Краса поетичного світу Лесі Українки

1. Про письменницю.

Змалку Леся Українка (1871-1913) виявляла хист до навчання, опанувала десять іноземних мов, а ще любила музику (грала на фортепіано) і малювання. У її родині часто влаштовували літературні й народні свята. Саме Леся була їхньою сценаристкою, режисеркою, створювала костюми.

Доля талановитої дівчинки склалася так, що їй довелося боротися за життя, долаючи нестерпний фізичний біль. На Водохреще в Луцьку вона так захопилася святом, що й не помітила, як намочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла нога, потім — рука, а далі було ускладнення — туберкульоз кісток, легень, нирок... Тож іще з дитинства Леся засвоїла науку: аби не плакати, треба сміятися:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Дівчинці іноді доводилося місяцями лежати в гіпсі — «липучих кайданах», за її ж висловом. Однак це не завадило Лесі залишити великий літературний спадок — окрасу не тільки української, а і світової літератури.

Зауважте!

Не можна скорочувати до ініціальної букви псевдоніми: Леся Українка (не Л. Українка). Справжнє ім’я та прізвище поетеси — Лариса Косач.

2. На крилах мрій.

Чудове слово мрія придумав письменник Михайло Старицький. Воно настільки органічно й ніжно звучить, що відразу прижилося в українській мові. Це слово ніби має крила. А й справді, у мріях ми можемо літати. Невипадково найбільший у світі літак, створений у Києві, назвали цим романтичним словом - "Мрія".

Заповніть анкету "Моя мрія" і поділіться її даними з однокласниками.

У Лесі Українки в дитинстві були свої мрії. Про них нам розповість лірична героїня вірша «Мрії». Які ж вони?

Мрії (1897)

У дитячі любі роки,

Коли так душа бажала

Надзвичайного, дивного,

Я любила вік лицарства.

Тільки дивно, що не принци,

Таємницею укриті,

Не вродливі королівни

Розум мій очарували.

Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що, сперечника зваливши,

Промовляють люто: «Здайся!»

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто, розпростертий,

До землі прибитий списом,

Говорив: «Убий, не здамся!»

Не здававсь мені величним

Той завзятий, пишний лицар,

Що красуню непокірну

Взяв оружною рукою.

Тільки серце чарувала

Бранки смілива відповідь:

«Ти мене убити можеш,

Але жити не примусиш!»

Роки любії, дитячі,

Як весняні води, зникли,

Але гомін вод весняних

Не забудеться ніколи.

Він, було, мені лунає

У безсонні довгі ночі

І єднається так дивно

З візерунками гарячки:

Мріє стеля надо мною,

Мов готичнеє склепіння,

А гілки квіток сплелися

На вікні, неначе ґрати.

Од вікна до мене в хату

Червонясте світло впало, —

Чи то вуличнеє світло,

Чи то полиски пожежі?

Що се так шумить невпинно?

Навісний, безладний гомін!

Чи в крові гарячка грає,

Чи війна лютує в місті?

Чи се лютий біль у мене

Тихий стогін вириває,

Чи то стогне бранець-лицар,

Знемагаючи на рани:

«Хто живий у сьому замку?

Хто тут має серце в грудях?

Другом будь, зійди на вежу,

Подивись на бойовисько!

Подивись на бойовисько,

Хто кого перемагає?

Чи над лавами ще в’ється

Корогва хрещата наша?

Коли ні, — зірву завої!

Хай джерелом кров поллється,

Будь проклята кров ледача,

Не за рідний край пролита!

Ні, я чую наше гасло!

Ось воно все голосніше...

Зав’яжіть тісніше рани,

Шкода кров губити марне!..»

Так дитячі мрії грали

Між примарами гарячки.

А тепер? — гарячка зникла,

Але мрії не зникають.

І не раз мені здається,

Що сиджу я у полоні

І закута у кайдани

Невидимою рукою,

Що в руці у мене зброя

Неполамана зосталась,

Та порушити рукою

Не дають мені кайдани.

Глухо так навколо, тихо,

Не шумить гарячка в жилах,

Не вчувається здалека

Дикий гомін з бойовиська.

Так і хочеться гукнути,

Наче лицар мрій дитячих:

«Хто живий? Зійди на вежу,

Подивися наоколо!

Подивись, чи в полі видко

Нашу чесну короговку?

Коли ні, не хочу жити,

Хай мені відкриють жили,

Хай джерелом кров поллється,

Згину я від згуби крові.

Будь проклята кров ледача,

Не за чесний стяг пролита!..»

https://www.youtube.com/watch?v=ig3kgJQVPSg - аудіоверсія твору.

• Ключовими у вірші «Мрії» є слова

• А принци, таємницею укриті

• Б вродливі королівни

• В горді переможці

• Г «Убий, не здамся!»

До речі

Давайте дізнаємось як виникло слово мрія. Перейдіть за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=5VOE7YE9aKg

4.Захоплення красою природи

Усі ми по-різному сприймаємо природу, у кожного є свій об’єкт захоплення: хтось любить гори, комусь більше до вподоби море, а є люди, які марять степовим безмежжям. Кожне місце на нашій планеті по-своєму прекрасне.

• Оцініть природні об’єкти за шкалою від 1-го до 7-ми, де 1 — найвища для вас краса, а 7 — найменш привабливе місце. Запишіть у зошит свій рейтинг природних красот.

• Прочитайте ліричний вірш «Тиша морська» та розкажіть, як лірична героїня сприймає морські краєвиди.

ТИША МОРСЬКА (1913)

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,

Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла

Та злотистої блакиті,

Певне, тут не чули зроду

Що бува негода в світі!

І. Айвазовський. Неаполітанська затока

Тиша в морі... ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;

Править хтось малим човенцем,

В’ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем

Стиха весла підіймає,

І здається, що з весельця

Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти

І далеко на схід сонця

Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,

А від сходу до заходу,

Тим шляхом, що проложило

Ясне сонце через воду.

Не страшні для мене вітри,

Ні підводнії каміння, —

Я про них би й не згадала

В краю вічного проміння.

5.Дослідження поезії

Прочитайте поезію Лесі Українки "Співець" і виконайте завдання.

Співець (1889)

Пишно займались багрянії зорі

Колись навесні,

Любо лилися в пташиному хорі

Пісні голосні;

Грала промінням, ясним самоцвітом

Порання роса,

І усміхалась весняним привітом

Натури краса.

Гордо палала троянда розкішна,

Найкраща з квіток, —

Барвою й пахом вродливиця пишна

Красила садок.

А соловейко троянді вродливій

Так любо співав,

Голосом дивним співець чарівливий

Садки розвивав;

Слав до вечірньої зорі прощання,

Що гасла вгорі,

Ще ж голосніше співав на вітання

Поранній зорі...

Вже пролетів, немов пташка зальотна,

Весняний той час, —

Осінь холодная, осінь вільготна

Панує у нас.

Тихо спускається нічка осіння, —

Година сумна;

Місяць холоднеє кида проміння;

Здалека луна

Пугача віщого крик — гук єдиний.

Діброва німа.

Де ж соловейко? Де ж спів солов’їний?

Ох, де ж він? Нема!

В вирій полинув, де вічная весна,

Натхненний співець.

Вічно красує там рожа чудесна,

Там теплий вітрець;

Глухо і смутно кругом на просторі,

Мій гаю сумний!

Кинув співець тебе в тузі та в горі,

Тебе й край рідний.

Тиша така тепер всюди панує.

Лиш в листі сухім

Вітер зітха, мов дріада сумує,

Із жалем глухим.

Чом я не маю огнистого слова,

Палкого, чому?

Може б, та щира, гарячая мова

Зломила зиму!

І розлягалась би завжди по гаю

Ясна-голосна

Пісня, й розквітла б у рідному краю

Новая весна.

Та хоч би й крила мені солов’їні,

І воля своя, —

Я б не лишила тебе в самотині,

Країно моя!

• Дослідіть поезію, знайшовши в ній підтвердження поданим ознакам.

1. Мотиви: • краса природи: ...; • роль співця (митця) у житті країни: ...; • значення мистецтва в житті людини: ...; • любов до рідного краю: ... .

2. Художні образи: • зорові образи: ...; • слухові образи: ... .

3. Художні засоби: • епітети: ...; • повтори: ...; • персоніфікації: ...; • порівняння: ... .