Леся Українка. «Мрії», «Тиша морська», «Співець». Образ мужньої, сильної духом дівчинки, її життєрадісний погляд на світ, вільнолюбство, впевненість, розвинена уява. Значення мистецтва в житті людини. Гармонія людини і природи.

1. Не можна любити своєї землі, якщо ти не знаєш її мистецтва.

   Бог подарував нам, українцям, трьох геніїв: Лесю Українку,Тараса Шевченка та Івана Франка. Ці постаті тримають нашу націю на своїх плечах. Один із найважливіших уроків, який ми можемо винести із величної творчої спадщини Лесі Українки – це служіння рідному слову і своєму народові. Розуміння мистецтва слова Лесі Українки – дає нам можливість  розуміти свою націю, усвідомлювати хто ми, дає можливість  духовно зростати і міцніти , виховувати у собі патріотизм, який так необхідний нам саме сьогодні і який стане основою нашого майбутнього.

2. ЯКА Ж ТАЛАНОВИТА БУЛА ЛЕСЯ УКРАЇНКА!!!!

   «Лесин рояль» 
               Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль». 
             Але люта хвороба  часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки на Водохреща, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона із загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. 
   - Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка. 
   - Граю… на роялі, - тихо відповіла дівчинка. 
            Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді, а нрати на фортепіано – найзаповітніша мрія. 
   Мислила музичними образами
       Процес творчості був пов’язаний з музикою Дуже часто, пишучи вірші чи поеми, поетеса схоплювалася від столика до фортепіано, сідала за нього й починала імпровізацію - музичний супровід для віршів, одночасно стиха виголошуючи їх і граючи на роялі. 
      Лариса Петрівна не тільки на самоті, але іноді і в тісному колі найближчих приятелів сідала за рояль і, декламуючи вірші, імпровізувала до них акомпанемент. 
      Так працювала, що в неї підвищувалася температура
       З юних років Лесі Українці легко й невимушено давалося віршування, хоч іноді, як сама поетеса писала до своїх рідних та близьких друзів, вона так глибоко й ретельно опрацьовувала твори, що в неї аж підвищувалася температура, і Леся Українка стомлювалася до того, що лежала нерухомо.

   Духовні джерела 

   
          Звідки ж набиралась молода поетеса сил? Із яких джерел черпала цілющу силу й наснагу? Невичерпним джерелом її життєвого і творчого шляху була велика родина Косачів і Драгоманових, які з великим ентузіазмом, любов’ю, наполегливістю плекали, леліяли талант майбутньої поетеси. Батько, мати, брати Михайло і Микола, сестри Ольга, Оксана, Ізидора – це тихий Лесин світ, у якому вона жила і зростала.
   Предки Лесі Українки з обох боків – батька й матері – сягають своїм корінням у глибину століть і мають багату історію. Косачі походять із сильного боснійського роду, який жив на узбережжі далекої Адріатики. Лесин батько – Петро Антонович Косач – народився в Україні, у невеличкому містечку Мглині, що на півночі Чернігівщини.
   Рід по матері був грецький. В Україні Драгоманови осіли у ХVII столітті, з тих часів історія роду набирала нових подій та імен. У драгоманівській родині в Гадячі, де народилася мати Ольга Петрівна Драгоманова, міцно трималися народних традицій, завжди шанувалася українська пісня.

   Багатогранність таланту поетеси
   
      Досить хвороблива, але сильна духом особистість, Леся Українка з дитинства була чутливою художницею-фантазеркою, мала абсолютний музичний слух і чудовий драматичний хист.
   М. Драй-Хмара у праці «Леся Українка. Життя й творчість» зазначає, що молода дівчина цікавилася малюнками, які знаходила у великих книжках, і, розглядаючи їх, придумувала таємничі історії, для яких вони ставали ілюстраціями». До занять образотворчим мистецтвом Лариса Косач звернулася вже сформованим поетом, коли вийшла друком її перша збірка «На крилах пісень». Щоправда, побіжно вона згадала, що давно хотіла навчитись малювати.
   Навчання, що почалося в лютому 1893 року, було інтенсивним і досить-таки продуктивним: весною того ж року мати пише М.П.Драгоманову, що

   «… Леся після учіння з малярем Зозулею вже може малювати досить милі картинки». 2 лютого 1894 року в Києві поетеса почала відвідувати уроки в рисувальній школі М.І. Мурашка, а оплатити це навчання запропонувала бабуся Є.І.Драгоманова. «Учення моє добре йде, деякі учениці , що поступили разом зо мною, одстали од мене, - повідомляє Леся в одному з листів. – Тільки жалко, що я не можу ходить у школу щодня». Наприкінці другого навчального місяця почала боліти нога. «Мабуть, це наслідки ходіння в рисувальну школу, яка неблизько , - писала Олена Пчілка матері в Гадяч у кінці березня 1894 року. - Леся перестала ходити на навчання, але планує брати уроки малювання на квартирі в одного з учителів школи». Причина хвороби ноги була та сама, що й руки: туберкульоз кісток.
   Сучасники письменниці бачили її малярські роботи, котрі до нас не дійшли (крім будиночка у Звягелі ). Ось як про них відгукнулася Оксана Стешенко:

   « Леся була озброєна ще однією галуззю мистецтва – вона гарно малювала. Я часто бачила, як Леся вимальовувала різні взірці народної творчості. На великдень завжди розписувала писанки, здебільшого квітами, які вона надзвичайно любила. Її писанки були ніжні, тендітні, без яскравих барв…».
   
         Леся Українка в дуже ранньому віці виявила схильність до музики. Незаперечний факт: вона володіла абсолютним музичним слухом (рідкісним хистом) . Зізнавалася, що, напевне, з неї вийшов би значно досконаліший музика, ніж поет, якби не жорстокість долі. Справді, в 9 літ Лариса Косач на фортепіано «вже грає зі школи» (за словами матері). Але в 11 років «з’явилася припухлість на лівій руці, рука боліла, і це заважало грати на фортепіано» ; у 12 років – операція кисті лівої руки, видалення кісточок, уражених туберкульозом. «Деякі рухи цієї руки залишилися обмежені, але все ж Леся зовсім добре могла нею все робити, навіть грати…». У 14 років захоплення музикою триває: з Києва до Колодяжного привезли рояль. «Її музику було надзвичайно приємно слухати, далеко приємніше, ніж багатьох блискучих техніків-віртуозів… Грала так найчастіше вечорами, - без світла, в темряві, коли не дуже хто слухав, - свої імпровізації, - згадувала сестра письменниці Ольга. – Власне, імпровізації, а не зафіксовані композиції, бо кожен раз це було щось інше. Це була наче не музика, а розмова…»
       У 19 літ, після двомісячного безперервного лежання з витягуванням хворої ноги ( на 11 день після зняття пов’язки), стала грати на фортепіано, перемагаючи біль при сидінні. «Одна тільки й потіха серед копи лих, - пише поетеса до брата Михайла в листі від 30 травня 1890 року, - що я на фортепіано немов трохи лучче стала грати (се, вже, бачиш, мені так здається)».
       Добре відомо, що протягом усього життя спрага до музики в Лесі Українки так і залишилася невтамованою. «Чи привезли вже фортепіано? Ах, який жаль, що тут у мене ніякого інструмента нема! Без музики просто хоч вішайся!» - бідкається поетеса під час переїздів (лист до матері від 5 травня 1891 року, надісланий з Євпаторії). Чому ж поезія – мелодія слова – не могла замінити їй музику?
        Театральні зацікавлення поетеси з дитинних літ, ще з часів Звягеля, виразно виявлялися в театралізованих дитячих забавах, що оживляли образи античної міфології, поліського фольклору в уважній прихильності до народних ігор та обрядів, у численних домашніх виставах. Покровителькою цих видовищ здебільшого була Олена Пчілка, а серцем і душею, або інакше кажучи, режисером – Леся Українка.
   Отже, драматичний хист поетеси виявився дуже рано. «Почалося все, - як відзначає М.Зеров, - із дитячих забав – «Іліади» та «Одіссеї», що експромтом драматизувалися у звягельському садку, та з тих дитячих фантазій, про які читаємо в поезії «Мрії». У спогадах людей із найближчого оточення Лесі Українки знаходимо чимало свідчень щодо раннього захоплення її сценічним мистецтвом. Зі спогадів сестри Лідії : «Цілий день бігаємо по усіх-усюдах і ціле літо граємо все в одну гру: Іліаду і Одіссею. Маленької Лесічки ще тоді не торкнулася та лиха хвороба, яка зробила з усього життя її безнастанне страждання… У наших епічних іграх того літа вона завше була Андромаха – втілення усіх доброчинів…»
   Поряд із античною та християнською міфологією, героїчними лицарськими легендами змалку живили Лесину уяву давні перекази та легенди рідного краю.
           Дитячі забави поступово прибирають дедалі виразніших театральних форм. Тому всіляко сприяє родинна атмосфера. Досвідчена письменниця Олена Пчілка виступає палкою прихильницею вистав. Сама бере участь у любительському лицедійстві. Домашні вистави влаштовувалися в Косачів у Луцьку, Колодяжному, Києві, Гадячі. «Іноді в селі, - розповідає Ольга Косач-Кривинюк про побут у Колодяжному, - влаштовувались вистави – живі картини. Мати написала історичну драму в 5 діях «Кармелюк». Розіграти її не було змоги – не вистачало ні людей, ні засобів. Тоді вирішили ставити її в ляльковому театрі. Леся була за режисера, художника, артиста – за всіх. Зробили багато ляльок, декорації. Навіть пожежу панського будинку, підпаленого Кармелюком, показали. Цей ляльковий театр користувався великим успіхом у Колодяжному і вносив чимало радості в наше життя».
   Вельми цікаві й промовисті спогади дочки композитора Галини Лисенко про київську домашню постановку опери «Зима і Весна». «Ця опера є значно серйознішою і складнішою, аніж інші – теж дитячі – «Коза-Дереза» і «Пан Коцький», а між тим «артистичні сили» складалися з самих дітей. Я і тепер дивуюсь, коли згадаю, як це ми, діти, змогли подолати такі труднощі. Та, певно, вирішальною була допомога дорослих. Одним із найкращих порадників і постійних керівників у цій справі була Леся Українка, або просто Леся, як у нас тоді її звали… Вона режисер і балетмейстер, костюмер і декоратор, а до того ще й суфлер. Леся сама придумувала ескізи і шила вбрання для Осені, Зими, Сніговика і Весни. Згадуючи цю виставу, і тепер дивуюсь – звідки в неї бралося стільки енергії, любові до цієї справи, а головне – терпіння і витримки. Щодня ж Леся приходила муштрувати нас, приміряти костюми, повторювати рухи, а саме за цим Леся дуже слідкувала. Бувало, що нам уривався терпець, і ми втікали куди попало. Та невблаганний режисер ловив нас, виволікав з-під канапи або із-за якоїсь шафи і становив кожного на своє місце. Не пам’ятаю, щоб Леся коли-небудь з цього приводу дратувалась, – завжди спокійна, лагідна, ще й жартує».
   Із наведених свідчень поетеса постає не просто пристрасним учасником, а владним розпорядником театрального дійства. Прикметно, що чи не в кожному спогаді щодо цього вжито на чільному місці слово «режисер».

1. ОЗНАЙОМТЕСЯ. Перебування на самоті спонукало Лесю до мрії й фантазування.  Досить було побачити дівчинці якийсь малюнок чи світлину — і в її уяві складалася ціла історія.

   Думки її постійно блукали високо – високо в небі між зір , глибоко – глибоко в глибинах морських , а сама вона дуже часто опинялася в ліжку , прикута хворобою .Яку ж силу духу треба мати , щоб не зламатися , не впасти у відчай , знайти в собі сили підтримувати інших ? Тому дуже часто поезію Лесі Українки називають мужньою. 

     Спогади про Лесю засвідчують, що в дитинстві вона була мрійливою дівчинкою.

      Бавлячись серед руїн Луцького замку, уявляла себе мужньою Жанною Д'Арк, а своїх товаришів – відважними лицарями. Можливо, саме в лицарів вона вчилася великої мужності, яка потім так потрібна була їй у житті, щоб боротися з власною недугою та різними негараздами.

           Одну із поетичних збірок  Леся Українка назвала «Думи і мрії». І є в ній вірш «Мрії», який вона написала в Ялті 18 листопада 1897 року.

   - Чи знаєте ви, що означає мрія?

   Мрія – це уява людини про майбутні події, настання яких вона бажає.

2. Прослухати аудіозапис вірша “Мрії” за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=4xUnuyXsbcw&t=3s, слідкуючи у підручнику на ст. 51.

3. Літературний паспорт (записати у зошит)

   Леся Українка

   “Мрії”

   Написано поетесою в Ялті 18 листопада 1897 р.

   Тема: зображення мрій ліричної героїні, роздумів над сенсом життя, за яке необхідно боротися до останньої краплі крові і обов’язково вірити в жадану перемогу.

   Ідея: уславлення мужності, героїзму, впевненості віри в перемогу лицаря, його критика тих, хто пролив «кров не за рідний край».

   Основна думка: необхідно вміти боротися з життєвими труднощами навіть тоді, коли це неможливо; чоловік — це віра, сподівання, впевненість у перемозі.

4. ОЗНАЙОМТЕСЯ. “Тиша морська”. Історія написання.

Лесю Українку батьки возили до моря, щоб підтримати здоров’я, – влітку на Кавказ до Чорного моря, а взимку в Єгипет. Своє замилування  морським краєвидом вона передала у поезії «Тиша морська».

Леся Українка любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця “країна світла та злотистої блакиті” навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко.

• Прослухати аудіозапис вірша “Тиша морська” за посиланням  https://www.youtube.com/watch?v=upwcJbVKePg, слідкуючи у підручнику на ст. 51, 52.

• Літературний паспорт. (записати у зошит)

Леся Українка

“Тиша морська”

Тема: опис краси  моря у період затишшя;

Ідея:  прагнення протистояти життєвим бурям;

Основна думка: треба долати всілякі життєві труднощі. бути оптимістом.

Жанр: лірична поезія

– Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю.

• ОЗНАЙОМТЕСЯ. Здається, Леся народилася для щастя, стільки талантів дав їй Бог, така дбайлива і висококультурна родина, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичним болем і душевними муками.    Гірка правда присутня в словах:  « Справжній поет не повинен бути щасливим». Вона цілком  стосується  долі Лесі Українки.

• ЗАПИСАТИ У ЗОШИТ НАСТУПНЕ. Зболена  недугою, до безтями закохана у рідний край, розчарована частими розлуками з ним поетеса пише вірш «Співець». Вірш вперше надрукований у журналі “Зоря”, 1889. Пізніше увійшов до збірки “На крилах пісень” (1904).

• ОЗНАЙОМТЕСЯ.Ознайомившись із віршем, ви побачите яким  же  є край рідний для Лесі Українки і що означає «любити свою батьківщину»  для неї.

  Образ прекрасної троянди та чарівного соловейка спочатку змальовуються чудовими жителями весняного садка.Троянда прикрашала садочок, а соловейко співав їй свої пісні. Але як тільки осінь і холод завітали до них, то вони покинули рідний край. Одразу сумно і глухо стало навкруги. Гірко й поетесі, що не чутно чарівної пісні, яка б розрадила осінній сум. Вона хоче мати вогнисте слово, щоб знову весна запанувала у її душі-садку.

• Прослухати аудіозапис вірша “Співець” за посиланням  https://www.youtube.com/watch?v=rVNMMf0_FR8 , слідкуючи у підручнику на ст. 52-54. 

• Літературний паспорт. (Записати у зошит)

Леся Українка

“Співець”

Тема: оспівування краси природи, національного духу, любові до рідної землі.

Ідея: показати долю поета та призначення його пісні.

Основна думка: жодна людина не має права зраджувати свою Батьківщину, а навпаки, має присвячувати їй свій талант і життя.

Жанр: лірична поезія

• Виразно читати вірші, с. 51-54.

• Записати літературні паспорти поезій.