Походження українського народу і назви «Україна»

Існують чотири теорії етногенезу українців:

теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тисяч до 2-3 млн років, а територія нинішньої України з часів раннього палеоліту і до наших днів ніколи не була безлюдною;

теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;

теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 1950-80-ті.): зародження і розвиток єдиної древньоруської народності трьох близьких слов'янських народів (українців, білорусів, росіян);

теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, білорусів, росіян.

Перша теорія сформульована в кінці XIX ст. канадсько-українським ученим Я. Пастернаком. Ця теорія ґрунтується на ідеї самобутності українців, котрі нібито не мають нічого спільного зі слов'янами. Вони безпосередньо зародилися на базі трипільської культури, еволюціонувавши пізніше у скіфське плем'я неврів, потім в антів, а відтак і у спільноту часів Київської Русі. Теорія зараз починає відроджуватися, щоправда, у модифікованому вигляді. Її прихильники заперечують етногенез як певний момент зародження етносу. На їхню думку, етнос існує стільки, скільки існує людина сучасного типу. Тривалість цієї історії коливається від 30-40 тис. років (Ю. Шрамко) до 6-7 млн. (Ю. Копержинський). Схожу теорію щодо етногенезу українців сформулював М. Грушевський. Згідно з теорією, етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту, що мешкало на території України; росіяни ж та білоруси мали свою етнічну основу і свою територію формування. Грушевський був першим, хто спростовував ідею так званої «єдиної колиски» зародження трьох споріднених слов'янських народів: українців, росіян і білорусів. Теорія «єдиної колиски» останнім часом починає переосмислюватися. 

В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів:

I. Трипільська доба (середина VI-III тисячоліття до н. ч.)

II. Арійська доба (II тисячоліття до н. ч.)

III. Кіммерійсько-скіфо-сарматська доба (X ст. до н. ч. - III ст. н. ч.)

IV. Слов'янська доба (приблизно І тисячоліття н. ч.)

V. Доба Русі-України (від VII ст. н. ч.).

Походження українського народу

Територія України є прабатьківщиною індоєвропейських народів, звідки вийшли предки народів, що заселили Європу, значну частину Азії аж до Індії, Америку та деякі інші землі. З 2 тисячоліття до н. е. на території України залишилися мешкати представники праслов'янської та індоіранської гілок індоєвропейської мовної сім'ї народів. Український історик Михайло Грушевський, а слідом за ним і вся українська наука, дійшли висновку, що український народ з'явився в часи антського союзу племен, який у IV-VII ст. н. е. охоплював більшу частину території України. Грушевський стверджував, що українці як етнос утворилися завдяки взаємодії слов'ян і сарматів у межах цього союзу племен.

Контакти праслов'ян та індоіранців тривали понад три тисячі років (з З тисячоліття до н. е. до І тисячоліття н. е.). Ці контакти припали на найбільш ранні етапи розвитку давніх слов'ян на території України, а тому зачепили сутнісні сторони їхнього походження.

Перший письмово зафіксований етап мирного співжиття праслов'ян і північноіранських народів відбувся під час існування Великої Скіфії (VII ст. до н.е. – III ст. до н.е.). Цей зв'язок посилився за антських часів (IV-VII ст. н.е.), з формуванням слов'янами і сарматами сталих союзницьких відносин. Пік слов'яно-сарматської асиміляції в середині – другій половині І тисячоліття н.е. означав утворення базового українського мегаетносу, що складався із низки слов'янських племен південно-східного ареалу слов'янства, об'єднаного спільною історією в межах Великої Скіфії та антського союзу племен. Це співжиття залишило велику кількість взаємних запозичень.

З одного боку, культурний спадок скіфських, а також сарматських часів виявився вкрай важливим для формування самобутньої культури Київської Русі. З іншого боку, саме слов'яни асимілювали, насамперед у мовному сенсі, представників північноіранських народностей – скіфів і сарматів. Мовна асиміляція скіфів і сарматів в Україні відбулася завдяки тому, що слов'яни були молодшим етносом, з меншими відмінностями між мовами окремих груп, ніж ті, що існували між мовами іранських племен. Завдяки цьому слов'яни утворили більш однорідний і, внаслідок цього, більш конкурентоздатний мовний масив. Значна частина кочових скіфів та сарматів перейшла до осілого життя, асимілювалася зі слов'янами та стала складовою творення українського етносу.

Розташування основного масиву поселень ранніх слов'ян у лісах Волині й Полісся вберегло їх від численних потрясінь, які регулярно завдавали шкоди населенню степової і лісостепової зон України. Збільшення частки слов'ян у Лісостепу та Степу на початку та в середині І тисячоліття н. е. прискорило створення спільних антських (слов'яно-сарматських) союзів племен.

Саме різке збільшення чисельності слов'ян у середині І тисячоліття н. е. та їхнє розселення на більшій частині території України склали ключову частину етнічного підґрунтя творення Русі.

В історії відомі численні приклади, коли зі змішування двох і більше етносів народжувався новий етнос. Так було у випадку французів (змішування кельтів-галлів і франків-германців при чисельному домінуванні перших, за участі в етногенезі французів латинян). Аналогічні процеси мали місце і в англійців (які постають як результат етнічної взаємодії германців (англосаксів) з кельтами (бритами), з кількісним домінуванням перших та більш пізньою участю норманів). Те ж стосується й слов'янських народів. Так, скажімо, сучасні болгари постали як результат взаємодії слов'ян і тюрків (болгар), з кількісним домінуванням слов'ян та з більш раннім етнічним підґрунтям фракійців та греків. Чехи є результатом етнічної взаємодії кількісно переважаючих слов'ян з кельтами, за незначної участі тюрків-аварів тощо.

Водночас в організації державного життя України за часів Київської Русі важливе значення відігравали нормани (варяги). Вплив варягів найбільше проявився в заснуванні правлячої династії Рюриковичів.

Етнічні привнесення в український етнос, які мали місце після завершення асиміляції слов'янами сарматів, були менш суттєвими. Взаємодія слов'ян з тюрками, що відбувалася в XI–XII ст., обмежувалася поселенням кількох союзних тюркських родів на південних околицях Київської Русі з метою їхньої боротьби проти половців. Тюркські роди чорних клобуків, торків, берендеїв, узів та ковуїв, поселених для захисту від половців, налічували по кілька або кількадесят тисяч осіб, що є незначним у порівнянні з 3-4-мільйонним населенням України в ХІ-ХИ ст. Деякі групи тюрків почали асимілюватися українцями ще наприкінці XII – у XIII ст., а значна кількість тюрків повернулася з України назад в Азію після монголо-татарської навали 1239-1240 pp.

У пізніші часи жодні інші етнічні групи масово не вливалися до українського етносу, хоча поодинокі випадки мали місце. У XX ст. відбувалося не стільки входження іноетнічних представників до українського етносу, скільки навпаки – від'єднання частин українського народу в результаті їхнього приєднання до інших етносів.

Український етнос – це результат взаємодії слов'янської та індоіранської (скіфо-сарматської) груп населення, що відбувалася за стародавніх часів. Протягом не менше трьох тисячоліть степова зона України була місцем розселення індоіранських племен, лісова – праслов'янських. У лісостеповій зоні відбувалася найбільш інтенсивна взаємодія праслов'ян та ін- доіранців. Ані власне праслов'яни на території України до першої половини І тисячоліття н. е., ані скіфи й сармати не були українцями в сучасному значенні. Однак і одні, й інші були прямими предками українців.

Перегляньте відео.

https://www.youtube.com/watch?v=m9Tqw7ggHj8

Якою, на вашу думку, є більш вірогідна теорія етногенезу українців?

Опрацюйте історичне джерело:

«Говорить іудей Ібрагим Ібн Йакуб: землі слов’ян тягнуться від Сирійського (тобто Середземного) моря до Океану на півночі. Народи із внутрішніх (північних) областей опанували їхню частину й живуть до сьогоднішнього дня між ними. Вони творять багато різних племен. У колишні часи вони були об’єднані королем, якого вони називали Маха. Він був із племені, що зветься Велінбаба, а до цього племені ставляться в них з повагою. Потім серед них почався розбрат, їхнє об’єднання розпалося; їхні племена утворили різні частини, і в кожному племені до влади прийшов свій король…

Загалом, слов’яни сміливі й войовничі, і якби вони не розкололися на безліч роз’єднаних груп, то ніякий народ на землі не встояв би перед їхнім натиском. Вони населяють ті країни, які найбільш родючі й найбільш багаті на їжу. Вони з великого ретельністю займаються землеробством і придбанням їжі й перевершують у цьому всі народи півночі. їхні товари йдуть по землі й морю в Русь і Константинополь. Більшість племен півночі говорить по-слов’янськи, тому що вони змішалися зі слов’янами, як племена Ултршкин (Уличі), Анклий(ин), печеніги, Руси і хозари. Вони носять вільний одяг, вузькі тільки манжети їхніх рукавів…

Є там дивний птах, який зелений зверху і повторює всі звуки людей і тварин, які чує. Іноді його ловлять, влаштовуючи на нього полювання. По-слов’янськи птах називається «сба» (шпак). Там є також дика курка, що називається послов’янськи «тетра» (тетеря). У неї смачне м’ясо, а її звуки з верхівки дерев чутно на фарсанг і навіть далі. Вони мають різні струнні й духові інструменти. У них є духовий інструмент, довжина якого становить більше 2 ліктів, і струнний інструмент з 8 струнами й внутрішньою стороною, яка є пласка й незігнута. їхні напої й вина є медом. Землі слов’ян дуже холодні; і холодніше за все в них тоді, коли ночі місячні й дні ясні. Тоді стає дуже холодно, і мороз стає сильним, земля – твердою як камінь, всі напої замерзають, колодязі й ключі покриваються немов гіпсом, так що вони стають, зрештою, як кам’яні. Якщо, однак, ніч темна й день похмурий, тоді крига тане, а холод слабшає. У цей час гинуть кораблі, і їхні пасажири гинуть, тому що на них вивільняються з льоду рік цих країн брили, подібні міцним горам. Іноді, однак, вдається молодому й моторному чоловікові вхопитися за таку крижину й урятуватися на ній. Лазень вони не мають. Вони роблять тільки дерев’яну будку й затикають її щілини чимсь, що росте на їхніх деревах, схожим на водорості, якими обростають кораблі і який називається в них «мух» (мох)». Ібрагим Ібн Йакуб, «Розповідь про подорож», X ст.

Дайте відповідь на запитання:

1. Які види господарства, якими займаються українці, описані в розповіді Ібрагима Ібн Йакуба?

2. В яких умовах жили українці за розповіддю Ібрагима Ібн Йакуба?

Використані джерела:

1. https://spadok.org.ua/antropologiya/pochodzhennya-ukrayinskogo-narodu

2. https://elearn.nubip.edu.ua/mod/book/view.php?id=62860&chapterid=141782

3. https://velbub.school.org.ua/news/14-03-07-04-05-2020/