Підготовка грунту та вирощування малопоширених овочевих культур.

Мета: Продовжуємо формувати нові знання з вирощування малопоширених овочевих культур.
Грибна трава, тригонела – однорічна пряно – ароматична рослина, завдовжки 50 – 60 см. Рослина має видовжені гостро – зубчасті листки. Квіти біло – жовті або кремові. Плід видовжений біб довжиною7 -10 см, у якому міститься12 – 20 коричнево – жовтих ребристих насінин. За смаком насіння солодкувате з гірчинкою.

Грибна трава – світлолюбна, скоростигла. Холодостійка, відносно не вимоглива до умов вирощування. Добре росте як на гірських так і рівнинних площах. Підвищенні вимоги до вологи грунту потребує на початку росту і в період зав’язування плодів.
Росте в Криму, на Кавказі, в Азії, а вирощують її як пряно – смакову, кормову та лікарську рослину скрізь.
В медицині використовують для лікування легеневих захворювань, деяких уражень шкіри (фурункульоз, екзема), для виготовлення бактерицидних пластерів, стимулює апетит. У народній медицині відома як рослина. Що пом’якшує горло і болі в грудях, заспокоює кашель і астму.
Кращими попередниками є удобрені овочеві і зернові культури. Вона скоростигла, невибаглива, пристосована до кам’янистих та піщаних грунтів і спекотного літа. На бідних грунтах доцільно внести органічні добрива – перегній та мінеральні – нітроамофоску. Перед цвітінням підживлюють фосфорними і калійними добривами. Сама рослина збагачує грунт азотом.
У відкритий грунт висівають у середині квітня. Висівають рядковим способом з міжряддям 45 – 50 см або стрічковим способом за схемою (20 +50)х5 -10 см. Глибина загортання 2 см. Догляд включає 1 – 2 розпушування грунту, а у разі потреби прополювання і полив. Вегетативний період триває 70 – 90 днів. Вона добре розмножується самосівом. Найбільш господарську цінність має насіння. Можна використовувати всю рослину, оскільки ароматичні речовини знаходяться у листках і стеблах. Її використовують лише висушеною. Заготовляють її у період від початку цвітіння до утворення насіння. Молоді листки додають до салатів, супів та соусів, картоплі, грибів, цибулі. Стебла кладуть у маринади, а листя, бутони та насіння висушують. Перетирають і додають до перших та других страв, ароматизують ними домашні сири, хлібобулочні вироби, кетчупи, соуси, приправи.
Амарант овочевий – однорічна рослина. Має висоту 1 – 3 м. товщина стебла сягає 10 см, листки почергові, великі, забарвлення жовтувате, зелене або різні відтінки червоного кольору. Листки ромбовидні. Суцвіття являє собою довгі волоті різної щільності і форми. Цвіте амарант з червня до перших заморозків. Плід – коробочка. Насіння дрібне, блискуче, глянцеве, рожеве, чорне або коричневе. Одна рослина дає до півмільйона дрібних насінин. Маса 1000 штук – 0,4 г

Амарант – рослина засухостійка. Для вирощування придатні будь – які грунти. Щоб отримати соковиту зелень потрібні грунти, багаті органічними речовинами і забезпечені вологою. Вирощують амарант у Південній Америці, Індії, Китаї, Гімалаях, Казахстані. В Україні деякі види амаранту розповсюджені як бур’ян. Але за останні роки рослина стала все популярнішою, як багате джерело білку. Амарант має велике значення як кормова культура, багато культурних видів використовується на зерно, випасання тварин і силос. Зерно амаранту – цінний корм для домашніх птахів. Великий рогатий скот і свині добре поїдають зелень і силос. Силос має приємний яблучний запах. Цінний амарант овочевий і як лікарська рослина, яка має антиоксидантну дію. Амарант може виводити з організму радіонукліди, токсичні речовини, солі важких металів.

Найкращий час сівби, коли грунт на глибині 4 – 5 см прогріється до температури +6 градусів і ще містить достатньо вологи. Щоб отримати ранні сходи. Можлива підзимня сівба перед замерзанням грунту. Висівають амарант на зелень з міжряддям 45 см і відстанню між рослинами 10 – 15 см. Важливо висівати насіння у вологий грунт на глибину 1 – 1,5 см. Оскільки насіння амаранту дуже дрібне,перед сівбою його рівномірно змішують з річковим піском, тирсою у співвідношенні 1 :10. Грунт прикочують до і після сівби. Перед сівбою вносять перегній або компост, азотні, фосфорні та калійні добрива. Сходи з’являються через 8 – 10 днів. Вегетаційний період становить 65 – 70 днів, до повної стиглості насіння – 100 – 110 днів. Проріджують рослини у фазі 3 – 4 листків, залишаючи в ряду через 10 – 15 см. Видалені рослини можна використовувати в їжу. У залишених рослин пагони і листки зрізують кілька разів. Щоб рослини швидше росли їх підживлюють азотними добривами. Збирання зелені проводять наприкінці червня – початку липня.
Амарант овочевий широко використовується для харчових цілей. Їх можна заготовляти шляхом сушіння. З борошна рослини печуть оладки, хліб. Варять каші. Відвар зі стебел і листків використовують для приготування супів, борщу. Продукти із зерна амаранту смаком і ароматом нагадують горіхи. Листки використовують для додавання в чай, консервацію. В їжу використовують також і висушені листки.
Стевія, солодка трава - багаторічна трав’яниста рослина. Рослини різних видів відрізняються між собою за формою кущів, стебел, пагонів. Кущі стевії прямостоячі, висотою 45 – 120 см,добре опушені. Рослини першого року розвитку мають одне головне стебло з боковими стеблами. На 2 – 3 рік стебел відростає стільки, скільки було закладено бруньок на кореневищі і коливається від 1 до 19 штук. Листки опушені на стеблі, сидячі. У пазусі кожного листка знаходиться брунька, яка дає початок пазушному стеблу.

Коренева система мичкувата і складається з двох типів коренів: потовщені, вкорочені довжиною до 25 см та багато тонких, які відходять від потовщеної кореневої системи розміщеної неглибоко від поверхні грунту. Квітка маленька. Двостатева, п’ятичленна. Віночок білого кольору з фіолетовим відтінком. Квітки зібрані у кошик, які в свою чергу формують складне суцвіття – щиток. Насіння має ворсинки світло – коричневого кольору.
Стевія – рослина короткого світлового дня. Вона вимоглива до вологи на початку та в середині вегетації. Стевія погано переносить засуху, тому необхідно застосовувати поливи. Рослина чутлива до заморозків і до низьких температур, за температури + 12 градусів майже не розвивається.
Батьківщиною стевії є субтропічні та тропічні райони Північної та Південної Америки. В даний час стевію культивують у Східній Азії, Китаї, Кореї, Ізраїлі, й Україні.
Стевія незамінний продукт лікування і профілактики діабету, покращує роботу серцево – судинної, імунної систем, нормалізує тиск. Сприяє виведенню шлаків, солей, сприяє загоєнні ран, лікуванні грипу.
кращими попередниками для стевії є одно та багаторічні трави, зернобобові культури. Підготовку грунту потрібно проводити ретельно, тому що коренева система невеликого розміру. Стевія в перший період вегетації росте повільно. Кращими для стевії є грунти з легким механічним складом, слабо кислі з високим рівнем грунтових вод. Навесні проводять боронування, пізніше першу культивацію на глибину 12 – 14 см. Другу культивацію проводять за кілька днів до висадки розсади. Розсаду висаджують у відкритий грунт коли мине загроза заморозків, а середньодобова температура повітря досягне +10 градусів. Борозни роблять на глибину до 15 см, висаджують рослини на 1 – 2 см вище кореневої шийки або до першої пари листків. Висаджують за схемою 45 х 20 см. Для кращого приживання розсади часто застосовують касети і торфоперегнійні горщечки розміром 5 х5 та 5,5х 6,5см. Найкращими субстратами для розсади є перліт і пісок – 3:1, а також перліт і пісок 3:1 +грунтова суміш.
Догляд. Після висаджування розсади до її приживання систематично проводять поливи та розпушування грунту. У період інтенсивного росту стевії поливи проводять так, щоб вода проникала до глибини 30 – 50 см. Для забезпечення оптимального повітряного режиму упродовж вегетаційного періоду проводять 3 – 4 розпушування та знищення бур’яну. Добрива вносять восени під зяблеву оранку або під культивацію, азотні – весною під культивацію.
Гірчиця салатна – однорічна трав’яниста рослина, має гіллясте стебло. Заввишки0,8 – 1, 5м. Листки почергові, гладенькі. Суцвіття щитковидна кість. Квітки дрібні, золотисто – жовті. Плід – циліндричний стручок з шиловидним носиком. Насіння куле видне, діаметром близько 1 мм. Забарвлення від сірчано – сизого, коричневого до ясно – жовтого. Квітне в травні – червні, плоди дозрівають в червні – липні.

Гірчиця листкова – холодостійка рослина. Насіння проростає за температури +5 -10 градусів. Добре переносить короткочасне зниження температури. Найкращий грунт для вирощування гірчиці – суглинистий або супіщаний. Рослина невибаглива до грунту, потребує помірної кількості поживних речовин. Гірчиця належить до рослин довгого світлового дня. Батьківщиною гірчиці вважається Індія, культивується в Китаї, Індії, Єгипті. В Україні вирощують аматори – овочівники на своїх ділянках.
Насіння рослин збуджує апетит, посилює виділення шлункового соку, має протизапальні та антисептичні властивості. Гірчичний порошок застосовують для лікування простудних захворювань, невралгій, радикуліту.

Гірчицю у сівозміні найкраще розміщувати після просапних культур та озимих. Органічні добрива вносять під попередники. Застосовують також повне мінеральне добриво. Коренева система має високу засвою вальну здатність, тому під неї можна вносити фосфоритне борошно. Під час сівби в рядок вносять гранульований суперфосфат. Сіють її у ранні строки. Під час проростання насіння і у фазі сходів гірчиця добре переносить весняні приморозки. Висівають насіння з міжряддям 45 см. Глибина загортання 2 – 3 см. Посіви коткують для забезпечення дружніх сходів. Кірку на посівах знищують боронуванням упоперек напряму рядків. Також проводять 2 – 3 міжрядні обробітки. Захищають посіви від хрестоцвітих блішок. Якщо є необхідність проводять полив.
Листкову гірчицю вирощують і в закритім грунті. Насіння висівають у вологий грунт рядковим способом у вересні за схемою10 х 1 см за температури 8 – 18 градусів. Продукцію одержують через 20 – 35 днів.
Урожай гірчиці можна отримати в зимовий період у ящиках на підвіконні. На третю добу насіння проростає, а через 18 – 20 діб можна збирати врожай. Листки використовують у свіжому вигляді для салатів, як гарнір до різних м’ясних і рибних страв, використовується також у вареному вигляді. Молоді соковиті стебла засолюють і консервують. З паростків гірчиці готують салат або гостру приправу для бутербродів.

Рукола – багаторічна рослина родини Капустяних, заввишки 40 – 60 см, з прямим, гіллястим, грубим, здерев’янілим стеблом, опушеним у нижній частині. Листки довгасті, голі з зубчастими бічними частками. Квітки жовті, різної інтенсивності забарвлення. Суцвіття мала квіткова китиця. Квітка двостатева з жовтою оцвітиною. Плід стручок довжиною 2 – 6см. Насінини розташовані у стручку в два ряди, вони коричневі, завдовжки 1 – 1,3 мм, завширшки 0,6 – 0,9 мм. Цвіте в травні – вересні. Чудовий медонос. Рослина посухостійка, тепло і світлолюбна, невибаглива до грунту. Росте на пустирях, гірських схилах, мулистих берегах водойм, рідше – на полях, у лісах. Квітне з травня по вересень. Запилюється комахами, можливе самозапилення. Плодоносить з червня до жовтня.

Батьківщиною руколи вважається Середземномор’я і Стародавній Рим, поширена у Німеччині, Африці, Аргентині, Італії.
Рукола володіє антибактеріальними властивостями. Завдяки вживанню в їжу підвищується рівень гемоглобіну в крові, виводиться холестерин. Рослина має сечогінну властивість, стимулює роботу шлунково – кишкового тракту, сприяє профілактиці злоякісних пухлин. У відкритий грунт висівають у 1 – 2 декаді квітня, 2 – 5 рядковими стрічками з відстанню між стрічками 50 см, між рядками 20 см. Насіння загортають на глибину 0,5 см. Сходи з’являються на 5 – 7 добу після сходів. Мінімальна температура проростання 9 – 10 градусів, оптимальна 18 – 24. Полив проводиться через день. У міру росту рослин аромат посилюється.
Збирають зелену масу через 20 – 25 діб після з’явлення сходів і продовжують зрізування листків упродовж усього вегетаційного періоду Вирощують руколу заради листків довжиною 15 – 20 см.
Руколу легко можна виростити з насіння в горщечку на підвіконні. Висівати краще на початку березня і тримати на сонячному підвіконні, оскільки рукола вимагає достатньої освітленості. Руколу використовують в їжу як приправу та у свіжому вигляді. Листки руколи соковиті, широко застосовуються в кулінарії. Їстівними є і квіти з гоструватим смаком. У кулінарії використовують також олію з насіння. Його додають у консервуванні овочів. Свіжі листки уколи використовують для салатів, його споживають відразу після приготування, зберігати його не можна. Поєднується рукола у стравах з багатьма овочами, бобовими, капустою, селерою.