Література письменників-емігрантів. «Празька школа» української поезії та її представники. Євген Маланюк.

Матеріал взято з платформи ВШО/ Курс "Українська література"/ 11 клас/ урок 34 https://lms.e-school.net.ua/courses/course-v1:UIED+Ukrainian-literature-11th-grade+2020/courseware/93f863b667e64c65affd7a2841f3e338/bbb297b349db45edb3bb6edda78f77b9/?child=last

Еміграція (від лат. emigratio - виселення, переселення) - це вимушене або добровільне переселення корінних мешканців з Батьківщини до іншої країни на постійне проживання чи на деякий час із політичних, соціальних, економічних, релігійних та інших причин.

Чому емігрували українці?

Перша хвиля еміграції на початку XX століття була трудовою. Цей період знайшов відображення в новелі “Камінний хрест” Василя Стефаника. Письменник описує прощання селян з рідним краєм перед виїздом до Канади на межі XIX-XX століть.

Друга хвиля еміграції обумовлена поразкою національно-визвольних змагань. Письменники прагнули зберегти за кордоном свободу творчості, критично аналізувати події, які відбувалися на території України. Чи було це можливо в радянській Україні? Пригадаймо, що там література стає знаряддям пропаганди комуністичного режиму, це обумовило репресії проти представників покоління “Розстріляного відродження” (В. Підмогильного, М. Куліша, М. Зерова та інших). Тож очевидно, що за таких умов літературний процес за кордоном — життєво важлива складова розвитку української літератури.

Історик Б. Кравців підрахував: протягом 1920–1930-х років було розстріляно 89 українських письменників; 22 вижили й переважно повернулися в літературу; 212 перестали писати художні твори; 42 померли (дехто з них був ув’язнений); 83 емігрували з України під час Другої світової війни. Отже, з літературного життя вибуло 448 українських майстрів красного письменства. Решту компартія перетворила на слухняних виконавців, які писали оди вождям і комунізму на замовлення. У цьому розділі поведемо розмову про тих письменників, які у 20–30-х роках ХХ ст. змушені були покинути рідний край та емігрували з Україною в серці.

«Празька школа». Багато митців знайшли собі прихисток у Чехословаччині, президент якої Т. Масарик мав симпатії до українців і сприяв тому, щоб вони могли здобувати освіту рідною мовою. Неподалік від м. Праги, у м. Подєбрадах, було відкрито Українську господарську академію, де з перших днів її роботи навчалося 300 українських студентів. Також у Празі працював Вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Український вільний університет та Українська мистецька студія.

Більшість емігрантів друкувала свої твори у львівському «Віснику» (1932–1939), який редагував Д. Донцов. Біля цього часопису гуртувалися Є. Маланюк, Н. Лівицька-Холодна, О. Ольжич, Ю. Липа, О. Теліга, Л. Мосендз, Ю. Дараган, О. Лятуринська, Юрій Клен — власне, ці письменники й становили ядро «празької школи» поетів. Усі вони писали переважно в річищі неокласицизму й неоромантизму. У своїй творчості «пражани» розмірковували над причинами поразки у визвольних змаганнях за Україну, вони сформулювали ідеал людини — духовно сильної та вольової, національно свідомої. Провідними мотивами у творах представників «празької школи» поетів стають мужність, відповідальність перед поневоленою Україною, патріотизм і волелюбність.

Кожен «пражанин» — окрема планета художніх ідей та образів. Ю. Дараган впливав на своїх поетів-побратимів історіософськими мотивами: яскравий історизм, дикий степ, варяги, Дажбог...

О. Ольжич заперечував сентиментально-сльозливе оспівування життя й образ пасивної та безвольної людини. Він зводив до культу силу волі, активну позицію особистості, вважаючи, що тільки сильна духом людина може відродити Україну.

О. Теліга своє життя та творчість присвятила боротьбі за незалежну Україну, за неї й померла: 1942 р. гестапівці розстріляли в Бабиному Яру (м. Київ) цю вродливу, енергійну, талановиту й вольову жінку. У віршах поетеси звучать мотиви оптимізму й радісного сприйняття життя. Мотиви неспокою, вибору, пошуку гармонії хвилюють ліричну героїню О. Теліги в багатьох її творах інтимної та громадянської лірики.

Прозаїки-емігранти. Серед прозаїків-емігрантів найпомітнішими були І. Багряний — автор пригодницького роману «Тигролови» — й У. Самчук, який прославився романом-трилогією «Волинь» (1932–1937), а також романом «Марія» (1933). У трилогії «Волинь» автор створює збірний образ української молодої людини наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років, яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її культурного й державного становлення. У романі «Марія» змальовано трагічну сторінку в житті України — Голодомор 1932–1933 рр.

Перегляньте відео з поясненням теми уроку

Євген Маланюк (1897-1968)Євген Маланюк народився 2 лютого 1897 р. в селищі Новоархангельську на Херсонщині (нині Кіровоградська область). Батькові предки чумакували, а сам він був учителем, потім — повіреним у містечковому суді, режисером аматорських вистав, співав у церковному хорі, словом, просвітянським діячем. Мати була донькою військового.

Євген здобував освіту в початковій школі, був звільнений від оплати за неї, бо навчався на «відмінно». 1914 р., після закінчення Єлисаветградської реальної гімназії, юнак вступає до Петербурзького політехнічного інституту. Але в цей час розпочалася Перша світова війна. Євген навчається в Київській військовій школі, а звідти потрапляє на фронт, стає ад’ютантом Головнокомандувача армії Української Народної Республіки. Після падіння УНР разом з іншими емігрував спочатку до Польщі (1922–1933). У таборі для інтернованих Євген змінив зброю воїна («стилет») на перо поета («стилос»). З 1923 р. він — студент Господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), яку закінчив 1928 р. за фахом інженера.

Починаючи з 1923 р. Є. Маланюк друкує свої твори в еміграційних журналах («ЛНВ», «Ми», «Дажбог», «Дзвони» та ін.). У цей період молодий митець стає лідером «празької поетичної школи», пише збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926). З 1929 р. живе у Варшаві, де працює інженером і бере активну участь у літературному процесі — був одним з фундаторів літературної групи «Танк». До першого періоду творчості Є. Маланюка належать також збірки «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934) і «Перстень Полікрата» (1939).

1944 р. Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, але й тут брав участь у літературному процесі, зокрема був членом Мистецького українського руху (МУР). 1949 р. поет виїхав до США, де працював інженером, не полишаючи літературної творчості.

Другий період творчості поета ознаменувався виходом у світ збірок «Влада» (1951), «Поезії в одному томі» (1954), «Остання весна» (1959) і «Серпень» (1964). Провідною ідеєю цих книжок стало возвеличення рідної землі. Талановитий поет був іще й культурологом, літературним критиком, мистецтвознавцем, знав декілька мов, перекладав з французької, польської та чеської.

Є. Маланюк помер 16 лютого 1968 р. від серцевого нападу в м. Нью-Йорку (США). Ім’я поета було заборонено на батьківщині протягом сімдесяти років, а його книжки лежали в спецфондах.

Опрацюйте літературно-критичний матеріал про твори Є. Маланюка.

Провідною темою всієї творчості Є. Маланюка була Україна. Нею поет марив, про неї мріяв, вимушено живучи в еміграції:

А мені ти — фата-моргана

На пісках емігрантських Сахар —

Ти, красо землі несказанна,

Нам немудрим — даремний дар! («Знаю — медом сонця...»).

Так, Україна для митця була фата-морганою — недосяжним міражем. Мистецькі й суспільні погляди співця-патріота вияскравлюються в багатьох поезіях, що належать до різних книжок і циклів: «Стилет чи стилос?..», «Напис на книзі віршів» та ін. У вірші «Стилет чи стилос?..» (1924) Є. Маланюк порушує проблему ролі митця в житті суспільства. Поетові потрібен стилос (паличка для писання на вкритій воском дощечці) чи стилет (різновид кинджала)? Іншими словами, він має писати про красу як таку, далеку від буденних проблем (стилос), чи своїм полум’яним словом боротися за вдосконалення реального світу й наближення його до ідеалу (стилет)? Хай який складний вибір, проте поет віддає перевагу боротьбі, його захоплює «веселий галас бою», тому й пливе в «безмежжя», яким він зачарований.

Спільною ідейно-стильовою ознакою представників «празької школи» поетів є єдина історіософська концепція. В історіософській ліриці серед усіх давніх символів та образів, до яких вдавався Є. Маланюк, найпоширенішими є ті, що пов’язані з козацтвом. Яскравим прикладом «козацької лірики» є вірш «Уривок з поеми».

Перегляньте відео з поясненням теми уроку

Завдання 1 (5 балів). Запишіть до зошита інформацію щодо українських письменників, які змушені були емігрувати, за таким планом:

1. Угруповання, створені українськими письменниками в еміграції

2. Представники емігрантської літератури

3. Тематика творів та проблеми, які порушували письменники-емігранти

Завдання 2 (6 балів). Пройдіть тест за біографією Євгена Маланюка

Фото зошита прикріпіть у поле для відповіді або в класрум