Практична робота "Вишивання виробу з використанням вивчених швів"

Види вишивальних технік та швів

В українській народній вишивці застосовується велика кількість технік вишивання. Техніка вишивання може включати цілий ряд вишивальних швів.

Усі техніки вишивання поділяють на поверхнево-нашивні (глухі) (мал. 124) та наскрізні (ажурні) (мал. 125).

Назва поверхнево-нашивних технік пояснюється способами виконання їх, тобто вишивання на поверхні тканини. До них належить дуже велика група швів, серед яких: штапівка, козлик, оксамитовий шов, хрестик прямий та хрестик косий, качалочки, лічильна гладь, заволікання, занизування, низь, ретязь, набирування та ін. (див. мал. 124).

Наскрізні техніки виконують на попередньо прорідженій тканині полотняного переплетення. Ці техніки характеризуються тим, що нитки горизонтального напрямку підрізають і витягують, а вертикального — збирають голкою в пучки й обкручують вишивальними нитками. При цьому утворюються певні узори. До цієї групи швів відносять усі види мережок (див. мал. 125 а) та змережувальні шви (див. мал. 125 б), а також мережки плетенням по тканині (мал. 126).

Інструменти та пристосування для вишивання

Голки для вишивання добирають різної товщини і довжини (необхідно мати 6-7 шт.) відповідно до щільності та товщини тканини (мал. 129). Залежно від товщини випускають толоки 12 номерів. Найтонша голка — №1, найтовща — №12.

• Тонкими голками вишивають на маркізеті, батисті і тонкому полотні;

• голками середньої товщини і довжини — на льняних та бавовняних тканинах;

• товстими голками — на грубій тканині.

Вишивати зручно голкою з видовженим вушком, у яке легко втягується нитка, складена в кілька разів. Голки мають бути не дуже гострими, щоб не пошкоджувати тканину, а для окремих технік вишивання необхідні голки із закругленим вістрям.

Ножиці — інструмент, необхідний кожній вишивальниці. Їх треба мати три:

• великі — для розкроювання тканини;

• середніх розмірів — для обрізування кінців ниток;

• маленькі, бажано із загнутими кінцями, — для підрізування ниток та вирізування тканини.

П’яльці використовують для натягування тканини, щоб було зручно вишивати. Виготовляють їх з деревини або пластмаси круглої, овальної та квадратної форми. П’яльці складаються з двох частин. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину накладають більше кільце і затискують її між кільцями. Якщо тканина менша за розмір п’яльців, то до неї пришивають клаптик будь-якої іншої. Після закінчення вишивання допоміжну тканину знімають.

Наперсток — одне з важливих пристосувань для вишивання. Його застосовують для захисту пальців від уколів голкою. Наперсток добирають відповідно до розміру середнього пальця правої (або лівої для шульги) руки так, щоб він і не був великим, і не стискував палець. Крім того, кожна вишивальниця наперсток добирає індивідуально. Найкращими є наперстки з нержавіючої сталі.

Санітарно-гігієнічні вимоги під час вишивання

1. Приміщення, у якому вишивають, має бути світлим, прибраним, провітреним.

2. Під час вишивання стіл повинен бути чистим, а руки старанно вимиті, щоб вишивана річ не забруднилась.

3. Сидіти під час вишивання треба рівно, ледь схилившись над роботою. Стілець повинен мати зручну для сидіння спинку. Під ноги бажано ставити маленький стільчик або підставку так, щоб кут між стегном і гомілкою був прямим. Руки в ліктях можуть бути зігнуті, лікті — звисати з краю столу, кисті рук лежати на столі (мал. 131). Неправильна поза під час вишивання часто призводить до короткозорості й захворювання дихальних органів працюючого, викривлення хребта. Крім того, неправильне положення тулуба і рук під час ручного шиття викликає втому, почуття незадоволення.

4. Робоче місце вишивальниці повинно добре освітлюватися. Найкраще вишивати при денному світлі. Місце для роботи треба вибирати так, щоб світло падало прямо або з лівого боку. Якщо світло падає справа — тінь від руки зменшує освітленість вишивальної поверхні. Не можна тримати вишивку близько біля очей, бо це призводить до швидкого стомлювання очей і розвитку короткозорості. Найкращою вважається відстань від очей до роботи 30-40 см.

5. Під час вишивання необхідно через кожні 20-25 хвилин відпочивати 3-5 хв, переводячи очі на предмети іншого кольору, відмінного від кольору вишивки.

6. Деякі види швів, наприклад, «хрестик», декоративні шви, мережки, краще і зручніше виконувати без п’яльців. Положення рук вишивальниці в цьому випадку повинно бути таким: великий і вказівний палець правої (лівої) руки тримають голку, робота міститься в лівій (правій) руці на вказівному, середньому і підмізинному пальці, а великий палець і мізинець притримують тканину (мал. 132 а).

На п’яльцях треба вишивати двома руками. Якщо круглі п’яльці з гвинтом, то їх можна закріпити на столі. Права рука розміщена зверху п’яльців (мал. 132 б), на лицьовому боці вишивки, ліва — під п’яльцями (з вивороту).

Правила безпечної праці під час вишивання

• 1. Обережно користуватись інструментами.

• 2. Під час роботи не вколювати голку в одяг та не залишати її на робочому місці.

• 3. Голки зберігати в гольнику або спеціальній коробочці.

• 4. Голкою працювати обережно, не залишати її без нитки (з ниткою її легше знайти, якщо вона загубиться).

• 5. Вишивати треба обов’язково з наперстком.

• 6. Не відкушувати нитку зубами, а відрізати ножицями.

• 7. Ножиці тримати на робочому місці з зімкненими лезами, передавати теж зімкненими лезами, кільцями вперед.

• 8. Ні в якому разі не брати в рот нитку, голку, тканину.

Закріплення ниток у тканині

Закріплення нитки на початку роботи має велике значення, оскільки для якісної вишивки дуже важлива акуратність. Основним правилом у створенні акуратної й ідеальної вишивки здавна була відсутність вузликів при закріпленні нитки. Тому під час вишивання виробу не можна закріплювати нитку вузликом. Виворітний бік виробу, так само як і лицьовий має виглядати охайним. Виняток можуть становити лише особливі випадки, наприклад ізольовані хрестики, але і в цьому разі можна заправити нитку з вивороту під стібки, розміщені поруч. Вузлики не рекомендується робити тому, що:

• вони можуть бути причиною появи горбиків на поверхні роботи під час волого-теплової обробки;

• нитка може чіплятися за вузлики під час вишивання;

• вузлики можуть призвести до деформації тканини;

• під час прання вузлики легко розв’язуються.

• за необхідності розплутати нитку, це набагато складніше зробити, якщо виворіт рясніє вузликами.

Навчитися закріплювати нитку без вузликів не складно. Варіантів закріплення нитки без вузликів досить багато, і ти зможеш дібрати для себе зручний спосіб для вишивання. Розглянемо деякі способи закріплення нитки на тканині без вузлика.

1. Закріплення робочої нитки в нитки піткання (мал. 133 а).

Для виконання закріпки в нитки піткання на лицьовому боці роботи вводять голку під дві нитки піткання і протягують під ними нитку, залишаючи невеликий кінчик. Знову виводять голку під ті самі дві нитки піткання і витягують робочу нитку так, щоб вона захопила свій кінчик під нитками піткання тканини. Витягнувши нитку повністю, затягують її трохи сильніше звичайного, щоб закріпити кінчик. Перший стібок необхідно зробити таким чином, щоб голка проколола тканину вертикально зверху вниз. Далі виконують роботу в обраній техніці.

2. Закріплення робочої нитки в нитки основи (мал. 133 б).

У нитках основи робоча нитка закріплюється з лицьового боку тканини.

На лицьовому боці роботи вводять голку під дві нитки основи. Витягують голку і протягують нитку під нитками основи так, щоб захопленим залишився тільки кінчик. Знову вводять голку під нитки основи і протягують під ними, щоб кінчик потрапив в утворену петлю, яку потрібно затягнути. Далі вишивають візерунок обраною технікою.

Це цікаво

Під час вишивання в кілька ниток часто виникають вузлики, і нитки можуть заплутуватися. Щоб уникнути цього, потрібно роз’єднати нитки, перш ніж вставити їх у вушко голки, а потім знову з’єднати, затиснувши між пальцями і провівши рукою по них.

Якщо перед початком роботи трохи зволожити нитки за допомогою мокрої поролонової губки для миття посуду, вони стануть м’якими і не будуть плутатися при вишиванні. Однак не варто робити це з делікатними нитками, наприклад шовковими.

3. Закріплення нитки під стібками (мал. 134а).

Цей спосіб застосовується тоді, коли на тканині вже є хоча б один ряд стібків. Щоб заховати кінчик нитки, її протягують під кількома стібками з виворітного або з лицьового боку полотна. Не варто тягнути нитку більше, ніж під 4-5 стібками. Щоб краще закріпити нитку, обводять нею 1-2 рази навколо стібків.

Закріплення нитки під стібками не зовсім зручне тоді, коли необхідно заховати нитку темного кольору під світлою та навпаки. Незважаючи на це, цим способом можна сховати нитку як на виворітному, так і на лицьовому боці полотна.

4. Закріплення нитки петлею (мал. 134б).

Цей спосіб вважається найбільш зручним для закріплення ниток. Його використовують тільки за парної кількості ниток для вишивання. Закріплення виконують у наступній послідовності.

1. У вушко голки протягують кінчики складеної навпіл нитки.

2. Вколюють голку у початковій точці вишивки і виколюють через 2-3 нитки.

3. Потім протягують нитку так, щоб залишилась на поверхні тканини петля.

4. Після цього голку протягують у петлю, нитку затягують так, щоб з петлі утворився стібок, і далі продовжують вишивання.

Вишиваючи вироби, які часто необхідно прати, слід дуже акуратно закріплювати кінчики ниток. Для цього краще використовувати спосіб «петлею». Коли вишивальна нитка закінчується, її кінець зазвичай ховають під стібки на виворітному боці.

5. Закріплення нитки стібком «за голкою».

Для закріплення нитки цим способом необхідно зробити прокол голкою з вивороту на лицьовий бік, протягнути голку і залишити з вивороту кінець нитки завдовжки 10-12 мм, міцно його притримуючи. Близько біля першого проколу зробити другий навиворіт і вивести голку з ниткою на лицьовий бік, закріплюючи нею кінець нитки.

При вишиванні одинарною ниткою закріпити її кінці можна кількома дрібними стібками в тому місці, яке потім закриється вишивкою.

Закріпивши нитку, приступають безпосередньо до вишивання.

Вишиваючи, необхідно пам’ятати:

• будь-яка техніка вишивання складається зі швів;

• кожен шов складається зі стібків; розмір кожного стібка розраховується за кількістю охоплених ними ниток тканини;

• для утворення одного стібка на тонкій тканині на голку підхоплюється більше ниток, а на грубій тканині — менше;

• залежно від виду шва стібки прокладаються на різній відстані один від одного;

• стібки вишивають справа наліво і навпаки, а також прямо або похило.

Під час вишивання необхідно стежити, щоб стібки були акуратними, не стягували тканину і не було вузликів на боці вишивки. Якщо зроблена помилка, необхідно її виправити, випоровши частину ниток, і вишивати далі, дотримуючись візерунка.

• Підготовчі вправи
  – Відмірювання нитки (не більше довжини долоні з ліктем).
  – Закріплення нитки без вузлика: протягування в шов або петлю.
  – Повторення техніки виконання швів:
  “уперед голку”, “назад голку”, “стебловий”, “тамбурний”, “козлик”, “петельний”.

• Добір матеріалів та ескізування
  – Вибір тканини, ниток, голки.
  – Створення ескізу майбутнього виробу (серветки або рушничка) на папері.

  

• Основна частина: виконання вишивки
  – Перенесення ескізу на тканину.
  – Вишивання обраним швом, самостійна робота учнів з індивідуальними консультаціями.
  – Дотримання правил безпеки та охайності.

• Завершення роботи
  – Волого-теплова обробка виробу (прасування з вивороту через вологу тканину).
  – Оформлення країв виробу (за бажанням — підгин або мережка).

• Презентація готових виробів
  – Коротка розповідь учня про вибраний орнамент, кольори, техніки.
  – Виставка робіт у класі.

РефлексіяУсні відповіді:

• Що я навчився?

• Що було найскладнішим?

• Чим я задоволений?

  
  – Оцінювання роботи учнів за критеріями: охайність, техніка, завершеність.