Королівство Руське.

З досвіду!

Дізнайтесь!

КНЯЗЬ ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ТА УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА РУСЬКОГО

Князь Данило Романович (1238–1264 рр.) пройшов довгий шлях до повернення спадщини свого батька. Вигнаний в чотирьохрічному віці з Галича, а потім і з родового Володимира, він провів дитинство при дворі свого дядька — короля Угорщини. Тільки за 10 років, у 1215 р. за підтримки іншого родича, краківського князя, йому вдалося повернути собі Володимирське князівство. Упродовж наступних 20 років він разом з братом Васильком збирав батьківську спадщину і в 1238 р. заволодів Галичем, відновивши єдність Галицько-Волинського князівства. В 1239 р. він навіть став київським князем. Але остаточне його утвердження на престолі відбулося тільки в 1245 після перемоги над конкурентами в битві під Ярославом.

Князеві вдалося встановити мир у своїх володіннях та здобути повагу у сусідів. Сам Данило правив у Холмі і Галичі, а його брат Василько — у Володимирі, при чому в усіх важливих ситуаціях вони діяли спільно. Данило укріплював старі міста і будував нові, найбільш визначним було заснування Львова в 1256 р. Найбільшою проблемою Данила були відносини з монголами. Данило Романович в 1245 р. здійснив поїздку до Золотої Орди та отримав ярлик на княжіння. Але він не сплачував регулярної данини, а мав надавати військо для монгольських походів, тож князь був не підданим, а «вимушеним союзником» хана, хоча, звісно, залежним. Військо Данила брало участь у монгольських походах проти Польщі, Угорщини та Великого князівства.

Господарство князівства розвивалося, рівень добробуту зрстав, це дало змогу розгорнути масштабні роботи з перебудови та укріплення фортець і замків. Такі заходи непокоїли монголів, особливо після 1254 р., коли князь Данило здійснив вдалий похід проти хана Куремси, з яким у нього виник конфлікт. У 1258 р. військо монгольського воєначальника Бурундая зайшло на землі князівства і князю було наказано зруйнувати зведені укріплення. Стіни та вежі Львова, Луцька, Крем’янця були розібрані, а фортецю у Володимирі взагалі спалено.

Складні відносини з монголами спричинили переорієнтацію зовнішньої політики князя Данила. Його контакти спрямовуються до угорських королів, польських князів та німецьких імператорів. Постійні відносини встановлюються з папським престолом. У 1247 р. до Папи було направлено руське посольство. Наслідком стала коронація Данила Романовича в грудні 1253 р. в Дорогичині посланцем Папи та вручення йому королівських регалій — корони і скіпетру. Тим самим він став королем під опікою Папи, як і решта правителів християнської Європи, а держава отримала назву Королівство Руське.

Плани папства щодо організації хрестового походу проти монголів здійснити не вдалося, тож і союз короля Данила з державами Заходу згодом втратив актуальність.

Застосуйте набуті знання

Застосуйте набуті знання

• Перевірте свої знання за допомогою тесту.

Королівство Руське за Данила Романовича (Галицького) (1238—1264 рр.).pdf

Дізнайтесь!

КОРОЛІВСТВО РУСЬКЕ ЗА НАЩАДКІВ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА

Наступним очільником держави став син Данила Лев Данилович (1264–1301 рр). Спочатку він правив спільно зі своїм дядьком Васильком, а потім з його сином Володимиром Васильковичем. З 1289 р. став одноосібним правителем держави. У 1280 р. Лев Данилович приєднав до своїх володінь частину Закарпаття. У 1301 р. королем став Юрій І Львович (1301–1308 рр.). Він був останнім правителем, відносно якого вживався королівський титул, його синів знову почнуть називати князями. Юрій опікувався господарським і культурним розвитком своїх володінь і переніс столицю до Володимира. В цей час держава втрачала території — Королівство Польське повернуло собі Люблінську землю, а Угорщина відновила контроль над Закарпаттям. У 1303 р. Юрій домігся утворення окремої Галицької митрополії православної церкви — це було важливо з огляду на перебування Київського митрополита у Володимирі на Клязьмі, а згодом у Москві.

Після смерті Юрія І його сини Андрій і Лев ІІ стали співправителями (1308–1323 рр.). Князі підтримували контакти з Королівством Польським і Ливонським орденом, намагалися протистояти тиску з боку Великого князівства Литовського. Головним противником вони вважали Золоту Орду, в поході проти якої обидва і загинули. Синів вони не залишили, тож рід Романовичів перервався.

ЗАНЕПАД І ЛІКВІДАЦІЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

У 1325 р. княжий престол зайняв Болеслав Тройденович —син сестри загиблих князів Марії та мазовецького князя. Охрещений у православ’я, він отримав ім’я Юрій, тому відомий як Юрій ІІ Болеслав Тройденович(1325–1340 рр.). Посівши престол у Володимирі, він обмежив повноваження боярської думи, намагаючись вийти з-під впливу бояр. При цьому він підтримував дружні стосунки з Великим князівством та уникав конфліктів з Ордою. У міста князь став призначати своїх намісників, заохочував переселення у свої володіння польських та німецьких купців і ремісників, прихильно ставився до католицького духівництва. Отже, князю закидали надмірне потурання іноземцям і католикам та утиски місцевої знаті.

У 1340 р. князь помер за невідомих обставин — багато хто вважав, що його отруїли, а на княжий стіл був запрошений Любарт — молодший син Гедиміна та зять покійного князя Андрія. Любарт намагався зберегти єдність держави, але реальна його влада вже обмежувалась Волинню, а столиця перебувала у Луцьку. Справа у тім, що вже за кілька днів після смерті Юрія ІІ свої претензії на Галичину заявив польський король Казимир ІІІ Великий, посилаючись на нібито існуючий заповіт покійного князя. Але його спроба захопити Львів виявилася невдалою і фактичним правителем Галичини став львівський боярин Дмитро Дедько, який намагався балансувати між Любартом, Казимиром і угорським королем Лайошом І, який також претендував на цей регіон. Врешті у 1349 р. Казимир Великий здійснив похід на Русь, захопивши Львів, Холм, Берестя та Володимир. Війна за Галичину тривала до 1387 р., але відбити її Любарту не вдалося. Галичину було закріплено за Королівством Польським, а Волинь відійшла до Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.

ДИНАСТІЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИХ КНЯЗІВ