Конструктор уроків
1
Мета: формувати нові знання з теми про грунт, його механічний склад, вміти визначати па порівнювати особливості грунтів; виховувати дбайливе відношення до природи, до землі, любити та оберігати.
Грунт – це поверхневий шар земної кори, якому властива родючість. Під родючістю грунту розуміють здатність його забезпечувати рослини потрібною кількістю поживних речовин, води і повітря. Діючи на грунт прийомами обробітку, внесенням добрив, меліорацією землі людина створює додаткову, тобто штучну родючість.
Родючість грунту – це його здатність забезпечувати рослини всіма необхідними умовами росту і розвитку. Сучасне природознавство розглядає родючість грунту як функцію ґрунтоутворюючого процесу, визначаючи його як здатність грунту до одночасного забезпечення рослин умовами для їх нормального росту і розвитку. Ознакою родючості грунту є величина врожаю. У зв’язку з тим, що родючість грунту формується під дією природних і соціально – економічниї факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. У господарській діяльності використовують три категорії грунтової родючості:
+ природна родючість грунту – є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, що привели до утворення грунту як природного тіла, до якого не торкалася рука людини. Притаманна лише цілинним землям;
+ ефективна родючість грунту – величина врожаю культурних рослин. Рівень її залежить не стільки від природної родючості грунту, скільки від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства;
+ економічна родючість грунту – це зумовлена соціально – екологічними факторами здатність землеробства використовувати і підвищувати природну родючість грунту.
Родючість грунту є такою властивістю, що здатна відтворюватися і в природних умовах і при сільськогосподарському використанні грунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості – це поліпшення сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість. Просте відтворення – це відсутність помітних змін сукупності властивостей грунту, які впливають на його родючість. Неповне відтворення – це погіршення властивостей грунту, які впливають на його родючість.
Біологічні показники грунту:
Органічні речовини є найважливішою складовою частиною грунту. Роль органічних речовин у формуванні родючості дуже велика. Частина органічних речовин, розкладаючись у грунті, перетворюється на гумус. Органічні речовини – важливе джерело елементів живлення рослин. Вони забезпечують рослини майже повністю азотом та іншими поживними елементами. При посиленій життєдіяльності мікроорганізмів у збагачених органічними речовинами грунтах швидше розкладаються і знешкоджуються внесені пестициди.
Гумус – є основним джерелом поживних речовин та енергетичним матеріалом для більшості грунтових мікроорганізмів. Він уповільнює процеси вимивання поживних речовин з кореневмісного шару. Підвищує ефективність мінеральних добрив, тепловий режим грунту. Продукція вирощена на на збагачених гумусом грунтах, має вищу якість, рослини характеризуються підвищеною стійкістю до хвороб та шкідників. Найбільше гумусу в чорноземах, найменше в сіроземах та дерново – підзолистих грунтах.. Джерелом підвищення вмісту органічних речовин та гумусу в г8рунті є залишені на полі рештки рослин ( корені, частинки стебел, опале листя) та органічні добрива. Для збагачення грунту органічними речовинами застосовуються різні заходи: внесення органічних та мінеральних добрив, травосіяння, правильне чергування культур у сівозміні, раціональний обробіток грунту, протиерозійні заходи. Основним з них є внесення органічних добрив.
Механічний склад грунту.
Механічним складом називають співвідношення часток різного розміру, виражене у відсотках від маси грунту.
Механічний склад грунту впливає на водні, повітряні, механічні та хімічні властивості, а також відображає мінеральний склад. Камінь, галька, пісок швидко пропускають воду; пил в присутності води розбухає, а тому утворюється пластичність і клейкість; мул містить глинисті мінерали, що дуже сильно розбухають в воді і майже не пропускають воду і повітря.
Таким чином механічні елементи в залежності від розміру володіють різними фізичними властивостями і хімічним складом. Тому дуже важливо знати кількість механічних елементів того чи іншого розміру в гірській породі або грунті. Для цього використовують декілька методів механічного аналізу з метою виділення всіх механічних фракцій. Для поділу часток більше 1 мм застосовують ситовий аналіз, використовують сита різної крупності. Для відділення частинок менше 1мм застосовують метод піпетки. Цей метод заснований на різній швидкості падіння у воду частинок різного розміру. Великі частинки падають швидше, дрібні – повільніше. Для аналізу відважують невелику кількість породи або грунту, поміщають в літровий хімічний циліндр з водою, збовтують і через певний час після збовтування частинок піпеткою беруть проби з різних глибин на яких знаходяться частинки певного розміру після початку осідання. Проби поміщають в зважені металеві чашечки, випарюють з них воду і визначають масу кожної фракції. Кількість частинок певної крупності обчислюють у відсотках до маси взятої наважки . Так визначають всі механічні фракції.
Всі грунти по механічному складі ділять на глинисті, піщані, суглинні й супіщані. Основою для такого розподілу служить кількісне співвідношення глинистих (розміром менше 0,01мм) і піщаних ( розміром більше 0, 01мм)мінеральних часток. Механічний склад можна визначити, скачуючи вологий грунт між долонями. Якщо грудка грунту скачується в паличку або ковбаску, що при згортанні в кільце не розтріскується, виходить грунт глинистий, якщо на згині утворяться тріщини або зразок ламається – грунт суглинний, із супіщаних грунтів скачати паличку й зробити кільце неможливо.
Піщані й супіщані грунти називають легкими й теплими: вони швидше прогріваються, їх легко обробляти.
Глинисті й суглинні грунти називають холодними й важкими. Кращі грунти для вирощування овочевих рослин суглинні й супіщані. Вони досить вологоємні й повітропроникні, родючість їх можна поліпшити внесенням органічних і мінеральних добрив.
Грунти піщані і глинисті не можуть забезпечити високий урожай без попереднього окультурення. Для піщаних грунтів характерна незначна вологоутримуюча здатність, розчинні живильні речовини легко вимиваються. Через високу повітропроникність піщаних грунтів органічні речовини в них швидко мінералізуються ( за 1 – 2 роки) і живильні речовини вимиваються опадами в грунтові води.
Піщані грунти можна поліпшити штучно створивши родючий шар. Для цього використовують глинування. Він полягає в тім, що на ділянці де будуть вирощувати овочеві культури насипають шар глини, або глинистого грунту товщиною 5 – 7см, вирівнюють його, а потім торф’яного або дернового шару і перекопують. Поступово родючий шар збільшується.
Глинисті грунти дуже щільні, характеризуються поганою повітропроникністю, навесні поверхня їх запливає, утворюється кірка. Такі грунти пізно просихають. Глинисті грунти також мають потребу в окультуренні. Для цього використовують прийом який називають піскуванням. У грунт додають звичайний річковий пісок. Вносять його під оранку або перекопку землі. Глинистий грунт змішаний з піском, стає по фізико – механічних властивостях близько до суглинного. Внесення гною, торфу, деревних стружок сприяє його розпушенню й поліпшенню повітряного режиму. На глинистих грунтах при близькому заляганні грунтових вод доцільно вирощувати овочеві культури на грядах і гребнях.
Грунти різного механічного складу володіють різною пластичністю, тобто здатністю скочуватися в шнур, кулю. Для тог7о. щоб визначити механічний склад грунту польовим методом, грудочку зволожують до тістоподібного стану, а потім розкочують долонями.
Механічний склад грунтів визначає продуктивність і склад насаджень. Механічний склад має великий вплив на вибір способів обробки грунтів, визначення доз внесення добрив і різних прийомів ведення сільського господарства.
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
Так: 0
Ні: 0
Зрозумілий:
Так: 0
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
Ні: 0
Так: 0