МНТ. Терміни

Істо́рія — наука, яка вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.

Хронологія - послідовність історичних подій у часі; часослів'я, опис і вивчення того, як саме відбувалися певні події в часі .

Історичне джерело — можна визначити як носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи й культури та відображає той чи інший бік людської діяльності.

Речові джерела — це знаряддя виробництва і створені з їх допомогою матеріальні блага: споруди, зброя, прикраси, посуд, витвори мистецтва — все, що є результатом трудової діяльності людини.

Усні джерела містять інформацію у вигляді усної традиції, що передається із покоління в покоління, із уст в уста і зберігається у пам'яті народу.

Писемні джерела- все,що є написаним і містить історичну інформацію.

Археологія -наука, що вивчає за речовими джерелами історичне минуле людства.

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Культура археологічна — стійка сукупність типів археологічних решток, об'єднаних спільною територією, які змінюються та розвиваються у взаємозв'язку.

Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту є різні думки (від 3 млн до 100—150 тис. років тому).

Мезолі́т (грец. μέσος — середній і грец. λίθος — камінь), Середньокам'яна доба – епоха кам'яної доби (12,000-7,000 до н.е), що була перехідною між палеолітом і неолітом.

Неолі́т, Нова́ ка́м'яна доба́ (від грец. νέος — новий і λίθος — камінь) — нова кам'яна доба (X–поч. III тис. до н. е.), що заступила палеоліт і мезоліт та передувала мідній добі, заключний період кам'яної доби.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Енеолі́т або мі́дна доба́ (від лат. aeneus — мідний і грец. λίθος — камінь) — назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в звʼязку з появою й поширенням у той час виробів із міді. Мідні знаряддя вживалися поряд з камʼяними, які переважали.

Бро́нзова доба — культурно-історичний період історії людства, який прийшов на зміну енеоліту (мідній добі) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці та зброї із бронзи, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець ІІІ — початок I тисячоліття до н. е.).

Рання залізна доба - період в історії людства, коли люди почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. Сліди найдавнішого виробництва заліза в Україні виявлені на її крайньому північному сході в поселенні, яке датується XV-XIV ст. до н. е. Залізо поступово витісняє з ужитку бронзу. Відбувся перехід до кочового скотарства.Остання епоха давнини, яка тривала від кінця ІІ до І тисячоліття до нашої ери. На теренах України ця епоха бере початок у ХІІ столітті до нашої ери.

Господарство привласнювальне - властиве ранньому первісному суспільству-промислове мисливство та рибальство, збиральництво лікарських рослин, китобійний промисел та ін.

Господа́рство відтво́рююче — спосіб життя, який ґрунтується на землеробстві та скотарстві. У цьому випадку люди вже споживають продукти, створені власне ними: хліб, вирощені овочі та фрукти, м'ясо та молоко свійської худоби.

Колоніза́ція — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням. «Внутрішня» — заселення і господарське освоєння вільних земель на кордонах власної країни.

Кочівники́, кочовики— окремі люди, спільноти або цілі племена і народи, що з економічних, традиційно-культурних або інших причин не мають постійного нерухомого житла і переміщуються з одного місця на інше.

Курга́н— високий земляний, рідше кам'яний, насип над стародавнім похованням. Є різновидом поховальних пам'ятників, має форму земляного насипу, ізольоване округле підвищення, розташоване на рівнині з різко вираженою підошовною лінією, має штучне походження.

Племінний союз, племінне об'єднання — об'єднання кількох племен, особливо часто відзначається істориками у суспільствах, які перебували на стадії військової демократії (франки і тевтони у германців, антів і склавинів у слов'ян).

Князь (жіночий рід княги́ня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

Полю́ддя (від «ходіння по людях») — збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник.

Язичництво — первісна релігія східних слов'ян, сутність якої полягала в обожненні сил природи й культі предків. Єдиним найвищим богом. богом«громовиком», був Перун. Уособленням неба взагалі був Сварог. Інші вищі боги вважалися його синами — Сварожичами: сонце і вогонь — Дажбог і Хоре, Велес — «скотій бог».

Християнство — це одна із світових релігій. Це одна із світових релігій (поряд з ісламом і буддизмом). Християнство виникло у другій половині І столітті у східних провінціях Римської імперії.

Шлюбна дипломатія була одним з основних способів закріплення угод та укладення політичних союзів в Київській Русі. Династичні шлюби укладались як союзи між нащадками царських родин.

Феода́льна роздрі́бненість — поділ середньовічної держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади.

Віче (спільнослов'янське; від старослов'янського вет — рада), народне зібрання в древній і середньовічній Русі для обговорення загальних справ. Виникло з племінних зборів слов'ян.

Вотчина — одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської держави. Власник вотчини мав право передати її у спадщину, продати, обміняти, поділити тощо. Термін «Вотчина» походить від слова «отчина», тобто батьківська власність.

Бо́яри — збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Смерди — основна маса вільного сільського населення Давньої Русі XI—XIII ст., соціально-економічний статус яких визначався таким чином : 1) за соціальноекономічним становищем — це землевласники, що мали коня, господарство та землю, яку феодал міг відібрати; 2) перебували під юрисдикцією і в «підданстві» свого князя

Ізго́ї — у стародавній Русі XI—XII століть люди, що вийшли із свого звичайного суспільного становища у зв'язку із всілякими обставинами й перебували під опікою церкви.

Закупи — категорія феодальнозалежних селян на Русі в 11-12 ст. і в Україні в 14-16 ст. 1. B Русі називалися люди, які брали у феодала позику (купу) і за це мусили виконувати йому феодальні повинності.

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Моза́їка (фр. mosaïque, італ. mosaico, від лат. musivum, букв. «присвячене музам»; грец. μοΰσα — «муза») — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.

Фре́ска (від італ. affresco — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна з технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому).

Книжкова мініатюра — витвір образотворчого мистецтва невеликого розміру в книгах. Спершу термін «мініатюра» означав червоний (писаний циноброю) малюнок у рукопису, що ілюстрував та доповнював текст.

Били́на (стари́ни) — жанр героїчного епосу. Билинні сюжети створені переважно в часи Київської Русі. Здебільшого билини прославляють подвиги народних героїв та богатирів і своїм сюжетом пов'язані з Києвом та князем Володимиром.

Літопис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики.

Ярли́к (від тюркського ярл-ек — наказ, веління) — грамота від сеньйора підлеглому, якою визнаються права підлеглого на володіння його підконтрольною територією. Отримання грамоти встановлює між надавачем і отримувачем стосунки «господар — слуга».

Баска́к (тюрк.) — монголо-татарський воєначальник, урядовець і намісник золотоординського хана. На українських землях з'явилися після падіння Києва (1240).

Украї́нська шля́хта — вищий суспільно-політичний, привілейований, провідний соціальний стан, аристократія в Давній Русі-Україні, Королівстві Русі, Великому Князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському, Речі Посполитій, Козацькій державі та інших державних утвореннях на теренах України.

Магдебурзьке право - феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи.

Магістрат — орган міського самоврядування. Розглядав господарські, фінансові, судові справи. До складу магістрату входили: війт (очолював цей орган), бурмістри (радники), райці (помічники), лавники (засідателі).

Цехи (нім. однина Zunft, Zeche) — у містах феодального суспільства організації ремісників, які були економічно самостійними виробниками. Найбільш розвинені форми організації міських ремісників склалися в країнах Західної Європи, де населення середньовічних міст добилося широких прав самоврядування.

Ди́ке По́ле — традиційна назва чорноморських степів у XVI—XVII ст..

Козак — вільний воїн, східноєвропейський найманець, представник військового стану 15 — 20 століття. Козак — військове звання у військових формаціях Гетьманщини, Російської Імперії, УНР, Української Держави 19 — 20 століття.

ВОЄВОДСТВО — адміністративно-територіальна структура в Україні у XV—XVIII ст. Поділ на воєводства був запозичений із Польщі. Першими відомими воєводствами на українських землях у складі Польської корони були Руське (в Галичині) і Подільське.

Українські козаки — козацькі підрозділи, які початково було зорганізовано з метою оборони південно-руських земель, що увійшли до складу Князівства Литовського, від степових орд.

Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу владою Речі Посполитої і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва — реєстрові козаки.

Запорізька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. — першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця.

Коза́цька старши́на — військовий та адміністративний керівний орган Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Клейно́ди — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV—XVIII століттях.

Украї́нська гре́ко-католи́цька це́рква скорочено УГКЦ — найбільша католицька церква в Україні.

Бра́тства — національно-релігійні громадські організації руських (українських і білоруських) православних та унійних шляхти та міщан у XVI–XVIII ст. Виникли на базі традиційних церковних братств при парафіяльних храмах.

Полемі́чна літерату́ра (від грец. πολεμιχός — войовничий) — добірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання.

Тема 7-8

Національно-визвольна війна- війна народу, спрямована на знищення іноземного панування, завоювання національної незалежності, створення незалежної держави, знищення експлуатації.

Ві́йсько Запоро́зьке — назва козацьких військово-політичних утворень XVI-XVIII століття.

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля.

Покозачення — соціальний процес переважно самовільного набуття козацьких прав представниками інших соціальних груп і верств українського соціуму, що наприкінці 16 — у 18 ст. становив одну із провідних тенденцій соціального розвитку.

Па́нщина — відробіткова рента, одна з форм земельної ренти при феодальному способі виробництва. Характеризується прикріпленням до землі безпосереднього виробника, особистою залежністю селянина від поміщика. Зміст визначається зобов'язанням селянина працювати якийсь час зі своїм інвентарем в господарстві феодала.

Фільварок (від польського folwark, що походить від німецького Vorwerk) — хутір, ферма. У XIV ст. — першій половині XIX ст. в Польщі, Литві, Білорусі, на території Правобережної України — комплекс земельних угідь, на яких феодал вів власне господарство, використовуючи працю кріпаків.

Золотий спокій — період соціально-економічної та політичної стабільності в Речі Посполитій між «Ординацію Війська Запорізького реєстрового» та національно-визвольною війною Б.Хмельницького

Тема 9-10

Руї́на — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).

Великий згін — насильне переселення (депортація) мешканців Правобережжя (Подніпров'я) на Лівобережну Україну організоване гетьманом Іваном Самойловичем у 1678–1679 рр.

Конституція – це Основний Закон, що закріплює суспільний і державний устрій країни, функції органів державної влади, основні права та обов'язки громадян.

Малоросія — одна з історичних регіональних назв Центральної та Лівобережної України (Гетьманщини) у другій половині XVII–XVIII ст.

Малоросійська колегія – державний орган для керування українськими землями, що входили в склад Російської імперії

Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам

Тема 11-12

Нова Січ (Підпільненська Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734—1775 роках, створений після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат у наслідку підписання Лубенського договору. Остання Запорозька Січ розташовувалася на великому півострові, що омивався річкою Підпільною (притока Дніпра).

Паланка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі, тотожна полку на Гетьманщині на чолі з полковником. Паланка — полкове укріплення, місце перебування полковника з іншими службовими особами полку у запорожців.

Зимівни́к — тип поселення, поширений з найдавніших часів серед напівкочових жителів південноруських степів. Тип господарства, хутору поширений у запорізьких, чорноморських та у частини донських козаків, коли не було військових дій (особливо взимку).

Задуна́йська Січ, Дунавецька Січ — військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла після зруйнування імператорськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького козацького війська у червні 1775 року в нижній течії Дунаю. Запорожці оселилися спочатку на лівому березі, а потім османська адміністрація переселила їх на правий берег.

Колії́вщина — козацько-селянське національно-визвольне повстання в Правобережній Україні у 1768-1769 роках. Спровоковане національним і релігійним гнітом правобережного українського населення в Речі Посполитій(Польщі).

Промисло́ва (індустріальна) револю́ція або промисло́вий переворо́т — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного й доморобного до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи, США та Японію.

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.

Украї́нське націона́льне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації.

Націона́льна іде́я — акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації.

Масонство — один з різновидів суспільного руху, що мав багатовікову історію.Масони - члени релігійно-етичних організацій «вільних каменярів», що зародилися в Західній Європі в період Середньовіччя.

Декабри́сти — перші дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року за допомогою зброї прагнули встановити в Росії конституційний лад. Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва.

Тема 13-14

Буди́телі — активісти національного, культурного й мовного відродження в середовищі слов'янських народів кінця 1849 р.р.

Революція — швидка радикальна зміна всієї самостійної органічної або неорганічної системи.

Революції 1848—1849 років (відома під назвою «Весна націй» та «Народна Весна») — низка революцій, що сталася в Європі у 1848 році.

Романти́зм — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині

Класици́зм — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в культурі XVI-го ст.

Тема 15-16

Київська козаччина — масовий селянський рух у Київській Губернії та Чернігівській губернії 1855, спрямований проти національної і соціальної політики російського уряду в Україні.

Зе́мства — виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії та Російській Республіці (1917).

Грома́дський рух — це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних політичних інтересів, прав і свобод. Громадські рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу політичну перспективу.

Трудова́ мігра́ція — переміщення працездатної особи з метою працевлаштування на певний термін.

Політична партія — юридично оформлене об'єднання людей за політичним світоглядом, для досягнення конкретних цілей та захисту спільних інтересів

Українофі́льство - означає любов та/або приязнь до України та українців; протилежний за значенням до терміну українофобія. Термін вживається переважно у політичному та культурному контексті. "Українофільство" та "українофіли" - це терміни що вживаються аби підкреслити свою про-українську позицію, свою зацікавленність українською культурою, українською мовою та українською історією.

Галицьке русофільство також відоме як москвофільство — русофільська течія серед українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття у 1819—1930-х роках.

Народо́вці, або українофі́ли, — суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, західноукраїнських українофілів, яка виникла в 1860-х в Королівстві Галичини та Володимирії, Герцогстві Буковина та Закарпатті. Ідеологічно народовці були опонентами галицьких русофілів.

Радикалізм — духовна настанова та спосіб мислення, наслідком якого є рішуча дія, що послідовно і прямолінійно прямує до наміченої мети, відкидаючи будь-який компроміс. Радикалізм проявляється в різних сферах: політиці, філософії, етиці, релігії, тощо, як напрям, який повністю не погоджується з панівними поглядами.

Нова ера — угода між українською та польською фракціями Галицького крайового сейму 1890 року.

Тема 17-18

Мецена́т — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери.

Театр корифеїв — перший професійнийукраїнський театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді (тепер м. Кропивницький), і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями.

Реалі́зм (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах.

Модернізм (буквально — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний), некласичне мистецтво — термін, яким в мистецтвознавстві позначають мистецькі напрями та стилі, які з'явилися на противагу так званому «класичному мистецтву» XIX сторіччя — реалістичному та академічному.

Монополія — це тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників. Фірма, що діє в умовах монополії є монополістом, а ринок на якому діє монополіст називається монопольним ринком. Умови функціонування монополії: Один виробник — багато покупців.

Хутір — вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселення поза селом.

Відруб — у період здійснення Столипінської реформи — земельна ділянка, що виділялася селянинові на правах особистої власності без перенесення садиби (житлового будинку та господарських споруд). В Україні широкого поширення не набула.

Чорносотенці — збірна назва для низки російських монархічних й ультранаціоналістичних організацій, що виникли після революції 1905 року в Російській імперії.

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Тема 19-20

БУКОВИНСЬКЕ НАРОДНЕ ВІЧЕ 1918 – нар. збори (бл. 10 тис. осіб), організовані 3 листопада в Чернівцях Укр. крайовим товариством, утвореним там 25 жовтня як складова Української національної ради у Львові.

Світова́ війна́ — глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу.

Галицько-Буковинське генерал-губернаторство — тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, створена урядом Російської імперії наприкінці 1914 року на завойованих російськими військами землях Галичини, Буковини і Посяння з центром у місті Чернівці.

Тема 21-22

Автономізація - план перетворення незалежних радянських республік, які утворились в 1918-1920 рр. внаслідок громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії, в автономні складові Російської Федерації.

Українська партія соціалістів-самостійників (УПСС) — заснована в Києві 30 грудня 1917 року (ст. ст.), складалася з деяких колишніх членів УНП та з військових. ... За Центральної Ради УПСС стояла в опозиції до уряду, критикуючи земельну політику і ліберальне ставлення до меншостей.

Універсали УЦР — нормативні акти Української центральної ради, що видавалися протягом 1917–1918 років і стали важливим елементом розбудови національної державності України. ... Першим універсалом заявлено про українську автономію в складі демократичної (немонархічної) Росії, останнім проголошено незалежність України.

Генеральний секретаріат — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою. 28 (15 червня) 1917 року Комітет УЦР на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції.

Вільне козацтво — національні добровільні військово-міліційні формування часів національно-визвольних змагань 1917—1921 років

Народний секретаріат — виконавчий орган Тимчасового ЦВК Рад України. Сформований у Харкові 30 грудня 1917 (12 січня 1918) року

Директорія УНР — найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, який діяв з 14 грудня 1918 року до 10 листопада 1920 року

Соборність — це неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер об'єднані в незалежну європейську Українську державу.

Отаманщина або Отаманія — наявність на певній території великої кількості партизанських загонів на чолі зі своїми отаманами (командирами), фактичної військової і політичної влади в умовах відсутності чи недостатньої міці централізованого апарату державної влади.

Воє́нний комуні́зм — назва внутрішньої політики більшовиків у 1918—1921 роках під час Громадянської війни. ... Рішення про припинення воєнного комунізму та перехід до НЕПу було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б).

Чорткі́вська офензи́ва (іншими словами Чорткі́вський на́ступ) або Червнева офензива — історична назва наступальної військової операції Української Галицької Армії (УГА), здійсненої в період з 7 по 28 червня 1919 року.

Ки́ївська катастро́фа — події серпня 1919 року в Україні, похід Дієвої армії УНР (ДА УНР) та Української Галицької Армії (УГА) на Київ. Вперше спробу зайняти Київ катастрофою назвав Симон Петлюра, надалі цю назву використовують в українській історіографії.

Тема 23-24

Нова́ економі́чна полі́тика (НЕП) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни.

Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню. Реальна влада в тресті належить правлінню або головній компанії.

Індустріаліза́ція — історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислових способів суспільного виробництва, який проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг.

Кореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.

Автокефальна церква — православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв'язанні організаційних і культових питань. Спочатку під Автокефальною церквою розуміли місцеву церкву, безпосередньо підпорядковану візантійському імператорові і вселенському соборові.

Тоталітари́зм— система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина а і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як господарство, культура, виховання, релігія.

П'ятирічка або П'ятирічний план - метод планування розвитку країн, що включає розробку цільових показників соціально-економічного розвитку на термін 5 років.

Форсована індустріалізація- прискорена індустріалізація

Стаха́нівський рух — масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників.

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів.

Розкуркулення (в середовищі низки істориків «розселянення») — політична репресія, яку застосовували в адміністративному порядку місцевими органами виконавчої влади за політичними і соціальними ознаками на підставі постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Закон «про п'ять колосків» («П'ять колосків» або просто «Колосќи») — народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору. Повна назва: Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року.

Чо́рні до́шки — адміністративно-репресивний засіб колективного покарання сільського населення, насамперед в Україні. Режим «чорних дощок» став одним із механізмів Голодомору-геноциду: занесення за рішенням ЦК КПБУ обкомів та райкомів партії цілих районів, населених пунктів, колгоспів, сіль­ських рад на так звані «чорні дошки», означало бло­кування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі.

Голодомо́р 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду.

Розстріляне Відродження - літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

ГУЛАГ, ГУТАБ — у СРСР у 1934—1956 роках підрозділ НКВС, який керував системою виправничо-трудових (офіційна назва у 1920-х роках — концентраційних) таборів.

Паспортна система (Паспортизація населення в СРСР) — заходи щодо документування, тобто обліку та легітимації з боку держави громадян. Термін «паспорт» походить від італ. passaporto — «письмовий дозвіл на проїзд через порт» (passo + porto). Російськомовна форма документа для перетину кордону «пашпорт» вживалася з 1633.

Соціалістичний реалізм (лат. socisalis — суспільний, real is — дійсний) — унітарний, псевдохудожній напрям і метод радянської літератури, що сформувався під впливом натуралізму і так званої пролетарської літератури. Він був провідним у мистецтві з 1934 по 1980 рік.

Тема 25-26

Осадництво-політика заселення польськими колоністами західноукраїнських та західнобілоруських земель, яку проводив уряд буржуазно-поміщицької Польщі. Колонізація і військове осадництво в Західній Україні проводились польсько-шляхетським урядом аж до 1939 року

Пацифіка́ція — урядова політика, спрямована на утихомирення, замирення («пацифізм», запроваджений насильницькими методами) локалізованих етносів (національних меншин).

Руси́ни — назва українців до XVIII століття; на західноукраїнських землях — до початку ХХ століття. Донині збереглася на Закарпатті і серед емігрантів-закарпатців у США.

Льві́вський (тає́мний) украї́нський університе́т (ТУУ) — український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові. Заснований у липні 1921 року, існував до 1925 року.

Емігра́ція — вимушена чи добровільна зміна місця проживання окремих груп людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни, де вони народилися і виросли, в інші країни глобального суспільства з економічних, політичних або релігійних причин.

Радянізація — процес насадження на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для Радянського Союзу. ... В подальшому радянізувались території, що окуповувались РРФСР та СРСР.

Новий порядок — політичний режим, який Третій Рейх хотів встановити на окупованих територіях. Встановлення Нового порядку почалося задовго до початку Другої світової війни, але було публічно проголошено Адольфом Гітлером у 1941 році.

План «Барбаросса» — кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти СРСР^.

Мобіліза́ція — комплекс заходів, спрямованих на переведення державної інфраструктури та військових сил країни у військовий стан у зв'язку з надзвичайними умовами всередині країни або ж за її межами.

Евакуа́ція — процес виведення населення і життєважливих ресурсів першої необхідності з території можливої загрози від катастрофи чи воєнного конфлікту.

План «Ост»— таємний план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після перемоги над СРСР

Голоко́ст — переслідування і масове знищення євреїв і ромів у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років

Колабораціонізм— співробітництво населення з окупаційною владою та армією ворожої держави в період другої світової війни.

Рух опору — організовані зусилля анархічної частини населення країни, спрямовані на опір легітимній чи окупаційній владі і підрив громадського порядку та стабільності, зумовлюється дуже рішучими діями(досягнення успіху за домогою найрадикальніших методів).

Український штаб партизанського руху (УШПР) — орган керівництва радянськими партизанськими формуваннями України часів радянсько-німецької війни. Створений 30 травня 1942 року постановою Ставки Верховного Головнокомандування СРСР.

Похідні групи ОУН — були створені ОУН («мельниківцями») та ОУНР («бандерівцями») з метою організації зі свідомих українців на українських землях органів місцевого самоуправління під час Другої Світової війни.

Поліська Січ, Українська повстанська армія отамана Бульби Боровця (УПА(о)Б-Б), Українська народно-революційна армія (УНРА, з літа 1943 року) — підпільна збройна формація, створена на Поліссі (Північна Україна) влітку 1941 року, в селі Немовичі Сарненського р-ну, що на Рівненщині.

"СХІДНИЙ ВАЛ"— стратегічний оборонний рубіж німецьких військ восени 1943.

Та́ктика спа́леної землі́ — метод ведення війни за допомогою знищення всього корисного, того що може слугувати життєзабезпеченню або існуванню як військ противника, так і цивільного населення — на території, яку може бути зайнято противником.

Депортація — примусове переселення, вигнання чи висилка з постійного місця проживання або з держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного покарання.

Тема 27-28

Відбудова - період в історії УРСР і СРСР після визволення окупованих у роки Великої Вітчизняної війни районів до початку 1950-х pp.; процес відновлення зруйнованого війною промислового потенціалу, соціально-культурної сфери, повернення населення до мирного життя.

Опера́ція «Ві́сла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29 березня) за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, Польської республіки та ЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ (СРСР, Польської республіки, ЧСР), депортації українців з їхніх етнічних територій, Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, так звані «повернені території» з метою обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням^.

«Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946- 1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури

Лисенківщина — політична кампанія з переслідування і шельмування групи генетиків, заперечення генетики і тимчасової заборони генетичних досліджень в СРСР

Холо́дна війна́ — глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, та США, країнами Західної Європи і їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років, призвела до розпаду СРСР та переросла в сучасне протистояння між Росією та Заходом.

Десталінізація — процес ліквідації та розвінчання культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним. Сталінське керівництво було змінено після його смерті 5 березня 1953 року.

Культ особи Сталіна — звеличення особистості Йосипа Сталіна радянськими та сучасними російськими засобами масової пропаганди, в творах мистецтва, державних документах, законах.

Лібераліза́ція — в широкому тлумаченні під цим поняттям мається на увазі пом'якшення державного або державно-бюрократичного тиску («контролю») на різні сфери суспільного життя — політику, економіку, право

Політична реабілітація, більш правильно Кримінально-правова реабілітація— поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. Також, відновлення в правах людини, стосовно якої скасовано судовий вирок.

Відли́га — поширена, але неформальна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Раднарго́спи (рос. совнархоз) — ради народного господарства, державні органи територіального управління й планування сільського господарства УРСР і СРСР, що існували у 1918—1931 і 1957—1965 роках.

Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги»

Дисиде́нтський ру́х в СРСР — рух, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Хрущовки — зазвичай п'ятиповерхові панельні і цегляні будинки без технічного поверху, ліфта й сміттєпроводу, що почали масово споруджуватися в СРСР під час правління Микити Сергійовича Хрущова, за що і отримали в народі його ім'я.

Тема 29-30

Пері́од «Засто́ю» — ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 — середина 1980-х років).

Економіка Дефіцит бюджету — перевищення видаткової частини державного бюджету над доходною. Дефіцит товарів та послуг — перевищення платоспроможного попиту над пропозицією (при фіксованому рівні ціни).

Розвинений соціалізм, Розвинутий соціалізм — радянська ідеологема, яка була вигадана та запроваджена у компартійній риториці з метою прикрити провал історичної програмної цілі монопольно правлячої в СРСР КПРС — «збудови матеріально-технічної бази комунізму у СРСР до 1980 року».

Номенклату́ра — багатозначний термін, який визначає сукупність: ... прийнятих для наукового вжитку назв, термінів, що застосовуються в тій чи іншій галузі знання; бухгалтерських рахунків; документів.

Русифіка́ція або зросі́йщення, змоскóвщення — сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні та серед українців, за допомогою переходу чи переводу осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру

Самвидав — видавані поза цензурою (зокрема в СРСР) підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання — один з виявів Руху опору.

ТАМВИДАВ - видання книги вітчизняного автора за кордоном, переважно в радянські часи

Правозахисник — у широкому розумінні це кожна людина, яка сповідує філософію верховенства прав людини, висловлює власні думки, досвід і бачення світу у формі глобального усвідомлення важливості та беззаперечного дотримання прав людини як єдиної загальносвітової ідеології.

Конституція СРСР 1977 року — основний закон СРСР, прийнятий 7 жовтня 1977 року Верховною радою СРСР замість Конституції СРСР 1936 року. Ця конституціязакріплювала однопартійну політичну систему (стаття 6). Увійшла в історію як «конституція розвиненого соціалізму».

Перебудо́ва — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985–1991 роках

Гласність — політичний термін, що позначає політику максимальної відвертості (відкритості) у діяльності державних установ і свободи інформації. У вузькому сенсі, в сучасному слововживанні, основний компонент політики перебудови

Плюралізм — це характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають різноманітність інтересів у суспільстві.

Багатопарті́йна систе́ма — політична система, при якій може існувати безліч політичних партій, що теоретично володіють рівними шансами на отримання більшості місць у парламенті країни.

Суверенітет - це політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в ЇЇ праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні політичні питання без втручання інших держав, організацій, осіб.

Інфля́ція — надмірне, проти потреб товарообігу, збільшення кількості паперових грошей з наступним їх швидким знеціненням. Проявляється зростанням загального рівня цін та зниженням купівельної спроможності грошей.

Ринкові відносини – це відносини і зв'язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі продажу товарів. Суб'єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.

Рефере́ндум — в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань.

Тема 31

Корупція — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.

Тіньова економіка в Україні — сукупність видів економічної діяльності, заборонених законодавством України, або тих, які з різних причин не враховані у офіційній статистиці.

Помара́нчева револю́ція (Майда́н) — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор Янукович.

Є́вромайда́н — національно-патріотичні протестні акції в Україні, передусім, проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України.

«Небе́сна Со́тня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції Гідності) у грудні 2013 — лютому 2014 року.

Революція Гідності— політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані спротивом проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою відмовою від цього курсу.

Сепаратизм— прагнення спільнот, груп населення чи організацій до відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення й створення нової держави.

Антитерористична операція на сході України (АТО) — комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України.

Ане́ксія — це насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави в односторонньому порядку. За міжнародним правом анексія — один з видів агресії і спричиняє міжнародно-правову відповідальність.

Тимчасово окупована територія України — частина території України, яка контролюється Російською Федерацією внаслідок анексії Криму, а також війни на сході України.

Кіборги- солдати,що захищали Донецький аеропорт у 2014 році

Волонте́рство— добровільна безкорислива суспільно корисна діяльність. Може здійснюватись і окремими людьми, і організаціями.

Люстрація — заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі.

Поліконфесійність- наявність багатьох релігійних течій в 1 країні