Михайло Стельмах. Коротко про митця. "Гуси-лебеді летять..." - автобіографічна повість про дитинство.

Михайло Стельмах

Епіграф до уроку:

«І хороше, і дивно, і радісно мені, малому, в цім світі...

А лебеді летять, летять... над моїм дитинством... над моїм життям!»

Михайло Стельмах

Прослухайте пісню у виконанні Ніни Матвієнко «Ой летіли дикі гуси».

Життя людини починається світанком її душі – дитинством. Усі дорослі були дітьми, тільки мало хто це пам’ятає, а пам’ятати-таки повинні, бо дитинство – дивовижна, неповторна пора, за якою шкодуєш лише тоді, коли вона промайне. Тоді у той чарівний світ можна повернутися хіба що уявою. І сьогодні ми здійснимо уявну подорож у світ дитинства Михайла Стельмаха, бо його «Гуси-лебеді летять» – це своєрідна сповідь дорослого письменника. А яким цей світ був для головного героя, що найбільше запам’яталося йому, як формувався світогляд митця, ми і довідаємося на сьогоднішньому уроці.

Отже, тема нашого уроку: «Михайло Стельмах. «Гуси – лебеді летять». Автобіографічна повість про дитинство». Учені стверджують, що характер дитини закладається ще в ранньому віці. Дитинство Михайлика, героя автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять», було нелегким — із постійними нестатками та злигоднями, але поруч із ним завжди добрі, щирі люди: мати, батько, дідусь, бабуся. Саме вони навчили хлопця співчутливості, милосердя, показали неповторну красу природи, підтримали мрії та шляхетні поривання. Отримавши малим безцінний досвід, хлопець виріс справжньою людиною, знайшов свій шлях у житті, розвинув талант. 

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці на Вінниччині в родині хлібороба. З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. Хлопчик був закоханий у поетичний світ природи, праці й пісні завдяки матері, Ганні Іванівні. Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого. «Коли на городі з'являвся перший пуп'янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитнавих очах її назбирувалось стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі. Вона перша навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче від радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп’янілий джміль».

Із щемом і безмежною вдячність Стельмах згадує про матір: «Що їй думалось тоді, моїй сільській босоногій Ярославні, перед людяністю, скромністю і мудрістю якої я й досі схиляю свою, вже посивілу, голову? Не знаю, як би склалась моя доля, коли біля неї не стояла б, мов благання, моя зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її потрісканих рук… Вона благала, сварилася, плакала, ночами не спала і батькові не давала спати, наполягаючи, щоб він оддав мене вчитися далі - у школу селянської молоді, що була за двадцять верст од нашого села.» Коли Михайлику було 9 років, його віддали до школи. Хлопчик на той час уже вмів читати й писати, тому його одразу прийняли до другого класу.

Про любов до читання він пригадував так: «Якось я швидко, самотужки навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери  хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.

З ніжністю він згадував батька, Панаса Дем’яновича, який носив його, босоногого, до школи на руках, бо через бідність родина не мала можливості придбати чоботи. «Дорогою люди дивувалися, що Панас на руках несе в школу сина, деякі школярі на це диво тицяли пальцями, а я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку.»

А з яким теплом говорив Стельмах про свого діда Дем’яна – народного філософа й талановитого майстра: «Чого тільки не вмів мій дідусь! Залізо й дерево аж співали у діда… Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них.» З любов’ю згадував бабусю і свій перший похід у церкву. «Бабуся перед якимсь втемнiлим образом поставила саморобну свiчечку й ревно почала молитися доти, поки не згадала, що менi доконче треба показати грiзний i страшний суд — господа нашого Iсуса Христа друге пришестя.»

Квітка спогадів: матуся, татусь, дідусь, бабуся.

Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в  1928 році очолив молодіжну бригаду з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: буду вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші поезії надруковано в 1936 році.

1941 року побачила світ збірка віршів молодого поета – вчителя «Добрий ранок». Рядовим солдатом – артилеристом пішов М. Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Контузія, поранення, госпіталь, лікування… В роки війни виходять збірки його поезій «За ясні зорі», «Провесінь» та книжка оповідань «Березовий сік». І ось така бажана перемога! Поет – воїн повернувся до улюбленої справи.

Враження воєнних літ було пізніше відтворено з суворою правдою життя  в романах «Велика рідня», «Правда і кривда», «Дума про тебе», «Чотири броди».

Цілу бібліотечку складають книжечки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна – весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжаковому вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім’я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна – зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо- літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка». 

Продовжувачем справи батька був син М. Стельмаха Ярослав, з творчістю якого ви познайомилися в 6 класі. Давайте пригадаємо, який твір Ярослава Стельмаха ви вчили, чи сподобався він вам?

Помер Михайло Стельмах 27 вересня 1983 року і похований у місті  Києві.

Музей М. Стельмаха в с. Дяківці відкрито 24 травня 1989 р. У музейній колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіно- та відеоматеріали, сувеніри, речі хатнього вжитку родини Стельмахів, меблі та книги з особистої бібліотеки Стельмаха, різноманітні видання його творів.

24 травня 2017 р. було відзначено 105-ту річницю від дня народження письменника.

Теорія літератури. «Літературне дерево».

Автобіографія – опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елементів вимислу та узагальнення.

Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.

Символ – предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль – символ гостинності).

Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.

М. Стельмах «Гуси-лебеді летять...» (1964 р.)

Передумова написання твору. 

Дійшовши свого полудня віку, Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять». Роботу над нею письменник датував 1963–1964 роками. Проте спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, які проминули в селі Дяківці (тепер це Літинський район Вінницької області), пам’ять про рідних і односельців, про події, що пройшли колись перед очима, видно, взяли в полон надто сильно. Отож, у 1966 році з’явилася ще одна автобіографічна повість — «Щедрий вечір», у якої знову ожили добре знайомі читачам герої попереднього твору. 
Отже, за роботу над оповіддю про дитинство Михайло Панасович узявся, досягнувши свого творчого віку. 

У творі М. Стельмах показав лад сільського життя з його естетикою, педагогікою й етикою не в якомусь законсервованому стані, а в складній історичній динаміці — під колючими вітрами часу (1921–1922 роки). 

Михайло Панасович у повісті малює людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.

Цю повість М. П. Стельмах присвятив своїм батькам — «з любов’ю і зажурою». 

Домашнє завдання.

Д/З: читати і переказувати с.102- 107; завдання на с. 107 усно; виписати із тексту портрет діда Дем'яна.

За бажанням: намалювати малюнки до першого розділу повісті.

1. Коментар епіграфа.

а) що можна сказати про автора епіграфа?

б) яка думка складається про М. Стельмаха, як про людину?

2. Обговорення «Мікрофон»:

- що казкового є на початку повісті? Які казкові герої, слова, вчинки наявні?

- чому маленькому Михайликові лебеді навіяли в уяві казку?

- як характеризує хлопчика таке сприйняття дійсності?

2. Дайте відповіді на запитання:

1. Як М. Стельмах описує рідну місцевість?

2. Які зміни будуть відбуватися у природі з приходом весни?

3. У чому ж призначення сонця на землі, на думку діда Дем’яна?

4. За що мати частенько сварилася на Михайлика?

5. Як діти раділи приходу зими?

6. Якого покарання і за що зазнав Михайлик від мами?

7. Для чого бабуся повела Михайлика до церкви?

8. Що побачив Михайлик у церкві?

9. Яким чином однокрила качка, яка жила у дворі родини Михайлика, могла «розбиратися в людях»?

10. Опишіть ваші враження від прочитаного.