Мета: ознайомити учнів із причинами та процесом виникнення українського козацтва, показати його місце в історії України, розкрити принципи організації козацтва та його роль у державотворчих процесах; розвивати критичне мислення та навички роботи з історичною картою, вміння зіставляти, узагальнювати історичні факти; виховувати в учнів почуття національної гідності, гордості за предків та формувати патріотизм, кмітливість та мужність.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форми роботи: фронтальна.

Обладнання: «Історія України» для 8 класу / В. С. Власов. – Київ: Генеза, 2016. – 256 с., комп’ютерна презентація, відео, настінна мапа, історичні відео.

Основні поняття: козак, зимівник, добичництво, уходництво, Дике поле, Запорозька Січ, курінь, Кіш, козацькі клейноди та ін.

Основні дати: 1489 р. – перша згадка про козаків, 1556 р. – заснування першої Січі на о. Хортиця, 1516 – 1563р. – роки життя Д. Вишневецького.

Історичні постаті: Дмитро Вишневецький (Байда).

Очікувані результати:

знати передумови та причини виникнення українського козацтва;
застосовувати та пояснювати на прикладах терміни: «козацтво», «зимівник», «Запорозька Січ», «Дике поле», «козацькі клейноди» та ін..;
характеризувати господарську діяльність та звичаї козаків;
визначати особливості військово-політичної організації козацтва;
показувати на карті території проживання козацтва та місця січей-фортець та Запорозької Січі;
удосконалити навички роботи з джерелами інформації, робити висновки, узагальнення, вміння будувати розповідь, давати характеристику історичним діячам.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП.

Вступне слово вчителя.

Славна Україна, багата героїчними сторінками своєї історії, мужністю борців за волю. Давайте, задумаємось про минувшину і відкриємо ще одну сторінку історії нашої держави. Як писав Т. Г. Шевченко: « Все розберіть … та й спитайте тоді себе: що ми? Чиї сини? Яких батьків?». Не можна бути справжнім патріотом, якщо не усвідомлюєш свого коріння.

Працюючи над темою уроку, будемо намагатись зрозуміти не тільки минуле, а, можливо, зрозуміємо і сьогодення.

IІ.АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ.

Бесіда.

1) Якими були основні стани українського суспільства на початку XVI ст.?

2) За картою визначте, із якими державами в середині XVI ст. межували українські землі на півдні.

3) Чи можна вважати, що українське південне прикордоння було центром протистояння християнського й мусульманського світів? Обґрунтуйте свою думку.

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

( Звучить запис козацького маршу.)

В історії українського народу є героїчні, трагічні і щасливі сторінки, але було таке неповторне й легендарне явище, як козацтво.

Це про Запорозьку Січ М. Гоголь писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну».

Отож сьогодні, мої учні, будемо знайомитися з однією з найбільш легендарних сторінок історії України. Тож запрошую вас разом вирушити у XV–XVI ст. Саме тих часів сягають, зокрема, вживані й сьогодні українські прислів’я (записані на дошці, або в презентації).

Козацькому роду нема переводу.

Степ та воля – козацька доля.

Де козак, там і слава.

До булави треба голови.

Слава не поляже, а про все розкаже.

Гра «Асоціативний ряд»

На дошці учитель схематично малює людину (малюнок 1) і пропонує учням прикрасити її козацькою атрибутикою, тобто предметами, які асоціюються зі словом «козак» (шаровари, оселедець, шабля, вуса, шапка-бирка тощо — все це ви почуєте від своїх учнів). Доповнюючи картинку отримаємо щось на зразок малюнка 2.

Ця гра містить гумористичний відтінок і сприяє позитивному налаштуванню класові на продуктивну діяльність протягом уроку.

Проблемне запитання: Чому виникнення козацтва можна вважати феноменальним?

ІV. ОГОЛОШЕННЯ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ТЕМИ ТА ОЧІКУВАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ.

План

Причини виникнення українського козацтва.
Як виникли та що собою являли перші січі.
Д.Вишневецький. Перша Запорозька Січ.
Особливості військово-політичної організації українського козацтва.

V. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1.Причини виникнення українського козацтва.

Вчитель. Давайте ж з'ясуємо що ж означає слово «козак».

Розповідь вчителя.

Першою згадкою про козацтво є розповідь польського хроніста М. Бельського. Описуючи похід польського короля Яна-Альбрехта в 1489 р., проти татар у Східне Поділля, він засвідчив, що успішне просування війська південними степами, аж до Саврані, відбулося завдяки місцевим козакам, які добре знали Побужжя. Відомо також, що того ж року козаки напали на Таванську переправу в пониззі Дніпра.

Зіткнення на Великому Кордоні. Виникнення й утвердження українського козацтва відбулося на Великому Кордоні, що розділяв тоді християнський та мусульманський світи. На українській ділянці цього кордону зіштовхнулися, з одного боку, прагнення Литовської держави поширити свої межі далі на південь, а з іншого — наступ Кримського ханства на Україну та сусідні християнські держави.

Упродовж 50-70-х років XV ст. в широкій передстеповій смузі від р. Мурафи на Поділлі до басейну р. Сули на Лівобережжі тисячі бояр отримали земельні наділи за умови, що нестимуть військову службу, споруджуватимуть та укріплюватимуть замки. Одночасно на прикордонну службу брали й заможних селян і міщан. На цих родючих, але небезпечних землях кожен селянин, щоб не стати легкою здобиччю людоловів, мусив вправно володіти зброєю.

Із селян і міщан набирали так званих «слуг військових». «Слуги ординські» супроводжували послів і гінців. «Слуги путні» займалися кур’єрською службою й наглядали за шляхами. «Слуги замкові» несли службу в замках. «Слуги кінні», або «панцирні», стояли на варті поблизу замків чи в Дикому полі.

Усі вони займалися військовою справою — справою вільних людей, і щоб підкреслити це, почали називати себе козаками, що тюркською мовою означає «вільна людина». Гійом де Боплан, який був в Україні в 17ст. писав: «Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя… Вони добре загартовані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні. Сміливі чи, радше одчайдушні, власним життям не дорожать…».

Робота з поняттями.

Козак – вільна, озброєна людина.

Козакування – воєнні походи військово-службового люду, селян і міщан прикордонної смуги на татарські кочовиська, улуси й фортеці у відповідь на татарські напади.

Добичництво – військовий промисел козаків, походи по здобич на татарські кочовиська, улуси й фортеці.

Дике поле – історична назва незаселеної степової території Північного Причорномор'я між річками Дністер і Дон.

У 1475 р. Кримське ханство визнало себе васалом турецького султана й різко посилило грабіжницькі походи на християн-сусідів. Литовська держава не мала коштів, аби утримувати на прикордонні наймане військо, тому місцеві жителі мусили власними силами захищатися від татарських набігів. На татарські напади вони відповідали воєнними походами на ворожі кочовиська, улуси й фортеці. Ці походи в степ називалися козакування.

Одночасно розвивався й військовий промисел добичництво. За прикладом татар, які ходили по здобич в Україну, з південноруських замків і сіл у степ виходили ватаги шукачів легкої наживи. У цьому зв’язку поняття «козакування» стало означати не лише бойові походи, а й походи в поле чи «на низ» по «здобич».

Суперечності між козаками та прикордонними старостами. Поступово козацтво пристепової зони все більше потрапляло під владу українських прикордонних магнатів Вишневецьких, Острозьких, Ружинських, Дашковичів та інших панів хоруговних. Організовуючи захист південних рубежів, прикордонні старости часто чинили й свавілля. Вони половинили козацьку здобич (хоча закон вимагав віддавати державі лише 1/8), занижували ціни на козацькі товари, відбирали угіддя, навіть приневолювали козаків до панщини. Не всі мирилися з таким становищем. Міщани з порубіжних містечок, а також бояри та військові слуги, яким було відмовлено в праві на шляхетство, поступово відступали «на низ» за Дніпрові пороги. Цей край вражав і приваблював сучасників своїми природними багатствами.

Козаки-уходники. На багатих низових землях протягом весняно-осіннього сезону козаки займалися «уходництвом». «Уходами» вони називали рибні та мисливські промисли, пасіки й території солевидобування. Уже на початку XVI ст. на Запорожжі з’явилися зимівники (хутори), де козаки розводили худобу та коней.

Для самозахисту козаки-уходники об’єднувалися в згуртовані й озброєні загони-ватаги, очолювані найдосвідченішими, сміливими й винахідливими отаманами. Згодом вони почали споруджувати за порогами укріплені табори (січі) з невеликими військовими гарнізонами, що охороняли укріплення цілий рік. Низові козаки, або січовики, займалися й військовим промислом — добичництвом. Так уходництво й козакування за порогами для багатьох стало постійним заняттям.

Покозачення селян. Із середини XVI ст. до козаків стали масово долучатися селяни. Одні тікали «на низ» від кріпосницького гноблення, інших на прикордонні землі запрошували магнати й шляхтичі та звільняли їх від будь-яких повинностей на 5-15 і більше років. Не бажаючи знову потрапити у феодальне ярмо, селяни перед завершенням «слобід» переходили на нове місце проживання, проголошували себе козаками й не визнавали влади польських старост. Останні називали таких жителів міст і сіл «непослушними». На початку XVII ст. на сході Поділля, у Центральній та Південній Київщині вони становили більшість населення. До лав козацтва влилося чимало представників православного духовенства, позбавленого сану, і навіть дрібної шляхти. Не витримуючи свавілля магнатів, не бажаючи зрікатися батьківської віри, такі люди шукали свободи на вільних землях. Маючи ґрунтовну освіту, досвід управління, вони ділилися своїми знаннями й світоглядом з основною масою козацтва. Так козацтво сформувалося в суспільну силу, що стала на українській ділянці Великого Кордону захищати свій та сусідні народи. Одночасно козацтво власним прикладом засвідчило, що можна успішно господарювати без феодалів і забезпечувати громадський порядок, обравши старшин зі свого середовища.

Отож, причинами виникнення українського козацтва можна вважати наступні: економічні – захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок — переселення селян на «Дике поле», у Запоріжжя та нижнє Подніпров'я; соціальні –посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності; політичні – намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров'ї; національно-релігійні – гоніння на православну церкву; військові – необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Козаками ставали передусім селяни, а також міщани і дрібна шляхта. За національним складом козацька спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців.

Цікаво знати!

У сучасній історичній науці існують такі версії, що пояснюють походження козацтва:

1. «Хозарська» — козаки походять від давнього народу степу «хозарів».

2. «Татарська» — родовід козаків ведеться від злиття татарського і місцевого народу часів Київської Русі.

3. «Автохтонна» — козацтво є прямим спадкоємцем вічових громад Київської Русі, які трансформувалися у козацькі громади за литовської доби.

4. «Бродницька» — козацтво походить від слов’янського населення степу часів Київської Русі, які жили у пониззі Дунаю і яких називали «бродниками».

5. «Уходницька» — від сформованих у Наддніпрянщині громад вільних озброєних людей, які прибували сюди на промисли.

6. «Захисна» — поява козацтва була необхідна для захисту південних рубежів від татарської агресії.

7. «Соціальна» — козацтво формується внаслідок посилення економічного, політичного, соціального і національного гніту на українських землях, що спонукало селянство до масових втеч.

8. «Черкаська» — козацтво виникає внаслідок міграції в Подніпров’я черкесів, які до того проживали в Тмуторокані.

9. «Чорноклобуцька» — козаки є нащадками племені чорних клобуків, які жили по берегах річки Рось саме на кордоні зі степовими районами.

10. «Болохівська» — походять від давніх громад болоховців, які після встановлення монголо-татарське ярмо добровільно прийняли протекторат Орди.

2.Як виникли та що собою являли перші січі.

Розповідь вчителя.

Постійна загроза нападу татар змушувала козаків будувати укріплення з дерев – засіки. Саме із засіками дослідники пов'язують походження слова січ. Невеликі січі існували в багатьох місцях. І лише згодом за порогами утворилася Запорізька Січ.

Протягом ХVІ ст. Січ набувала адміністративно-політичного центру, фактично столиці запорізьких земель, заселених козаками. Назва «Запорізька Січ» починає вживатися щодо величезних територій Степової України, де формувався особливий козацький військово-адміністративний устрій і діяли козацькі порядки.

Територія Запорожжя називалася Землі Війська Запорізького, або Вольності Війська Запорізького низового. Відомо як ми уже говорили 8 запорізьких січей. Перша розташовувалася на о.Мала Хортиця (нині територія м.Запоріжжя). Інші п'ять на території сучасного м.Нікополя та Нікопольського району Дніпропетровської області і ще дві у Херсонській області.

Кожен козак-запорожець приписувався до куреня. Куренів було 38. Кожен із них мав здебільшого таку саму назву, що найменування місцевості, з якої походили козаки. Назви свідчили про те що Січ приймала вихідців з усієї України. Були там Полтавський, Уманський, Корсунський, Канівський та ін.

Робота з поняттям.

Запорізька Січ – головна військова база козаків, своєрідна столиця запорізьких земель.

Про вигляд найдавніших січей відомо небагато. Великого значення надавали козаки місцю розташування Січі. Найчастіше то був річковий острів. Ворогам було важко знайти Січ у очеретяних хащах і ще важче доступитися до неї.

Січ являла собою фортецю оточену 10-13 метровим валом і ровом. Вал зміцнювався частоколом з баштами де містилися бійниці. На оборонних спорудах постійно чергували озброєні козаки. У середині фортеці був майдан із православною церквою посередині. Майдан оточували козацькі житла — курені, збудовані з дерев'яних колод або плетені з лози й укриті очеретом, а також будинки старшини, канцелярія, майстерні тощо. Усі ці споруди були добре пристосовані для оборони.

Робота з поняттям.

Курінь — житло козаків.

За мурами часто селилися ремісники, торговці. Спеціальні будівлі призначалися для проживання іноземних послів. В Січі постійно перебувала військова залога, (2-3 тис.) а основна маса козаків жила поза межами у зимівниках. Протягом ХVІ ст. Січ набула ознак адміністративно-політичного центру, столиці запорозьких земель, заселених козаками.

Запорізькі Січі (козацькі фортеці).

Запорозька Січ знаходилася спочатку на острові Томаківка (60-і роки XVI ст. – 1593 р.) – Томаківська Січ; згодом – на річці Базавлук (1593-1638) – Базавлуцька Січ; на Дніпровському мисі Микитин Ріг (1639-1652) – Микитинська Січ; на притоках Дніпра – річці Чортомлик (1652-1709) – Чортомлицька Січ, на річці Кам’янці (1709-1711, 1730-1734) – Кам’янська Січ; в урочищі Олешки на березі Дніпровського лиману (1711-1728) – Олешківська Січ; на річці Підпільній (1734-1775) – Підпільненська (Нова Січ).

3.Д.Вишневецький. Перша Запорізька Січ.

Розповідь вчителя.

Запорозька Січ виникла у нижній течії Дніпра. На той час Дніпро перетинали пороги – кам'яні скелі. Всіх порогів на Дніпрі було дев'ять: Кодацький, Сурський, Лоханський, Овонецький, Ненаситець, Вовнігський, Будилівський, Лишній і Вільний. Всі вони, хоч і робили майже несудоплавним Дніпро, надійно прикривали козаків від нападів з боку Польщі по головній водній артерії. Нижче порогів у Дніпро впадали численні притоки. Тут, за неприступними порогами, серед незліченних островів (майже 250), непрохідних очеретів і розлогих степових ділянок було найкраще місце для постійної опорної бази козацтва. На південь від порогів у пониззі Дніпра виникало чимало кам'яних островів, де ще на початку XVI ст. козаки споруджували невеликі укріплення - городки, в яких знаходили захист від степових орд. Але розпорошені городки-січі з невеликими загонами не могли стримати натиску турецько-татарських загонів з півдня і польсько-литовських військ з півночі. Тому козаки об'єдналися і створили в 30-40-х роках XVI ст. фортецю під назвою Запорозька Січ, до якої увійшли й невеликі городки-січі.

Причини змін різні: більші зручності, стратегічні міркування, брак води, підмивання фортеці Дніпром, шкідлива для здоров'я місцевість тощо. Польський хроніст Бельський у «Всесвітній хроніці» (Краків, 1551 р.) вперше розповів про існування за порогами Дніпра козацького коша і фортеці на острові Томаківка. Протягом свого двохсотрічного існування запорозькі козаки послідовно змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову, або Підпільненську.

Найважливіший і найбільший з усіх островів на Дніпрі був острів Хортиця. Він відігравав свого часу роль стратегічної бази при розселенні козаків за порогами, тому саме тут в 1552-56 рр. волинський православний магнат Дмитро (Байда) Вишневецький збудував замок і оточив його козацькою залогою. Тут він двічі оборонявся від татар, протримавшись на острові майже 10 років. Ця обставина, а також численні археологічні і письмові джерела дали підставу відомому досліднику історії козацтва Д. Яворницькому вважати саме Хортицьке укріплення матір'ю козацьких січей, а князя Вишневецького - духовним батьком Запорожжя. Занепад Хортицької Січі вже ніяк не позначився на козацькій громаді. Військовий центр переходив з острова на острів, подальшу організацію запорозького війська проводили послідовники легендарного Байди-Вишневецького, що дало змогу Запорозькій Січі протягом другої половини XVI - у першій половині XVII ст. еволюціонізувати до високих організаційних форм.

Повідомлення учня про Дмитра Байду Вишневецького

Ймовірна відповідь

Дмитро Вишневецький (Байда) (? – 1563) – один із перших гетьманів у історії українського козацтва. Він походив із давнього князівського роду Вишневецьких. Брав активну участь у боротьбі проти Османської імперії. Від 1540-х років Вишневецький обіймав посаду черкаського і канівського прикордонного старости, опирався у своїй діяльності на запорозьке козацтво. У 1555 р. спорудив на о. Мала Хортиця укріплення, звідки здійснив успішні походи проти Османської імперії та Кримського ханства, насамперед, на турецьку фортецю Очаків і татарську фортецю Іслам-Кермен (поблизу сучасного м. Каховки).

На початку 1557 р. кримський хан Девлет-Гірей І очолив спільний похід кримських татар, ногайців, турецьких і молдовських військ проти Вишневецького. Але гетьман разом із козаками витримав 24-денний штурм ворогів. Отримавши значну допомогу від турецького султана, кримський хан того ж року організував новий похід на Січ. Дмитро Вишневецький змушений був покинути Хортицю й відступити.

Оскільки ні польський, ані литовський уряди не надали йому обіцяної допомоги, Вишневецький перейшов на службу до московського царя Івана IV (Грозного). Князь брав участь в організації оборони південних рубежів Росії, здійснював походи під Азов, воював у пониззі Дону, під Керчю. У квітні 1562 р. він намагався схилити Івана Грозного до продовження антиосманської боротьби, та наштовхнувся на нерозуміння й повернувся в підданство до польського короля. Але Сигізмунд II теж не бажав підтримувати боротьбу Вишневецького проти татар і послав козаків на Лівонську війну. У 1563 р. Вишневецький здійснив військовий похід до Молдови. Та в одній із битв він, отримавши поранений, потрапив у полон і був привезений до Стамбула. Турецький султан запропонував князю перейти до нього на службу, але козацький ватажок відмовився від пропозиції і був страчений. У пам’яті українського народу він назавжди залишився героєм-захисником.

Історичний факт. Про обставини смерті Вишневенького (Байди) збереглися свідчення в хроніках і родинних генеалогіях: його скинули з вежі на гаки, умуровані в стіну, біля морської затоки на шляху з Константинополя до Галати. Зачепившись ребром за гак, він жив іще три дні, не благаючи про помилування, а глузуючи з ворогів та проклинаючи їхню віру. Тому султан наказав застрелити Вишневенького з лука.

Для Січі запорожці завжди вибирали сухе й високе місце на березі Дніпра або якоїсь його притоки і, лишивши посередині тієї площі майдан, ставили навколо нього 38 довгих хат-куренів, де товариство мало притулок під час негоди. Посеред майдану височів стовп. Це було місце зборів і покарань. Окрім куренів, у Січі зводили церкву на честь святої Покрови; паланку-будинок, де зберігалися військові клейноди, містилася канцелярія й чинився суд і розправа; пушкарню – неглибокий, але просторий льох, у якому тримали гармати, ручну зброю, кінську упряж, порох, кулі, сірку, селітру та інше військове майно; скарбницю - такий самий льох для зберігання борошна, сала, риби й іншого харчового припасу. Там само, в невеликих барильцях, переховували військові гроші.

Навколо січових будівель копали окопи, а поверх земляних валів робили засіки з дубів, пізніше - стіни, виплетені з лози й набиті глиною або викладені з лозяних кошелів, наповнених глиною.

4.Особливості військово-політичної організації українського козацтва.

Розповідь вчителя.

Вищою законодавчою владою на Січі виступала Козацька рада, в якій мали право брати участь всі без винятку козаки й котра вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. «Тут, – за словами неперевершеного знавця історії Запорізької Січі Д. Яворницького, –панувала повна рівність між усіма членами общини; кожен користувався однаковим правом голосу, кожен міг відкинути пропозиції іншого і взамін запропонувати власні плани й міркування; проте, коли рішення було прийняте більшістю голосів на раді, воно ставало необхідним і обов'язковим для всіх». Постанови на раді приймалися голосними вигуками присутніх, інколи доходило й до бійок (до речі, бійки у парламентах демократичних країн світу не дивина й сьогодні). Коли пропозиція схвалювалася, козаки підкидали вгору шапки. Козацька рада, як правило, збиралася тричі на рік: 1 січня, на 2—3-й день після Великодня та 1 (14) жовтня (на свято Покрови), а в разі потреби і в інший час. Вона укладала мир чи оголошувала війну, у виняткових випадках здійснювала судові функції, приймала й надсилала посольства, обирала козацький уряд – Кіш. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який, об'єднуючи у своїх руках військові, адміністративні, судові й духовні справи, уособлював вищу виконавчу владу на Січі. Він відкривав Козацьку раду, командував військом, здійснював дипломатичні стосунки з іноземними державами, розподіляв військову здобич, затверджував обраних радою урядовців та судові вироки, призначав духовних осіб у січову й паланкові церкви тощо. У мирний час кошовий отаман не міг приймати важливих рішень без згоди Козацької ради, зате під час воєнних походів його влада була необмеженою.

Робота з поняттям.

Кіш — назва центрального органу управління січової громади на чолі з кошовим отаманом. Обирався щорічно і контролювався козацькою радою.

Робота з картою.

Військове та адміністративне керівництво Запорізької Січі називалося козацькою військовою старшиною. До неї належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар і курінні отамани.

Військовий суддя (заступник кошового) здійснював основні судові функції, водночас був скарбником і начальником артилерії. Військовий писар вів документацію, облік прибутків та витрат. Військовий осавул відповідав за громадський порядок, виконання судових вироків, проводив слідство, виконував інтендантські функції, організовував охорону іноземних послів та купців, керував військовою розвідкою. Рангом нижче стояли військові службовці (довбиш, пушкар, толмач, шафар, булавничий, бунчужний, хорунжий та ін.). Під час війни діяла походна старшина — полковник, осавул і писар. У межах паланок керівництво здійснювала паланкова старшина — полковник, осавул, писар, підосавул та підскарбій.

Як уже зазначалося, військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. У куренях і паланках діяв суд курінних отаманів та паланкових полковників. Справи про тяжкі злочини передавалися на розгляд військовим суддею чи кошовим отаманом. Для військової старшини судом першої інстанції вважався суд кошового отамана, а другої — суд військової ради.

На Січі разом з титулом кошовий отаман вживалося поняття гетьман, воно прийшло в українську мову з польської, куди потрапило з німецької і означало – головний.

Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або клейдони (від німецького – коштовність). Серед них – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом долучили – пірначі, литаври, значки, палиці тощо.

Корогва – прапор Війська Запорозького, найбільша святиня козацтва. Військова відзнака влади гетьмана України, кошового отамана Запорізької Січі, полковника, сотника - зберігалася у хорунжого. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці – заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом, траплялися також образи святих. Історичний герб корогви — малинове тло з білим хрестом.( Малиновий колір є в геральдиці кольором шляхетності й рицарства, перемоги та відваги).

Булава – символ гетьманської влади або кошового отамана на Запорізькій Січі. Це була палиця з горіхового дерева довжиною 50 – 70 см. зі срібною чи визолоченою кулею на кінці.

Вона завжди розкішно оздоблювалась коштовним камінням. (Іноді з символ гетьманської влади також слугувала комишина – палиця з очерету.) Курінні ж отамани носили жезли-пірначі (шестопери) — різновид булави, металева головка з гострими виступами, насадженими на держало.

Бунчук – відзнака гетьмана і кошового під час військових походів – це древко завдовжки 2 – 2,5 метри із золотою кулею, на якій було підвішено кінське волосся й червоні мотузки як символ гетьманської влади.

Звичай ношення бунчука спочатку був у турків, потім цю традицію перейняли поляки, а тоді вже й українські гетьмани. Бунчуки несли перед Гетьманом при його виїздах та виходах та ставили перед гетьманським наметом; зберігалася у бунчужного.

Печатка — символ влади судді. Нею скріплювались всі документи Війська Запорізького, видані кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування.

На печатці зображений герб — постать козака, озброєного мушкетом і шаблею.

Литаври – відзнака довбиша. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати січову раду.

Робота з поняттями.

Військові старшини — адміністрація на Січі, яка також обиралась на козацькій раді.

Клейноди — військові відзнаки козаків.

Гетьман — головний, старший серед козаків.

Булава — металева паля з кулею, символ влади гетьмана та кошового отамана.

Бунчук — паля з кулею, оздоблена пасмами кінського волосся.

Корогви — козацькі прапорці.

VІ. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ.

VІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ.

Вчитель. Від кінця XV ст. в історичних свідченнях з’являються відомості про появу козацтва на теренах південноукраїнського степу. В умовах прикордоння формується своєрідний тип козака – людини, характерною рисою якої було поєднання в одній особі воїна і трудівника.

Значення діяльності Д. Вишневецького для становлення козацтва полягає в тому, що він, на відміну від інших старост південноукраїнських міст, уперше розгорнув діяльність на Запорожжі.

Формування своєрідного життя й побуту козаків сприяло поступовому його перетворенню з міжстанового прошарку на окремий стан українського суспільства, що виник у 70-80-х pp. XVI ст.

Повернення до проблемного питання.

Ми, сучасне молоде покоління, не повинні забувати традиції наших предків, їх звичаї та обряди. Вивчаючи історію українського козацтва, ми маємо прагнути бути такими ж працьовитими, любити свою землю і захищати її, піклуватися про тих, хто потребує допомоги.

Вчитель виставляє оцінки за урок

VІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

1) Опрацювати §11

Рефлексія від 0 учнів

Сподобався:

Так: 0

Ні: 0

Зрозумілий:

Так: 0

Ні: 0

Потрібні роз'яснення:

Ні: 0