ОНЛАЙН УРОК. СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ Тарас Шевченко. Історія викупу поета з неволі, перебування в казематі й заслання. 8 клас, українська література

ДОБРОГО ДНЯ. СЬОГОДНІ У НАС ВІДЕОУРОК ЗА ПОСИЛАННЯМ

https://meet.google.com/nbx-owqd-wqb

Тарас Григорович Шевченко — велика та невмируща слава нашого народу. В його особі український народ ніби злив свої найкращі духовні сили й обрав його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштував свою ліру Кобзар, тому й оживало в слові його все те, що таїлося в самій глибині серця. Із тим скарбом — словом свого найкращого сина — український народ і виходить до всіх людей землі.

Ви вже дещо знайомі з життєвим шляхом поета, тому для актуалізації своїх знань зіграймо літературне лото «Асоціації», пригадаймо вже відомі сторінки життя Т.Шевченка.

1.  Моринці.  Село, де народився майбутній поет.

2.     Григорій .   Ім'я батька поета.

3.     Енгельгардт.   Прізвище пана, у якого Тарас служив козачком.

4.     Дяк .  Перший учитель Тараса.

5.     Петербург.   Місто, де навчався письменник.

6.     Брюллов. Прізвище видатного художника,який намалював портрет Жуковського, який  було розіграно в лотерею для викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.

7.     Академія. Заклад, у якому Тарас Григорович здобув вищу освіту.

8.     Кобзар. Збірка поета.

9.     24. Вік, коли було викуплено Т. Шевченка з кріпацтва.

10. Тарасова. Гора, на якій поховано поета.

11. Малювання. Заняття, яке Тарас полюбив з дитинства.

12. Кирило і Мефодій. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Шевченка було відправлено у заслання.
 Життя і творчість Т. Г. Шевченка

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО

(09 березня 1814р.— 10 березня 1861р.)

1.     Родина поета, його дитинство.

•       Тарас Григорович народився в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тарасів був не тільки добрим хліборобом, він ще й стельмахував та чумакував, до того ж умів читати й писати. Досить про¬рочим виявився батьків заповіт: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледаще; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме...».

•       У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса.

Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині почалися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька, мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у Кирилівського дяка-п'яниці Петра Богорського.

2.     Навчання і служба Тараса.

•       У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяєва (здібності до малярства виявилися у Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тара¬сові не раз діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури.

3.     Викуп поета з неволі.

•       Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, 0.Венеціановим, В.Жуковським, Є. Гребінкою).

•       22 квітня 1838 спільними зусиллями згаданих митців за 2 500 руб був викуплений з кріпацтва. Саме за стільки продали портрет Василя Жуковського роботи Карла Брюллова. Так Енгельгардт отримав гроші і написав відпускну.

Коли пошили новий одяг, Шевченко пішов із Сошенком до якоїсь установи і там зареєстрували акт визволення. Наступного дня о 10 годині він прийшов до Брюллова.

.
25 квітня (7 травня) на квартирі Брюллова, у присутності Вієльгорського та Мокрицького, Жуковський вручив Тарасові відпускну. Це був день невимовної радості. Тоді Шевченко вигукнув своє захоплено–радісне: «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — ​велике щастя буть вольним чоловіком».

 Відтоді почав відвідувати Академію мистецтв на кошти Товариства заохочування художників. А згодом став одним із найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Шевченко поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії, слухав лекції з анатомії, філології, зоології, часто бував у театрах і музеях.

•       Ось, власне, так і викупили Шевченка з кріпацтва. Нарешті мав розквітнути талант, справжній, унікальний, який явив усьому світові Кобзаря – основоположника нової української літератури й української літературної мови.

•       А в 1840 р. сталася подія, що не лише близьким друзям, а й усьому світові засвідчила: народився Поет. Перша книжечка «Кобзар» була невелика за обсягом. Але внутрішня сила, що нуртувала в кожному рядку, не давала спокою, бентежила, хвилювала. Його голос змусив бодай на мить завмерти пихатий і розбещений Петербург. І ця мить вартувала ой як багато.

4.     Причини покарання царем Т. Шевченка, арешт письменника.

•       У 1846 р. Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам'ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним ученим-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємничої політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов'янського єднання, маючи за мету утворення федерації вільних слов'янських народів. Основний програмовий документ організації — «Книга буття українського народу» — написана Костомаровим. У ньому читаємо, що недалеко вже той час, коли в Україні всі люди будуть «вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога Єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, і в інших слов'янських краях». У цій же книзі гостро затавровано Петра І та Катерину II, названо їх катами за те, що вони позбавили Україну волі.

5.     Перебування Т. Шевченка в казематі.

•       5 квітня 1847р. Шевченка було заарештовано на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва, і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, захований від усього світу, в брутальних допитах і нестерпному очікуванні вироку провів Тарас Григорович квітень і травень.

Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів. Найбільшу лють у високопоставлених жандармів викликала поема «Сон».

6. Заслання письменника-бунтаря.

•       Після закінчення слідства поет «за сочинениевозмутительных и в высшейстепени дерзких стихотворений», засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати й малювати. Забо¬рона писати й малювати найбільше обурила Тараса: «Забрано найблагороднішу частину мого бідного існування!» Окрім того, солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо, ненависний був дух солдафонства, що чавунною печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря. Писав ночами при світлі місяця на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого. У 1848 р. поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом гуманної людини О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря. У 1850 р. Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Тут, за розрахунком царських прислужників, поет повинен був загинути, якщо не від хвороб, то від нудьги та безнадії. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою та золотухою.

7. Звільнення Тараса Григоровича, його останні роки життя.

•       На початку 1857р. друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення. У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга. 4 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників. 10 березня 1861р. Тарас Григорович Шевченко помер. Труну з тілом Великого Кобзаря несли студенти з церкви аж на Смоленське кладовище. «Були в нас на Україні великі воїни, великі правителі, а ти став вище за всіх їх, і сім'я рідна в тебе найбільша, зібралися до тебе усіх язиків люди, як діти до рідного батька»,— сказав П.Куліш, звертаючись до померлого поета.

•       У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну й поховано на Чернечій горі біля Канева. Тут на одній з найвищих гір Дніпрових покоїтиметься прах його, і як на горі Голгофі, подібно хресту Господньому, стоятиме хрест, котрий буде видно і по той, і по сей бік нашого славного Дніпра. Після поховання люди довго не розходились, деякі залишилися й ночувати біля Тараса... Було це 22 травня. А 24 над домовиною почали насипати високу могилу  - гору, яку пізніше названо Тарасовою.

ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ВІДЕО ЗА ПОСИЛАННЯМ

https://www.youtube.com/watch?v=G2C05f7zgzw

Ідейно-художній аналіз твору Т. Шевченка «Думи мої, думи мої...»

1. Виразне читання поезії або прослуховування у запису.

ПРОСЛУХАЙТЕ ЦЮ ПОЕЗІЮ В СУЧАСНОМУ ВИКОНАННІ

https://www.youtube.com/watch?v=cIWRUtO0Afk

Відкрийте підручники ст.35, слідкуючи, прослухайте поезію «Думи мої, думи мої...»

Аналіз поезії «Мені однаково, чи буду…» в контексті біографії поета. Роздуми поета про власну долю, долю України.

ПРОСЛУХАЙТЕ

https://www.youtube.com/watch?v=dDUnICiH9iE

«Мені однаково, чи буду…» аналіз (паспорт)

Рік написання: 1847

Літературний рід: Лірика.

Жанр “Мені однаково”: Ліричний вірш (медитація).

Вид лірики: Громадянська (медитативна).

Поезія Т. Шевченка “Мені однаково, чи буду…” є зразком медитації.

Медитація – це жанр поезії, у якому автор висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, сенсу людського буття тощо.

Цей твір — один із найвеличніших творів світової лірики про відданість митця вітчиз­ні, прилюдна сповідь поета перед народом.

Його основний мотив — поєднання громадянського й особис­того в житті людини.

Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьків­щину.

Віршовий розмір “Мені однаково” — ямб.

Тема “Мені однаково”: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю.

Ідея “Мені однаково”: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України.

 Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу.

Художні засоби «Мені однаково, чи буду…»

Художні засоби використані в поезії Т. Шевченка “Мені однаково, чи буду”:

Епітети – люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну),

метафора – злії люди Україну присплять,

оксиморон – Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі

Композиція «Мені однаково, чи буду…»

Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга.

Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та.

ОДИНАДЦЯТЕ ЖОВТНЯ

ДИСТАНЦІЙНА РОБОТА

ЗАПИШІТЬ У ЗОШИТ

Аналіз (паспорт) вірша "Думи мої, думи мої..." Т. Шевченко 1847 р.:
Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.

Ідея: Тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

Основна думка: Думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.

Літературний рід — лірика.

Жанр — вірш.

Вид лірики — інтимна або громадянська.

Мотиви — любов до Батьківщини та сум за нею в чужому краї; творчість як єдина втіха на засланні.

Ліричний герой тотожний авторові; митець, перебуваючи далеко від рідної землі, тужить за нею й знаходить розраду лише у творчості.

Художні засоби — епітети: «думи мої єдині», «сизокрилі голуб’ята», «Дніпро широкий», «лиха година», «тихими речами», уособлення: «думи мої... не кидайте хоч ви мене», «прилітайте», порівняння: «привітаю, як діток», повтор: «думи мої, думи мої», риторичні звертання: «думи мої», «мої голуб’ята», «мої любі», звертання: «думи мої», «мої голуб’ята», «мої любі».

Історія написання твору.

Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, його ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.

З 1849 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847—1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря.

Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої…» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України

ВИВЧІТЬ НАПАМЯТЬ"ДУМИ МОЇ ДУМИ"

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, –
Де ж мені вас діти!..
В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну,
Попідтинню сиротами,
А я – тут загину.

Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

АБО " МЕНІ ОДНАКОВО"

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу -
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: - Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. -
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.