Конституція. Закон. Демократія. Історія українського державотворення

Що таке громада? Як здійснювалася організація влади та самоврядування у громадах?

Взаємини у суспільстві завжди будувалися на певних правилах. За їх допомогою люди врегульовували питання відповідальності кожного громадянина перед законом. При цьому важливо розрізняти поняття «право» і «закон», адже правами вважаються норми поведінки та загальні правила, які встановлює держава, а закон — це офіційні документи, що закріплюють такі норми.

Виникненню законів передували звичаї і традиції. У який спосіб їх було створено, можна лише припускати, адже вони були усними. Звичаї регулювали працю, сімейні відносини, побут тощо. Суттєво збагатили знання про закон і право перші писемні закони вавилонського царя Хаммурапі. За його наказом їх висікли на базальтовому стовпі. Завдяки цьому в державі було встановлено чіткий порядок у взаєминах між представниками різних суспільних груп, визначалися покарання за порушення законів.

Важливо прослідкувати розвиток законодавства Стародавньої Греції. У V ст. до н. е. спартанський політик Лікург запровадив закони, за якими кожен спартіат повинен був передати свого сина по досягненню ним семи років у спеціальні табори — агели, де у хлопців виховували витривалість, хитрість та міць. Окремий закон стосувався земельного питання. Лікург переконав місцевих жителів відмовитися від володіння власними землями на користь держави. З цього часу вводилася заборона на продаж або купівлю земельних ділянок. Землю розділили на рівні ділянки і роздали кожній родині. Існував також закон, що унеможливлював матеріальну нерівність між громадянами. Лікург увів заборону на використання золотих і срібних монет, наказавши замінити їх на звичайні залізні. Згодом було також введено обмеження на право займатися ремеслом і торгівлею. Засновником демократії історично вважається правитель Афін Перікл. Він закликав урівняти бідних і багатих у правах та провів низку реформ, що передбачали запровадження плати для посадових осіб, пільги та окремі видатки для малозабезпечених громадян, наділення малоземельних афінян землею.

Перікл запровадив народні збори, у яких мали право брати участь усі жителі Афін, які досягли 20 років. Повноправними мешканцями вважалися чоловіки, у яких батьки були корінними афінянами. Серед питань, які розглядалися на народних зборах, були оголошення війни й укладення мирних угод, обрання вищих посадовців тощо. За ініціативою Перікла було запроваджено орган влади — «Раду п’ятсот». До повноважень Ради входили обговорення питань врегулювання життя населення, управління фінансами, благоустрій міст, карбування монет.

Суспільний і політичний розвиток держав спонукав їх лідерів до створення нових законів, що врегульовували відносини між громадянами. Натомість дедалі гостріше поставала потреба у комплексних законах, які б враховували одночасно низку питань. Так з’явилися Конституції.

Першою Конституцією в Україні вважається видана у 1710 р. Пилипом Орликом. У ній детально описувалися взаємини гетьмана із козацькою старшиною, визначалися повноваження гетьмана, козаків і старшини, порядок проведення рад і низка інших питань

Американський Президент Авраам Лінкольн так висловлювався про Конституцію: «Нічого не порушуйте в Конституції. Це необхідно підтримувати, оскільки це єдина гарантія наших свобод». Що означає його вислів?

У Незалежній Україні Конституція була затверджена 28 червня 1996 р. Вона складається зі Вступу (Преамбули) та 14 розділів.

Перші відомості про державність на території України можна пов’язати з періодом І тис. до н. е., коли на наших землях з’явилися кіммерійці,кочовики-скотарі. Основою їх господарства було скотарство, вони вправно розводили коней, обробляли метали. У середовищі кіммерійців існували суспільний поділ та ознаки влади: збори воїнів, рада старійшин, збори племінного союзу. У середині VII ст. до н. е. на зміну кіммерійцям прийшли скіфи. Вони оселилися на землях Північного Причорномор’я, у Криму. На відміну від своїх попередників, скіфи мали чітко виражену владу — вождя, встановлювали залежність над сусідніми землями, збирали з них данину. Найвідомішим скіфським царем уважається Атей.

Важливою сторінкою в історії українського державотворення є утворення Русі-України. Відомо, що держава з центром у місті Києві з’явилася на карті у IX ст. Цьому передувало розселення різних слов’янських племен, які поступово входили до складу Київської держави. Найвища влада у ній належала князям.

Першими князями у східних слов’ян, чиї імена нам достеменно відомі, були Аскольд і Дір. Про них розповідається у важливому історичному джерелі — «Повісті минулих літ». Влада Аскольда поширювалася лише на східнослов’янське плем’я — полян, що проживали на території сучасної Київщини. За правління Аскольда поляни здійснили вдалий морський похід проти столиці Візантійської імперії — міста Константинополя. Його результатом було укладення вигідної торговельної угоди та хрещення самого Аскольда. Починаючи з правління князя Ігоря, у Русі-Україні затвердилася династія Рюриковичів, що правила до самого її занепаду. Ігор та його наступники приділяли багато уваги зовнішній політиці: здійснювали військові походи, розширювали кордони Русі-України, збирали податки. Успішною спробою врегулювати відносини людей у Русі-Україні вважають «Руську Правду» князя Ярослава Мудрого. Саме цей документ є першим збірником законів у Київській державі. У ньому чимало уваги приділяється проблемам купівлі-продажу товарів, сплаті податків, покаранню за порушення норм закону. «Руська Правда» час від часу змінювалася та доповнювалася новими законами, які вводили наступники Ярослава Мудрого.

Після занепаду Русі-України центром політичного життя стає Галицько-Волинська держава (Королівство Руське). Її засновник — волинський князь Роман Мстиславич — проголосив свою владу у 1199 р. Королівство Руське стрімко розширювало свої контакти із сусідніми державами і стало справжнім щитом для захисту країн Центральної та Західної Європи перед монгольською навалою. Найбільшого розквіту Королівство Руське набуло за правління князя Данила Романовича, який зупинив наступ Тевтонського ордену, розширив кордони держави й отримав корону від Папи Римського. Після занепаду 1340 р. Королівства Руського українські землі потрапили до складу різних держав. Значна їх частина перебувала у складі Великого князівства Литовського. Важливою знахідкою литовсько-руської доби є збірник документів, що називався Литовським статутом.

Із зародженням українського козацтва почали створюватися передумови для формування козацької держави. У 1556 р. Дмитро Байда Вишневецький разом із козаками заснував першу відому Січ на острові Хортиця. Після приходу до влади гетьмана Богдана Хмельницького та з початком революції 1648–1657 рр. була утворена козацька держава. Гетьману належало загальне керівництво державою, ведення зовнішніх переговорів з іншими країнами. Він же був верховним головнокомандувачем у Війську Запорозькому. Черговий етап на шляху державотворення Україна пережила в 1917–1921 рр. У цей час була створена Центральна Рада — орган верховної влади в Україні, яку очолив Михайло Грушевський. Найважливіші рішення Центральна Рада затверджувала законами — Універсалами. Важливим досягненням Центральної Ради було ухвалення IV Універсалу, який проголошував Незалежність України. 22 січня 1919 р. відбулася історична подія в історії України: об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу.

Становлення сучасної української держави розпочалося 16 липня 1990 р., коли було затверджено Декларацію про державний суверенітет України. Офіційною датою проголошення Незалежності нашої держави є 24 серпня 1991 року.

Виконати тестування