Османська імперія

ЕКСПАНСІЯ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в XVI-XVII ст.

У XIV-XVI ст. османи підкорили величезні території в Європі, Азії і Африці. Однією з причин їхнього успіху було створення потужного війська. В основі воєнної дисципліни війська османів лежала залежність вояків від султана. Так, воїнам кавалерії за службу надавали тімари — земельні ділянки або інші прибуткові господарства, якими можна було користуватися за умови несення військової служби. Якщо воїн припиняв службу або ухилявся від неї, то тімар вилучали в державну скарбницю. Передати у спадок тімар можна було лише за умови, що хтось із нащадків або близьких родичів воїна служитиме у війську.

Найбільший жах на супротивників наводили яничари. їхня чисельність невпинно зростала: від 12 тис. в XV ст. до 100 тис. на початку XVIII ст.

Османський флот, артилерія і вогнепальна зброя в першій половині XVI ст. не мали собі рівних у світі. На середземноморські італійські й іспанські міста наводив жах пірат і водночас адмірал Османської імперії грек за походженням Хайреддін Барбаросса. За успішні дії проти європейців він і дістав почесне прізвисько Хайреддін — Хранитель віри.

Продовжуючи завойовницькі традиції предків, султан Селім І Грізний (1512-1520 рр.) внаслідок тривалих війн з Персією завоював Ірак з містом Багдад, Азербайджан з виходом до Каспійського моря, Західну Грузію. Згодом підкорив Єгипет і майже всю Північну Африку, та найважливіше — головні святині мусульман, — Мекку й Медину.

Назвіть християнські країни Європи, які опинилися під османським пануванням.

РОЗКВІТ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. СУЛЕЙМАН І ПИШНИЙ

Добою розквіту Османської імперії називають період правління Сулеймана І (1520-1566 рр.). Був певний час, коли османська династія серйозно розмірковувала над ідеєю світового панування. Основною метою Сулеймана І було прагнення створити єдиний мусульманський світ.

В Османській імперії султан був очільником всієї системи державного управління, адміністративним, політичним і військовим главою мусульманської громади.

Тим часом культура османів вбирала в себе впливи всіх народів, які жили в імперії. Велике значення мала віротерпимість османів. Так, християни і юдеї мали сплачувати додатковий податок, якщо вони не бажали переходити до ісламу. Проте цей податок був не набагато більший за податки часів Візантійської імперії. Як недостатньо «благонадійні», немусульмани були звільнені від деяких повинностей, які несли тільки мусульмани, а також не було насильницького навернення в іслам і вигнання іновірців. Основною жертвою релігійних гонінь у ранньомодерній Османській державі були мусульмани-шиїти.

СулейманІ (портретроботи невідомого художника, 30-тірр. XVIст.)

Саме за дорученням Сулеймана І було впорядковано османське законодавство. Великий вплив мали кадії — османські судді, що керувалися шаріатом — системою ісламських законів і канунами — указами султана. Важливу роль відігравали муфтії — мусульманське духівництво. Великий муфтій Стамбула був єдиною особою в державі, яка мала право не погодити рішення султана, і в такому разі султан від рішення відмовлявся.

Майже всі посадовці були слов’янами, греками або вірменами, бо султани перешкоджали створенню турецької аристократії. Одна з його дружин і матір його наступника Селіма Хюррем Султан, увійшла в історію під ім’ям Роксолана.

В уявленні народу Сулейман І був добрим правителем, оскільки боровся із зловживанням чиновників і хабарництвом. Хоча його надмірна підозріливість призводила й до надмірної жорстокості — він міг скарати на смерть будь-кого, навіть родичів.

За Сулеймана І Пишного культура Османської імперії розквітла. Султан сприяв розвиткові освіти й науки. В імперії будували мечеті, мости, лікарні, караван-сараї, лазні. Сулейман І підтримував мистецтво й навіть сам писав поетичні твори. Він увійшов в історію літератури як поет Мухіббі, який присвячував свої вірші дружині Роксолані. Кохану султан-поет порівнював зі своїми найбагатшими володіннями: «Ти мій Стамбул і Караман, народ Османа, Бедашхан, Кипчак, моя ти — з Хурасана до Багдада».

Поміркуймо!

За легендою, Сулейман перед смертю уклав дивний заповіт. Поміркуйте, що могли б означати настанови щодо його поховання.

1. Він заповідав, щоб його табут (труну) несли на руках найкращі лікарі Османської імперії.

2. Щоб по всьому шляху, по якому будуть нести його труну, розкидали золоті монети й дорогоцінні камені.

3. І щоб його руки висовувалися з табута й були на виду.

НАРОДИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ ПІД ВЛАДОЮ ТУРКІВ-ОСМАНІВ

Володіння Османської імперії охоплювали частини Азії, Європи й Африки й простягалися від Дунаю до Нілу й від Євфрату майже до Гібралтару.

Населення імперії налічувало близько 50 млн осіб. Воно складалося здебільшого з мусульман — турків, татар, арабів, курдів, туркмен, берберів і черкесів. Частина боснійців, албанців і болгар також прийняла іслам. Християнське населення становили переважно греки, серби, румуни, грузини, вірмени, угорці. Жили в Османській імперії також євреї, які сповідували юдаїзм.

Завойовницькі успіхи османів пояснювалися не тільки їхньою військовою перевагою. Османські завоювання відбувалися під гаслами «звільнення пригноблених і знедолених», що привертало симпатії селянства не тільки мусульманських, а й європейських країн.

У мусульманських країнах влада османів мала швидше символічний характер і майже нічого не змінила в традиційній системі управління.

Управління християнськими землями здійснювалося суворіше, хоча дозволялося сповідувати свою релігію і самоврядування за умови дотримання законів імперії і сплати податків. Від християн вимагали визнання влади мусульман і демонстрації поваги й підкорення.

Обмеження викликали спротив. У Болгарії і Сербії поширився рух гайдуків — партизанів, які нападали на османських чиновників, спалювали мусульманські поселення, чинили спротив сплачуванню податків. Такі дії влада жорстоко придушувала.

Загалом центральна влада не зловживала насильством. Але, оскільки центр перебував далеко, а влада у провінціях часто була слабкою і корумпованою, створити ефективну систему управління було складно.

ПОЧАТОК ЗАНЕПАДУ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в першій половині XVIII ст.

Правління Сулеймана було часом найвищого розквіту імперії, та з нього ж почалося її послаблення.

По-перше, він установив режим торговельних капітуляцій - привілеїв для іноземних купців, що давали змогу їм не зважати на османські закони й не сплачувати податків. Імперія відставала від європейських країн у розвитку техніки та промисловості, тому ці пільги послаблювали державу.

По-друге, у настільки великій і строкатій імперії жорстка централізація була неможлива, тому султани поступово передавали частину своїх повноважень місцевим елітам, а це могло привести до нарощування самостійності провінцій.

По-третє, постійне зростання військових видатків спричинило зростання податків і фінансові проблеми. Тільки відновлення флоту після поразки біля Лепанто коштувало 12 млн золотих дукатів. Довелося відбирати тімари, що викликало невдоволення і зростання кількості безземельних селян.

Зрештою, до корпусу яничарів стали брати мусульман, дозволили їм одружуватися, займатися торгівлею і ремеслом. Яничари втратили свою особливу військову силу й відданість султану. З кінця XVII ст. корпус яничарів почав розкладатися.

Проблеми виникли й у зовнішніх відносинах. У XVII ст. дедалі більшого клопоту завдавали османам українські козаки, які в 1614 р. спалили базу османського флоту, порт Синоп. Османи майже нічого не могли протиставити цьому стрімкому й непередбачуваному ворогу. У 1621 р. в битві під Хотином саме козаки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним відіграли важливу роль у зупиненні просування османських військ на територію Речі Посполитої.

Протягом XVII-XVIII ст. Османська імперія неодноразово намагалася поширити свій вплив на українські землі, однак невдало. Спроба встановити протекторат над Правобережною Україною в 1669 р. призвела до війни з Річчю Посполитою, а потім з Московським царством. Чигиринські походи 1677-1678-х років лише виснажили османське військо, не створивши імперії жодних переваг. Чергова спроба захопити Відень закінчилася крахом: 12 вересня 1683 р. османську армію розгромило військо польського короля Яна II Собеського. Поразка під Віднем назавжди поклала край османській експансії углиб Європи.

У 1699 р. імперія була вимушена відмовитися від українського Поділля. Експансія османів в Європі зупинилася.

Початок послаблення Османської імперії не означав втрату її впливу на світові події. Ще 250 років ця держава відігравала важливу роль у міжнародній політиці.

Складіть запитання до до кросворда навпаки. Пам'ятайте, що запитання повинні бути чіткими й лаконічними.

Підсумуйте результат заповнення схеми «Розквіт Османської імперії в XVI-XVII ст.». Назвіть причини й ознаки могутності Османської імперії, а також причини послаблення імперії після смерті Сулеймана І Пишного.

Ці дати допоможуть вам зрозуміти історію.

Запам'ятайте їх:

Виконати тест. Успіху!