Культура Київської держави доби розквіту

Оприцювати теоретичний матеріал та скласти таблицю

• Українська мова і писемність

На думку вчених, витоки української писемності слід шукати у IX ст. Відомо, що влітку 863 р. візантійські брати-просвітителі Кирило і Мефодій переїхали до Моравії на запрошення князя Ростислава і там почали проповідувати християнство. Згодом їхня просвітницька діяльність поширилася на Балкани. Кирило і Мефодій зробили переклад Біблії з грецької на слов’янську мову й почали навчати слов’ян богослужіння рідною мовою. Для цього брати створили слов’янську абетку (глаголицю). Учні просвітників у Болгарії згодом удосконалили її, назвавши кирилицею (на честь одного з братів).

Незабаром абетка почала проникати в Русь. Згодом кирилична система письма лягла в основу сучасної української, білоруської, болгарської, російської абеток.

Мову, якою писали богослужбові книги, почали називати церковнослов’янською. Писемна мова дуже відрізнялася від тогочасної української, якою послуговувалися в усному мовленні. Її знали тільки освічені (письменні) люди - ченці, книжники, князі. Використання для письма іншої, ніж розмовна, мови було в ті часи звичним явищем. У Європі писемною (книжною, літературною) мовою для багатьох народів була латина, у Візантії - грецька.

Про рівень письменності населення Київської держави ми знаємо не стільки завдяки збереженим книжковим пам’яткам (адже книги створювалися найосвіченішими людьми), скільки написам на побутових речах, зброї, стінах храмів, каменях тощо. Ви вже знаєте, що такі видряпані на поверхні написи називають графіті. У київських храмах пощастило знайти 170 написів-графіті ХІ-ХІІ ст. Археологи виявляють написи й на ремісничих виробах: пряслицях, ливарних формочках, господарських посудинах тощо. На пряслицях найчастіше зазначали імена власників: «Княжо єсть», «Молодило»; на посудинах писали про їхній вміст або називали ім’я власника.

Пам’ятник Св. Кирилу та Мефодію у м. Мукачеві, Закарпатська обл. Сучасне фото

Повідомлення про смерть великого київського князя Ярослава Мудрого. Графіті з Софійського собору в Києві

Абетка, виявлена на стіні Софійського собору у Києві

• Розвиток освіти

Київська держава потребувала освічених людей. Їх готували у школах при церквах і монастирях. За князювання Володимира Святославовича в Києві вже була школа для навчання дітей з найближчого оточення князя. Ви дізналися й про школу при Софійському соборі, засновану Ярославом Мудрим, де навчалося 300 дітей бояр та священників. На підставі джерел учені припустили, що наприкінці XI ст. онука Ярослава Мудрого Янка Всеволодівна заснувала в київському Андріївському монастирі школу для навчання дівчат. Навчалися в Києві й приватно. Русич на ім’я Піщан залишив на стіні Софійського собору в Києві графіті: «Піщан писав, ходивши до дяків учеником».

Основу освіти становили богослов’я, філософія, риторика й граматика. Вивчали на Русі й іноземні мови. Кількома мовами володів Ярослав Мудрий, а його син Всеволод самостійно опанував п’ять іноземних мов.

• Література

До нашого часу від доби Русі-України збереглося дуже мало книг. Найдавнішими з-поміж них є Реймське та Остромирове Євангелія.

Ви вже знаєте, що Реймське Євангеліє привезла до Франції дочка Ярослава Мудрого Анна. Точна дата створення книги невідома: учені датують її 40-ми роками XI ст. Реймським Євангеліє назване тому, що зберігається у м. Реймс у Франції. Проте створили його київські книжники спеціально для княжої родини.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Виготовлення великої рукописної книги потребувало чималої праці. На її оздоблення використовували багато коштовних матеріалів - шкіри, золота, фарб. Розчинене або листове золото йшло на тло в мініатюрах, заставках та ініціалах. Дорогими були й фарби, розчинені на яєчному жовтку. Оправу книжки робили з дощечок та обтягували шкірою. Були оправи зі срібла, золота, прикрашені коштовним камінням.

Сторінка з Реймського Євангелія

Остромирове Євангеліє є найдавнішою зі збережених до наших днів датованою книжковою пам’яткою Русі. Створили цю книгу (власне, переписали) у київському великокняжому скрипторії писар, дяк Григорій, та його помічник. Замовив книгу новгородський посадник Остромир, родич великого київського князя Ізяслава Ярославовича. Книгу переписували впродовж неповних семи місяців (з жовтня 1056 р. до травня 1057 р.), про що свідчить спеціальний запис. Чудово зберігся пергамент: йому вже скоро тисяча років, а він ніби щойно виготовлений. У книзі є три мініатюри із зображенням авторів Євангелій - Іоанна, Луки і Марка, - для четвертого, Матвія, залишено вільний п’ятдесят сьомий аркуш. Крім мініатюр, Євангеліє розкішно оздоблене великою заставкою, 17 малими заставками та 207 ініціалами.

Словничок

Книжкові мініатюри - ілюстрації, які оздоблювали рукописну книгу.

Книжковий ініціал, або буквиця - більша, ніж решта літер у тексті, початкова буква розділу в рукописних і друкованих текстах.

Сторінка з Остромирового Євангелія. Євангеліст Лука

Оригінальну, тобто власну, незапозичену літературну творчість за часів Русі-України започаткував митрополит київський Іларіон, який створив урочисту проповідь «Слово про закон і благодать». Твір було написано між 1037 і 1050 рр. у період воєнних сутичок Русі з Візантією, напружених відносин між руською та візантійською церквами. Константинополь доклав неабияких зусиль, аби не дозволити руській церкві канонізувати хрестителя Русі - князя Володимира, адже поява власного святого сприяла б зміцненню авторитету молодої християнської держави. У своїй проповіді Іларіон палко обстоював інтереси Русі.

Чудовими пам’ятками давньоруської творчості є билини. Найдавнішими з них вважаються билини Володимирового циклу, що виникли в Х-ХІ ст. Оповіді в них пов’язані зі стольним градом Києвом і його князем Володимиром Великим, якого часто йменували «Красним сонечком». Героями билин були богатирі-русичі, котрі самовіддано боронили рідну землю від ворогів.

Словничок

Билини (старини) - жанр героїчного епосу. Билини прославляють подвиги народних героїв та богатирів.

• Церковна архітектура та образотворче мистецтво Русі-України кінця X - першої половини XI ст.

Архітектурі належало чільне місце в культурі Київської держави. Упродовж багатьох століть основним будівельним матеріалом у наших предків було дерево. У давньоруських містах споруджували князівські палаци, боярські хороми, оборонні укріплення.

Десятинна церква. Сучасна реконструкція

Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Сучасне фото

Із запровадженням християнства почали активно будувати храми. Багато церков споруджували з дерева, але до наших днів вони не збереглися. Камінь у будівництві храмів почали застосовувати від X ст. Найдавнішою кам’яною спорудою (якщо не брати до уваги будівлі у візантійському Криму) була церква-ротонда Пресвятої Богородиці, зведена за княгині Ольги в 961-962 рр. на зразок каплиці палацу Карла Великого в Аахені. До нашого часу храм не зберігся.

Протягом 989-996 рр. у Києві з каменю збудували ще один храм, присвячений Богородиці й відомий під назвою Десятинної церкви. Десятинна церква стала зразком для багатьох кам’яних храмів Русі-України. Стіни церков почали зводити з особливої пласкої цегли-плінфи, чергуючи її з каменем і скріплюючи розчином із вапна, піску й битої цегли. Від Десятинної церкви бере початок і своєрідне планування храму, яке дослідники називають хрестово-банним.

Часів Володимира Святославовича сягає й будівництво князівських кам’яних палаців. Вони не збереглися, але археологічні дослідження й літописні відомості дають змогу реконструювати їхній вигляд. Найбільша палацова споруда завдовжки була до 70 м, а завширшки - 13 м.

Упродовж майже всього XI ст. кам’яне будівництво Русі зосереджувалося здебільшого в Києві. Винятком став Спасо-Преображенський собор у Чернігові, закладений братом Ярослава Мудрого - Мстиславом Володимировичем. Це єдина мурована пам’ятка Лівобережної України часів розквіту Київської держави, що збереглася до наших днів у первісному, хоча й дещо перебудованому вигляді. На час смерті Мстислава Володимировича у 1036 р., згідно з літописом, «церкву святого Спаса» зведено на висоту, що дорівнювала висоті вершника з піднятою рукою. Князя - засновника собору, який помер, застудившись на полюванні, поховали в тоді ще не добудованому храмі.

Найдавнішим християнським храмом, який зберігся на східнослов’янських теренах, є Софія Київська. В XI ст. його було увінчано 13 банями, що утворювали пірамідальний силует. З трьох боків собор оточували два ряди відкритих галерей, з яких внутрішній мав два яруси. Собор був однією з найбільших тогочасних споруд. Зводили його як головний храм держави, призначений не лише для богослужінь, а й для проведення урочистих державних церемоній: сходження на великокнязівський стіл, посвячення в митрополити, проведення церковних соборів, зустрічей чужоземних послів тощо.

1. Порівняйте реконструкцію Софійського собору XI ст. із сучасним виглядом. Що змінилося? 2. Поміркуйте, яка всесвітньо відома споруда вважалася прототипом Софії Київської?

Софія Київська. Макет-реконструкція

Софія Київська. Сучасний вигляд

Словничок

Фреска - малюнок мінеральними фарбами на сирій штукатурці.

Мозаїка - жанр монументального мистецтва; зображення, викладене з різнобарвних шматочків смальти - сплаву свинцю та скла.

Монументальне мистецтво - архітектурні та скульптурні монументи й пам’ятники на площах і вулицях, настінні розписи в громадських спорудах тощо.

Вражало внутрішнє оздоблення храму, прикрашеного, за словами літописця, «всякими красотами... золотом, сріблом і коштовним камінням». Вабили око фрески та мозаїки, розташовані на склепінні, стінах, стовпах, арках.

Фреска Софійського собору із зображенням музик. Кожен музикант має власний музичний інструмент: ліру, орган і флейту

Мозаїка Богоматір Оранта (загальний вигляд) Велична шестиметрова постать Богоматері Оранти (з грецької - «та, що молиться») на ввігнутій поверхні ніби оточена божественним світлом, яке створює навколо неї ореол вічного сяйва. Віками Оранту шанували як Молитовницю за землю Руську. У Софійському соборі за десять століть збереглася незмінною саме стіна з образом, тому мозаїку стали називати «Нерушимою Стіною». Під Орантою сяє барвами мозаїчна «Євхаристія» - символічна сцена причащання апостолів.

Христос Вседержитель. Мозаїка на головному куполі Софійського собору

Христос однією рукою притискає до себе Євангеліє, другою - благословляє вірян. Постать оточена чотирма архангелами (збереглося мозаїчне зображення лише одного з них. Інших дописав фарбами видатний художник Михайло Врубель у 1884 р.). На архангелах - шати візантійських імператорів, на головах - діадеми.

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

Я ВЖЕ ЦЕ ЗНАЮ

• Витоки української писемності сягають IX ст. і пов’язані з християнською місією братів-просвітителів Кирила і Мефодія до слов’ян. Брати і їхні учні створили слов’янську абетку - кирилицю, яка почала проникати на терени Русі після її хрещення. Нині вона становить основу кириличного письма українців.

• Християнізація Русі сприяла появі освіти. Бурхливий розвиток шкільної освіти у слов’янських землях припадає на часи князювання Ярослава Мудрого і його нащадків.

• Рукописну літературу, що з’явилася на наших землях у часи розквіту Русі, умовно поділяють на дві групи. Це перекладені з інших мов книги, основу яких становили переважно біблійні тексти, і оригінальна, тобто створена на наших землях, література. Дійшли до нас і пам’ятки усної народної творчості, насамперед, пісні героїчного епосу - билини.

• Запровадження християнства у Київській державі сприяло бурхливому розвитку церковної архітектури. З’являлися дерев’яні храмові споруди, проте дедалі частіше для зведення церков почали використовувати камінь. Часто запрошували візантійських майстрів, досвід яких у поєднанні з місцевими традиціями сформував самобутню архітектуру Русі.

• З-поміж пам’яток образотворчого мистецтва, що збереглися з давньоруських часів, переважну більшість становлять фрески, мозаїки, книжкові мініатюри.