Конструктор уроків
1
Мета: продовжуємо формувати нові знання по вирощуванні малопоширених овочевих культур.
Овочі є цінним дієтичним продуктом харчування, джерелом вітамінів, органічних кислот, цукрі, ароматичних речовин. З кожним роком селекціонери вивчають нові перспективні сорти, проводять їх господарсько – біологічну оцінку, розробляють технології вирощування якісної овочевої продукції та вирощування малопоширених овочевих культур. Ми з вами вже ознайомились з такими малопоширеними культурами як батат, огіркова трава або бораго та мангольдом – різновидом буряка. Ознайомимось з новими малопоширеними овочевими культурами,які ростуть на присадибних ділянках.
Лагенарія – індійський огірок, посудний огірок, в’єтнамський кабачок.
Лагенарія – ліаноподібна рослина. Головне стебло довжиною від 2 до 15м. бічні пагони довжиною до 6 – 8 м. Листки округлі, суцільні, темно – зелені. В пазухах листків формуються білі перехреснозапильні квітки, частіше поодинокі. Віночок квітки гофрований. Квітки розкриваються на заході сонця й цвітуть вночі, запилюються нічними комахами. Незрілі плоди світло – зеленого забарвлення, соковиті, за смаком нагадують огірок. Під час дозрівання плоди жовтіють, їх кора стає досить міцною і водонепроникною, а м’якуш за смаком подібний до кабачка (довжина плоду 40 – 50 см). Плоди за розміром і формою продовгуваті, округлі, овальні, грушоподібні, змієвидні від 10 см до 1м, а не рідко і 2 – 3 м довжиною. Маса плоду від 300г до 8 кг. Якщо відрізати від плоду частину, то місце зрізу закоркується, а плід продовжує рости. Насіння лагенарії велике, плоске, формою нагадує ліру, вкрите здерев’янілою щільною оболонкою, що затримує період проростання.

Лагенарія вимоглива до тепла, світла, умов мінерального живлення і вологи, але погано переносить перезволоження. Може рости на різних грунтах, проте кращими є легкі родючі. Походить з тропічної Африки, вирощують в Південній Америці, Китаї.
Плоди грушоподібної лагенарії використовують для виготовлення музичних інструментів. Один з різновидів лагенарії називається гарбуз посудний або горлянка. Висушені плоди горлянки легкі й дуже міцні. З них роблять миски, тази, вази і навіть винні бочки. У посудині з горлянки носять воду, зберігають молоко, зерно, борошно, насіння. Дрібні плоди використовують для виробництва табакерок, ковшів, прикрас.
Технологія вирощування. Тривалість вегетаційного періоду 150 – 220 днів. Її можна вирощувати розсадним і безрозсадним способами. Перед висівом необхідно насіння намочити в гарячій воді (35 – 40 градусів) аби пом’якшити тверду оболонку і щоб воно проросло. Висівають насіння на розсаду в першій – другій декаді квітня в горщечки або касети діаметром 10 – 12 см. За сприятливої температури (вище 15 градусів) і достатньої кількості вологи проростання відбувається на 12 – 14 добу. Доглядають рослини підтримуючи оптимальну вологість і температуру. Висаджують у відкритий грунт розсаду у віці 30 – 35 днів в середині травня за схемою 120 х 100 – 120см. Для зберігання вологи лунки мульчують торфом або перегноєм.
Безрозсадний спосіб вирощування застосовують у південних районах Насіння висівають у відкритий грунт у першій декаді травня. У продовж періоду вегетації догляд за рослинами полягає в систематичному розпушуванні грунту, 3 – 4 разовому підживленні (чергуючи органічні і мінеральні добрива у рідкому вигляді), додатковому запилюванні та прищипуванні точки росту. У фазі 5 – 6 листків рослини підгортають, за висоти 1 м їх бажано підв’язати до опори. На одній рослині залишають не більше 5 плодів. Плоди збирають залежно від мети вирощування у технічній чи фізіологічній стиглості. Їх знімають багаторазово до настання сильних морозів. Пдлоди повністю висихають упродовж 4 – 6 місяців.
Для вживання придатні молоді плоди з тонкою шкіркою і ніжним м’якушем, що за смаком нагадують огірок. Тому лагенарію необхідно зривати, як тільки довжина плодів досягає 50 – 60 см. У кулінарії молоді плоди використовуються для салатів, обсмажують, консервують, готують дієтичні каші, ікру та сушать тонкими скибочками. У тропічних країнах з насіння лагенарії отримують олію.
Фізаліс – це плід з незвичним смаком. Деякі з ягід кисло – солодкі й нагадують аґрус.Фізаліс нагадує маленькі помідорчики, заховані в яскраво – помаранчеві чохли. Спілі ягоди цих рослин можна вживати як в сирому так і переробленому вигляді.
Фізаліс можна вирощувати розсадним і безрозсадним способами. Рослини накопичують велику кількість пектину. З них можна готувати варення, мармелади, джеми.


Фізаліс любить тепло і достаток світла. Для посадки цієї культури потрібний розпушений. Родючий,збагачений органічними речовинами грунт. Він більш стійкий до низьких температур, ніж помідори. Йому не страшні хвороби і шкідники.
У відкритий грунт висаджують коли грунт прогріється до 9 – 12 градусів. Рослина потребує систематичного поливу, особливо в жарку погоду. Також потребує підживлення:
Перше проводять через 15 – 18 днів після висадки у відкритий грунт азотними добривами;
друге – у фазі бутонів або початку цвітіння;
третє – під час утворення зав’язі.
Цвіте фізаліс у травні – серпні. Плоди дозрівають у червні – вересні. Збирають плоди тоді, коли чашечки натягнуться і пожовкнуть. Недостиглі плоди фізалісу дуже добре зберігаються протягом всієї зими. Вони приємні на смак, їх вживають як в сирому так і переробленому вигляді. В сирому вигляді використовують в салатах, вінегретах, для приготування ікри.
Топінамбур – це надзвичайно цінна культура, яка використовується людьми що хворіють на цукровий діабет.
Висаджувати топінамбур на грядку можна навесні або восени. Посадку під зиму проводять пізно восени, за два тижні до настання морозу. Рекомендується висаджувати цілі бульби, бо різані бульби взимку загнивають і вже не проростають. Весною висаджують коли грунт прогріється до температури 16 – 18 градусів – це кінець квітня – початок травня. Висаджують топінамбур по периметру ділянки або уздовж забору, так як висота його до 3 – 4 м. І щоб він не затіняв інші культури.
Рослина любить світло. Росте на будь – яких грунтах. Ділянку перекопують, додають гній, перегній, компост. При весняній посадці грунт розрівнюють. Для кращого вкорінення і знезараження бульб перед посадкою необхідно замочити бульби у воді на 6 – 8 годин. Такий прийом дозволить розм’якшити сухий корковий шар бульб і стимулювати утворення паростків. Перші сходи з’являться через 2 – 4 тижні після посадки.

Підземні плоди починають проростати при температурі 5 – 6 градусів, а надземна частина рослини зростає дуже повільно. При тривалій засухі потребує поливу. Також потребує підживлення азотно – калійними добривами або настоями сидератів. Рекомендується обривати суцвіття, щоб направити силу росту на формування підземних бульб.
Восени рослину зрізають , залишаючи 20 – 30 см пагона і готуються до збору врожаю.
Момордика - жовтий огірок, індійський огірок, гірка диня,огірок – крокодил, скажена диня. Це однорічна трав’яниста рослина, має не дуже потужну кореневу систему. Стебло трав’янисте. Тонке, довжина може сягати 4 – 5 м, витке, з численними вусиками. Листки великі на довгих черешках, світло – зелені, ажурні. Цвіте в червні. Квітки яскраво – жовтого кольору з червоним відтінком, мають приємний ніжний аромат схожий на жасминовий. Першими з’являються чоловічі квітки, а через 3 – 5 листків – жіночі. Після запилення зав’язь швидко розвивається і через 8 – 10 днів з’являються плоди зеленого кольору з м’ясистими шипиками, які при достиганні спочатку набувають білого,світло – жовтого, а потім стають яскраво – жовті і помаранчево – жовті. Форма плодів від округлої до видовжено – овальної, довжиною 6 – 20 см. Насіння коричневого або чорного кольору довжиною до 15мм, шириною до 9 мм. Рослина теплолюбна. Не переносить навіть незначних приморозків. Оптимальна температура 25 – 30 градусів.

Батьківщиною момордики є тропічні райони Азії, Індії та Бірми.
Грунт для вирощування повинен бути легкого механічного стану (піщаний або суглинок з додаванням перегною), водопроникний.
Момордику можна вирощувати не тільки насінням, а й вегетативно – укоріненням живцями. Для цього використовують живці з двома розвиненими листками з нижньої частини рослини. Їх поміщають у воду або суміш торфу й піску, накривають. Через місяць укорінені саджанці висаджують на постійне місце вирощування. Також застосовують розсадний спосіб вирощування момордики. Насіння момордики має міцну оболонку, тому перед сівбою його бажано замочити на добу в слабкому розчині марганцівки. Сівбу проводять наприкінці березня – початку квітня місяця у заповнені поживною грунтосумішшю торфоперегнійні стаканчики або касети розміром 8 х 8 - 10 х 10 см. Висівають на глибину 1,0 – 1,5 см, поливають теплою водою, присипають грунтом і ущільнюють. За період вирощування розсаду двічі підживлюють: у фазі появи першого справжнього листка та через 10 – 12 діб після першого підживлення. Коли розсада сформує два розгорнутих справжніх листка її висаджують на постійне місце вирощування. Висаджують у відкритий грунт не раніше 10 – 12 травня. Схема посадки рослин – 90 х 120 – 90 х 80 см. Для розвитку мамордики обов’язково повинна бути шпалера, на якій рослина добре освітлюється та провітрюється. Мамордика чутлива до багатьох хвороб властивих для огірків та пошкоджується тими ж шкідниками. Рослина утворює велику кількість пасинків – пагонів із бруньок. На рослині залишають три основних пагони, а пасинки пізніше видаляють.
Збирають плоди у міру дозрівання. Чим частіше збирають урожай, тим активніше утворюються нові плоди. У рослини їстівні і цілющі всі частини – плоди, ягоди, листки, стебла, корені. Найчастіше для споживання використовують плоди. Молоді 8 – 10 денні зав’язі мають смак стиглого гарбуза і їх можна маринувати та засолювати як плоди огірка. З них також готують салати, обсмажують, тушкують і навіть варять варення. Момордика – прекрасна овочева приправа до м’ясних і рибних страв.
Цибуля запашна – багаторічна рослина цибулевих, поєднує в собі смакові властивості цибулі і часнику. Рослина дуже холодостійка і навіть зимо і морозостійка. Вона добре перезимовує навіть за мінус 35 – 40 градусів. Насіння проростає вже за температури – 1 – 2 градуси. За температури 14 – 15 градусів сходи з’являються упродовж 15 – 18 днів, а за 20 – 22 градуси через 6 – 8 днів. Цибуля запашна вимоглива до освітлення, родючості і зволоження грунту, оскільки розвиває потужну кореневу систему, що проникає в грунт на 60 – 80 см. Ділянку під цибулю запашну відводять поза сівозміною. Грунт має бути досить зволоженим, чистим від бур’янів, а також внесено достатню кількість органічних і мінеральних добрив. Розмножується насінням і поділом куща. Вона добре переносить пересаджування. Через 5 – 7 днів приживається і починає формувати нові листки. Висаджують або висівають рослини у 4 рядки за схемою 20 х 20 або 20 х 25 см.

Догляд полягає у своєчасному видаленні бур’янів, розпушуванні грунту, підживленні та очищенні ділянки осінню від листків і стрілок. Вона практично не уражуються хворобами. Зокрема несправжньою борошнистою росою.
Збирання листків і пагонів проводять вибірково, коли вони досягають 20 – 35 см в довжину. Збирання продовжується до настання приморозків у кілька прийомів, зрізуючи листки у міру їх відростання. На 3 -4 річній ділянці цибулю можна збирати частинами через поділ кущів. Після кожного масового збирання зелені рослини підживлюють і поливають.
Артишок. У їжу використовують м’ясисте квітколоже або недостиглі м’ясисті суцвіття. Рослина має сильний стрижневий корінь. Стебло заввишки 1,5 – 2,0 м, листки великі, квітки зібрані у великі кулеподібні суцвіття корзинки. Плід велика сім’янка, завдовжки 6 – 7 мм. ФОТО Артишок теплолюбна рослина, добре росте за температури 20 – 25 градусів, витримує приморозки до мінус 2 – 3 градусів. Вирощують рослини на одному місці до 14 років. Восени проводять глибокий обробіток грунту з внесенням органічних і мінеральних добрив. Навесні за два тижні до сівби або висаджування розсади грунт розпушують, вносять мінеральні добрива. Роблять невеликі лунки, додають по 0,5 кг перегною, попілу, добре перемішують з землею. Лунки поливають водою.
Вирощують висівом насіння або розсадою. Висівають навесні рядками. Коли грунт прогріється до 10 – 12 градусів, по 2 – 3 насінини в лунку, на глибину 3,5 см, відстань між рядками 70 – 80 см, між лунками – 70см. Сходи проріджують, залишаючи не більше двох рослин у лунці.
Розсаду вирощують у парниках або теплицях. Період вирощування розсади 1,5 – 2 місяці. За 10 – 15 днів до висаджування у відкритий грунт розсаду загартовують. У фазі 3 – 4 листки, коли мине загроза заморозків розсаду висаджують у відкритий грунт – друга половина травня. Висаджують на 5 см глибше, ніж вона росла. Після висаджування рослини регулярно поливають. Догляд полягає у періодичному розпушуванні міжрядь, видаленні бур’янів у рядках. На малородючих грунтах рослини 3 – 4 рази за сезон підживлюють комплексним мінеральним добривом або коров’яком розбавленим водою (1 :10), або попілом. У спекотне літо артишок часто пошкоджується попелицею, у дощову погоду корзинку уражує чорна гниль, із шкідників слимаки і гризуни. Суцвіття дозріває не рівномірно. Збирають суцвіття, коли чашолистики у верхній частині лише починають розкриватися. Головки зрізують з частиною квітконосу завдовжки 3 – 4 см. Зберігають артишок за зниженою температурою протягом одного місяця. Щороку восени пагони зрізують і вкривають рослини перегноєм, торфом або компостом.
Естрагон – багаторічна рослина, має приємний аромат і смак. Стебло прямостояче, у верхній частині розгалужене, довжиною 100 -150 см. Квітка дрібна, жовта або білувата. Суцвіття кулеподібні кошики, зібрані у китицеподібну волоть, цвіте у липні – вересні. Плід - плоский, дрібний, темно – коричневого кольору. Насіння зберігає схожість 2 – 3 роки. Естрагон – зимостійка і холодостійка культура. Добре росте на легких, родючих, вапнякових грунтах з нейтральною реакцією. Вимоглива до світла. Особливо у початковий період росту. На одному місці росте 3 – 15 років, тому ділянку, яка відведена для вирощування, глибоко орють, попередньо вносять велику норму органічних добрив.

Розмножуються рослини розсадним та безрозсадним способами.
Розсадний спосіб розмноження. Насіння висівають рано навесні в парник або теплицю. При температурі 18 – 20 градусів сходи з’являються на 10 – 15 день. З появою 2 – 3 справжніх листка рослини пікірують або проріджують. У травні висаджують на грядки у відкритий грунт за схемою 20 х12 -15 см. Упродовж літа за розсадою доглядають: підживлюють, поливають, знищують бур’яни, розпушують міжряддя. Розсадник залишають зимувати і лише навесні наступного року (кінець квітня) рослини висаджують на постійне місце за схемою 60 -70см. Вегетативний спосіб вирощування. Використовують 4 – 5 річні кущі. У квітні – травні кущі викопують і ділять на частини з 3 і більше пагонами і висаджують на постійне місце за схемою 70 х 50 см.
Розмноження зеленими живцями. З маточних рослин у червні нарізають незадерев’янілі живці. Висаджують на глибину 3 – 4 см у парник або теплицю, накривають і поливають. Догляд полягає у поливах, провітрюванні і затіненні від прямих сонячних променів. Через 10 – 12 днів живці укорінюються. Восени їх висаджують на постійне місце.
догляд за рослинами передбачає поливи, підживлення, розпушування, знищення бур’янів. Збирають молоді незадерев’янілі пагони завдовжки 25 – 35 см починають навесні з дворічних рослин. Зрізують на висоті 8 – 10 см від поверхні грунту. Зв’язують у пучки, сушать або споживають у свіжому вигляді. Естрагон збирають для приготування прянощів влітку до цвітіння 3 – 4 рази на рік у травні – червні. В серпні – вересні заготовляють зелень для консервування. Восени стебла і кущі зрізають на висоті 6 – 10 см. Кущі прикривають соломою, сухим листям і залишають до весни.
Чуфа – земляний мигдаль – багаторічна, трав’яниста бульбоносна рослина. Стебло трав’янисте висотою30 – 60 см. У грунті на глибині 20 – 25 см на підземних кореневищах утворюються жовтувато – коричневі бульбочки (горішки) довжиною 1,0 – 2.5 см. Яйцевидної або овальної форми з білим м’якушем. Листки чуфи лінійні, вузькі. Зібрані у пучки. Квітки дрібні, зібрані у суцвіття зонтик. Плід – горішок. На підземних пагонах виростає до 300 бульбочок різної величини, овальної форми зі шкіркою шоколадного кольору. Маса 1000 бульбочок 400 г.

Чуфа – тепло та вологолюбна рослина, не примхлива до умов вирощування і росте практично на будь – якій ділянці, хоч і віддає перевагу добре освітленій та зволоженій. Рослина вимоглива до вологи та родючості грунту. Із добрив краще вносити перегній і деревний попіл. Бульбочки чуфи солодкі, мигдального смаку.
Батьківщиною чуфи є північна Африка і Середземномор’я. Чуфу вирощують в Іспанії, Італії, Марокко, Єгипті, Бразилії, Португалії.
Чуфу вирощують в однорічній культурі. Під зяблеву оранку вносять перегній, суперфосфат, калійні добрива та аміачну селітру.
Розмножується рослина бульбочками. У відкритий грунт бульби чуфи більшого розміру висаджують в середині квітня – першій декаді травня. Перед посівом бульбочки намочують у воді кімнатної температури на 2 – 3 доби. Висаджують бульби у добре підготовлений розпушений грунт на глибину 5 – 7 см з міжряддям 45 – 70 см широкосмуговим способом.. Період вегетації рослини 140 – 150 днів.
для швидкого розмноження чуфи застосовують розсадний спосіб, адже за весь період вегетації у чуфи з’являються все нові і нові надземні стебла, а на корінні одночасно наростають нові бульбочки.
Вирощувати розсаду можна в ящиках, паперових стаканчиках та теплиці, висіявши дрібні бульбочки на початку квітня. Висаджують розсаду за схемою 60 х 60, 70 х 70 см. Це дає можливість проводити підгортання рослин упродовж періоду вегетації. Перший раз їх підгортають на висоту 10 – 15 см, другий – 30 – 40 см. Влітку кущі чуфи розростаючись змикаються, утворюючи розкішний зелений килим. З однієї бульбочки може утворитись до 100 і більше пагонів.. До кінця літа підземні пагони розростаються і формуються бульбочки світлого, а до осені коричневого кольору в кількості до 300 – 600 штук з однієї рослини. Збір врожаю розпочинають у кінці вересня, коли починають скручуватись верхівки листків, підсихати зелена маса. Попередньо скосивши зелену масу, обережно підкопують кущики піднявши за стебла рослину струшують. Зберігають урожай у мішках в сухому приміщенні. Схожість бульбочок зберігається 3 – 4 роки.
Споживають бульбочки чуфи у сухому вигляді, відвареними або підсмаженими як горіх. Просмажену чуфу використовують як відмінний замінник кави. У кондитерській промисловості чуфу використовують як замінник солодкого мигдалю, арахісу, сої. З чуфи готують шипучі напої та молоко, торти та різноманітні печива. Посипаючи розмеленими горішками.
Земляний мигдаль широко використовують як кормову біодобавку для курей, кролів, свиней. А сіно з надземної маси рослин не поступається сіну злакових трав.
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
Так: 0
Ні: 0
Зрозумілий:
Так: 0
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
Ні: 0
Так: 0