Криза православної церкви в XVІ ст. Православні братства. Василь-Костянтин Острозький.

Актуалізація знань

1. Яким було становище православної церкви на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського в другій половині XIV—XV ст.?

2. Коли єдина для східнослов’янських земель Київська митрополія розділилася на Московську й Київську?

1. СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ. Період XVI ст. вважають «темною добою» в історії української православної церкви. Влада проголошувала терпиме ставлення до православ’я, гарантування прав і привілеїв православної церкви, але в реальному житті це не забезпечувалося. Водночас саме в цей період набули розвитку такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, що змушені були разом протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

На становище православної церкви негативно впливало чинне в Короні Польській і Великому князівстві Литовському «право патронату», або «право подавання».

Чи є правильним судження, що XVI ст. стало досить складним періодом в історії православної церкви на українських землях? Поясніть свою думку, використовуючи матеріал параграфа.

Відповідно до нього питання призначення на митрополичу та єпископську кафедри залежало від польського короля й великого князя литовського.

Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за «правом патронату», «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», інколи призначали на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Королі також надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні послуги на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.

На приватних землях «правом патронату» щодо православних церков і монастирів користувалася шляхта. Тобто вона мала право власності на церкви й монастирі у своїх маєтках, селах і містах. У таких парафіях священники не обиралися вірянами, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом патронату». Тому життя церковної громади залежало від віросповідання власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я. Шляхта розпоряджалася церквами й монастирями на підставі права власності: закладала, обмінювала, продавала, здавала в оренду, віддавала як придане тощо.

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою церквою. Православних єпископів не допускали до участі в роботі сенату. Православне духовенство, на відміну від католицького, мало сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися релігійної терпимості, фактично польська влада й католицьке духовенство негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для розширення сфери свого впливу.

Суттєво ускладнювало ситуацію те, що Київська митрополія, підпорядкована Константинопольському патріархату, не мала належної підтримки від нього. Православна церква переживала важкі часи після завоювання в 1453 р. турками-османами Константинополя та падіння Візантії. Це спонукало руський єпископат до пошуку надійної опіки й захисту.

2. РЕФОРМАЦІЙНІ ТА КОНТРРЕФОРМАЦІЙНІ РУХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні рухи, спрямовані на реформування католицької церкви, повернення її до біблійних витоків християнства. Із поширенням у Західній і Центральній Європі реформаційних ідей пов’язані початок пробудження національної свідомості, розвиток культури та виникнення протестантизму.

У 30—40-х рр. XVI ст. із Центральної та Західної Європи через Польщу на українські землі почали поширюватися реформаційні вчення, зокрема кальвінізм. Громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них приєдналися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму — лютеранство — на території України поширення не набула.

У другій половині XVI ст. в Галичині, на Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — напрям у протестантизмі, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю. У Речі Посполитій прибічників аріанства називали социніанами. До них на тогочасних українських землях належали представники відомих шляхетських родин — Гойські, Немиричі, Сенюти-Ляховецькі, Гулевичі-Воютинські, Чапличі та інші. Проте серед більшості населення социніанство не поширилося.

Особливістю всіх реформаційних рухів було те, що вони не охоплювали широких верств українського населення. За підрахунками історика М. Грушевського, на українських землях існувало близько 100 невеликих протестантських громад, створених переважно шляхтою, і далеко не завжди русинською. Проте поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до власних потреб.

Важливим наслідком поширення ідей Реформації на українських землях стала поява перекладів Святого Письма. Зокрема, у 1556—1561 рр. на Волині було створено Пересопницьке Євангеліє — перший із відомих перекладів Святого Письма староукраїнською літературною мовою.

Титульна сторінка кальвіністського катехізису, надрукованого в 1562 р. в Несвізькій друкарні князів Радзивіллів (Білорусь). Фотокопія

Аріанська вежа-каплиця біля с. Тихомель (Хмельницька обл.). Сучасний вигляд

Герб ордену єзуїтів на одній із каплиць Латинського кафедрального собору у Львові. Сучасний вигляд

Євангеліст Іоанн зі своїм учнем Прохором. Мініатюра з Пересопницького Євангелія. 1556—1561 рр. Фотокопія

У 60-х рр. XVI ст. на українських землях набула поширення Контрреформація — рух за оновлення та реформування католицької церкви, що виник як реакція на протестантську Реформацію та поширення протестантизму.

У 1569 р. за підтримки влади на українських землях розгорнуло діяльність «Товариство Ісуса» (орден єзуїтів). Прибічниками єзуїтів, яких підтримувала польська влада, стало чимало представників шляхти. Католицизм почали сповідувати родини Радзивіллів, Хоткевичів, Сапегів та інші. У 70—80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи, які мали досить високий рівень навчання. Водночас навчальні заклади сприяли поширенню католицизму.

3. ЦЕРКОВНІ БРАТСТВА. У XV—XVII ст. на українських землях розгортався братський рух, пов’язаний із діяльністю створюваних православними вірянами організацій — церковних братств. Спочатку православні міщани, створюючи братства за зразком ремісничих цехів, керувалися благодійницькою метою — дбали про побудову й утримання церкви, влаштовували доброчинні обіди для бідних, готували церковні урочистості, допомагали хворим тощо.

Наприкінці XVI ст. в умовах випадків окатоличення й утисків православного населення діяльність братств змінилася. Вони виступали захисниками прав православного населення. Члени братств зверталися до судів зі скаргами на дії польської влади, посилали делегації з проханнями до короля. Водночас братства прагнули очистити церкву від осіб, не гідних духовного звання, й оновити її. Вони також займалися просвітницькою діяльністю: відкривали школи, друкарні, організовували бібліотеки.

Чи поділяєте ви думку, що братський рух став одним із проявів впливу Реформації? Чому?

Церковні братства — релігійно-громадські організації при православних парафіях на українських і білоруських землях у XVI—XIX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Зародком Львівського братства стало давнє об’єднання православних міщан — опікунів церкви Успіння Пресвятої Богородиці та Свято-Онуфріївського монастиря. Активну участь у житті братства брали Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда та Йов Борецький. Львівське братство виступало на захист політичних прав українських міщан, намагалося створити окреме від магістрату й польської влади самоврядування українського населення міста.

Сучасні українські історики вважають намагання Львівського братства збільшити участь світських осіб у громадському й культурному житті одним із проявів впливу Реформації на українські землі.

Лист Антіохійського патріарха про дарування ставропігії Львівському братству. Друга половина ХVІ ст. Фотокопія

Ставропігія — православна церковна одиниця, наділена правами, що передбачають підлеглість патріархові та непідлеглість місцевим ієрархам.

Першими братствами були Благовіщенське (1542 р.) та Миколаївське (1544 р.), що виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Свято-Успенське ставропігійне братство, що постало не пізніше 1585 р. у Львові. Ставропігія забезпечувала йому можливість самостійної діяльності й відокремленість від церковної ієрархії.

Львівське братство мало право зверхності перед іншими братствами та контролю над духовенством. Йому належала Львівська братська друкарня.

Близько 1585 р. з’явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священників, що утримувалася коштами братства. Воно організувало у Львові шпиталь-притулок для хворих і немічних, спорудило Успенську церкву.

Діяльність Львівського Свято-Успенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Зі статуту Львівського Свято-Успенського ставропігійного братства (1586 р.) (мовою оригіналу)

...3. А кто бы хотел вступити в сие братство, или мещанин, или шляхтич, или предмещанин, или посполитых людей великого стану, як тутешний, так сторонний, — маєть дати вступного грошей шесть.

5. А братя сполне кожного року мают вибирати з межи себе старших четыре браты, поручаючи им все старейшинство церковного братства.

18. Который бы брат яковую справу мел, а не умел бы своей речи справити, волно ему взяти двох братов на пораду и на помочь.

20. А кто бы гордел церковным братским судом, як преслушник церкве судится.

22. А если, з допущення божия, будеть на брата яковый упадок или немочь, а не мел бы достатку мають ему братя помагати братскими пенязьми (грошима) и в немочи презирати.

23. А которому бы брату помагали в напастях, в бедах позычаючи ему пенязей, не мають од них лихвити, а позичати мають. смотречи. не тым, который хотять быти богатшии, але котрыи недостатки терпять з допущення Божого.

Визначте, які моральні принципи втілювалися в статуті Львівського братства.

Визначте особливості церковного життя на українських землях у XVI ст. Складіть тези. 6. Визначте за картою атласу місця діяльності найважливіших православних церковних братств.