Педагогіка. Лекція 1

ТЕМА 1.1. ПРЕДМЕТ ТА ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПЕДАГОГІКИ

МЕТА: сприяти засвоєнню студентами теоретико-методологічних підходів до вивчення педагогічних наук, предмета, основних понять та категорій педагогіки; навчити їх здійснювати категорійний аналіз базових понять; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх учителів.

ОБЛАДНАННЯ: логічна опорна схема основних понять курсу педагогіки, роздатковий матеріал, підручники з педагогіки, словники, тестові завдання.

БАЗОВІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: педагогіка, предмет вивчення педагогіки; методологія, методологічні основи педагогіки; основні категорії педагогіки: виховання, освіта, навчання, розвиток особистості;структура педагогічної науки, галузі педагогіки.

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

ТЕОРЕТИЧНІ МЕТОДИ: категорійний аналіз понять «виховання», «освіта», «навчання», «розвиток» шляхом співставлення, порівняння, аналізу, синтезу, явних визначень означених понять; конструювання визначень.

ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ: розв’язання педагогічних задач, пов’язаних з понятійним апаратом педагогіки, моделювання педагогічних понятійних ситуацій, проблемні питання, тестові завдання.

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

І. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних положень з теми заняття.

1. Предмет педагогіки. Основні категорії педагогіки.

2. Основні етапи розвитку педагогіки.

3. Методологічні основи педагогіки.

4. Галузі педагогіки. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

ІІ. Практична частина:

1. Здійснити категорійний аналіз основних понять педагогіки, а саме: «виховання», «освіта», «навчання», «розвиток».

2. За допомогою практичних та тестових завдань перевірити рівень засвоєння студентами ключових понять теми.

ІІІ. Підведення підсумків заняття.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.

2. Державна національна програма “Освіта: Україна ХХІ століття. – К.: Райдуга, 1994.

3. Закон України “Про Освіту” //Голос України. - 1996.- 25 квітня. – С.1-

4. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К., 1983.- Ч.1.

5. Кондрашова Л.В. Сборник педагогических задач. – М., 1987.

6. Концепція 12-річної загальноосвітньої школи. -

7.Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.: “Шкільний світ”, 2001.

8.Педагогика /Под ред. Ю.К. Бабанского. – М., 1988. – Гл.1.

9.Педагогіка /За ред. М.Д. Ярмаченка. – К.,1986. – Розд.1.

10.Педагогика /Под ред. В.А.Сластенина. – М.,1997. - С. 72-92.

11.Подласый В.И.Педагогика. Новый курс: Учебник: В 2-х кн. – М.: Изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн.1. “Общие основы”. – 576 с.

12.Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад //Освіта. - 1993. - 3 вересня.

13.Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Вид. 2-ге доповнене і перероблене /За заг. ред. О.А.Дубасенюк, А.В.Іванченка. – Житомир: Житомир. держ. пед. ун-т, 2002. – С.11-30.

14.Смирнов В.И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. – М.,1999. – 416 с.

15.Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2000. – С. 9-25.

1.Предмет і завдання педагогіки, її основні категорії, їх сутність.

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках з іншими науками.

Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання.

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому. їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства.

Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія виховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в дитинстві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси та особливості — розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконань, моральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо.

Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.

Основні педагогічні категорії

Педагогіка має свій понятійний апарат — систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Категорії — найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу.

Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.

Виховання — соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності.

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду.

Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Виховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного.

Одним з елементів виховання є освіта.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю. Учні засвоюють (сприймають, осмислюють, запам'ятовують) знання, перетворюють узагальнений наукою досвід людства на особисте надбання, набувають навичок та умінь оперування знаннями, використання їх для вирішення навчальних завдань і практичної діяльності.

Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Їх взаємозв'язок — одна з основних педагогічних закономірностей.

Основні етапи розвитку педагогіки.

По характеру системи педагогічних знань виділяють три періоди розвитку педагогіки як науки.

I період — педагогічні знання донауковогоо періоду, систематизовані на основі емпіричного досвіду виховання і освіти у формі народної мудрості поколінь. У сучасних умовах систему цих знань відносять до народної педагогіки, основою якої є сімейне і суспільне виховання, народна творчість, народна мудрість, що знайшла віддзеркалення в афоризмах, крилатих словах, заповідях, казках, прислів'ях і приказках, традиціях і звичаях народу.

ІІ період — виникнення теоретичних педагогічних концепцій для побудови цілісної системи світської освіти. Цей період характеризується перш за все педагогічними ідеями і положеннями, що містяться у філософських системах старовини. Думки про виховання людини, формуванні його особи знаходимо у філософських працях Конфуція (Стародавній Китай), Сократа, Платона, Арістотеля, Демокріта (Стародавня Греція), Квінтіліана (Стародавній Рим).

В період середньовіччя педагогічні ідеї розвивалися в рамках богослов'я — теології. В цей час виник томізм (по імені відомого теолога Хоми Аквінського) який пізніше знайшов відображення у філософській думці багатьох західних країн

У епоху Відродження педагогічні думки про виховання знайщли відображення в роботах філософів раннього соціалізму-утопізму Ф. Рабле, М. де Монтеня, Т. Мору, Т.Кампанелли, де Фельтре, Э. Роттердамського.

Педагогіка як наука була виділена з філософії на початку XVIII століття англійським філософом Френсисом Беконом, який в своїй праці ”Про гідність і примноження наук”, перераховуючи існуючі науки, назвав і педагогіку як окрему від філософії науку. Але самостійний розвиток педагогіки як науки пов'язано з ім'ям Яна Амоса Коменського (1592—1670), чеського ученого, автора ”Великої дидактики”. У своїх трактатах він виклав погляди на роль освіти, підходи до визначення змісту, принципів, форм і методів навчання. Їм науково обгрунтована класно-урочна система навчання, яка відразу почала широко застосовуватися в братських школах в Україні, Білорусії і використовується до цих пір. Треба відзначити, що Україна в цей період переживала розквіт державності, школи, педагогіки. Тут розвивалися дїяківські, церкво-парафіяльні, братські, січові, козацькі і полкові школи. Середню ланку освіти представляли слов'яно-греко-латинські школи і колегіуми, вище — академії (Києво-Могилянська. Острожська). У цей період видаються педагогічні праці І. Гизеля ”Синопсис", М.Смотріцкого ”Граматика словенська”, Е. Славінецкого ”Громадянство звичаїв дитячих”, Ф. Прокоповіча ”Перше учення отрокам” і ін.

В період розвитку капіталізму педагогічні концепції розроблялися вченими різних країн: у Франції — Д. Дідро, Д. Гельвециєм, Ж.-Ж. Руссо, автором відомого твору ”Еміль, або про виховання”, в Швейцарії — І. Песталоцці, автором творів ”Лінгард і Гертруда”, ”Книга для матерей” і ін., в Германії — А. Дістервегом з його видатною працею ”Керівництво для німецьких вчителів”. Основна ідея просвітителів кінця XVIII— початку XIX в. полягала в тому, що головне у вихованні — створення найбільш сприятливих умов для розвитку природних завдатків дитини.

Серед українських просвітителів слід виділити Р.. Сковороду, який виступав проти церковно-схоластичного і аристократичного для феодала виховання. У своїх творах він відстоював ідеї природного виховання, викладання на рідній мові, багатостороннього розвитку дитини, а також прагнув зробити освіту доступною для всіх шарів суспільства.

Особливий внесок в розвиток педагогіки як науки вніс К. Д. Ушинський (1821—1870). Його праці ”Про народність в суспільному вихованні”, ”Людина як предмет виховання” розкривають класичні педагогічні ідеї. Головні з них — пізнання закономірностей виховання, процес формування людини в людині, гуманізм і демократизація системи навчання і виховання, психолого-педагогічні основи уроку і ін. По створених ним підручниках для початкової школи ”Дитячий світ” і ”Рідне слово” навчалося не одне покоління дітей. Ідеї народності у вихованні розвивали і такі українські педагоги, як О.В.Духнович (Народна педагогія), І. Бертішевський (Педагогія російська). Цей період характеризується також педагогічними ідеями М. В. Ломоносова, Т. Р. Шевченка, І. Я. Франко, П. А. Грабовського, М. М. Коцюбинського, Л. Українки, А.І. Герцена, В. Р. Белінського, М. А. Добролюбова, Н. Р. Чернишевського, Н. П.Драгоманова, Н. І. Пірогова, Л. Н, Толстого, З. Русової, X. Алчевської і ін.

III період — становлення і розвиток сучасної педагогіки як наукової системи, методологічною основою якої став діалектичний підхід до теорії розвитку особи, суспільства, людства, цілісний всесторонній підхід до формування особи, представлений працями таких відомих сучасних педагогів і психологів, як А. З. Макаренко, В. А. Сухомлінський, З. Т. Шацкий, А. П. Пінкевіч. М, М. Пістрак, З. X. Чавдаров, Г. С. Костюк і багато інших. Їх концепції відобразили нові підходи до виховання всесторонньо гармонійної особи в колективі засобами колективної праці і тому подібне Великий внесок до розвитку сучасної педагогіки внесли вчителі-новатори (Н.П. Гузік, Е. Н. Ільін, М. П. Щетінін, В. Ф. Шаталов). Вони висунули ідею нових взаємин з учнями в процесі навчання і виховання, розробили теорію співпраці педагога і учня, апробовували на практиці ідеї навчання без примушення, навчання з випередженням, великими блоками, нові форми роботи, формування інтелектуального фону класу на основі диференціації і індивідуалізації навчання виходячи з того, що кожен навчається — особа, індивідуальність зі своїми можливостями і завдатками.

4.Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками

В ході розвитку педагогіки з неї виділилися ряд теоретичних і прикладних наук.

Система педагогічних наук – є галузями педагогічної науки, взаємозв'язаними між собою, в яку входять:

Загальна педагогіка – вивчає форми, методи, принципи навчання, які є загальними для всіх вікових груп і навчально-виховних установ.

Дошкільна педагогіка – вивчає закономірності, методи і форми виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Педагогіка загальноосвітньої школи - вивчає закономірності, форми і методів навчання і виховання школярів.

Спеціальна педагогіка (дефектологія)- наука про особливості розвитку і закономірності навчання і виховання дітей, що мають фізичні або психічні недоліки.

Педагогіка професійно-технічної і середньої спеціальної освіти - вивчає виховання і навчання ПТУ, що вчаться, і середніх спеціальних учбових закладів.

Педагогіка вищої школи- вивчає навчання і виховання студентів вузів.

Історія педагогіки- розкриває історію розвитку педагогіки.

Народна педагогіка- вивчає традиції в навчанні і виховання народів.

Педагогіка сімейного виховання - розглядає питання навчання і виховання дітей в сім'ї.

Педагогіка по галузях і сферах народного господарства - соціальна педагогіка, військова педагогіка, виробнича педагогіка.

Педагогіка, будучи самостійною і науковою дисципліною, не може розвиватися відособлено від інших наук. Важливу роль в процесі розробки педагогічної теорії виконує філософія. Вона допомагає визначити вихідні позиції при дослідженні педагогічних явищ. Велике значення для вирішення конкретних питань навчання і виховання розробки режимів праці і відпочинку має психологія. Вона вивчає закономірності психічних процесів людей різних вікових груп, особливо педагогічна психологія. Тісні зв'язки існують між педагогікою і гігієною, що вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови навчання і виховання учнів.Соціологія, що займається вивченням суспільства, дає педагогіці великий фактичний матеріал для раціональнішої організації процесу навчання і виховання. Педагогіка має тісні зв'язки і з багатьма іншими галузями наукових знань: анатомією, фізіологією, етнографією, математикою, кібернетикою.

3. Методологічні основи педагогіки.

Методологія як вчення про основи пізнання – аналізує та оцінює філософські, світоглядні позиції, на які дослідник спирається у процесі наукового пізнання. Значення методології наукового пізнання полягає у тому, що вона дозволяє систематизувати увесь обсяг наукового знання й створити умови для розробки подальших, ефективних напрямків дослідження.

Головним завданням методології наукового пізнання є синтез накопичених наукових знань, що дозволяє забезпечити використання досягнень розвитку науки у практичних цілях. Методологія вивчає методи, засоби та прийоми, за допомогою яких набуваються, визначаються та будуються різні системи знань.

Основні принципи методології пізнання:

– принцип єдності теорії та практики;

– принцип об’єктивності, який потребує врахування усіх факторів, які характеризують те чи інше явище;

– принцип конкретності, який вказує на суттєві сторони та закономірності об’єктивних процесів і конкретні підходи до їх оцінки;

– принцип розвитку, який полягає у формуванні наукового знання із відображенням суперечностей, кількісних та якісних змін об’єкта пізнання;

– принцип закономірності, який потребує обумовленості явищ із врахуванням відносин та зв’язків між ними.

Методологія розглядається і як вчення про структуру, логіку організації, методи та засоби діяльності в різних галузях науки, її теорії та практики. Відповідно до педагогічного дослідження методологія розуміється як сукупність принципів, засобів, методів та форм наукового пізнання.

Основні методологічні підходи у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях відзначають такі.

1. Системний підхід – орієнтує дослідника на розкриття об’єкта як системи, дослідження його як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Це вимагає вивчення кожного елемента системи в його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявлення впливу властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановлення властивостей системи і визначення оптимального режиму її функціонування.

2. Цілісний підхід – забезпечує цілісність об’єкта, коли ціле не зводиться до простої суми частин. Це вимагає обережного підходу до виділення, з метою спеціального вивчення, окремих елементів відношень освітянського процесу. Саме виділення рекомендується здійснювати лише умовно, тимчасово, постійно співвідносячи отримувані результати з розвитком всього процесу в цілому і з його результатами. Необхідність цілісного підходу обумовлюється ще й тим, що структура навчання й виховання характеризується як динамічна, що базується на відносно динамічній рівновазі її протилежних, внутрішніх сил і тенденцій, які зрозуміти ізольовано неможливо.

3. Особистісний підхід – припускає відношення до того, хто навчається, як до особистості, як до самосвідомого суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта педагогічного спілкування.

4. Діяльнісний підхід – вимагає визнання єдності психіки і діяльності, єдності структур внутрішньої і зовнішньої діяльності, діяльнісного опосередкування міжособистісних відношень.

Ці підходи є основою організації та проведення педагогічних досліджень.

1. Проаналізуйте інформацію про розвиток педагогічної науки і заповніть таблицю:

   Етапи розвитку педагогічної науки	Головні компоненти педагогічних знань, які набували розвитку у визначені періоди	Основні педагогічні поняття	Видатні педагоги, найвизначніші педагогічні твори
   І етап -
   ІІ етап -
   ІІІ етап -

Визначення поняття “виховання”:

• Процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. [3,53]

• Цілеспрямоване формування особистості, суть якого полягає у виробленні світогляду, моральних якостей, естетичних ідеалів, та сприяє її фізичному розвитку і підготовці до суспільно-корисної праці. [8]

• Процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи, яка забезпечує взаємодію вихователів і вихованців. [17,16]

• Цілеспрямований і систематичний вплив на розвиток людини з метою підготовки її до виконання конкретних ролей у системі суспільних відносин. [10,13]

• Систематичний і цілеспрямований вплив вихователя на вихованців з метою формування у них рис і якостей особистості, необхідних суспільству.[14,9]

• Процес цілеспрямованого керівництва формуванням всебічно розвиненої людини у системі навчально-виховних закладів. [15]

• Процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, її відношень, рис, якостей, поглядів, переконань, способів поведінки у суспільстві. [11,9]

• Спеціально організований педагогічний вплив на особистість, що розвивається, з метою формування соціальних властивостей і якостей, які визначаються суспільством. [19,79]

• Спеціально організована діяльність педагогів і вихованців спрямована на реалізацію цілей освіти в умовах педагогічного процесу. [12,86]

• Цілеспрямоване створення умов для різнобічного розвитку і саморозвитку людини, набуття нею соціальності. [2,22]

Сформулюйте     власне      визначення     поняття      „виховання”, використовуючи виділені категорійні ознаки.

ВИХОВАННЯ – це

Визначення поняття «освіта»:

• Процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. [3,241]

• Система знань, умінь і навичок, здобутих людиною у навчальних закладах у процесі навчання; загальний рівень знань, культури у суспільстві. [1,16]

• Процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань та пізнавальних умінь і навичок, формування на цій основі світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвитку її творчих сил і здібностей. [11,9]

• Такий бік виховання, котрий полягає в оволодінні системою наукових та культурних цінностей, накопичених людством. [12]

• Цілеспрямований процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення громадянином визначених державою освітніх рівнів. [7,8]

• Єдиний процес фізичного і духовного формування особистості, процес соціалізації, що свідомо орієнтований на деякі ідеальні образи, на історично обумовлені, більш-менш чітко зафіксовані у суспільній свідомості соціальні еталони (спартанський воїн, добродійний християнин…, гармонійно розвинена особистість). [12]

• Творення Людини; зафіксоване досягнення рівня культури, загальних чи професійних знань, набутих у процесі навчання (початкова, середня, вища); діяльність, спрямована на відповідне досягнення; система навчальних, наукових і методичних органів та закладів, що її забезпечують (система освіти).[2]

• Процес і результат цілеспрямованого інформаційного окультурнення суб’єктів діяльності заради утвердження соціально-культурної форми життя. Отже, освіта є процесом і результатом цілеспрямованого формування культури людини. [7,16]

Сформулюйте       власне       визначення       поняття       „освіта”, використовуючи виділені категорійні ознаки.

ОСВІТА – це  

Визначення поняття “навчання”:

• Цілісний двосторонній процес педагогічної діяльності вчителя (викладання) і пізнавально-навчальної діяльності учнів (учіння), спрямований на досягнення навчально-виховних завдань. [4,34]

• Процес двосторонньої діяльності педагога і учнів спрямований на передачу і засвоєння знань учнями. [14,9]

• Цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого відбувається засвоєння знань, умінь, навичок, здійснюється виховання та розвиток учнів. [5,202]

• Цілеспрямований процес взаємодії між учителем та учнями з метою їхнього розвитку, освіти та виховання. [16,76]

• Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь та навичок і способів пізнавальної діяльності людини. [3,223]

• Цілеспрямований процес взаємодії учителя і учнів, у ході якого здійснюється освіта людини. [11,10]

• Двосторонній процес, який охоплює засвоєння навчального матеріалу, тобто діяльність учнів (учіння) і керівництво ними, тобто діяльність учителя (викладання). [9,95]

• Цілеспрямований педагогічний процес організації і стимулювання активної навчальної і пізнавальної діяльності учнів по оволодінню науковими знаннями, уміннями та навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду та морально-естетичних поглядів і переконань. [19,79]

• Особлива спільна соціальна діяльність з прискореної передачі молодому поколінню і засвоєння ним шляхом організованої пізнавальної і практичної діяльності накопиченого соціального досвіду. [6,4]

Сформулюйте      власне      визначення      поняття      „навчання”, використовуючи виділені категорійні ознаки.

НАВЧАННЯ – це

Визначення поняття “розвиток”:

• Процес формування психічних якостей і властивостей особистості, що дозволяють пізнавати оточуючий світ. [12,72]

• Процес формування особистості як соціальної якості індивіда на основі його соціалізації і виховання. [3,289]

• Процес становлення особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих соціальних і природних чинників. [11,9]

• Процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в організмі, психіці, інтелектуальній та духовній сферах людини під впливом зовнішніх (природне і соціальне середовище, виховання, колективна діяльність, спілкування) та внутрішніх (анатомо-фізіологічні передумови, особиста активність, що реалізується у діяльності), керованих (виховання і самовиховання) некерованих (об’єктивний, стихійний вплив середовища) факторів. [17,13]

• Ряд внутрішньо пов’язаних, послідовних і прогресивних змін, що характеризують рух людини від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності. [9,140]

• Ряд послідовно пов’язаних кількісних і якісних змін, що відбуваються з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.

• Взаємопов’язаний процес кількісних і якісних змін, що відбуваються в анатомо-фізіологічному визріванні людини, в удосконаленні її нервової системи і психіки, а також її пізнавальній і творчій діяльності, у збагаченні її світогляду, моральності, суспільно-політичних поглядів, переконань. [19,62]

Сформулюйте власне визначення поняття „розвиток”, використовуючи виділені категорійні ознаки.

РОЗВИТОК – це  

1. Вам вже відомо, що методологічні основи науки – це той фундамент, з позицій якого дається пояснення основних досліджуваних явищ і процесів, розкриваються їх закономірності. Охарактеризуйте методологічні основи педагогіки за їх рівнями і заповніть таблицю:

1. Міжпредметні зв’язки педагогіки дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища, процеси. Назвіть кілька наук, з якими пов’язана педагогіка і вкажіть, у чому полягає цей зв’язок. Заповніть таблицю: