Ми свої права знаємо і чужі поважаємо

Права людини як броня — вони захищають нас; вони як правила — говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри — ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні — як емоції, і як емоції вони належать всім й існують, що б навколо не відбувалося.

«Той, хто віддає свою свободу за безпеку, не отримає ні того, ні іншого» – так говорив відомий американський діяч, один із засновників США Бенджамін Франклін. Цим можна визначити, що свободи і права – це не абстрактна цінність чи категорія, ні – це дієва запорука здобуття людиною не лише безпеки (їжі чи даху над головою), а й свободи, справедливості та людяності як найвищої цінності.

Права людини – це те, що необхідно людині для життя й розвитку. Вони є частиною людського буття та не залежать від волі держави (принцип невідчужуваності). Людину не можна позбавити прав, хіба що обмежити за певних умов, визначених у законодавстві певної держави.

Немає менш чи більш важливих прав людини. Вони взаємозалежні, а порушення одного права веде до порушення іншого – це принцип неподільності.

Думка про те, що існують права, якими людина наділена від народження, формувалась із часів античності. У ХХ столітті люди дійшли до висновку, що держава повинна гарантувати їх забезпечення й виконання. Після Другої світової війни права людини були оформлені в таких міжнародних документах, як-от Загальна декларація прав людини, пакти та конвенції.

Завдання: пригадайте ключові положення основних міжнародних документів з прав людини

Людина є біологічною істотою, тому їй потрібна їжа, одяг, житло. Як члену суспільства людині необхідно мати змогу вчитися, працювати, бути вільною і рівноправною з усіма іншими людьми. Оскільки вона живе на території певної держави, їй має бути забезпечена можливість брати участь у житті держави, вона може вимагати від держави захисту від посягань на її права та інтереси.

В юридичній літературі поряд із поняттям «права людини» зустрічається й поняття «свободи людини», як-то свобода слова, свобода думки, свобода віросповідання. Їх слід розрізняти, адже право людини є можливістю, реалізацію якої держава гарантує, а свобода — простором, у який держава не може втручатися. Тому зазвичай кажуть «права та свободи людини».

Права і свободи людини - це можливості людини, необхідні їй для існування і розвитку.

Отже, давайте розрізняти два поняття "права людини" та "свободи людини".

Свобода — це юридична можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, тобто робити все, що бажається, але тільки те, що не заборонено законом і не спричиняє невиправданої шкоди правам і свободі інших людей.

Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільний відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.

Завдання: складіть таблицю «Спільне та відмінне в поняттях права та свободи»

У літературі і міжнародних-правових актах існують різні підходи до класифікації основних прав і свобод людини і громадянина.

Громадянські (особисті) права, або права першого покоління, покликані забезпечувати свободу й автономію індивіда як члена громадянського суспільства, його юридичну захищеність від будь-якого незаконного зовнішнього втручання. Ця категорія прав характеризується тим, що держава визнає свободу особи в певній сфері відносин, яка віддана на його розсуд і не може бути об'єктом зазіхань держави. Ці права, що властиві кожній особистості, покликані юридично захистити простір дії приватних інтересів, гарантувати можливості індивідуального самовизначення і самореалізації особистості.

До громадянських (особистих) прав і свобод людини відносять:

• право на життя;

• право на повагу честі і гідності людини;

• право на свободу й особисту недоторканність;

• недоторканність приватного життя, житла;

• свободу пересування і вибору місця проживання;

• свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

• свободу вибору національності і вибору мови спілкування;

• право на судовий розгляд;

• право на презумпцію невинуватості;

• свободу вираження поглядів;

• свободу інформації;

• свободу від катувань і інших форм нелюдського поводження і покарання;

• таємницю листування тощо.

Цей блок прав охоплює фундаментальні аспекти свободи особи, висловлюючи гуманістичні принципи всякого демократично організованого суспільства.

Політичні права і свободи - важлива категорія суб'єктивних прав і свобод громадянина. Їх цілком правомірно розглядати як забезпечену людині законом і привселюдною владою можливість участі (як індивідуально, так і колективно) у суспільно-політичному житті держави і здійсненні державної влади. Тим самим перемагається відчуженість громадянина від держави. Політичні права громадян є неодмінною умовою функціонування всіх інших видів прав, оскільки вони складають органічну основу системи демократії і виступають як цінності, якими влада повинна обмежувати себе і на які повинна орієнтуватися. Політичні права і свободи є невід'ємним атрибутом цивілізованого суспільства.

До політичних прав відносять:

• право на управління справами держави;

• право на звернення;

• свободу пересування;

• свободу слова;

• право на мирні збори;

• право на створення спілок і об'єднань (асоціацій).

Соціально-економічні права (поряд із культурними правами) відносяться до прав людини другого покоління. Вони стосуються підтримки і нормативного закріплення соціально-економічних умов життя індивіда, визначають положення людини в сфері праці і побуту, зайнятості, добробуту, соціальної захищеності з метою створення умов, при яких люди можуть бути вільні від страху і нужди. Їх обсяг і ступінь реалізованості багато в чому залежить від стану економіки і ресурсів, і тому гарантії їх реалізації в порівнянні з громадянськими і політичними правами першого покоління, менш розвинені. На відміну від інших видів прав людини особливостями соціально-економічних прав є:

• поширеність на певну область життя людини;

• допустимість рекомендаційних, "нестрогих" формулювань базових положень (наприклад, "гідне життя", "справедливі і сприятливі умови праці", "задовільне існування");

• залежність реалізації соціально-економічних прав від стану економіки і ресурсів. Ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. спеціально говорить про те, що ці права повинні забезпечуватися поступово і "у максимальних межах наявних ресурсів".

Соціально-економічні права забезпечують людині вільне розпорядження основними чинниками господарської діяльності і захист держави. До них відносять:

• право на працю;

• право на власність;

• право на підприємництво;

• право на страйк;

• право на відпочинок;

• право на соціальне забезпечення;

• право на житло;

• право на достатній рівень життя;

• право на охорону здоров'я тощо.

Крім того, робітники і роботодавці мають право на укладання колективних договорів; право на вільне об'єднання в національні або міжнародні організації для захисту своїх інтересів.

Культурні права гарантують духовний розвиток людини, допомагають кожному індивіду стати корисним учасником політичного, духовного, соціального і культурного прогресу. До них відносять право на освіту, право на доступ до культурних цінностей, право вільно брати участь у культурному житті суспільства, право на творчість, право на користування результатами наукового прогресу і їхнього практичного застосування тощо.

Завдання: повторіть пройдене та розподіліть права людини по групах

Права людини розрізняються за часом виникнення ("покоління прав людини") - права людини і громадянина першого покоління, права другого покоління і третього покоління.

1-е покоління - громадянські і політичні права; 2-е - соціально-економічні; 3-е - права колективні або солідарні.

Перше покоління громадянських і політичних прав бере початок із XVII-XVIII ст. - з періоду після англійської, американської і французької революцій. Це в основному негативні права (свобода від), а не позитивні (право на). Вони гарантуються ст. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21 Загальної декларації прав людини, і об'єднує їх ідея свободи людини, однієї або разом з іншими, від зловживань політичної влади. Це такі права як право на життя, свободу й особисту недоторканність, свобода від рабства тощо. Перше покоління кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, регульовані цими правами.

Друге покоління економічних, соціальних і культурних прав, ідея яких з'явилася на початку ХІХ ст., виникло після соціалістичних революцій. Це скоріше позитивні, ніж негативні права, що потребують для своєї реалізації участі держави. Вони закріплені в ст. 22, 23, 24, 25, 26, 27 Загальної декларації прав людини, прикладами їх можуть бути право на соціальне забезпечення, працю, відпочинок, достатній життєвий рівень тощо, деякі з них не можуть бути однозначно віднесені до позитивних прав (право на вільний вибір роботи, право створювати професійні спілки і входити до їхнього складу тощо).

Третє покоління прав розглядається як продукт розвитку національної держави кінця ХІХ ст. Так, право на самовизначення, що стало складатися ще в роки буржуазних революцій, слугувало правовою основою антиколоніальної боротьби народів Азії, Африки і Латинської Америки. Виділяють шість солідарних прав. Три з них відображають появу держав третього світу і боротьбу народів за незалежність. Це право на політичне, економічне, соціальне і культурне самовизначення, право на економічний і соціальний розвиток, а також право на використання спільної спадщини людства. До інших прав третього покоління відносять право на мир, право на здоров'я і безпечне навколишнє середовище і право на гуманітарну допомогу. Якщо права, що відносяться до перших двох поколіннь, - це права і свободи, що належать кожному індивіду як такому, то права третього покоління можна назвати правами людини і народів. Так, право на світ, на здорове навколишнє середовище або на соціальний і економічний розвиток належить як кожній людині, так і кожному народові і, можна сказати, навіть людству в цілому.

Між тим, сьогодення додає нове покоління - Четверте: це неоднозначні та суперечливі права, що виникли як наслідок наукових відкриттів

Завдання: установіть хронологічний порядок поколінь виникнення прав людини

Запишіть у хронологічній послідовності права, які ви реалізували сьогодні від моменту пробудження до цієї хвилини

Через риску - запишіть в який спосіб вами це право реалізовувалося

Наприклад,

Стаття 19 - Свобода думки та інформації - Я Фейсбуці висловила/висловив свою думку на пост про запровадження дистанційного навчання

Сучасне людство має ряд міжнародних документів, у яких закріплені загальноприйняті права і свободи людини. 

Між тим, головним документом кожної країни є її Конституція.

Завдання: знайдіть статті ІІ Розділу Конституції України, які відповідають статтям Загальної декларації прав людини.

Свої дослідження оформіть у вигляді таблиці:

Як бачимо, наше життя впідпорядковано правовим нормам та свободам. Потренуйтеся розпізнати опис прав людини у відомих літературних творах

У зв'язку з тим, що права людини є цінністю вищого порядку і від рівня їх захисту і забезпечення в конкретній державі залежить багато в чому доля миру і безпеки, міжнародне співтовариство розробило певні механізми контролю за дотриманням прав людини. Ці механізми приводяться в дію міжнародними органами й організаціями.

Комісія ООН по правам людини - це допоміжний орган Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР), що займається широким колом питань в області прав людини, у тому числі і забезпеченням виконання загальновизнаних міжнародних стандартів по правам людини. До її складу входять представники держав, тому вона є політичним органом. Комісія представляє ЕКОСОР пропозиції, рекомендації і доповіді щодо Білля про права людини, міжнародних декларацій або конвенцій про громадянські свободи, прав жінок, свободи інформації, захисту меншин; попередження дискримінації за ознакою раси, статі, мови і релігії; всіх інших питань, що стосуються прав людини. Комісія займається всіма порушеннями прав людини, якщо вони є грубими і масовими. Комісія також займається і приймає певні заходи за індивідуальними скаргами. Тут кожна скарга розглядається не сама по собі, а як свідчення грубих і масових порушень прав людини.

Комітет ООН по правах людини створений на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2200А (XXI) від 16 грудня 1966 року у відповідності зі ст.28 Пакту про громадянські і політичні права. Він є одним із найважливіших із так називаних “договірних органів” в галузі захисту прав людини універсального характеру, створеним на основі і з метою застосування вищевказаного Пакту. Такі органи, що створюються для спостереження за дотриманням конкретного договору по правах людини, складаються з незалежних експертів (тобто не представників держав, а спеціалістів в особовій якості). Комітет має право здійснювати контроль за дотриманням положень Пакту про громадянські і політичні права шляхом розгляду:

1. періодичних доповідей держав-учасників про прийняті ними заходи для реалізації положень Пакту;

2. скарг держав-учасників один на одного про порушення положень Пакту;

3. скарг індивідів при порушенні державою-учасником прав, закріплених у Пакті.

Розгляд доповідей складає найбільш важливу форму спостереження за виконанням державами своїх зобов'язань за Пактом. Іншою формою контролю за дотриманням державами прийнятих зобов'язань за Пактом є система індивідуальних повідомлень (скарг), що стосуються порушення громадянських і політичних прав державами, які приєдналися до Факультативного протоколу до Пакту.

Завдання: визначте чи відбувається порушення прав людини/дитини у запропонованих ситуаціях