип не підпорядкування зеленому не лише всіх інших барв, а й почуттів та переживань:

Для розуму зачинені, невидні двері

Відчинить звук, мов ключ, мов ключ чуття несхибний.

Не птах, не квіт, це грає зміст, це грають первні

Речей і дій, музика суті, дно незглибне…

А я вже віддиху зловити більш не можу

І падаю, мов пень, у ями й вири гімнів.

Тоді найвищий тон бере в оркестрі ранок,

Коли в таріль землі тарелем сонця гримне.

Глибинна архетипність кольору голосного звука помітна й у «Голосівках» Рембо, особливо коли поглянути на оригінал цього твору. «Про вас я б нині розповів» - так звучить вступ до вірша у перекладі Г. Кочура. А сам Рембо уточнював: «Je dirai… vos naissances latentes» - дослівно «про ваше таємне народження». Отож бачимо, що для французького поета не лише літера була первинною щодо кольору, а й навпаки. Неперекладеними Г. Кочуром лишилися ще деякі важливі для розуміння символіки кольору звуків образи: qolfe d^,ombre - «затока темряви» (чорне «А»), ombelles - «зонтичні трави» (біле «Е»), rire - «сміх» (червоне «І»).

Однією з метафор, на яку слід зважити під час зіставлення «Голосівок» Рембо і поезії Антонича, є буквар. Чимало думок висловлено про те, що джерелом символіки вірша французького поета став «барвистий буквар, за яким навчався читати». Справді, якщо в запам’ятовуванні літер багато важить їхній колір, що підтверджено даними психологічної науки, то закономірною є побудува асоціативного ланцюжка «звук/літера – колір – зоровий образ – почуття, переживання».

Діапазон почуттів, переживань і думок, заснованих на звуко-кольоровому символі, стає ширшим у фрагментарній поетичній формі, що виразно видно в таких рядках Б.-І. Антонича:

В лісній абетці – дивні букви,

Наприклад, жолудь значить: у.

У діалекті дятлів стукіт

Передає фонему цю.

Хоч це тільки фрагменти, деякі з них в одному рядку мають цілу тему. Тему, якою автор залучає читача до співтворчості, умовно пропонуючи йому здійснити дальше розшифрування фонеми «у», поданої у формі жолудя (згадаймо тут же й солов’їв, чиї «пісні, немов фонема «і» ), або ж скласти свою «лісну абетку» на основі чи то кольорових, чи звукових асоціацій.

Архетипність звука та його кольору підкреслюється в ліриці одного з послідовників Б.-І. Антонича – сучасного поета Івана Малковича, який обігрує кольористичне значення літер української абетки:

…ти, дитино,

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви «і»,

а також,

витягнувшись на пальчиках,

оберігати місячний серпик

букви «є»,

що зрізаний з неба

разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,

що мова наша – солов’їна…

Багатогранність звуко-кольорових образів верлібру Малковича – і в тому, що ці, з походження українські, літери завдяки їхньому виглядові підносяться до рівня астральних символів (вогонь, місяць). Вислів «мова наша - солов’їна» - алюзія водночас до кількох поетичних творів, у перелік яких можна включити й сонет Антонича «І».

Свого часу Ш. Бодлер започаткував один із шляхів розвитку нової поезії – пошук відповідностей між різноманітними речами і явищами. У художній практиці французького символізму ця ідея дістала яскравий вираз у творчості А. Рембо («Голосівки»). Тут установлено відповідності між голосними звуками і кольорами, зоровими образами, психологічними станами, явищами природи. Вони являють для дослідників таємницю творчої лабораторії поета, внаслідок чого з кожним новим прочитанням вірша отримують дедалі більше тлумачень.

Значно глибші ці відповідності в ліриці Б.-І. Антонича, оскільки, по-перше, в його поезії звуки не мають чітко окреслених кольорів; кожен голосний характеризується кількома відтінками, які переливаються один в один або перебувають у стані градації.

По-друге (і це найважливіше), український митець провадить лінію власних поетичних експериментів зі звуком та кольором через усю свою творчість, починаючи від «шкільного», абеткового «І» й завершуючи надзвичайно багатим на чуттєві образи «Концертом». Як в А. Рембо, так і в Б.-І. Антонича образно-кольорово-звукові тези, які то доповнюють, то заперечують одна одну, всі разом поєднуються в прекрасну різнобарвну картину, яка відображає широкий спектр духовного життя людини й багатогранність буття взагалі.

Подальші порівняльні дослідження символіки кольору та інших зображально-виражальних засобів лірики А. Рембо і Б.-І. Антонича допоможуть розкодувати секрети творчості обох авторів, розкрити нові оригінальні грані поетики. Синтез досягнень різнопланового компаративного аналізу, який має на меті визначити можливості вивчення й інтерпретації української поезії в порівнянні із зарубіжною, зрештою дасть вагомий матеріал для належного обґрунтування тези про Антонича як «українського Рембо» та деяких інших, з яких вимальовується образ Богдана-Ігоря Антонича – одного з визначних українських поетів ХХ століття.

2. Характеристика

3. Робота над змістом *

4. Виразне читання *.

5. Коментар вчителя.

VІ. Підведення підсумків уроку.

1. Слово вчителя.

2. Дискусія .

Учні обговорюють **

(Міркування учнів узагальнюються).

VІІ. Домашнє завдання.

Високий рівень. Дослідження на тему “Дитина як ланка, що пов’язує реальний і фантастичний світи у баладі А. Міцкевича “Рибка”.

Достатній рівень. Скласти словник літературознавчих термінів, які потрібні для розкриття теми уроку.

Середній, низький рівень. Аналізувати баладу “Рибка” А. Міцкевича, спираючись на зроблені під час уроку записи.