Запорозька Січ — це укріплене поселення та військово-політичний центр українського козацтва, що існував із другої половини XVI до кінця XVIII століття за дніпровськими порогами. Вона була не лише фортецею, а й осередком самоврядування, де діяла демократична система: найвищу владу мала Січова рада, яка обирала кошового отамана та старшину.
Січ була оточена валами, ровами та дерев’яним частоколом, усередині розташовувалися курені (житла козаків), церква, скарбниця, школа, арсенал і площа для зборів. Козаки займалися не лише військовою справою, а й рибальством, мисливством, ремеслами та торгівлею. Запорозька Січ стала символом волелюбності, військової доблесті та прагнення до незалежності українського народу.