Основи міжнародного гуманітарного права +Військовослужбовці та стосунки між ними. Військова дисципліна

УВАГА!!!! Опрацюйте теоретичний матеріал

для кращого виконання практичних завдань. Перегляньте відео за посиланнями:

1. Запитання та відповіді за посиланням: http://ua.icrc.org/2017/08/11/ihl-basics-ukr/

2. https://youtu.be/e0Ju9bhaVaw

3. https://youtu.be/oUq0solpP80

4. https://youtu.be/sh_9sceAcdchttp://ua.icrc.org/2017/08/11/ihl-basics-ukr/

1.Завдання і принципи  МГП.

«Женевські конвенції… продовжують наполегливо нагадувати

нам про наш спільний обов’язок турбуватися одне про одного…»
Нельсон Мандела

Існуюче міжнародне право надає державам засоби і механізми для мирного розв’язання суперечностей, що виникають. Статут Організації Об’єднаних Націй забороняє не тільки війну, але й саму загрозу застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави. Однак ООН не обмежує права вдаватися до насильства у разі, якщо держава здійснює своє право на самооборону (індивідуальну або колективну), якщо мова йде про реалізацію права народів на самовизначення.

У своєму сучасному вигляді право війни почало складатися під впливом християнства, ісламу і лицарства. Воно знаходило своє вираження в указах, що видаються государями своїм військам, у яких наказувалися правила поводження військ стосовно противника, а також у двосторонніх актах, що укладалися між воюючими державами. Згодом подібна практика перетворилася в сукупність заснованих на звичаї правил ведення війни, тобто норм, що підлягали дотриманню сторонами в збройному конфлікті навіть при відсутності односторонньої заяви або двосторонньої угоди з цього приводу.

Процес укладання договорів про норми ведення війни почався в 60-і роки XIX сторіччя, коли відбулися дві міжнародні конференції — у Женеві в 1864 році й у Санкт-Петербурзі в 1868 році, — результатом яких є укладання основних договорів, що стосуються питань права збройних конфліктів. Проте у доктрині дотепер не вироблене єдине поняття даної галузі права, як немає єдності щодо її змісту, предмета правового регулювання і, відповідно, системи. Не вироблена і єдина термінологія стосовно її найменування, але найбільш поширеними в науковій літературі є такі найменування, як «право війни», «міжнародне воєнне право», «закони і звичаї війни», «право збройних конфліктів» і «міжнародне гуманітарне право».

МГП – це сукупність міжнародних норм, що встановлені в результаті домовленостей або існують внаслідок тих чи інших звичаїв.

МГП не розглядає питання, чи має право держава вдаватися до застосування сили. Воно вступає в дію тоді, коли збройний конфлікт уже виник, незалежно від причин, які його спровокували, від того, чи є виправдання цій війні.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, конвенції і пакти про права людини та норми звичайного життя, що належать до них, призначені в основному для того, щоб не допустити свавілля з боку держави передусім щодо власних громадян, Однак за надзвичайних обставин ці документи допускають відступи від деяких своїх положень. На відміну від них, норми і механізми МГП застосовуються тільки під час збройних конфліктів, мають на меті захистити їх жертви і розповсюджують свою дію на всі залучені в конфлікт сторони. Якщо під час збройного конфлікту деякі права людини, що діють у мирний час можуть бути обмежені, то гуманітарне право не допускає відступів від своїх положень ніколи і ні за яких обставин збройного конфлікту, бо саме для них і призначено. 

2. Основні документи МГП.

Чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.

Перша Женевська конвенція (1864 року) стосується поранених і хворих бійців на полі бою.

Друга Женевська конвенція (1906 року) розширює утримання першої у зв'язку з Гаагськими конвенціями 1899 року: вона стосується поводження збройних сил не тільки на полі бою, але і на морі.

Третя Женевська конвенція (1929 року) ввела нове положення, установив, що його умови ставляться не тільки до громадян країн, що ратифікували конвенцію, але до всіх людей незалежно від їхнього громадянства (не тільки до військових, але і до цивільного населення).

Четверта Конвенція (1949 року) по захисту цивільного населення і військових осіб під час війни була створена для того, щоб установити жорсткі стандарти захисту цивільного населення в місцях військових дій і на окупованих територіях, а також щоб після трагічного досвіду Другої Світової Війни заборонити військові злочини.

У 1977 році були прийняті два додаткових протоколи до Конвенції 1949 року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів і захисту жертв внутрішніх конфліктів.

І Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.

ІІ Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з поранених та хворих під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.

ІІІ Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яким повинні слідувати воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.

ІV Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.

За основу Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок іншої причини потрібно поважати, надавати захист, від наслідків війни, а також усім хто потребує надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд.

Перша та Друга Женевські Конвенції забезпечують захист полонених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх повинні підбирати, поводитись з ними гуманно та надавати їм максимально можливих та у найкоротші терміни медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан. У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і власне поранення. Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спалено без належного попереднього пізнавання та користування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного огляду.

Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися з повагою до поранених , хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, якщо вони належать до ворожої сторони , а також не повинно допускати актів насильництва до них цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених та хворих без різниці між ними, за що вони неповинні зазнавати ні поранення, ні переслідування. Навпаки, цим особам належить визнавати підтримку в їхніх діях.

Окрім питань захисту хворих та поранених , Перша і Друга Женевські Конвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного персоналу, обладнання та споруд.

Персонал, згідно з Конвенцією, користується розпізнавальною емблемою Червоного Христа або Червоного півмісяця на білому фоні і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих. Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, будуть підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не вважатимуться військовополоненими і будуть користуватися значними пільгами для виконання своїх обов’язків. На окупованій території ресурси цивільного персоналу можуть бути реквізованими тільки в тому випадку, якщо забезпечується належне медичне обслуговування населення та догляд за пораненими та хворими, які вже проходять лікування.

Третя Женевська Конвенція визначає статус комбатанта та військополонених. Згідно з Конвенцією, особи, які входять до складу збройних сил що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу іншої сторони, стає військовополоненим.

На початку полону військовополонені повинні отримати можливість сповістити свої сім’ї та центральне агентство розшуку МКЧХ. Військовополонені, що визнані важко хворими та тяжко пораненими, підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій військовополонені повинні бути негайно звільнені.

І ще одне положення, на яке доцільно звернути увагу: “Текст Конвенції буде вивішений у кожному таборі військовополонених для того, щоб надати військовополоненим можливість у будь-який час довідатися про їх права та обов’язки”.

Четверта Женевська Конвенція наголошує на певних елементарних нормах захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний конфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає. Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться під владою ворога), які поділяють на дві категорії:

цивільні особи, які знаходяться у країні ворога;

населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. Із ними завжди повинні поводитись гуманно, до них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення. Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується суворими правилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18р., а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у воєнних операціях.

Сторона, яку окупувала, зобов’язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби гігієни, а також слідкувати за постачанням населення. Щодо цивільних осіб, які знаходяться у країні ворога, то вони можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся з певних об’єктивних обставин або ж їх просто затримали – ставлення до цих осіб повинно бути таким же як і до іноземних загалом.

3.Відповідальність військовослужбовців за порушення норм МГП.

Розглянувши систему чинного законодавства України та міжнародно-правових актів щодо законів та звичаїв ведення війни, можна навести  наступну класифікацію злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку:

1. злочини проти миру (статті 436, 437 КК України);

2. злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441, 442 КК України);

3. злочини проти міжнародного правопорядку (статті 438, 443, 444, 445, 446, 447 КК України).

В Кримінальному кодексі знаходиться блок, підпорядковуючий військові злочини, які можуть бути вчинені в районі військових дій. В цю групу військових злочинів входять:

1. умисне вбивство, катування, нелюдське поводження;

2. умисне спричинення тяжких страждань або скоєння серйозного фізичного каліцтва, спричинення шкоди здоров’ю;

3. нелюдське і принижуюче поводження, що супроводжується образою людської гідності;

4. взяття заложників;

5. незаконне позбавлення волі;

6. депортація чи незаконне переміщення частини або всього населення окупованої території в межах цієї території чи за її межі;

7. переміщення державою, що окуповує, частини свого цивільного населення на окуповану нею територію;

8. позбавлення права на неупереджене і нормальне судочинство;

9. невиправдана затримка з репатріацією військовополонених або цивільних осіб;

10. присилування до служби у збройних силах супротивника.

Це тяжкі злочини і майже всі передбачають (при наявності тяжких обставин) смертну кару або великі терміни позбавлення волі.

Ст. 438 КК України, відповідно до міжнародних норм, передбачає кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.

Регламентація у КК України однакового підходу до такого роду порушень повною мірою відповідатиме міжнародним нормам, які не розмежовують відповідальності за ці дії, залежно від того, хто є суб’єктом (військовослужбовець чи цивільна особа) або якого характеру є збройний конфлікт (міжнародного чи неміжнародного).

За статтями 433 та 434 КК України злочини кваліфікуються у тих випадках, коли вони вчинені спеціальним суб’єктом (військовослужбовцем) та в умовах збройного конфлікту неміжнародного характеру. В усіх інших випадках ці злочини мають кваліфікуватися за статтею 438 КК України.

Зазначення у диспозиції ст. 438 КК України термінів “військовополонений” та “цивільне населення”, є вкрай недосконалим. Міжнародні конвенції називають більш широке коло осіб, які під час збройних конфліктів підпадають під захист міжнародного гуманітарного права, проте категоріями “військовополонений” або “цивільне населення” охопити їх проблематично. На підставі практики міжнародного гуманітарного права слід застосовувати таке визначення, як “особи, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту”.

Згідно з міжнародно-правовими актами до осіб, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту, можна віднести: військовополонених та осіб, статус яких прирівняний до статусу військовополонених; жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру; осіб, свобода яких обмежена; інших осіб, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях.

Спеціальним суб’єктом віддання наказу про вчинення, зазначених у ст. 438 КК України, дій є військовий начальник під час збройного конфлікту міжнародного характеру або керівник організованого руху опору, що належать до сторони, яка перебуває у стані війни чи іншому збройному конфлікті, як міжнародного так і неміжнародного характеру.

Стаття 438 КК України наголошує:

«1. Грубе порушення міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України щодо осіб, які перебувають під заступництвом під час війни чи іншого збройного конфлікту, знищення національних цінностей або заволодіння ними, що не викликане військовою необхідністю, застосування засобів та методів ведення війни заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Недбалість військового начальника або керівника організованого руху опору, яка спричинила порушення підлеглими законів та звичаїв ведення війни чи інших збройних конфліктів -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років».

Вивчіть питання за розділом СТАТУТИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Тема 1. ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ ТА СТОСУНКИ МІЖ НИМИ. ВІЙСЬКОВА ДИСЦИПЛІНА

Перегляньте матеріали та відео за посиланнями :

1. https://history.vn.ua/pidruchniki/national-defense-10-class-harahu-2018/8.php

2. https://youtu.be/uMFGGHwbUb8

3. https://naurok.com.ua/prezentaciya-na-temu-statuti-zbroynih-sil-ukra-ni-prezentaciya-dlya-uchniv-10-11-klasiv-202322.html

4. https://docs.google.com/presentation/d/1zUL27hjEB1TKSl6b3zRuXX23zqqDtobXQ-BO0JuqtQQ/htmlpresent

Військова дисципліна, її сутність та значення. Загальні положення. Військова дисципліна - - ц е бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна досягається шляхом: - виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; - особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів; - формування правової культури військовослужбовців; - умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі — командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; - зразкового виконання командирами військового обов’язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; - підтримання у військових об'єднаннях, з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріальнопобутових умов, статутного порядку; - своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; - чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання. Військова дисципліна зобов'язує, кожного військовослужбовця: - додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; - бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; - додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; - виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; - поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Обов'язки військовослужбовця щодо дотримання військової дисципліни. На початку другого навчального питання викладач роз'яснює, що дотримання військової дисципліни обов'язкове для військовослужбовця в бою і в повсякденному житті, в строю і поза ним, в розташуванні військової частини і поза нею. Військова дисципліна зобов'язує, кожного військовослужбовця: – додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; – бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; – додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; – виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; – поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Оголосити навчаємим, що цю статтю потрібно на самостійній підготовці записати у робочі зошити. Заохочення, які застосовуються до рядових (матросів), сержантів (старшин). До рядових (матросів), сержантів (старшин) застосовуються такі заохочення: а) оголошення подяки; б) зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення; в) надання одного додаткового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег поза чергою військовослужбовцям строкової служби; г) надання додаткової відпустки військовослужбовцям строкової служби строком до 5 діб; д) повідомлення батьків або колективу за місцем роботи чи навчання військовослужбовця до його призову на службу про зразкове виконання ним військового обов'язку та про отримані заохочення; е) нагородження грамотою, цінним подарунком або грошовою премією; є) нагородження військовослужбовця його фотокарткою, знятою біля розгорнутого Бойового Прапора військової частини; ж) присвоєння військового звання старший солдат (старший матрос); з) присвоєння сержантам (старшинам) строкової служби, які звільняються в запас, чергового військового звання, вищого на один ступінь за військове звання, передбачене штатною посадою, яку обіймав сержант чи старшина під час звільнення в запас, до старшини, головного корабельного старшини включно; й) занесення прізвища військовослужбовця до Книги пошани військової частини (корабля) (додаток 1 до цього Статуту); і) нагородження заохочувальними відзнаками Міністра оборони України. Права командирів взводу, відділення щодо застосування заохочень до підлеглих рядових (матросів), сержантів (старшин). Заохочення є важливим засобом виховання військовослужбовців і зміцнення військової дисципліни. Кожний командир у межах прав, наданих йому цим Статутом, зобов’язаний заохочувати підлеглих військовослужбовців за старанність, розумну ініціативу та сумлінне виконання службових обов'язків. У разі коли командир вважає, що наданих йому прав недостатньо для заохочення військовослужбовців, які відзначилися, він може клопотати про заохочення перед старшим командиром. Заохочення має бути заслуженим. За одну і ту ж заслугу військовослужбовцеві може бути оголошено лише одне заохочення. Під час визначення виду заохочення враховують характер заслуг військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній час. Командир відділення та заступник командира взводу мають право: а) оголошувати подяку; б) знімати дисциплінарні стягнення, накладені ними раніше. Старшина роти (команди), командир взводу (групи) і командир роти мають право: а) оголошувати подяку; б) знімати дисциплінарні стягнення, накладені ними раніше; в) надавати одне додаткове звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег поза чергою. Оголосити навчаємим, що ці статті потрібно на самостійній підготовці записати у робочі зошити. Порядок застосування заохочень. Військовослужбовець, що має дисциплінарні стягнення, заохочується шляхом зняття накладеного раніше стягнення. Право знімати дисциплінарні стягнення належить тому командирові, який їх накладав, та його прямим начальникам. Одноразово військовослужбовцю може бути знято лише одне дисциплінарне стягнення. Дисциплінарні стягнення — позбавлення військового звання, пониження у військовому званні (у посаді) — можуть бути зняті із старших солдатів, старших матросів, сержантів, старшин не раніше ніж .через 6 місяців, а з прапорщиків, мічманів та офіцерів —- через рік з дня накладення стягнення. Командир має право зняти дисциплінарне стягнення тільки після того, як воно відіграло виховну роль і військовослужбовець змінив своє ставлення до виконання військового обов'язку. Дисциплінарне стягнення — посадове пониження — може бути знято без поновлення військовослужбовця на попередній посаді. Заохочення оголошуються на зборах (нарадах), перед строєм або військовослужбовцю особисто. Вважається, що військовослужбовець не має дисциплінарних стягнень після їх зняття відповідним командиром. Оголошення подяки застосовується до окремого військовослужбовця, а також до всього особового складу підрозділу, військової частини. Надання одного додаткового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег поза чергою застосовується до військовослужбовців строкової служби та курсантів військовонавчальних закладів у дні та години, встановлені для цього командиром військової частини. Додаткова відпустка як заохочення для військовослужбовців строкової служби (за винятком курсантів військово-навчальних закладів) надається за високі показники в бойовій підготовці, зразкову військову дисципліну, пильність та відмінну службу, вмілу експлуатацію озброєння, бойової техніки й оголошується наказом по військовій частині. Додаткова відпустка надається, як правило, разом з основною відпусткою військовослужбовця, а у разі використання основної відпустки додаткова надається протягом місяця з дня оголошення заохочення. Повідомлення батьків або колективу за місцем роботи чи навчання військовослужбовця до його призову на службу про зразкове виконання ним військового обов’язку та про одержані заохочення застосовуєтся до військовослужбовців строкової служби. Нагородження грамотою, цінним подарунком або грошовою премією застосовується до всіх військово службовців. Нагородження військовослужбовця його фотокарткою, знятою біля розгорнутого Бойового Прапора військової частини, застосовується до військовослужбовців строкової служби. Військовослужбовця фотографують у парадній формі одягу в головному уборі, зі зброєю. Військове звання старший солдат (старший матрос), чергове військове звання достроково присвоюють військовослужбовцям, які виявили високі бойові та моральні якості під час захисту Вітчизни, бойового чергування, досягли високих показників у бойовій підготовці, зміцненні військової дисципліни, оволодінні бойовою технікою та зразково виконують свій військовий обов'язок. Занесення прізвища військовослужбовця до Книги пошани військової частини (корабля) застосовується до всіх військовослужбовців, які досягай, високих показників у бойовій підготовці, виявили бездоганну дисциплінованість і особливо відзначилися під час виконання .військового обов’язку. Під час оголошення цього заохочення військовослужбовцеві вручають грамоту, підписану командиром військової частини (корабля), а про занесення прізвища військовослужбовця строкової служби до Книги пошани військової частини (корабля) повідомляють батьків або колектив за місцем його попередньої роботи (навчання). Заохочувальними відзнаками Міністра оборони України нагороджуються військовослужбовці за бездоганну службу та видатні заслуги перед Збройними Силами України. Іменною холодною та вогнепальною зброєю нагороджує Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Це — почесна нагорода для офіцерів, генералів та адміралів за їх подвиги та заслуги перед державою і Збройними Силами України.

Дайте відповіді на запитання:

Запитання та завдання для перевірки знань за темою "Основи міжнародного гуманітарного права" :

1. ЩО ТАКЕ МГП?

2. ЯКЕ ЗНАЧЕННЯ МАЄ МГП?

3. ЯК ЗАХИЩАЄ МГП?

4. В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ РОЛЬ МКЧХ?

5. КОЛИ ЗАСТОСОВУЮТЬ МГП?

6. КОГО ЗАХИЩАЄ МГП?

Запитання та завдання для перевірки знань за темою "Військовослужбовці та стосунки між ними. Військова дисципліна":

1. Назвіть загальновійськові статути Збройних Сил України та їх основні вимоги.

2. Дайте визначення поняттю «Статути Збройних Сил України».

3. Назвіть військові звання і знаки їх розрізнення.

4. Які заохочення застосовують до солдатів (матросів), сержантів (старшин)?