Результати внутрішньої і зовнішньої політики періоду Консульства сприяли зростанню авторитету Наполеона Бонапарта у Франції. У лютому-березні 1804 р. у Франції викрили велику змову прибічників відновлення монархії Бурбонів. Люди квапилися проголосити Наполеона Бонапарта імператором, адже вважали, що лише в такий спосіб можуть захистити здобутки революції. У травні 1804 р. Сенат прийняв нову Конституцію, за якою Наполеона Бонапарта проголосили імператором французів Наполеоном I. Проте Французькою імперією держава офіційно стала з 1809 р. Внутрішня політика Першої імперії, як її називають дослідники, продовжувала попередній курс періоду Консульства. У серпні 1804 р. з’явився Цивільний кодекс, або «Кодекс Наполеона». Це був перший і єдиний для всієї країни звід законів. У ньому закріпили принцип рівності всіх громадян у правах, недоторканності приватної власності, свободи підприємництва, норми сімейного права тощо. Пізніше у Франції прийняли також Комерційний кодекс (1807 р.) та Кримінальний кодекс (1811 р.). Норми кодексів 1804—1811 рр. були поширені на французькі колонії, союзні з наполеонівською Францією, та підкорені нею країни. Саме завдяки цьому війни, які вів Наполеон Бонапарт, сприяли руйнуванню проявів «старого порядку».

Установлення французького панування в Європі.

У 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція. Наполеон збирався завдати головного удару Великій Британії. Однак спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію. Наприкінці жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї Наполеон змусив капітулювати головну австрійську армію. Проте майже одночасно із цією перемогою французькі війська зазнали поразки в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар неподалік Гібралтарської протоки. Об’єднаний флот Франції та Іспанії майже повністю знищив британський флот віцеадмірала Г. Нельсона. Унаслідок цього Велика Британія закріпила своє панування на морі. Ця невдача також змусила Наполеона I відмовитися від планів вторгнення до Великої Британії. У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем вступив до Відня. На допомогу Австрії прийшла російська армія. У грудні 1805 р. під Аустерліцом (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра I. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. Наполеон I примусив Франца II відмовитися від титулу імператора Священної Римської імперії німецької нації. Того ж року Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своїм протекторатом. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції. У середині жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви. Сили коаліції зустрілися з Наполеоном під Єною та Ауерштедтом. Протистояння завершилося перемогою імператора. Після цього Наполеон урочисто вступив до Берліна, де підписав Берлінський декрет про контитентальну блокаду, спрямовану проти Великої Британії. На території Східної Пруссії Наполеон зустрівся з російською армією. Після декількох перемог французької армії в червні 1807 р. було укладено Тильзитський мир. Росія визнала всі завоювання Наполеона I в Європі, уклала з ним союз і приєдналася до континентальної блокади. Із польських земель, отриманих Пруссією за поділами Речі Посполитої, Наполеон I створив залежне від Франції Варшавське герцогство. У 1808 р. французька армія завоювала Іспанію. Проте частина населення не підкорилася та розпочала партизанську війну із загарбниками. Навесні 1809 р. Велика Британія та Австрія створили п’яту антифранцузьку коаліцію. Французька армія того ж року завдала поразки австрійській у битвах під Ашпероном і Ваграмом, зайняла Відень. Після цього коаліція розпалася. На початок 1810 р. під владою Наполеона I опинилася значна частина Європи. У той самий час постійно погіршувалися відносини Франції та Росії. На думку Наполеона I, саме вона стала головною перешкодою для встановлення ним повного контролю над Європою.

Криза Першої імперії у Франції. Російська кампанія Наполеона I.

Спочатку політика Наполеона I мала підтримку більшості французького населення. Проте поступово суспільство втомилося від тривалих війн. Стан промисловості, фінансів і торгівлі Франції погіршився в результаті обмежень, накладених континентальною блокадою. У 1810 р. країну охопила економічна криза. Поступово ускладнювалися відносини Франції із завойованими територіями. Захоплення нових територій Францією часто супроводжувалося реквізиціями, оскільки постачання армії здійснювалося за принципом «війна годує війну», тобто за рахунок підкорених земель. Важким тягарем для місцевого населення також ставали контрибуції та необхідність постачати солдатів до наполеонівської армії. Це спричиняло виникнення національно-визвольних рухів, спрямованих проти панування Наполеона I. Так, в Італії в 1807 р. з’явилося таємне товариство карбонаріїв («вуглярів»), у Пруссії — таємне товариство «Тугендбунд». В Іспанії в результаті партизанської війни проти Франції Установчі кортеси в 1812 р. прийняли першу в історії країни Конституцію, що перетворила її на конституційну монархію. Похід у Росію в червні 1812 р. розпочався невдало для Наполеона I. Розгромити російські війська окремо, як планувалося, імператор французів не зміг. При цьому російська армія, відступаючи, знищувала все, що могло бути використано противником. У вересні 1812 р. під селом Бородіно відбулася битва, результат якої Наполеон I вважав своєю перемогою, оскільки російська армія відступила й залишила Москву. Проте, зайнявши місто, Наполеон I не дочекався від російського імператора укладення миру. Після настання холодів він залишив спалену Москву та рушив спустошеним раніше шляхом додому. Переслідування російських військ, напади партизанів і сильні морози перетворили відступ французьких військ на повільну загибель.

Падіння Першої імперії

Наполеон I повернувся до Парижа та почав збирати нову армію. Тим часом противники утворили шосту антифранцузьку коаліцію. У жовтні 1813 р. під Лейпцигом зустрілися війська коаліції та імператора. У цій «битві народів» Наполеон I зазнав поразки. У квітні 1814 р. війська шостої антифранцузької коаліції зайняли Париж, і Наполеон I зрікся престолу. Перша імперія у Франції припинила існування. За Наполеоном I зберегли титул імператора й передали йому в управління невеликий острів Ельба в Середземному морі. За Паризькою мирною угодою між шостою антифранцузькою коаліцією та Францією було відновлено монархію Бурбонів, і держава поверталася до кордонів початку 1792 р. У Франції відбулася політична реставрація дореволюційних порядків. Королем Франції проголосили Луї XVIII, брата страченого в роки революції Луї XVI. Державним прапором замість синьо-біло-червоного, що виник під час Французької революції, знову став білий прапор із ліліями Бурбонів. Колишні емігранти, що поверталися до країни, хотіли відновити втрачену в роки революції власність. На ринках Франції знову з’явилися британські товари, що негативно вплинуло на місцеве виробництво. У країні наростало невдоволення.