Поняття про вищу нервову діяльність. Безумовні та умовні рефлекси. Інстинкти

Посилання гуглміт: https://meet.google.com/iuu-mkxi-gfy

Тема уроку

Поняття про вищу нервову діяльність. Безумовні та умовні рефлекси. Інстинкти

Джерело теоретичного матеріалу:

https://uahistory.co/pidruchniki/mischuk-biology-8-class-2016/48.php

Значення нервової системи для формування поведінки людини. Умови середовища, у якому живе та діє людина, визначають її поведінку. Поведінку розглядають як своєрідну активність людини, спрямовану на задоволення потреб організму, спосіб, у який людина пристосовується до свого оточення.

Вам уже відомо, що пристосувальна діяльність організму до умов довкілля можлива завдяки постійному надходженню в мозок людини інформації про зміни зовнішнього й внутрішнього середовища та її аналізу.

Вищий рівень аналізу інформації в чутливих зонах кори півкуль головного мозку виявляється у психіці, яка характеризує особливості сприйняття світу людиною, її внутрішній світ.

ПОВЕДІНКА — пристосувальна діяльність, що охоплює сукупність дій і вчинків людини у відповідь на вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.

ПСИХІКА (від грец. psyche [психе] — душа) — властивість мозку відображати зовнішній світ у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій тощо.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (ВНД) — діяльність вищих відділів центральної нервової системи, яка забезпечує різноманітні форми пристосування до умов навколишнього середовища.

В основі поведінки лежить певна система реакцій на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища — рефлексів. Вони забезпечують взаємодію організму з навколишнім середовищем.

Вчення про вищу нервову діяльність. Ще в XIX ст. у праці «Рефлекси головного мозку» Іван Сеченов висловив гіпотезу про рефлекторний характер діяльності головного мозку. Він виявив зв’язок між найскладнішими проявами поведінки людини (психічними явищами — свідомістю, мисленням) і рефлекторною діяльністю мозку.

На початку XX ст. Іван Павлов розвинув ідеї Івана Сеченова. Він запропонував метод дослідження рефлекторної діяльності людини і тварин — метод умовних рефлексів. Іван Павлов створив учення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує поведінку людини і тварин. Усю нервову діяльність організму засновник цього вчення поділив на нижчу і вищу.

Під нижчою нервовою діяльністю Іван Павлов розумів рефлекторну регуляцію фізіологічних функцій організму та його рухової активності. Вищу нервову діяльність учений розглядав як рефлекторну діяльність мозку людини і тварин, що регулює взаємовідносини цілісного організму із зовнішнім світом.

Іван Павлов (1849-1936)

Іван Сеченов (1829-1905)

За своєю сутністю вища нервова діяльність — сукупність умовних і складних безумовних рефлексів, що виробляються в корі та підкіркових структурах головного мозку. Вона забезпечує перебіг поведінкових реакцій організму завдяки найдосконалішим пристосуванням організму до умов існування. В основі цих пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і пригнічувати старі у відповідь на зміни в середовищі. Поняття «вища нервова діяльність» Іван Павлов уважав тотожним поняттю «психічна діяльність».

Нервові процеси, що лежать в основі вищої нервової діяльності. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудженням і гальмуванням. Пригадайте, у чому полягає сутність цих нервових процесів. Ці процеси виникають у корі головного мозку під час дії різних подразників. І збудження, і гальмування, що виникають у певній зоні кори, поширюються на інші її ділянки. Через певний час це поширення змінюється концентрацією нервового процесу. Наприклад, коли людина опановує нові танцювальні рухи, спочатку спостерігається скорочення багатьох м’язів, які не беруть участі у виконанні руху. Це — наслідок поширення збудження в корі великих півкуль. Після багаторазових повторень рух стає чітким. Це можна пояснити концентрацією збудження в нервових центрах, які відповідають за узгоджене скорочення необхідних м’язів.

Концентрація збудження в одній ділянці кори спричиняє пригнічення діяльності інших ділянок (гальмування). З часом у збудженій ділянці розвивається гальмування, а навколо цієї ділянки — збудження. Наприклад, якщо людина зацікавлена розповіддю співбесідника, у корі великих півкуль розвивається тимчасова ділянка сильного збудження. Сторонні подразники внаслідок гальмування, що розвинулося навколо збудження, не сприймаються. І, навпаки, якщо розповідь нецікава, у центрах сприйняття інформації виникає гальмування. А в ділянках кори, які оточують ці центри, виникає збудження. Людина легко відволікається від змісту сторонніми подразниками.

Основні типи вищої нервової діяльності. Сукупність властивостей нервових процесів (збудження і гальмування), зумовлених спадково та набутих у процесі індивідуального життя, визначають тип вищої нервової діяльності (тип ВНД). Він формується в результаті взаємодії організму людини з навколишнім середовищем і визначає відмінності в поведінці й ставленні людей до тих самих впливів довкілля (іл. 124).

Наукове обґрунтування типів вищої нервової діяльності зробив Іван Павлов. Він виявив три основні показники процесів збудження та гальмування в головному мозку: силу, урівноваженість і рухливість. Сила нервових процесів — здатність клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на подразники. Урівноваженість виявляється у співвідношенні процесів збудження та гальмування. Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки.

Іл. 124. Реакція різних людей на ту саму ситуацію (за малюнком Х. Бідструпа)

Іл. 125. Типи вищої нервової діяльності

Так, залежно від сили процесів збудження і гальмування, можна виділити два типи вищої нервової діяльності — сильний і слабкий (іл. 125).

Слабкий тип ВНД не здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Нервові клітини швидко стомлюються та дуже легко гальмуються. Тому в організмі зі слабким типом особливо легко виникає гальмування, що охоплює великі ділянки кори великих півкуль. Формування збуджувальних рефлексів відбувається повільно, і вони хиткі, а гальмівні рефлекси — стійкі.

Сильний тип вищої нервової діяльності здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Він може бути врівноваженим і неврівноваженим. Сильний неврівноважений тип ВНД характеризується тим, що збудження клітин кори головного мозку є сильнішим, ніж гальмування. Формування збуджувальних рефлексів відбувається швидко, а гальмівних — повільно. Сильний урівноважений тип ВНД характеризується оптимальним співвідношенням сили процесів збудження і гальмування. Він може бути рухливим та інертним (нерухливим), залежно від швидкості зміни нервових процесів. На основі вивчення взаємозв’язків збудження і гальмування та поєднання їхніх показників Іван Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності (іл. 125).

Індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, урівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності, називають темпераментом. Тобто темперамент є зовнішнім проявом вищої нервової діяльності, а його тип визначається типом ВНД (див. табл. 8).

Таблиця 8

Відповідність типу ВНД типу темпераменту

Сангвінік (від лат. sanguis [сангвіс] — кров) — сильний, урівноважений, рухливий тип ВНД. Такі люди життєрадісні та працелюбні, дисципліновані, енергійні, допитливі, емоційно врівноважені, з великим самовладанням.

Флегматик (від гр. phlegma [флегма] — слиз) — сильний, урівноважений, інертний тип ВНД. У людей цього типу збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Вони помірно енергійні, емоційно стримані, спокійні, наполегливі, постійні у звичках і схильностях.

Холерик (від лат. cholericus [холерікус] — хворий на жовчну хворобу) — сильний, неврівноважений тип ВНД. У людей цього типу збудження домінує над гальмуванням. Вони енергійні, сміливі, схильні до рішучих дій, дуже емоційні, нестримані, іноді необачні у вчинках.

Меланхолік (від грец. μέλας χολή [мелас холе] — чорна жовч) — це слабкий тип ВНД. Люди даного типу пасивні, дуже вразливі, замкнені, схильні до пригніченості. Часто вони виражають свої емоції в різних видах мистецтва.

На ілюстрації 126 зображені всесвітньо відомі особистості — представники чотирьох типів темпераменту. Що ви знаєте про цих людей?

Основні типи вищої нервової діяльності в «чистому» вигляді трапляються доволі рідко. У більшості людей спостерігають ознаки всіх типів з переважанням одного з них. Тип вищої нервової діяльності є вродженим й успадковується від батьків. Але в процесі індивідуального розвитку людини під впливом умов навколишнього середовища він може змінюватися.

Отже, вища нервова діяльність не є незмінною, вона може змінюватися під впливом виховання. Тому вчинки людей у життєвих ситуаціях визначаються, головним чином, здатністю стримувати себе і реагувати відповідно до норм, установлених суспільством. З огляду на це поведінка вихованої людини майже ніколи не відповідає запрограмованому типу вищої нервової діяльності.

Іл. 126. Представники різних типів темпераменту

Вища нервова діяльність. Збудження. Гальмування. Показники нервових процесів: сила, урівноваженість рухливість. Типи вищої нервової діяльності.

Під час космічного польоту чи тривалих експедицій складаються ситуації, що потребують особливої психологічної обстановки, особливих відносин. У їх основі лежить психологічна сумісність. Досліджено, що найбільш сумісними є люди з протилежними типами темпераменту: холерик — флегматик, сангвінік — меланхолік. Чому?

Джерело: МІЙ КЛАС

Вища нервова діяльність (ВНД)

Вища нервова діяльність (ВНД) — це діяльність вищих центрів центральної нервової системи, що забезпечує максимальну пристосованість людини до умов навколишнього середовища.

Основу ВНД становлять складні електрохімічні процеси, які відбуваються в нейронах кори великих півкуль. Мозок здійснює зв'язок нашого організму із зовнішнім середовищем і забезпечує постійність внутрішнього середовища у самому організмі.
 
Основи наукових уявлень про вищу нервову діяльність викладені у роботах І. М. Сеченова — «Рефлекси головного мозку», І. П. Павлова (теорія умовних і безумовних рефлексів), П. К. Анохіна (теорія функціональних систем) та інших роботах.
Особливості вищої нервової діяльності людини:

• розвинена психічна діяльність;

• мова;

• здатність до абстрактно-логічного мислення.

Іван Михайлович Сєченов у книзі «Рефлекси головного мозку» обгрунтував універсальність принципу рефлекторної діяльності. Він прийшов до висновку, що будь-яка дія людини починається з виникнення збудження в органах чуття, потім продовжується у нервових явищах, які відбуваються у мозку, і в результаті призводить до певних поведінкових реакцій.

Рефлекс — це відповідна реакція організму на подразнення, яка відбувається за участю нервової системи.

І. М. Сєченов стверджував, що рефлекси головного мозку включають три ланки:

• перша, початкова ланка — це порушення в органах чуття, які викликаються зовнішніми впливами.

• Друга, центральна ланка — процеси збудження і гальмування, які протікають у мозку. На їх основі виникають психічні явища (відчуття, уявлення, почуття, тощо).

• Третя, кінцева ланка — рухи і дії людини, тобто її поведінку. Всі ці ланки взаємозв'язані і обумовлюють одна одну.

Сєченов прийшов також до висновку, що у мозку постійно змінюються процеси збудження і гальмування. Ці процеси взаємопов'язані і призводять до посилення або послаблення рефлексів. Сєченов також звернув увагу на факт, що існують рефлекси, які передаються від предків, і такі, які з'являються у процесі навчання. Його вчення стало революційною подією і стало основою для подальшого вивчення психічних процесів.

Іван Петрович Павлов був продовжувачем ідей І. М. Сеченова. Усі рефлекси, що виникають в організмі, він поділив на безумовні і умовні, ставши основоположником науки про поведінку.

Безумовні рефлекси

Безумовні  рефлекси успадковуються потомством від батьків, зберігаються протягом усього життя організму і відтворюються з покоління в покоління (є постійними). Вони властиві всім особинам певного виду, тобто є груповими.

Безумовні рефлекси — це вроджені рефлекси, які передаються по спадковості. Найскладніші безумовні рефлекси називають інстинктами.

У безумовних рефлексів постійні рефлекторні дуги, які проходять через стовбур головного мозку або через спинний мозок (для їх здійснення необов'язково участь кори великих півкуль головного мозку).

Розрізняють харчові, захисні, статеві, та ще деякі інші безумовні рефлекси.

Завдяки безумовним рефлексам зберігається цілісність організму, підтримується сталість його внутрішнього середовища і відбувається розмноження.
Складний ланцюг безумовних рефлексів називається інстинктом.
Наприклад, мати вигодовує і захищає свою дитину, птахи будують гнізда — це приклади інстинктів.
Умовні рефлексиПоряд зі спадковими (безумовними) існують рефлекси, які набуваються кожною людиною протягом життя. Такі рефлекси є індивідуальними, і для їх формування необхідні певні умови, тому вони були названі умовними.
Умовні рефлекси — рефлекси, які набуваються людиною протягом усього життя.У ссавців тварин і людини дуги умовних рефлексів проходять через кору великих півкуль головного мозку.
Кожен умовний рефлекс — це результат певного досвіду, звички.
Наприклад, читання, їзда на автомобілі, виділення слини при вигляді і запаху їжі — все це є прикладами умовних рефлексів.
Ці рефлекси можуть зникати.
Нові умовні рефлекси формуються на основі старих умовних рефлексів.
 

Порівняння умовних і безумовних рефлексів

Д/З Дайте відповіді на запитання, виберіть 3 запитання, запишіть письмово:

1. Що характеризує поведінку людини?

2. Що таке вища нервова діяльність людини?

3. Хто автор вчення про вищу нервову діяльність?

4. Які нервові процеси лежать в основі вищої нервової діяльності?

5. Які основні властивості притаманні нервовим процесам?

6. Які основні типи вищої нервової діяльності розрізняють? Схарактеризуйте їх.