М. Коцюбинський. Повість «Дорогою ціною». Образи твору, художня майстерність автора у показі протесту проти кріпосницької наруги, насильства над людиною

Життя не має ціни, але воля дорожча за життя

Народна мудрість

Хід уроку

І. Оголошення теми та мети уроку

- Робота з епіграфом. Слово вчителя. Епіграфом до уроку, на мою думку, можна взяти народне прислів’я «Життя не має ціни, але воля дорожча за життя». Як ви розумієте ці слова? Що вони відображають: тему чи основну думку повісті «Дорогою ціною»?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів

Знайомлячись із твором М.Коцюбинського, ми глибоко сприймаємо те, що відбувається з героями, вболіваємо за їхню долю, радіємо, дізнавшись про чудесний порятунок. Перш, ніж перейти до характеристики персонажів, згадаймо сюжет. Допоможе нам у цьому гра «Віднови послідовність подій» .

2. Гра «Віднови послідовність подій»
1. Прощання Соломії з косою.
2. Переправа до Туреччини, поранення Остапа.
3. Погроза пана віддати Остапа в некрути.
4. Соломія проводжає Остапа.
5. У циганів.  
6. Робота в болгарина.
7. Втікачі в проваллі.
8. Зустріч Соломії з Іваном.
9. Соломія губиться в плавнях. 
10. Смерть Соломії.
11. Арешт Остапа.
12 Спогади Остапа.

Цифровий код: 3, 4, 1, 7, 2, 9, 5, 6, 11, 8, 10, 12.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Ну що ж, добре. Згадаймо ж героїв. Для цього необхідно відповісти на запитання вікторини.

3. Вікторина «Упізнай героя за його висловлюванням»

1.  «Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…» (Остап)

2. «Бунтар… гайдамака! Він мені людей баламутить!» (Пан)

3. «…Тікаймо звідси, бо ті хлопи заб’ють нас, як мого дідуся в Умані». (Пані)

4. «Ну, хай тебе боронить і хова од лихого Мати Божа… Прощавай!» (Соломія)

5. «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» (Остап)

6. «З живого шкуру здеру, чисто оббілую… Я ж йому пригадаю, гайдамаці, Кодню…» (Пан)

7. «За Дунай, у Січ із тобою… Приймаєш товариша чи не приймаєш?» (Соломія)

8. «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде…» (Соломія)

9. «Шукай тепер, пане, парубка з молодицею… ніхто не бачив, лиш двох парубків стрічали». (Соломія)

10.  «Хіба я боюся смерті? Сохрани, Боже!.. Пошли, Господи, й завтра. Раз вмирати — не двічі. Вмер — і край, більш не встанеш». (Іван)

11. «Бодай ти, запалася, треклята країно, з твоїми порядками!..» (Остап)

12. «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» (Остап)

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя. Відповідаючи на запитання вікторини, ви, сподіваюсь, помітили, що найчастіше звучали імена Остапа та Соломії. Це і є головні герої твору.

Орієнтовний план характеристики образу героя повісті

1. Остап Мандрика — кріпак-бунтар, що прагнув вирватися на волю.

2. Портрет і зовнішність героя

3. Риси характеру героя:

а) мужність і бунтарство;

б) ненависть до панів;

в) щирість і доброта;

г) рішучість і винахідливість;

д) здатність до ризику;

е) терпимість і волелюбність;

є) ніжність і чуйність у ставленні до Соломії;

ж) вірність у коханні;

з) працьовитість, любов до землі;

и) оптимістичність, життєлюбність.

5. Остап — борець за волю, щасливе життя поневоленого люду.

Характеристика образу Остапа за планом

Матеріал для характеристики образу героя

Остап Мандрика — герой повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані» (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уявлення про вільне життя.

Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. Герой ненавидить рабські душі, його бере злість на тих людей, що, як воли, покірно тягнуть ярмо неволі. Він закликає селян «Висунути шию з панського ярма». Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття.

Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Про це свідчить його настрій. Коли він опинився за Дунаєм, йому «зробилося весело й легко». Та хоч і вирвався від пана Остап, та багато горя довелося йому зазнати в пошуках волі.

Під час першої спроби переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за допомогою мельника Якима переправились через Дунай. «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!» — гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, та він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію». Він виявляє величезну силу в боротьбі за життя: хворий повзе, шукає виходу з плавнів. Відважним і сміливим виявив себе Остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. Зворушує й вірність Остапа в коханні. Особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній Остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна Дунаю», поклик Соломії. З Остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів.

Зовнішній вигляд (портрет) Остапа змінюється залежно від умов і віку. На початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. Коли Остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». В кінці твору бачимо героя сивим дідом. У нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки».

Мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до Соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси Остапа.

Мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому, тяжко пораненому, безсилому, доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою.

В епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях Остапа. Людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис».

— «Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав». «…Остапові стало жалко Соломії, страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалувала кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». Здатність оцінити чуйність і духовну красу іншої людини відображає внутрішню красу головного героя. Вірність у коханні Остапа до Соломії з особливою ніжністю виявляється в епілозі, коли старий самотній головний герой підводить риску під своїм життям: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає не дочекається, коли злучиться з нею…».

- Слово вчителя. В епілозі сказано, що інколи заходять люди в сторожку, де мешкає Остап. Вашій увазі пропонується інтерв’ю з героєм. Спочатку з’ясуємо значення слова інтерв’ю.

Інтерв’ю – призначена для опублікування в пресі, передачі по радіо, телебаченню розмова журналіста з яким-небудь діячем.

Інтерв’ю з Остапом

- Доброго дня, дідусю!

- Здрастуйте!

- Дозвольте Вам поставити декілька запитань.

- Я Вас слухаю.

- Зараз Ви живете в Україні, та був час, коли були змушені тікати з рідної землі. Скажіть, чому Ви все ж таки наважились на це? Не шкодуєте?

- А що мене чекало вдома? Пан обіцяв зідрати шкуру з живого мене або в некрути віддати, що не набагато краще. Й на чужині знав, що не медом помазано. Так а що залишилося робити? Із двох зол, як кажуть, вибрав менше. Треба було ризикувати та сподіватися на краще.

- Так, можливо, треба було скоритися лихій долі, припинити гнівити пана, то й життєпису не було б такого на спині та на грудях.

- Ой ні. Не міг я мовчати. Віл та й той, як набридне в ярмі ходити, починає брикатися, протестувати. А ми ж люди, не безмовна якась там звірина. От якби всі не змовчали тоді та повстали проти пана, то й не треба було б кудись тікати. А то вже не були ми господарями на своїй землі. І людей не жаль було, а злість брала, що задовольняла їх схожість з отими волами, що застромлювали шиї свої в ярма.

- Скажіть, дідусю Остапе, що Ви відчували, тікаючи, прощаючись із Соломією, вашим єдиним коханням?

- Тільки вона мене й тримала там. Давно б уже пішов з дому, помандрував би в пошуках щастя.

- Чи зраділи Ви тоді, коли Вас наздогнала Соломія?

- Ще й як. Удвох іти було охотніше. Страшно тільки було за її долю. Життя показало, що недаремно боявся. Ех, знав би я тоді...

- Скажіть, а якби вдалося час повернути назад, чи так само Ви б чинили, чи якось інакше?

- Я робив так, як підказувало серце, сумління мені не дозволяло існувати в рабстві, коритися гнобителям. Мабуть, все одно тікав би. Про одне шкодую. Треба було вмовити Соломію додому повернутися. Чомусь здається, що жива була б моя половиночка, діждалася мене б з мандрів моїх гірких, та й жили б оце разом ось тут, у сторожці. А так дуже дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав.

- Ви знали, на що йшли. Знали, що смерть чатуватиме на кожному кроці. Страшно було?

- Померти я не боявся. Краще вже покинути цей світ, ніж жити так, як більшість людей. Звісно, жити дуже хотілося. Молодий був, двадцять літ усього мав. Боровся, скільки міг. Тим, що живу, Соломії завдячую. Вона для мене нічого не шкодувала. Не покинула в плавнях, працювати пішла, кинулась визволяти з полону. Вірна, віддана, мужня, рішуча. Навіть за таких нелюдських обставин змогла залишитись людиною, справжньою людиною. Ось вони, цінності, завдяки яким тримається світ: добро, кохання, вірність, щирість, здатність більше про інших думати, ніж про себе. Віки пройдуть, та здається мені, завжди цінуватимуть саме таких людей, як моя Соломія.

- Дякую, дідусю, що люб’язно погодилися поговорити зі мною. Бажаю Вам довгих літ та здоров’я міцного.

- Дякую і Вам, що не забули мене, старого. Недовго мені залишилося жити на цьому світі. Та не боюся я, як і тоді не злякався нічого. Тим більше, що половина мене лежить на дні Дунаю й чекає мене ось уже скільки років.

- Щиро вдячний Вам за приємну, відверту розмову. До побачення.

- Бувайте здорові!

Орієнтовний план характеристики образу героїні твору

1. Соломія – кріпачка, котру насильно видали заміж.

2. Портрет і зовнішність героїні.

3. Риси характеру Соломії:

а) мужність і відвага;

б) вірність і самовідданість;

в) волелюбність і ненависть до гнобителів;

г) любов до життя;

д) здатність на самопожертву;

е) щирість і душевність;

є) оптимізм та енергійність.

4. Трагічна доля героїні.

5. Соломія — яскравий, багатогранний, глибокий образ української жінки.

Характеристика образу Соломії за планом.

Матеріал для характеристики образу героїні

Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан силою віддав заміж за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче зносить всі труднощі мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує з біди. Самовіддано бореться Соломія за його життя : вона виводить коханого з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів. Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, загинула в хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість життя… Душа рветься до сонця». Трагічна доля як Соломії, так і Остапа, їх поневіряння в Туреччині свідчать про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.

V. Підбиття підсумків уроку

- Підсумкова бесіда.

1. Про що мріяли герої повісті? Чи здобули вони омріяну волю?

2. Що ви розумієте під словом «воля»? (Це свобода людини, здатність розвиватися, робити все, що не суперечить моральним цінностям людства).
– А чи дозволяє воля робити все, що заманеться? (Ні, адже в кожному суспільстві існують певні етичні правила, закони).

- Тоді яким чином ми можемо говорити про волю, свободу? (Воля там – де не принижується людська гідність).
– За яких умов люди можуть бути позбавлені волі в сучасних умовах? (Коли вони зробили протиправний вчинок або не можуть свідомо відповідати за наслідки своїх дій).
– Чи може сьогодні людина почуватися повністю вільною? (Сьогодні свобода людини може обмежуватися необхідністю працювати, виконувати певні обов’язки. Однак за умови, коли людина чинить відповідно до своєї природи, то і робота приноситиме їй задоволення).

Домашнє завдання

• Скласти цитатний план характеристики образів Остапа та Соломії ( на вибір), письмово

• Підготуватися до написання твору -роздуму на одну з тем:

1.Чи не надто дорога ціна волі героїв повісті М. Коцюбинського?

2. Якби Соломія не загинула...

3. Як я розумію поняття «вільна людина»?

(ця робота буде на наступному уроці)