Подорож «Великого лева»

Вчитель. До початку 19 століття були відкриті всі існуючі материки, за винятком Антарктиди. Але деякі внутрішні області материків залишалися недослідженими. Зокрема, великі райони Африки, крім узбережжя, тривалий час залишалися європейцям невідомими  і позначалися на картах «білими плямами».

Перші спроби проникнути вглиб материка закінчувалися невдачею. Мандрівники гинули від хвороб, знесилення і нападу місцевих племен. Успішно здолати всі перешкоди і проникнути у внутрішні райони Африки вдалося англійському досліднику Давіду Лівінгстону.

Любі мандрівники ! Туристична фірма «Глобус» розробила цікаві маршрути, і наші учні – екскурсоводи запропонують  подорожі до дивовижних куточків природи Африки де працював і робив свої відкриття Давід Лівінгстон. Отже, за   маршрутом Блейтайд – Калахарі – Нгамі -  Замбезі – Вікторія -  Ньяса – Танганьїка – Великобританія ми розпочинаємо  подорож. 

Екскурсовод 1. Подорож розпочнемо з невеликого шотландського містечка, яке є відправним пунктом нашої подорожі. (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева»)

                                   У бідній шотландській родині,

                                   Судилося з’явитися на світ дитині.

                                   Ніхто тоді і гадки не мав,

                                   Що генія світу Бог подарував.

19 березня  1813 р. у Блентайді, у бідній шотландській сім’ї вуличного продавця чаю, неподалік від Ґлазго народився Давід Лівінгстон. Ніхто не міг і припустити, що шотландський хлопчик, стане в майбутньому великим дослідником. Закінчивши сільську школу, хлопчик з десяти років почав працювати на  ткацькій фабриці. При чотирнадцятигодинному робочому дні Давід у вільний час опрацьовував підручник з  латинської мови, який придбав, отримавши першу зарплатню. Крім цього він  відвідував вечірню школу,  самостійно вивчав математику та грецьку мову. Пізніше згадував Лівінгстон, як часто серед ночі мама відбирала у нього книги, в основному наукові праці і описи мандрівників, щоб він кілька годин виділив на сон. Юний Давід з дитячих років тягся до науки, але бідність не дозволяла йому навіть сподіватися коли – небудь здійснити свою мрію.

Тому в двадцятирічному віці  юнак вирішив присвятити себе служінню Богу. Та коли до його рук   потрапила книга  німецького місіонера в Китаї Гютулова, це раз і назавжди визначило для Лівінгстона вибір життєвого шляху. Він вирішив стати місіонером.  Давід розумів, що місіонер має допомагати не тільки словом,  а й справами, тому у 1836 р юнак вступає на медико – хірургічний факультет  в місті Ґлазго. Він почав відвідувати лекції з медицини, теології та античних мов.  Через рік Лівнгстон почав підготовку в Лондонському місіонерському товаристві. Стипендія місіонерського товариства дала можливість юнакові продовжити навчання.

А в цей час молодий лікар знайомиться з місіонером Робертом Моффетом, працюючим в Південній Африці. Саме його розповіді про невідомий край справили велике враження на Давіда Лівінгстона. Після закінчення медичного коледжу  в 1841 році як лікар і місіонер  він збирається  до Південної Африки. 

Екскуровод 2. (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева») Продовжуємо мандрувати разом з Лівінгстоном.  Таким чином, в червні 1841 року мандрівник прибув до пустелі Калахара. Пропагуючи християнство, Лівінгстон зрозумів, що африканців мало цікавлять релігійні проповіді. І наполегливе переконання не дало результатів. З часом його місіонерська впертість мала драматичний характер. У 1844 році під час подорожі, з метою пропаганди місіонерства на нього напав та серйозно поранив лев. Пошкоджена ліва рука залишилася покаліченою на все життя. Лівінгстон більше не зміг утримувати рушницю. Проте місцеві жителі зразу оцінили медичні знання молодого місіонера, з охотою навчалися у нього грамоті, намагалися перейняти досвід ведення сільського господарства.

Сам Лівінгстон, подорожуючи,  швидко вивчав мови місцевих племен та завоював їх повагу. 

Вчитель. (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева») Визначною сторінкою у житті мандрівника стає ще одна подія. У 1845 році Давід Лівінгстон одружився на доньці Роберта Моффета Мері Моффет. У подружжів народилося четверо дітей. Незважаючи на вагітності та переконання батька, дружина завжди супроводжувала в подорожах свого чоловіка. Наступні 15 років Лівнгстон провів в безперервних подорожах по внутрішніх районах Південної  і Центральної Африки. Він вступав у сутички з місцевим бурами та португальцями через жорстоке їх поводження з  корінними африканцями. Цим самим він створив собі репутацію впевненого християнина,  відважного дослідника і  хороброго борця з рабством та работоргівлею.   

Екскурсовод 1.              Мандруючи пісками Калахарі

                                                  Відкрив в ній озеро він Нгамі,

                                                          Це схоже так було на сон

                                                  А мандрівник був .. Лівінгстон

(розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева»)          

У Лівінгстона було багато  причин, які заставляли  його  шукати щлях на північ: і пошуки вільних  земель, і потяг до   місіонерської діяльності, і бажання   розвідати ще невідкриті невідомі землі. В 1849 році Лівінгстон, захоплений розповідями   африканців про «чудове і велике» озеро Нгамі, разом з мисливцями на слонів  Осуеллом и Мьорреєм,  першим з європейців перетнув пустелю Калахарі з півдня на північ. Він вперше вказав на характер ландшафтів цієї області, яку європейці вважали пустелею. "Калахарі, - писав Лівінгстон, -  услана травою та багаточисельними повзучими рослинами, крім цього, в ній зустрічаються чагарники і навіть дерева. Поверхня її рівна, хоч і порізана річищами давніх рік". Населення цієї мсцевості – бушмени. Ведуть вони кочовий спосіб життя, живляться рослинами та здобиччю від мисливства. А  згадане озеро Нгамі Лівінгстон відкрив 1 серпня 1849 року. Велика гладінь зеркала води була оточена заростями тростини. Вимірювання, проведені мандрівником довели, що Калахарі має чашоподібну форму, а дослідження Нгамі довели, що озеро є тимчасовим і живиться воно водами річки Окаванго, під час дощів. 

Екскурсовод 3. Продовжуємо рухатися  найжаркішим материком і вгамуємо спрагу вже біля річки Замбезі. (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева»)   

                                              Здійснив немало відкриттів,

                                              Та зупинятись не хотів.

                                              Поміж чисельних островів,

                                              Чудову  річку він зустрів.

Лівінгстон збирається у подорож по річці Замбезі, а щоб не хвилюватися за своїх рідних, він навесні 1852 року  відправляє дружину і дітей  в Англію.

І, нарешті, 11 листопада 1853 року на 33 лодках з екіпажем у 160 чоловік, в основному населення макололо, Лівінгстон почав плавання у верхній течії річки Замбезі. Його мета  полягала у дослідженні течії русла Замбезі.

Замбезі – річка, що пртікає в Південній Африці, має довжину 2660 км. Починається на висоті 1100 м над рівнем моря і впадає в Мозамбіцьку протоку Індійського океану.

Замбезі справді велична річка і Лівінгстон мав щастя бачити країну, яку ніколи до цього не бачив жоден європеєць. Красу річки збільшують численні острови, які розкидані по ній. Як острови так і береги вкриті лісом. Особливо граціозно виглядали фінікові пальми, пір’ясте листя яких спрямовувалося в безхмарну глибину неба. А ось сріблястий могононо, нагадує ліванські кедри. Поруч дерево з яскраво – червонми плодами, дуже схоже на кипарис. Інші дерева нагадували дуби та каштани. Дотепер очі європейця ніколи не бачили такої краси.  По обидва береги річки розташовано дуже багато сіл, населених бідними і дуже працьовитими людьми – банту. Населення оточуючих сіл завжди поспішало на зустріч з експедицією, забезпечуючи її м’ясом, молоком, маслом. Подорожуючи Лівінгстон був здивований добре обробленими полями та розвинутим плавильним виробництвом, а також шанобливим відношенням до нього.

Проповіді Лівінгстона тут були настільки слушні, що на його прохання звільняли навіть військовополонених. Від вдячних африканців мандрівник отримав прізвисько  «Великий лев».

Нерідко під час подорожі траплялися пригоди: то доводилося тікати від стрімкого потоку води та порогів, а то й від сердитих бегемотів та агресивних крокодилів.

Після одинадцятимісячної подорожі  Давід Лівінгстон знайомиться з африканським вождем Секелету. Ця зустріч сприяла подальшій подорожі. Мізерні фінансові можливості мандрівника, а це всього двадцять фунтів намистин, необхідні наукові інструменти, проектор, за допомогою якого Лівінгстон демонстрував малюнки біблійського життя, і всього три рушниці та незначна допомога Лондонського географічного товариства вже давно вичерпались. Тому вождь африканського племені забезпечив експедицію людьми та дав у розпорядження мандрівника ослів та провізію,  намисто та залізні вироби, які слугували у багатьох місцях платіжним засобом та виділив велику партію слонової кістки.

Екскурсовод 2. Я приємно була вражена, коли дізналася, як відносилося місцеве населення до мандрівника. А представники нашої туристичної фірми «Глобус» мали змогу  поспілкуватися з місцевими жителями -  банту.

                                 Інсценівка «В гостях у банту»

(Дійові особи: екскурсовод та двоє «темношкірих» представників давньої цивілізації)

Екскурсовод. Який дивний і незвичайний край! Яка хвиляста і кам’яниста  поверхня! Та й грунт не завжди такий зустрінеш - з   червонуватим відтінком. Здається, що мешканцями цих країв можуть бути тільки ось ці  велетні - слони. (на мультимедійній дошці з’являється згаданий пейзаж) Доречі, їх тут дуже багато. У цій, на перший погляд, дикій місцевості життя людей не можливе. Здається, що племена банту приречені на вимиранння у цьому краї.

Банту 1. Не переймайтеся. Цей грунт дуже родючий і ми   щорічно отримуємо сталі врожаї зернових культур.

Банту 2. І це не останнє наше заняття. Ми, банту, дуже досвічені мисливці: полюємо на бегемотів та інших тварин. От тільки через те, що місцевість кишить мухами цеце, ми не в змозі тримати в себе худобу.

Екскурсовод. І саме ця обставина вас спонукає до ремесла?

Банту 1. Так, ми виявляємо велику майстерність у виготовленні різних виробів з дерева та заліза.

Екскурсовод. А цей деревяний посуд  теж справа ваших рук?

Банту 2. Так. І ці келихи різних розмірів і ці стільці з різноманітними формами ніжок, це все ми виготовляємо. А ще зверніть увагу ось на ці кошики!. Їх виготовляємо з розщеплених коренів ось цієї рослини.

Банту 1. А ще наше плем’я виявляє велику майстерність у гончарному виробництві та у виробництві заліза.

Екскурсовод. Здається, що у вас все гаразд: спокійне життя, захоплення улюбленими справами і ніяких негараздів?

Банту.1 Взагалі наше населення ніколи не вирізнялося войовничістю. Конфліктні ситуації виникають у нас тільки через худобу. Саме з цієї причини ми не тримаємо худобу, бо вона викликає в інших племен прагнення до набігів і грабежу.

Екскурсовод. Дякую за знайомство, гостинність і шанобливе ставлення до нашої туристичної групи та знайомтво з вашим побутом та повсякденним життям. 

Екскурсовод 3. Продовжуємо рухатись маршрутом Давіда Лівінгстона.  (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева»)

                                  А на річці, на Замбезі, 

                                  Є цікавий водоспад,

                                  Тут об’єм води великий, 

                                  Що утворює каскад...       

               У жовтні 1855 року Секелету особисто провів мандрівників до величавого 120 – метрового водоспаду на Замбезі, а 18 листопада Лівнгстон побачив його на власні очі.             

                Водоспад мав ширину 1800 м. і з трьох боків був обмежений уступами заввишки 90 – 120 м, вкритими лісом. На водоспаді чотири каскади: Чортів, Головний, Веселковий, Східний. Гуркіт падаючої води чути за 15 км. Туземці називають цей потік «Гуркітливий дим». Африканці називали водоспад «Мози – оа - тунья» (гуркітлива вода), а Лівінгстон назвав його ім’ям англійської королеви Вікторія. Вікторія - самий потужний водоспад у світі. За водоспадом Лівінгстон спостерігав з острова, який зараз носить його ім’я.

Район водоспаду був багатий дичиною: зебри, буйволи, газелі спокійно паслися на рівнині, що прилягала до  долини річки Замбезі.

Бібліограф. У 1857 році Давід Лівінгстон повернувся на батьківщину і видав книгу «Подорожі та дослідження місіонера в Південній Африці». Ця книга була перекладена майже на всі європейські мови.  Королівське Географічне товариство нагородило мандрівника золотою медаллю, а видавництво покращило його матеріальний стан.

Екскурсовод 1. У травні 1858 року Давід Лівінгстон знову повертається на Замбезі. Але він вже був не місіонером, а британським консулом у Мозамбіці. Уряд доручив Лівінгстону вивчити внутрішні райони Африки, встановити контакт з місцевими вождями і умовити їх вирощувати бавовник. А в сам мандрівник вирішив зайнятися науково – дослідною роботою. Разом з дружиною, сином і братом Чарльзом, а також ботаніком, геологом та художником Лівінгстон  вирушив на невеликому пароплаві, що називався Мері Лівінгстон, у плавання по верхній течії Замбезі. Подорожуючи мандрівник зутрівся знову з макололо. Щоправда багато з них за відсутності Лівінгстона померло від віспи, а ті що залишилися живими відправилися з ним у знову у подорож. Плавання було дуже важким: мала швидкість човна, безліч порогів, нашестя москітів, відсутність їжі заставили мандрівників припинити подорож.

Екскурсовод 4. (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева») 

                                   Мандруючи кожну днину,

                                   Не зупиняючись ні на хвилину,

                                   Хороброго шотландського аса,

                                   Зустріло войовниче озеро - Ньяса.

Через чотири місяці мандрівники в тому ж складі продовжили плавання. І 16 вересня 1859 року експедиція вийшла до озера Ньяса. Лівінгстон з’ясував, що озеро має глибину 200 метрів і сягає в довжину 500 км, а в ширину – 50 км. Вода в озері брудно – зелена, а навколо нього піднімалися високі гірські ланцюги. На озері рідко буває спокійно, панують шторми. Та й навколо озера було неспокійно: панували работоргівля і міжусобні війни, помирало темношкіре населення, навіть в озері зустрічалися останки померлих рабів. Подорож вимушено була припинена.

Вчитель. Здавалося, шо негаразди чекали  Лівінгстона на кожному кроці. 27 квітня 1862 року померла Мері Моффет – Лівінгстон, від тропічної малярії. Брат Девід Чарльз захворів на дизентерію і повернувся на батьківщину. А перед від’їздом з Англії, Лівінгстона приголомшила звістка про загибель в Америці його сина Роберта. 

Бібліогораф. У 1865 році у Лівінгстона знову виходить книга під назвою «Розповіді про експедицію на Замбезі та її притоки та про відкриття озера Ньяса у 1858 – 1864 рр.»

Екскурсовод 2. Втомлений, зневірений, Давід Лівінгстон шукає усамітнення на африканській землі. Напротязі року він не давав про себе знати. Його вважали зниклим.

А вже через рік, у 1866 році, Лівінгстон вивчав озеро Танганьїка з високими та стрімкими берегами у Центральноафриканському розломі. Але й ця подорож була важкою та непередбаченою. На шляху зустрічалися малонаселені райони і тому виникали проблеми з харчуванням.  Непрохідні ліси налякали значну частину експедиції і вони змушені були повернутися назад, вкравши з собою різне експедиційне спорядження та медикаменти, що стало для мандрівників великою катастрофою.  Сам Лівінгстон  вже кілька років хворів на малярію і так заслаб, що «перетворився на мішок з кістками». Але не дивлячись на недугу продовжував дослідження.

Екскурсосовод 4. А тим часом у Європі та Америці вже кілька років не знали де знаходиться і чи живий Лівінгстон. На його пошуки було відправлено кілька експедицій. Одну з них очолив Генрі Стенлі, який і знайшов мандрівника. Разом із Стенлі, у 1872 році, важко хворий Лівінгстон дослідив північну частину озера Танганьїка і впевнився, що це озеро не є витоком річки Ніл. Після подорожі на озеро, Генрі Стенлі запропонував Лівінгстону повернутися в Англію. Та Лівінгстон відмовив. Мрія знайти витоки Нілу, його не покидала.

І знову вирушає в подорож, але вранці 1 травня 1873 року  Давід Лівінгстон  помирає від малярії, неподалік відкритого ним озера Бангвеулу, так і не знайшовши витоків Нілу. Це була остання мандрівка Давіда Лівінгстона.

Вчитель. Серце мандрівника спочиває на африканській землі, а законсервоване тіло через дев’ять місяців транспортування було доправлене  у Великобританію і поховане 18 квітня 1874 року з усіма почестями у Вестмінстерському абатстві  – усипальниці королів і видатних людей Англії.

Бібліограф. Його щоденники під назвою «Остання подорож Давіда Лівінгстона» опубліковані в Лондоні у 1874 році.

IV. Заключне слово вчителя

Вчитель. Вимогливий до себе, Лівінгстон до останньої хвилини свого життя прокладав шлях через Африканський континент, не застосовуючи насилля і подарував людству знання з географії та етнографії Африки.

Тридцять три роки повних поневірянь, надій,  успіхів і невдач, у дивовижних краях Африки. Кілька разів приїжджав Лівінгстон в Англію і все одно повертався на материк, що став йому рідним.

Відкриття, зроблені Д.Лівінгстоном, мають велике значення і стали основою для подальшого вивчення материка. Він був піонером у дослідженні Африки. Він подорожував здебільшого пішки, ретельно спостерігаючи і записуючи все, що зустрічав на шляху. (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева»)

Маршрутами подорожей він пройшов одну третину континенту від Кейптауна майже до екватора і від Індійського до Атлантичного океану. Крім того, він першим з європейців перетнув континент зі сходу на захід, пройшов Калахарі з півдня на північ, установив основні риси морфології цієї частини материка, вивчав верхню течію річок Замбезі та Конго, відкрив водоспад Вікторія і перший створив опис природи і населення. Лівінгстону  вдалося вивчити життя і звичаї африканців.  Про свої відкриття він говорив так: « Саме головне у тих відкриттях, які я здійснив - це те, що я  відкрив гарні риси  у тих людей, які цивілізованими людьми вважались племенами, що стоять на нижніх східцях культури».  

Лівінгстон  склав першу схему геологічної структури Південної Африки.  А геологічні явища, які він спостерігав, багато в чому підтвердилися згодом. Давід Лівінгстон визначив положення більш ніж тисячі пунктів, відкрив озера Нгамі,  Ньяса, Танганьїка, Бангвеулу.

У результаті його відкриттів на карті Південної і частини Центральної Африки  білі плями значно скоротилися. А за топографічними зйомками Лівінгстона, були створені найкращі карти Південної Африки.

Ім’я Д. Лівінгстона у географічній топоніміці (розповідь супроводжується слайдами з презентації «Подорож «Великого лева»)

• Завдяки своїм відкриттям Лівінгстон був призначений консулом області Замбезі.

• Ім’ям Д. Лівінгстона в Африці названі: пороги і водоспадин на річці Конго.

• Ім’я  Давіда Лівінгстона носять назви міст у Малаві – Лівінгстонія, у Замбії – Лівінгстон.

• Гори на північно – східному березі озера Ньяса названі на честь Лівінгстона.

• На честь мандрівника названо і мінерал лівінгстоніт – подвійний сульфід ртуті та сурьми.

Завдання.

Біля водоспаду «Вікторія» встановлено памятник шотландському мандрівнику, на постаменті якого написано  девіз життя Лівінгстона. Що це за напис, ти дізнаєшся, якщо розв’яжеш приклади та підставиш відповідну літеру з кодограми. А щоб прискорити виконаня завдання, кожен ряд відгадує певну частину вислову. 

Саме так, на постаменті пам’ятника Д. Лівінгстона, що встановлений  біля   водоспаду «Вікторія» викарбовано  девіз життя мандрівника: «Християнство,  цивілізація, торгівля».