Особливості розвитку Англії в Середньовіччі

Нормандське завоювання Англії та його наслідки.

У 407 р. останні римські легіони покинули Британські острови. Місцеве галльське населення, яке на той час уже забуло, як воювати, зіштовхнулося з навалою германських племен. Упродовж V—VI ст. власне Англію захопили англи, сакси та юти. Місцеві кельти або підкорилися їм, або втекли в країни Європи, або відступили на північ і захід – у Шотландію, Уельс та Ірландію. Однак із початком великих походів вікінгів для англо-саксів теж настали складні часи.

«Північні люди» майже безкарно грабували, засновували власні поселення та навіть утворили окремий район Данло, де прижилися зі своїми законами вихідці переважно з Данії.

Згодом англійський престол зацікавив герцога Нормандії Вільгельма. У 1066 р., перетнувши з добірним військом протоку Ла-Манш, він у битві поблизу містечка Гастінгс розбив англосаксів. Перемога подарувала йому величезні володіння та славне прізвисько в історії: відтоді він іменувався Вільгельмом І Завойовником (1066-1087). Перший нормандський король Англії нещадно карав будь-який спротив місцевих аристократів і довіряв феодалам зі свого оточення. Країну швидко вкрили споруджені ними замки. Гонінь зазнали й духовні особи, яких також змінили прибульці. У 1086 р. провели докладний перепис населення і майна. Результати обліку записали в «Книгу страшного суду» (вважалося, що англієць мав надавати про себе та родину повну інформацію, як на Божому суді).

Згідно із записами, в Англії в XI ст. жило близько 1,5 млн громадян, із яких лише 75 тис. становили городяни. Хоча деякі селяни (їх називали фригольдерами) зберігали особисту свободу, більшість перетворили у вілланів, які виконували повинності та сплачували податки. Разом із нормандцями в Англію «прийшли» внутрішні чвари. Сини Вільгельма І Завойовника не могли поділити владу, тому воювали аж до знищення, внаслідок чого в 1153 р. нормандська династія вигасла. На англійському троні утвердився рід Плантагенетів.

До яких заходів вдавався Вільгельм Завойовник для зміцнення своєї влади в Англії? Чи вдавалося це йому?

Особливості розвитку Англії у ХІІ ст. Плантагенети.

Розвиток острівної Англії мав свої особливості. Король Генріх II Плантагенет (1154-1189) увійшов в англійську історію як один із найвидатніших реформаторів. По-перше, він надавав привілеї містам, звідки отримував чималі кошти, дарунки і, найголовніше, підтримку проти бунтівних рицарів. По-друге, провів судову реформу, що давала вільній людині право за невелику доплату перенести розгляд своєї справи із суду, який підлягав феодалові, у королівський. Скасували «вибивання» зізнань, тобто тортури, натомість вину встановлювали присяжні. Також запровадили «щитові гроші». Землевласників не зобов’язували воювати за межами їхніх володінь. Замість того вони вносили до королівської скарбниці певну плату, за неї наймали добре навчених військових, часто — із селян, які залюбки служили лучниками.

Вдалим особистим і «державним» успіхом Генріха II Плантагенета виявився шлюб з Еленорою (Елеонорою) Аквітанською. Оскільки вона була єдиною спадкоємицею Аквітанії (історичної провінції на південному заході сучасної Франції), її землі, як посаг, перейшли чоловікові. Території англійської корони зросли в кілька разів і значно перевищували володіння французьких правителів.

Річард І Левове Серце, скульптура, XIII ст. Іоанн І Безземельний, мініатюра, XIII ст.

Уславленим представником Плантагенетів був Річард І Левове Серце (1189-1199). У джерелах його описано як взірцевого рицаря та хрестоносця, який майже не перебував удома, залишаючи державу та її престол під опікою молодшого брата принца Джона (Іоанна). Він, щоб наситити постійні воєнні апетити невгамовного «старшого», підвищував податки, всіляко утискав селян і міщан. Ті ж, не розуміючи такого ставлення, свято вірили в «доброго короля» Річарда, який повернеться з походів та покарає злого, корисливого поганця. Коли ж Річард І загинув, а брат залишився на престолі й продовжував свавільничати, англійці збунтувалися. До того ж Іоанн, якого за невдачі прозвали Безземельним, утратив підтримку знаті, зазнав дошкульних поразок у протистоянні з французами.

Як позначилися успіхи Річарда І Левове Серце на репутації молодшого брата?

Велика Хартія Вольностей.

За порятунок від народного гніву Іоанн І Безземельний заплатив високу ціну. У 1215 р., після перемоги повстання, він підписав «Велику хартію вольностей» — унікальний документ, який (сукупно ще з кількома) виконує роль британського основного закону дотепер. «Хартія...», або, як ще її називають, «Магна карта», забороняла королю самовільно підвищувати податки. Для обмеження єдиновладдя збиралася рада з двадцяти п’яти баронів, які в разі зловживань мали право оголосити короля поза законом і розпочати проти нього силові дії. Окремі статті закріплювали вольності духівництва, рицарів і «тих, які працюють» (городян).

Наступники Іоанна І Безземельного намагалися скасувати підписані ним закони. У 1265 р., після чергового народного повстання, зібрався перший англійський парламент, куди входили представники церковної та світської знаті, по два рицарі від кожного графства і по двоє містян від кожного великого міста. Хоча скликання ініціювали повсталі, яких очолював граф Симон де Монфор, надалі народних представників королі використовували у своїх цілях. Наприклад, саме парламентарі затверджували початок Столітньої війни, обговорювали та схвалювали підвищення податків.

Виконати тест! Успіху!