Подарунки Ніколаса / за Жілем Тібо

Жіль Тібо - один із найпопулярніших дитячих письменників канадської провінції Квебек. Мешкає письменник в Монреалі.

Створює веселі історії про дітей для дітей.

Одна їз таких історій опублікована в вашому підручнику. Вона називається "Подарунки Ніколаса"

Сьогодні день народження моєї подруги Ло́уренс. Я зробив список усього, що хотів би подарувати їй: Красивий велосипед! Чудову сукню! Неймовірний м’яч! Я дістав гроші з кишені і скарбнички, перевірив усі свої таємні сховки. Грошей бракує. Ні, я ніколи не зможу купити велосипед, сукню, м’яч, літачок, будинок! Цілковито збентежений, я зачинився в кімнаті. Я думав, крутячись на кріслі… Я думав, споглядаючи пейзаж за вікном… Я думав, ви́тріщившись у стелю… І враз — е́врика — є чудова ідея!

Я узяв олівці та пензлики і почав створювати справжню картину. Шеде́вр, який я подарую Лоуренс на день наро­дження! Я малював червоною, блакитною, жовтою фарбами, тому що моя подруга любить ці кольори. За десять хвилин мій одяг був у різнокольорових плямах. По стінах кімнати стікала фарба. Підлога була забруднена барвистими відбитками, і мій шедевр був схожий більше на катастро́фу, ніж на витвір мистецтва.

Я ніколи, ніколи, ніколи не подарую цей малюнок Лоуренс! На щастя, у мене виникла інша ідея. Я попросив маму допомогти мені спекти святковий торт для Лоуренс. Вона виклала необхідні продукти на стіл. Я радісно змішав борошно, цукор, молоко і купу всього іншого у великій мисці. За двадцять хвилин кухня виглядала як поле бою. Борошно — у тостері. Фу! Масляний крем стікав зі стелі, і мама змусила мене прибрати весь цей безлад…

Дякувати Богу, поки я все це зішкріба́в, мив і полірува́в, іще одна ідея щодо подарунка для Лоуренс спала мені на думку. Я примчав у та́ткову майстерню. За допомогою молотка, викрутки, пилки і дощок змайстрував чудову книжкову полицю, щоб Лоуренс мала де розмістити усі свої книги. Бух! Бух! Бух! Я необережно стукнув молотком по пальцях. Ой! Я обдер коліна ви́круткою. Ой! Йой! Я роздряпав руку пилкою. Ой! Йой! Йой! Сестра сміялась із мене. Тато сварився. Мама також. Поки вони заклеювали мої рани, я обмірковував нову ідею подарунка для Лоуренс.

Я побіг у гараж. Почав майструвати щось зі шматків дерева, металу і гуми. Через годину я таки створив найкращий літальний апарат у світі! Лоуренс буде вражена! Я вирішив випробувати його. Схопив кермо, натиснув педаль, але літак розвалився. Бух! Бах! Тарарах! Я впав. Здер шкіру на ліктях і вивихнув щи́колотку. Ой! Ай! З ніг до голови у фарбі та бинтах, я нарешті вибрався з будинку. Нещасний, шкутильга́ючи на ми́лицях, ішов до Лоуренс.

Побачивши мене, вона вигукнула:
— Вау! Ніколасе! Твій костюм бомбе́зний!
Я не приніс їй ніякого подарунка, просто нахилився до неї і поцілував її у щічку.
— Ось… Чмок! Це мій подарунок тобі! — проми́мрив я.
Лоуренс почервоніла до кінчиків пальців… і прошепотіла мені на вушко:
— Ніколасе, це найкращий подарунок!